flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

308/11958/14-ц від 25.07.2018 (Про необхідність повного встановлення складу майна, що підлягає поділу як спільне сумісне майно подружжя)

Державний герб України

 

Постанова

Іменем України

 

25 липня 2018 року

м. Київ

 

справа № 308/11958/14-ц

 

провадження № 61-22814св18

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

 

головуючого - Луспеника Д. Д.,

 

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

 

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

 

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Леміша О. М., від 14 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатьскої області, у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В., Джуги С. Д., від 26 січня 2017 року,

 

ВСТАНОВИВ:

 

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_3 проподіл майна подружжя.

 

Позовна заява мотивована тим, що 10 грудня 1988 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 серпня 2014 року шлюб між сторонами розірвано. Під час шлюбу подружжя набуло майно, а саме: земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_1; житловий будинок приблизною

площею 200 кв. м та гараж з надбудовою за цією ж адресою. Згоди про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю, сторони не досягли.

 

Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд поділити спільне майно подружжя, виділивши йому та відповідачу у власність кожному по ? частині земельної ділянки та житлового будинку, а гараж та надбудову залишити у його власності.

 

ОСОБА_4 пред'явила зустрічний позов, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у первісному позові ОСОБА_2 зазначив лише частину майна, набутого під час шлюбних відносин, не вказавши транспортні засоби, а саме: автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль Nissan Micra 1.0 GX, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3; автомобіль Mercedes-Benz Vito 110D,

2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4; автомобіль Citroen Jumper, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2; автомобіль Ford Transit, 2003 року випуску, реєстраційний НОМЕР_5; причіп легковий Hapert-1021, 1995 року випуску, та інші речі домашнього вжитку, які також підлягають поділу.

 

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд поділити майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя шляхом виділення їй у власність земельної ділянки та недобудованого житлового будинку, а відповідачу - шість транспортних засобів, причіп, мопед та інші речі домашнього вжитку.

 

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 13 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Поділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя. Виділено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частини кожному недобудованого житлового будинку

АДРЕСА_1, земельної ділянки загальною площею 0,11 га, гаражу та надбудови до нього, які знаходяться за вищевказаною адресою. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із рівності часток у майні подружжя та врахувавши, що спірна земельна ділянка, недобудований житловий будинок, гараж та надбудова над ним придбані сторонами під час шлюбу, визначив рівні частки за кожним на зазначене майно. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, районний суд посилався на те, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні транспортні засоби та речі домашнього вжитку придбавались сторонами під час шлюбу, оскільки не встановлено джерело та час їх придбання.

 

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Судом встановлено, що згідно облікових карток на транспортні засоби вони значаться такими, що зняті з обліку.

 

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 16 лютого 2017 року,

ОСОБА_3 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

 

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків, що спільне майно, яке набуте під часу шлюбу, але зареєстроване за ОСОБА_2, не є об'єктом спільної сумісної власності. Суди не звернули увагу на те, що позивач у своїй заяві про збільшення розміру позовних вимог визнавав спірне майно спільною сумісною власністю та бажав його поділу, не надали належної правової оцінки обліковим карткам на спірні автомобілі, відповідно до яких транспортні засоби були набуті та зареєстровані під час шлюбу. Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що спірне майно є його особистою власністю. Спільне проживання у будинку вважає неможливим.

 

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

 

10 квітня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу за позовом

концерну ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя призначено до судового розгляду.

 

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

 

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

 

10 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

 

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

 

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

 

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 10 грудня 1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

 

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 21 серпня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

 

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2001 року ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_1. ОСОБА_3 було надано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки індивідуального забудовника. На зазначеній земельній сторони побудували будинок, гараж та надбудову до нього, проте на момент розгляду справи будинок та гараж з надбудовою не були введені в експлуатацію та державна реєстрація права власності на зазначені об'єкти нерухомості проведена не була.

 

Під час розгляду справи сторони не оспорювали той факт, що земельну ділянку було придбано під час шлюбу, а також побудовано на ній житловий будинок, гараж та надбудову за спільні кошти подружжя.

 

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_3 зазначала, що подружжя під час перебування у шлюбних відносинах, крім нерухомого майна, придбало також низку рухомого майна, серед якого: автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль Nissan Micra 1.0 GX, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3; автомобіль Mercedes-Benz Vito 110D, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4; автомобіль Citroen Jumper, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2; автомобіль Ford Transit, 2003 року випуску, реєстраційний НОМЕР_5, причіп легковий Hapert-1021, 1995 року випуску, та інші речі домашнього вжитку.

 

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 під час розгляду справи не надала докази на підтвердження того, що ці транспортні засоби та речі домашнього вжитку придбавалась сторонами за час шлюбу, не вказала джерело та час їх придбання, зокрема, не надала доказів, що спірні транспортні засоби придбані за спільні кошти подружжя або набуті спільною працею подружжя. Крім того, за інформацією сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України від 24 січня 2017 року № 31/7/1-32 спірні автомобілі зняті з обліку.

 

Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

 

Таке ж положення містить і норма частин третьої та четвертої статті 368 ЦК України.

 

За статтями 6970 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

 

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

 

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

 

Апеляційний суд у порушення вимог статей 212-214303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) належним чином не встановив фактичні обставини справи, не з'ясував весь обсяг майна, яке було набуто подружжям під час шлюбу, не встановив джерело та час придбання кожного із спірних транспортних засобів, час їх відчуження ОСОБА_2 та наявність згоди дружини на відчуження кожного із автомобілів, відносно поділу яких заявлено позовні вимоги.

 

Апеляційний суд не надав належної правової оцінки обліковим карткам на спірні транспортні засоби (а. с. 14-26, т. 2), не звернув увагу на те, що у заяві про збільшення позовних вимог (а. с. 40-44, т. 1) ОСОБА_2 визнавав автомобілі автомобіль Nissan Micra 1.0 GX, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3; автомобіль Mercedes-Benz Vito 110D, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, та речі домашнього вжитку спільною власністю подружжя та просив суд поділити їх.

 

Зазначивши, що ОСОБА_3 не надала доказів на підтвердження того, що спірні транспортні засоби придбані за спільні кошти подружжя або набуті спільною працею подружжя, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 60 СК України, не врахувавши презумпцію спільності майна подружжя, не звернув увагу на те, що тягар доказування обставин для спростування презумпції спільності майна подружжя покладається на того з подружжя, хто її спростовує, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

 

Посилання апеляційного суду на те, що спірні транспортні засоби зняті з обліку згідно з інформацією сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України також не може бути підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову, оскільки до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

До того ж частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Ураховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що спірне рухоме майно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і не підлягає поділу.

 

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

 

Таким чином, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

 

Враховуючи те, що при вирішенні питання про поділ спільного майна подружжя суду необхідно спочатку встановити загальну масу майна, яке підлягає поділу, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню повінстю.

 

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення шлюбних відносин, з'ясувати джерело і час його придбання, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

 

Керуючись статтями 400402409411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

 

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 26 січня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляду до Апеляційного суду Закарпатської області.

 

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий                                                                                  Д. Д. Луспеник

 

Судді:                                                                                             О. В. Білоконь

 

                                                                                                          Б.І. Гулько

 

Є. В. Синельников

 

С. Ф. Хопта