Хмельницький апеляційний суд

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 205/2053/22

провадження № 61-11099св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каширнікова Світлана Олександрівна, Другий правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса),

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Заніздра Андрій Петрович, на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року в складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року в складі колегії суддів Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каширнікова С. О. (далі - приватний нотаріус Каширнікова С. О.), Новокодацький відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Новокодацький ВДВС у місті Дніпрі), про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 . Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_2

07 квітня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю відповідача ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , в результаті якої останній отримав тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.

Вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), і призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки, на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнено від відбування покарання. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 16 895,04 грн та моральну шкоду у розмірі 150 000 грн, а всього 168 895,04 грн.

Заочним рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 травня 2017 року у справі № 201/3639/17 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди задоволено. Стягнено зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 спричинену моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.

Через систематичне невиконання відповідачем своїх зобов`язань з відшкодування шкоди заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року у справі № 205/1855/17 зі ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 стягнено інфляційні збитки у розмірі 118 328,58 грн та три проценти річних у розмірі 14 603,32 грн.

Крім того, заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2019 року у справі № 205/2603/19 зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнено 56 535,82 грн, з яких 42 410,53 грн - інфляційні втрати, 14 125,29 грн - три проценти річних.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року у справі № 205/2599/19, якою скасовано заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 17 травня 2019 року, стягнено зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 35 175,65 грн, з яких 27 300 грн - інфляційні втрати, 7 875,65 грн - три проценти річних.

Позивачі також зазначали, що постановою державного виконавця Амур?Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Амур?Нижньодніпровський ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області) Кравченко Ю. О. від 12 квітня 2018 року звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_3 , який отримує дохід у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Технопарк-1» (далі - ТОВ «Технопарк-1»).

У грудні 2018 року відповідач надіслав до Новокодацького ВДВС у місті Дніпрі заяву, в якій повідомив, що майна, на яке можливо звернути стягнення, він не має, та просив зняти арешт з банківського рахунка, який використовується для нарахування заробітної плати.

01 травня 2019 року ОСОБА_3 звільнився з ТОВ «Технопарк-1».

Позивачі вказували, що в провадженні Новокодацького ВДВС у місті Дніпрі (після 04 січня 2023 року - Другий правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), далі - Другий правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра) перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 545 557,13 грн.

Відповідно до листа Міністерства внутрішніх справ України від 07 квітня 2021 року, за ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Згідно з листом Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції у Дніпропетровській області від 08 жовтня 2021 року, Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1 , з 21 січня 2020 року знаходиться в розшуку за категорією - розшук ТЗ боржника державним виконавцем.

Позивачі також зазначали, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за матір`ю відповідача ОСОБА_7 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй квартиру. На час відкриття спадщини відповідач проживав зі спадкодавцем, з 03 березня 1992 року зареєстрований у вказаній квартирі, іншого житла не має.

ОСОБА_4 є дочкою померлої ОСОБА_7 , у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.

Відповідач подав заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті матері на користь ОСОБА_4 .

Позивачі зазначають, що посилання ОСОБА_3 на те, що відмова від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 вчинена на виконання договору, укладеного між ним, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , є необґрунтованим, оскільки у заяві про відмову від прийняття спадщини таких відомостей не міститься.

Також зазначають, що ОСОБА_3 був звільнений від відбування покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» як особа, яка на день набрання цим Законом чинності мала одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку, або визнані інвалідами І групи, за умовами, що в цих батьків немає інших працездатних дітей. Тобто, відповідач увів в оману органи досудового розслідування та суд, не повідомивши, що ОСОБА_7 має дочку працездатного віку, і що між ним і ОСОБА_4 укладено договір, який містить умови про обов`язок утримувати матір. Неповідомлення таких обставин дозволило ОСОБА_3 бути звільненим від відбування покарання у вигляді позбавлення волі та права керування транспортними засобами.

Вказували, що відповідач намагається уникнути виконання грошового зобов`язання перед ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , оскільки відмова відповідача від прийняття спадщини на користь близького родича не була спрямована на настання реальних правових наслідків, а спрямована на приховання майна від виконання судових рішень.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі статей 234, 1274 ЦК України, просили суд визнати недійсною відмову ОСОБА_3 від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 своє волевиявлення з приводу відмови у прийнятті спадщини після смерті матері ОСОБА_7 не змінював, заперечуючи проти доводів позивачів, викладених у заявах по суті.

Місцевий суд зазначив, що доказів того, що ОСОБА_3 вчинив односторонній правочин у вигляді відмови від прийняття спадщини після смерті матері з метою ухилення від виконання судових рішень та сплати позивачам суми боргу, суду надано не було.

В рішенні вказано, що за ОСОБА_3 на праві власності зареєстровано транспортний засіб Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1 , за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредиторів. Доказів того, що належний ОСОБА_3 автомобіль ним приховується, суду не надано.

Також відповідачем та третіми особами надано договір від 27 травня 2013 року № 27/05, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , відповідно до умов якого сторони погодили умови відмови від прийняття спадщини у випадку смерті матері ОСОБА_7 .

Крім того, матеріали справи не містять доказів, що під час подання відповідачем заяви про відмову від прийняття спадщини існували обставини, зумовлені статтями 225, 229-231, 233 ЦК України.

Місцевий суд також зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що в межах виконавчого провадження з відповідача на користь ОСОБА_1 було стягнено борг у розмірі 23 069,36 грн, що також свідчить відсутність у боржника наміру ухилятися від сплати завданої ним шкоди.

Не погодуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Заніздра А. П., оскаржили його до апеляційного суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Заніздри А. П. залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять доказів, що під час подання відповідачем заяви про відмову від прийняття спадщини існували обставини, зумовлені статтями 225, 229-231, 233 ЦК України, як зазначено в статті 1274 ЦК України, позивачами не доведено факту умисного вчинення ОСОБА_3 дій щодо ухилення від виконання судових рішень, тобто, з метою приховування цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок судових рішень про стягнення грошових коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Заніздра А. П., просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди попередніх інстанцій застосували норму права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21), Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/82/19 (провадження № 61-23057св19), від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23), Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач, маючи невиконані зобов`язання зі сплати заборгованості, відмовився від прийняття спадщини на користь близького родича, що призвело до його неплатоспроможності перед кредиторами, оскільки він не має іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення наявної заборгованості, тому такий правочин має ставитися під сумнів в частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторності.

Заявники вказували, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що така відмова від прийняття спадщини вчинялась на виконання договору від 27 травня 2013 року № 27/05, оскільки зазначена заява таких відомостей не містить. При цьому, в матеріалах спадкової справи до майна померлої ОСОБА_7 договір від 27 травня 2013 року № 27/05 відсутній. Крім того, відповідно до статті 1273 ЦК України, відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, тому не може бути пов`язаною з виконанням цього договору.

Також зазначала, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач продовжує користуватися майном, від спадкування якого відмовився.

Крім того, відповідно до інформації державного виконавця, отриманої на їх запити, майно, на яке можливо звернути стягнення у відповідача не виявлено, проте судові рішення боржником не виконані. Транспортний засіб приховується відповідачем, а тому перебуває у розшуку, у зв`язку з чим вилучити таке майно не є можливим.

Заявники зазначають, що суди попередніх інстанцій також не встановлювали наявність в діях відповідача під час вчинення оспорюваного правочину ознак зловживання правом.

Відзиви на касаційну скаргу

У серпні 2023 року Другий правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить розглядати справу без участі його представника.

У жовтні 2023 року від ОСОБА_3 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказує, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для її задоволення відсутні.

ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Биструшкін О. С., у жовтні 2023 року надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність доводів заявників, просила залишити її без задоволення.

09 жовтня 2023 року ОСОБА_5 надіслав до Верховного Суду письмові пояснення на касаційну скаргу, в яких заперечує щодо доводів останньої у зв`язку з її необґрунтованістю.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Заніздра А. П., у липні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Справа № 205/2053/22 надійшла до Верховного Суду 13 вересня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання та стягнено на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000 грн і майнову шкоду у розмірі 16 895,04 грн, а всього 166 895,04 грн.

В провадженні Другого правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до складу якого входять виконавчі провадження: № НОМЕР_3, дата відкриття 01 лютого 2016 року; № НОМЕР_4, дата відкриття 18 липня 2017 року; № НОМЕР_5, дата відкриття 11 березня 2019 року; № НОМЕР_6, дата відкриття 11 березня 2019 року; № НОМЕР_7, дата відкриття 21 січня 2020 року; № НОМЕР_8, дата відкриття 21 січня 2020 року; № НОМЕР_9, дата відкриття 24 липня 2020 року; № НОМЕР_10 дата відкриття 24 липня 2020 року, відповідно до яких зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість на загальну суму 545 557,13 грн.

27 травня 2013 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений договір № 27/05, відповідно до умов якого сторони погодили умови щодо виконання дітьми обов`язку утримувати свою матір ОСОБА_7 та умови щодо відмови від прийняття спадщини у випадку її смерті. Так, пунктом 4.4 зазначеного договору передбачено, що сторона, на користь якої буде здійснена вказана відмова від прийняття спадщини, зобов`язується сплатити іншій особі, яка здійснила таку відмову, грошову суму у розмірі 100 000 грн у погоджений сторонами строк (т. 1, а. с. 136-141).

ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_4 та ОСОБА_3

18 червня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь дочки померлої - ОСОБА_4 (т. 2, а. с. 82).

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2022 року у справі № 205/5860/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Згідно з частиною першою, пунктами 1 та 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та визнання правочину недійсним.

Верховний Суд виходить з того, що вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивували позовну вимогу про визнання недійсною відмову ОСОБА_3 від прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_7 тим, що відповідач, знаючи про невиконані судові рішення зі сплати заборгованості на користь позивачів у розмірі 545 557,13 грн, та за відсутності будь-якого іншого майна і доходів, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення цієї заборгованості, вчинив вказаний правочин на користь близького родича, внаслідок чого втратив платоспроможність перед кредиторами за грошовими зобов`язаннями.

Позивачі зазначали, що, відмовившись від спадщини у вигляді 1/2 квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 , яка є дочкою спадкодавця, та залишившись проживати в цій квартирі, ОСОБА_3 мав на меті не допустити звернення стягнення на його частку у нерухомому майні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що на час подання відповідачем заяви про відмову від прийняття спадщини існували обставини, зумовлені статтями 225, 229-231, 233 ЦК України, як зазначено в статті 1274 ЦК України. Позивачами не доведено факту умисного вчинення ОСОБА_3 дій щодо ухилення від виконання судових рішень, тобто, з метою приховування цього майна від виконання в майбутньому судових рішень про стягнення грошових коштів.

Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з такими висновками судів, виходячи з такого.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, провадження № 61-7013св20; постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)).

Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Згідно із частинами другою та п`ятою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Главою 16 Розділу IV визначено правові наслідки недодержання стороною при вчиненні правочину вимог закону.

Відмова від спадщини, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено (стаття 225 ЦК України).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (стаття 229 ЦК України).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним (стаття 230 ЦК України).

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 ЦК України).

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 ЦК України).

Аналіз змісту наведених норм свідчить, що суд може визнати недійсною відмову від прийняття спадщини з підстав, визначених частиною п`ятою статті 1274 ЦК України, у разі звернення до суду з таким позовом особою, яка вчинила такий правочин, а також, у передбачених законом випадках, зокрема, у разі смерті або визнання особи недієздатною, іншою особою.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, з позовом про визнання відмови ОСОБА_3 від прийняття спадщини недійсною звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як кредитори до боржника, посилаючись на порушення їх прав тим, що, маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачами, відповідач вчинив оспорюваний правочин, що призвело до його неплатоспроможності та завдало шкоди позивачам.

За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином.

Відповідно до статті 214 ЦК України особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.

Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договору, правочину, акта органу юридичної особи, державної реєстрації чи документа.

В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом з тим, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Верховний Суд вже звертав увагу, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, провадження № 61-17511св).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначивши наступне: «…договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 2-469/1997 (провадження № 61-7276св23) розглядався спір про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння. За обставинами цієї справи Верховний Суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, якою прийнято відмову ОСОБА_1, правонаступника ОСОБА_2, від позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння, зокрема, виходив з того, що «прийняття заяви правонаступника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про відмову від позову, який прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , з врахуванням того, що рішення суду було чинним протягом 25 років, власники вільно розпоряджалися власністю, яка була набута на підставі рішення суду, протягом зазначеного часу, а заява про відмову від позову подана після прийняття рішення Дергачівським районним судом Харківської області від 15 червня 2020 року (справа № 619/3466/19) про стягнення з нього на користь ОСОБА_5 грошових коштів свідчить, що такі дії учасниками цивільного обороту використовуються для уникнення звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу.

Тому такі дії не можуть залишатися поза реакцією, вони, хоч і не порушують конкретних процесуальних норм, більш того, право на відмову від позову імперативно передбачено для позивача, але, з врахуванням викладених обставин, є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Судами встановлено, що 07 квітня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю відповідача ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , в результаті якої останній отримав тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.

Вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки, на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнено від відбування покарання. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 16 895,04 грн та моральну шкоду у розмірі 150 000 грн, а всього 168 895,04 грн.

Через систематичне невиконання відповідачем своїх зобов`язань з відшкодування шкоди, судовими рішеннями у справах №№ 201/3639/17, 205/1855/17, 205/2603/19, 205/2599/19 зі ОСОБА_3 на користь позивачів стягнено інфляційні втрати та три проценти річних.

Так, в провадженні Другого правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання вказаних судових рішень, відповідно до яких зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість на загальну суму 545 557,13 грн.

Також встановлено, що постановою державного виконавця Амур?Нижньодніпровського ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Кравченко Ю. О. від 12 квітня 2018 року звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_3 , який отримує дохід в ТОВ «Технопарк-1».

01 травня 2019 року ОСОБА_3 звільнився з ТОВ «Технопарк-1».

Згідно з листом Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції у Дніпропетровській області від 08 жовтня 2021 року, Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1 , автомобіль, який зареєстрований за ОСОБА_3 , з 21 січня 2020 року знаходиться в розшуку за категорією - розшук ТЗ боржника державним виконавцем.

В ході виконавчих дій встановлено, що ОСОБА_3 не має у власності акцій приватних та публічних акціонерних товариств, великовантажних та інших технологічних транспортних засобів, інші джерела доходу відсутні, відтак відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 і ОСОБА_2

Також встановлено, що ОСОБА_3 з 03 березня 1992 року зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 та на час відкриття спадщини проживав зі спадкодавцем у вказаній квартирі, іншого житла не має.

Так, у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), на яку посилалися заявники як на підставу касаційного оскарження, викладено висновок про те, що «в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Верховним Судом також враховано, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у цьому випадку - укладення відповідачем договору з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».

Підсумовуючи, Верховний Суд зазначає, що, ОСОБА_3 , маючи з 2014 року невиконані грошові зобов`язання перед позивачами, та за відсутності інших активів, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, діючи недобросовісно під час виконання судових рішень про стягнення з нього заборгованості на користь позивачів, відмовився від прийняття спадщинина на користь близького родича, внаслідок чого втратив свою платоспроможність перед кредиторами, при цьому, не маючи іншого житла, залишився проживати в квартирі, яка входить до спадкової маси.

Враховуючи вищевикладені позиції Верховного Суду, беручи до уваги обставини справи у їх сукупності, воля ОСОБА_3 під час вчинення цього правочину не відповідала зовнішньому її прояву про реальний перехід права власності на нерухоме майно та була направлена на приховання майна від виконання судових рішень про стягнення з нього грошових коштів, тому цей правочин є фраудаторним.

Отже, суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, проте неправильно визначилися з кваліфікацією оспорюваного правочину, оскільки виходили з недоведеності на час вчинення оспорюваного правочину обставин, зумовлених статтями 225, 229-231, 233 ЦК України, проте відмова ОСОБА_3 від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 , з урахуванням встановлених обставин, є правочином, який вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 215 ЦК України, тому не регулюється положеннями статті 1274 ЦК України, зокрема і її частиною п`ятою, оскільки з позовом до суду звернувся не ОСОБА_3 , а заінтересовані особи, права яких порушені оспорюваним правочином.

Колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_3 , відмовившись від спадщини на користь іншого спадкоємця, не мав умислу приховувати свою частку у спадщині від звернення на неї стягнення, оскільки такі дії були обумовлені договором від 27 травня 2013 року № 27/05, з огляду на таке.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії договору від 27 травня 2013 року № 27/05, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , сторони погодили умови щодо виконання обов`язку по утриманню та доглядом за ОСОБА_7 та щодо відмови однієї із сторін від прийняття спадщини у випадку смерті ОСОБА_7 .

Так, пунктом 4.4 зазначеного договору передбачено, що сторона, на користь якої буде здійснена відмова від прийняття спадщини, зобов`язується сплатити іншій особі, яка здійснила таку відмову, грошову суму у розмірі 100 000 грн у погоджений сторонами строк.

Разом з тим, згідно з частиною п`ятою статті 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Виходячи зі змісту цієї статті, спадкоємець не має права ставити відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника в залежність від будь?яких умов чи застережень.

Зазначеною нормою закону передбачено, що спадкоємець не може в обмін на відмову від прийняття спадщини отримувати для себе або інших осіб будь-які матеріальні чи нематеріальні блага.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справа № 467/799/19 (провадження № 61-14559св20).

Крім того, доказів виконання ОСОБА_4 умов цього договору від 27 травня 2013 року № 27/05, зокрема, сплати ОСОБА_3 грошових коштів у визначеному договором розмірі, матеріали справи не містять.

Крім того, висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 своє волевиявлення з приводу відмови у прийнятті спадщини після смерті матері не змінював під час розгляду цієї справи, а тому в його діях не вбачається недобросовісність, є помилковими, оскільки у правовідносинах про визнання правочину недійсним, як такого, що направлений на унеможливлення виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору, підлягає оцінці поведінка боржника на предмет його добросовісності та зловживання правом саме після виникнення такого зобов`язання та на час укладення оспорюваного правочину.

Суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок, про те, що позивачі не надали доказів відсутності в ОСОБА_3 іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, вказуючи на належний останньому автомобіль Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1 .

З огляду на матеріали справи, постановою державного виконавця Амур?Нижньодніпровського ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Кравченко Ю. О. від 13 листопада 2017 року оголошено розшук автомобіля Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1 , належного на праві власності ОСОБА_3 .

Згідно з листом Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції у Дніпропетровській області від 08 жовтня 2021 року вказаний автомобіль знаходиться в розшуку за категорією «розшук ТЗ боржника державним виконавцем». Отже, на нього не можливо звернути стягнення.

Також не можна погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сплата відповідачем на користь позивачів коштів у розмірі 23 069,36 грн свідчить про відсутність у боржника наміру ухилятися від сплати завданої ним шкоди, оскільки зазначена заборгованість стягнена із заробітної плати ОСОБА_3 в межах примусового виконання судових рішень. При цьому такий розмір стягненої заборгованості обумовлений тим, що боржник 01 травня 2019 року звільнився з ТОВ «Технопарк-1», де отримував заробітну плату.

Отже, у правовідносинах, де позивачі, які звернулися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та які, як кредитори, мали на меті повернення майна боржнику задля можливості звернення на нього стягнення в рахунок погашення заборгованості, підлягало інше, ніж застосоване судами, правове регулювання, оскільки, з урахуванням встановлених обставин справ, відповідач, відмовляючись від спадщини на користь близького родича в період примусового виконання судових рішень про стягнення з нього на користь позивачів заборгованості у розмірі 545 557,13 грн, діяв очевидно недобросовісно, зловживаючи правами кредиторів.

З огляду на вищевикладене, оскаржувані судові рішення не ґрунтуються на засадах верховенства права, не є законними і обґрунтованими, оскільки судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм матеріального права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Щодо судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позову) за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 2 481 грн з 01 січня 2022 року.

Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

Отже, розмір судового збору, що підлягав сплаті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при зверненні до суду з цим позовом складає по 992,40 грн ( 2481 грн х 0,4) кожним позивачем.

Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили судовий розмірі по 992,40 грн кожна.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання заяви про витребування доказів) за подання до суду заяви про забезпечення доказів або позову ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Звертаючись до суду із заявою про витребування доказів, ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 496,20 грн.

Рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, оскаржувалось в апеляційному порядку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) за подання апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Розмір судового збору, що підлягав сплаті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при поданні апеляційної скарги на рішення суду складає по 1 488,60 грн (992,40 грн х 150 %) кожним заявником.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили судовий збір у розмірі по 1 488,60 грн кожна.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Постанова апеляційного суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, оскаржувалась в касаційному порядку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Розмір судового збору, що підлягав сплаті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при поданні касаційної скарги на рішення суду складає по 1 984,80 грн (992,40 грн х 200%) кожним заявником.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою на рішення суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили судовий збір у розмірі по 1 984,80 грн грн кожна.

Враховуючи те, що за результатом касаційного перегляду судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, судовий збір, сплачений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у розмірі по 4 465,80 грн кожною, а також за подання ОСОБА_1 заяви про витребування доказів у розмірі 496,20 грн, підлягає стягненню зі ОСОБА_3 на користь позивачів.

Керуючись статтями 133, 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Заніздра Андрій Петрович, задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасувати й ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каширнікова Світлана Олександрівна, Другий правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса), про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною задовольнити.

Визнати недійсною відмову ОСОБА_3 від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 .

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, а також за подання заяви про витребування доказів у розмірі 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) гривні.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 465 (чотири тисячі чотириста шістдесят п`ять) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк