Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Постанова
Іменем України
09 березня 2023 року
м. Київ
справа № 295/3716/18
провадження № 51-2462 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 травня 2022 року у кримінальному провадженні № 12016060020001312 щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Єсеник Чеської Республіки, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 28 січня 2021 року відмовлено у застосуванні до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру, а кримінальне провадження № 12016060020001312 від 20 лютого 2016 року стосовно нього - закрито.
Цивільний позов Житомирського автомобільного дорожнього коледжу Національного транспортного університету залишено без розгляду.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 16 травня 2022 року скасовано ухвалу районного суду.
Постановлено нову ухвалу, якою застосовано щодо ОСОБА_8 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
У задоволенні цивільного позову директора Житомирського автомобільного дорожнього коледжу Національного транспортного університету про стягнення з ОСОБА_8 на користь учбового закладу 193 190 грн. заподіяної матеріальної шкоди відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_8 19 лютого 2016 року, приблизно о 22:05 год. перебував біля під`їзду № 4 будинку № 6 по вул. Каретній у м. Житомирі, де помітив автомобіль «SKODA Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить Житомирському автомобільно-дорожньому коледжу Національного транспортного університету.
ОСОБА_8 із невстановленої ємності облив вказаний автомобіль легкозаймистою сумішшю, після чого кинув туди сірник, внаслідок чого сталося загоряння, що призвело до виникнення пожежі і подальшого пошкодження автомобіля. В результаті суспільно-небезпечний дій ОСОБА_8 спричинив Житомирському автомобільному дорожньому коледжу Національного транспортного університету матеріальну шкоду на суму 193 190 грн.
Зазначене суспільно-небезпечне діяння передбачене ч. 2 ст. 194 КК України.
Оскільки ОСОБА_8 відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи є неосудною особою, до нього були застосовані примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду та закрити кримінальне провадження. Зазначає, що судом не встановлено, що суспільно небезпечні дії вчинено саме ОСОБА_8 , висновки апеляційного суду ґрунтуються на суперечливих доказах, які суд дослідив не в повному обсязі. Стверджує про порушення вимог ст. 404 КПК України, оскільки клопотання прокурора про повторне дослідження доказів не було належним чином обґрунтованим, крім того, суд порушив принцип безпосередності, оскільки дав протилежну, ніж суд першої інстанції, оцінку доказам, які не дослідив у судовому засіданні.
Також захисник стверджує про порушення апеляційним судом вимог статей 513-514 КПК України тому, що не встановив необхідність застосування примусових заходів медичного характеру на момент постановлення ухвали та безпідставно застосував до ОСОБА_8 примусові заходи, які вже були до нього застосовані в іншому провадженні, не встановив строк застосування таких заходів .
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу надійшло заперечення від представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 , в якому він просив залишити судове рішення без зміни.
Захисник ОСОБА_6 підтримала скаргу в повному обсязі та просила скасувати ухвалу апеляційного суду.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги, вважав її необґрунтованою та просив залишити без задоволення.
Представник потерпілого у судовому засіданні вважав за необхідне залишити скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
Доводи захисника про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону колегія суддів вважає слушними з огляду на таке.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у деяких випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
За приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Тобто закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд вказаних вимог закону не дотримався.
За змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, ст. 91, ст. 94 КПК України суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність щодо достатності лише на підставі їх безпосереднього дослідження.
Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та права на захист. Без безпосереднього дослідження доказів, їх належної перевірки та оцінки, суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та відповідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння, а також вирішити інші питання, які має вирішуватися при постановленні будь-якого судового рішення.
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
За приписами кримінального процесуального закону рішення апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції та застосування до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру має містити встановлені судом обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були досліджені, відповідну їх власну оцінку, а також переоцінку цих доказів, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вчинення ОСОБА_8 суспільно небезпечного діяння у стані неосудності, і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження таких доказів апеляційним судом у цьому випадку є обов`язковим.
Матеріали провадження свідчать, що під час розгляду кримінального провадження суд першої інстанції допитав представника потерпілого, свідків, експертів, дослідив письмові матеріали, а саме, рапорт командира взводу БПП, звіт про причину виникнення пожежі, технічний висновок дослідно-випробувальної лабораторії, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, протокол проведення слідчого експерименту, відеозапис з кабінету директора ОСОБА_9 , висновок судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_8 , яким дав відповідну оцінку і дійшов висновку, що в судовому засіданні не встановлено достатніх та допустимих доказів на доведення вчинення ОСОБА_8 суспільно небезпечного діяння, яке йому інкримінують. При цьому суд наголосив на наявності суперечностей у показаннях свідка ОСОБА_10 щодо зовнішнього вигляду особи, яка здійснила підпал автомобіля, та показаннях свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , законного представника ОСОБА_14 , які стверджували, що станом на 19 лютого 2016 року ОСОБА_8 мав істотні відмінності у зовнішності (дуже схуд, мав поголену голову, довгу неохайну бороду).
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження у межах, установлених ст. 404 КПК України, повторно дослідив письмові докази, допитав свідка ОСОБА_10 та не погодився із висновком суду першої інстанції, зробивши висновок про те, що вказані протиправні дії вчинив саме ОСОБА_8 .
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що такі висновки на спростування тверджень місцевого суду зроблені апеляційним судом без повного дослідження всіх обставин кримінального провадження, надання належної оцінки усім наявним у матеріалах кримінального провадження доказам як кожному окремо, так і в їх сукупності. Так, апеляційний суд не допитав у судовому засіданні інших свідків та експертів щодо зовнішнього вигляду ОСОБА_8 , проте зазначив, що їх показання спростовуються показаннями свідка ОСОБА_10 . Натомість, суд залишив поза увагою той факт, що суд першої інстанції встановив значні суперечності між його показаннями та показаннями інших свідків. Апеляційний суд оцінки цьому факту не дав, не зазначив мотивів, з яких відкидає показання решти свідків.
Тобто, суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження й ухвалюючи рішення, яке є протилежним за змістом рішенню місцевого суду, обмежився дослідженням меншої сукупності доказів порівняно з тією сукупністю, яку дослідив місцевий суд.
Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено під час апеляційного розгляду провадження.
Тому ухвалу апеляційного суду постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування судового рішення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.
Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що метою примусових заходів медичного характеру є обов`язкове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та запобігання вчиненню нею інших суспільно небезпечних діянь.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КК України, обрання судом певного виду примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.
Встановлення неосудності (обмеженої осудності) особи здійснюється судом на підставі висновків психіатричної експертизи.
У той же час положеннями ч. 4 ст. 513 КПК України передбачено, що якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров`я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
Також ст. 95 КК України передбачено, що огляд зазначених осіб для вирішення питання про наявність підстав для припинення або зміни застосування таких заходів здійснюється комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців.
Аналіз наведених норм свідчить, що стан здоров`я особи та необхідність у застосуванні того чи іншого примусового заходу, має бути встановлено саме на момент судового розгляду. Потім доцільність у їх застосуванні перевіряється через кожні 6 місяців.
У даному провадженні апеляційний суд послався на висновки судово-психіатричної експертизи від 07 листопада 2017 року, згідно якої ОСОБА_8 на час вчинення інкримінованого йому протиправного вчинку і на час проведення експертизи страждав на шизофренію, параноїдну форму, безперервний тип перебігу, помірно виражений змішаний тип, параноїдний синдром, потребує примусових заходів медичного характеру шляхом надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Проте, апеляційний суд не врахував, що зазначена експертиза була зроблена за 5 років до постановлення ухвали цього суду, що не дало змогу суду зробити обґрунтований висновок про необхідність застосування відносно ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру та визначити їх вид з урахуванням його дійсного стану здоров`я на момент розгляду кримінального провадження.
Що стосується закриття кримінального провадження, то Суд , з огляду на положення ст. 433 КПК України, які забороняють досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, позбавлений можливості ухвалити таке рішення. У зв`язку з чим вимоги касаційної скарги сторони захисту підлягають частковому задоволенню.
Урахувавши наведене та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду.
З цих підстав суд ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 травня 2022 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
_03_03.png)
