Хмельницький апеляційний суд

Постанова

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 279/44/20

провадження № 61-10636св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Грозинська гімназія Коростенського району Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у складі судді Невмержицької О. А. від 06 березня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І., від 20 травня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Грозинської гімназії Коростенського району Житомирської області про поновлення на роботі.

В обґрунтування позову вказала, що з 01 вересня 1992 року вона працювала на посаді вихователя групи продовженого дня у Грозинській середній школі Коростенського району, з 01 вересня 1998 року була переведена на посаду заступника директора по виховній роботі. У подальшому, Грозинську середню загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів було реорганізовано у Грозинську гімназію. 01 вересня 2012 року вона була переведена на посаду заступника директора з виховної роботи на 0,5 ставки та вчителя російської мови і світової літератури на неповну ставку, за сумісництвом виконувала обов`язки завідуючої бібліотекою. 04 грудня 2019 року її звільнили з роботи у зв`язку із вчиненням аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП України та увільнили від обов`язків завідуючої бібліотекою. Вважає, що звільнення проведено незаконно, з порушенням трудового законодавства, вчинення аморального поступку не доведено.

За таких обставин позивач просила поновити її на посаді заступника директора Грозинської гімназії Коростенського району Житомирської області з виховної роботи на 0,5 ставки та вчителя російської мови і світової літератури на неповну ставку.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком яким погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, та зважив на достатність підстав для звільнення ОСОБА_2 з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України. Позивач за своїми посадовими обов`язками виконувала педагогічну виховну роботу, а тому вона є тим суб`єктом, який може бути звільненим з підстави вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

08 липня 2020 року, засобами поштового зв`язку, до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 березня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, у якій вона просить судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували положення статей 41, 43 КЗпП України до спірних правовідносин, без урахування правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, в якому зазначено, що у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме на відповідача покладено обов`язок довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Крім цього, ОСОБА_1 посилається на пункт 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно із яким розірвання трудового договору за пунктами 2 та 3 статті 41 КЗпП не є заходом дисциплінарного стягнення. Вказує, що роботодавець не пояснив на якій правовій підставі застосовано саме це дисциплінарне стягнення. Посилається на упередженість свідків, допитаних в судовому засіданні за клопотанням відповідача. Додатково пояснила, що безпідставно звільнена з посади завідуючої бібліотеки, а також вказала, що до неї застосовано подвійне стягнення.

У вересні 2020 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , мотивований незгодою із її доводами та законністю й обгрунтованістю оскаржених судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 вересня 1992 року позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, зокрема, наказом від 31 серпня 2012 року її переведено на посаду заступника директора з виховної роботи на 0,5 ставки та вчителя російської мови і світової літератури на неповну ставку.

Пунктом 5.2 Посадової інструкції № 3 заступника директора гімназії з виховної роботи, затвердженої наказом директора гімназії, передбачена відповідальність за використання (в тому числі одноразове) методів виховання, пов`язаних із фізичним і/чи психологічним насиллям над особистістю учня, та встановлено, що за скоєння іншого аморального вчинку заступник директора з виховної роботи може бути звільнений з посади відповідно до трудового законодавства.

Зазначена інструкція була доведена до відома позивача, про що свідчить відповідний підпис ОСОБА_1 .

Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 жовтня 2019 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-4 КУпАП (відповідальність за булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров`ю потерпілого). Провадження у справі закрито в зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП.

Згідно із актом службового розслідування від 28 листопада 2019 року у період часу із 12 березня 2019 року до 30 травня 2019 року на території Грозинської гімназії вчитель ОСОБА_1 висловлювала образливі чутки, маніпуляції, словесно зачіпала неповнолітнього ОСОБА_3 , вчиняла систематичний тиск на учня, що між учасниками освітнього процесу розглядається як факт булінгу. Вчитель не реагувала на зауваження працівників адміністрації навчального закладу з цього приводу. Висновком психолога ОСОБА_4 від 09 серпня 2019 року підтверджено, що у результаті конфлікту з вчителем ОСОБА_1 завдано шкоду психологічному здоров`ю учня ОСОБА_3 . Крім цього, аморальність поведінки вчителя ОСОБА_1 підтверджується зверненнями батьків учнів та вчителів гімназії.

02 грудня 2019 року профспілковий комітет Грозинської гімназії ухвалив погодити подання директора гімназії ОСОБА_5 про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із займаних посад до ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням трудової дисципліни, а саме за вчинення аморального проступку.

Наказом № 88-к від 04 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з виховної роботи (на 0,5 ставки) та вчителя російської мови і зарубіжної літератури Грозинської гімназії у зв`язку із вчиненням аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи з 05 грудня 2019 року, на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України, та увільнено від обов`язків завідуючої бібліотекою.

Наказ про звільнення видано на підставі постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 жовтня 2019 року, акту комісії з розслідування факту вчинення аморального проступку від 27 листопада 2019, згоди профспілкового комітету гімназії від 02 грудня 2019 року № 63.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із частиною першою статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов`язки.

За змістом статті 56 Закону України «Про освіту» педагогічні працівники зобов`язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати у дітей повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Така підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов`язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

Із підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням такої роботи, можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, зокрема, вихователі. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Тому якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України. З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням такої роботи, можуть бути звільненні лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Установивши обставини вчинення вчителем ОСОБА_1 під час виконання нею своїх посадових обов`язків аморального проступку, що суперечить вимогам педагогічної етики, моралі, поваги до гідності дитини, обов`язку вчителя захищати дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, а також суперечать загальноприйнятим нормам і правилам, порушують моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, суди зробили правильний висновок про те, що вона звільнена з посади з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

При цьому суди підставно виходили із належного виконання відповідачем свого обов`язку із доведення тих обставин, за яких звільнення позивача відбулося без порушення законодавства про працю. Звільнення ОСОБА_1 відбулось внаслідок загальної оцінки її поведінки як вчителя, яка ґрунтується на аналізі постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 жовтня 2019 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, акту комісії з розслідування факту вчинення аморального проступку від 27 листопада 2019 та згоди профспілкового комітету гімназії від 02 грудня 2019 року № 63 на звільнення ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 березня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

279/44/20 від 07 грудня 2020 року (Заподіяння педагогічним працівником шкоди психічному здоров’ю учня внаслідок булінгу)