Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Постанова
Іменем України
13 червня 2018 року
м. Київ
справа № 752/6872/16-ц
провадження № 61-6302св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
представник позивача - ОСОБА_4,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія»,
представник відповідача - Мезецький Максим Сергійович,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на рішення Апеляційного суду
м. Києва від 19 жовтня 2016 рокуу складі суддів: Кравець В. А., Поливач Л. Д., Лапчевської О. Ф.,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія»), третя особа - ОСОБА_6, про стягнення суми страхового відшкодування.
Позовна заява мотивована тим, що 16 грудня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю автомобілів «Mercedes», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6 та «Nissan Almera», державний номерний знак НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_3, внаслідок якої автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень у розмірі 105 437,01 грн. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 30 грудня 2014 року встановлено, що ОСОБА_6 порушив Правила дорожнього руху України, на підставі чого його було визнано винним у вчиненні вказаного ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія» та приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка»). ПрАТ «СК «Уніка» своє зобов'язання виконала в повному обсязі, а саме: сплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 49 500,00 грн, з урахуванням ліміту відповідальності - 50 000,00 грн та франшизи - 500,00 грн. Невідшкодованою залишилась сума - 55 937,01 грн. Позивач вважав, що оскільки відповідно до умов договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту від 05 грудня 2014 року № 15510 ліміт відповідальності відповідача становить - 100 000,00 грн, ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» зобов'язана відшкодувати йому решту шкоди. Проте, відповідач відмовив позивачу у такій виплаті, посилаючись на те, що страховий платіж за вказаним договором отримано ПрАТ «Українська транспортна компанія» після ДТП, що свідчить про набуття ним чинності після події, що мала місце 16 грудня 2014 року.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просив суд стягнути на його користь з
ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» страхове відшкодування у розмірі 55 937,01 грн.
Рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 26 серпня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідно до пункту 1.2 договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту від 05 грудня 2014 року № 15510 на момент ДТП, а саме - 16 грудня 2014 року, вказаний договір не набув чинності, а тому не діяв.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.
Стягнуто з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 55 937,01 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що винним у ДТП було визнано ОСОБА_6, який керував транспортним засобом і цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», а тому неналежний контроль ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» діяльності свого повіреного, а саме - фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, як страхового агента, не впливає на права страхувальника за договором та не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди, завданій ОСОБА_3 в результаті пошкодження його автомобіля.
14 листопада 2016 року ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія»подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги, апеляційним судом не прийнято до уваги того, що на момент ДТП договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту від 05 грудня 2014 року № 15510 не був чинним, оскільки відповідно до пункту 4.2 вказаного договору передбачено, що цей договір набуває чинності, якщо страховий платіж, що зазначений у пункті 3.4 цього договору, не був сплачений або був сплачений не в повному обсязі на поточний рахунок страховика. Крім того, судами не досліджено та не встановлено дійсний та обґрунтований розмір страхового відшкодування. З урахуванням зазначеного, відсутні підстави для стягнення з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь позивача сума страхового відшкодування за вказаним договором.
12 січня 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
05 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 16 грудня 2014 року по просп. П. Григоренка -
вул. Гришка у м. Києві сталася ДТП, за участю автомобіля «Mercedes», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6 та транспортного засобу марки «Nissan Almera», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 30 грудня 2014 року ОСОБА_6 визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху України, що призвело до пошкодження транспортних засобів та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Встановлено, що внаслідок ДТП автомобіль «Nissan Almera», державний номерний знак НОМЕР_2, який належить ОСОБА_3, було технічно знищено.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження про відшкодування матеріальної шкоди від 29 грудня 2014 року № 2512-1, проведеного Бюро експертиз та оцінки «Бюмекс», на замовлення ОСОБА_3, вартість відновлюваних робіт автомобіля «Nissan Almera», державний номерний знак НОМЕР_2» складала 254 885,13 грн, а вартість автомобіля на час ДТП складала 117 937,01 грн.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 за шкоду, завдану майну третіх осіб, на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» відповідно до полісу № АІ/7236954 та додаткового в ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» за договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспортного засобу від 05 грудня 2014 року № 15510.
ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» сплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 49 500 грн за полісом № АІ/7236954 (з урахуванням ліміту відповідальності в 50 000,00 грн та франшизи 500 грн), тобто повністю виконало своє зобов'язання.
25 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» з повідомленням щодо ДТП та подав заяву про отримання страхового відшкодування з необхідними документами.
13 лютого 2015 року ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» надала відповідь ОСОБА_3 про те, що такого договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності з ОСОБА_6 не укладалось, а тому підстави для виплати страхового відшкодування відсутні.
Встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року у задоволенні позову ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_7, про визнання недійсним договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту від 05 грудня 2014 року № 15510, укладеного між ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» та ОСОБА_6, відмовлено.
Також указаним рішенням установлено, що відповідно до акта виконаних робіт за період з 01 грудня 2014 року по 19 грудня 2014 року повіреним за договором доручення від 06 серпня 2013 року № 747/Ю (ФОП ОСОБА_7.) виконані дії з укладених договорів страхування та отримані за ними страхові платежі, одним з яких є і договір № 15510.
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності стаття 3 Закону визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 Закону настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною другою статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У відповідності до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 983 ЦК України договір страхування набуває чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.
Отже видача полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є підтвердженням того, що сторони уклали договір страхування та досягли згоди щодо істотних умов договору, а також доказом того, що страхова премія була сплачена.
Згідно з пунктом 4.2. договору страхування від 05 грудня 2014 року № 15510 договір страхування набирає чинності з 00 год. 00 хв. дня наступного за днем надходження страхового платежу на рахунок страховика, але не раніше дати, що визначена в пункті 4.1 (08 грудня 2014 року), цього договору страхування, як дата початку дії договору. Дія Договору страхування закінчується о 24 год. 00 хв. дати, яка вказана в пункті 4.1. договору (07 грудня 2015 року), як дата закінчення строку дії договору страхування. Цей договір не набуває чинності, якщо страховий платіж що зазначений у пункті 3.4. цього договору, не був сплачений або був сплачений не в повному обсязі на поточний рахунок страховика у термін, зазначений у пункті 3.5. цього договору.
ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» не доведено факту несплати ОСОБА_6 первинного платежу за страховим договором.
Отже, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що неналежний контроль ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» діяльності свого повіреного (ФОП ОСОБА_7.) як страхового агента не впливає на права страхувальника за договором та не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди, завданій ОСОБА_3 у результаті пошкодження його автомобіля.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, встановивши, що рішенням суду було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним спірного договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, з урахуванням того, що ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» не доведено факту несплати ОСОБА_6 первинного платежу за страховим договором, врахувавши вимоги зазначених норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням встановлених у справі обставин, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, тому не дають підстав для скасування судового рішення у справі, яке ухвалено з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2016 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 389, 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.М. Коротун
В. І. Крат
В.П. Курило
_03_03.png)
