Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 754/4040/22
провадження № 61-10907св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- Одинадцята Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Одинадцята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з лютого 2000 року до 30 січня 2022 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким вони мали спільний побут, бюджет та витрати, пов`язані з утриманням майна.
Стверджує, що самостійно приймала участь у лікуванні ОСОБА_4 від COVID-19, а після його смерті понесла витрати на поховання.
Вказувала, що в період спільного проживання ними за спільні кошти було придбано у власність квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира була оформлена на ОСОБА_4 .
Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд:
встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з лютого 2000 року до 30 січня 2022 року;
визнати право спільної сумісної власності на частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 58,90 кв.м, яка складається з двох кімнат житловою площею: 33,10 кв.м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 червня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року до 30 січня 2022 року включно.
Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 58,90 кв.м, що складається з двох кімнат, житловою площею: 33,10 кв.м.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на частку двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 58,90 кв.м, житловою площею 33,10 кв.м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження ведення нею та ОСОБА_4 спільного господарства, наявності спільного бюджету, побуту, взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, а також того, що спірна квартира була придбана за спільні кошти.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
25 липня 2024 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року.
В касаційній скарзі заявниця просить суд скасувати вказану постанову та залишити в силірішення Подільського районного суду м. Києва від 01 червня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 02 жовтня 2024 року ОСОБА_2 просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
09 серпня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що з 19 вересня 1968 року місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі договору міни від 09 лютого 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В. П., ОСОБА_4 набув у власність квартиру АДРЕСА_3 . Адресою міста проживання ОСОБА_4 у договорі зазначено: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_4 з 12 квітня 2001 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .
23 вересня 2005 року ОСОБА_4 продав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за 246 440,00 грн. Адресою міста проживання ОСОБА_4 у договорі зазначено: АДРЕСА_5 .
В той же день, 23 вересня 2005 року, ОСОБА_4 на підставі укладеного з ОСОБА_5 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В. О., набув у власність квартиру АДРЕСА_6 . При цьому у договорі зазначено, що покупець ОСОБА_4 проживає у АДРЕСА_5 .
У пункті 10 договору зазначено, що квартиру продано за 325 725 грн, які продавець одержав від покупця повністю.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 31 січня 2022 року.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 179 від 31 січня 2022 року місце проживання померлого ОСОБА_4 : АДРЕСА_7 .
Відповідно до договору замовлення № 15.5640 К від 31 січня 2022 року організацію та проведення поховання ОСОБА_4 здійснювала ОСОБА_3 . У договорі зазначена адреса замовника: АДРЕСА_2 .
Також встановлено, що згідно копії заповіту від 19 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікорським А. А., ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповіла усе своє майно, в тому числі належну їй квартиру АДРЕСА_8 , а також кооперативний гараж Блок № НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Березняки-1» ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , в рівних частках.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 померла, у зв`язку із чим спадкоємці за заповітом, в тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом, по 1/5 частині грошових вкладів з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться в філії Дніпровського відділення о/банку на відповідних рахунках, які належали померлій.
16 серпня 2005 року спадкоємці ОСОБА_6 , зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , продали отриману ними у спадщину квартиру АДРЕСА_8 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 16 серпня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Німченко О.Є., зареєстрованим в реєстрі за № 3512. Адресою міста проживання ОСОБА_4 у договорі зазначено: АДРЕСА_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Разом із тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.
Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
У статті 60 СК України (яка міститься у главі 8 цього Кодексу)закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_4 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у зазначений у позові період часу.
За відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна квартира була придбана ОСОБА_4 за рахунок коштів, отриманих ним від продажу належного йому на праві особистої приватної власності нерухомого майна та отриманих у спадщину грошових коштів.
Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи апеляційним судом та неврахування наявних у матеріалах справи доказів безпідставними, оскільки суд встановив обставини справи у достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16ц (провадження № 14-446цс18)).
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов
_03_03.png)
