Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Постанова
Іменем України
11 липня 2018 року
м. Київ
справа № 369/10486/15-ц
провадження № 61-24143 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» Міністерства охорони здоров'я України»,
представник позивача - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
представник відповідача - ОСОБА_6,
третя особа - Міністерство охорони здоров'я України,
представник третьої особи - ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року у складі судді Усатова Д. Д. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 січня 2017 року у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ :
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2015 року державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» Міністерства охорони здоров'я України» (далі - ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Міністерство охорони здоров'я України, про усунення перешкоди у користуванні майном шляхом виселення.
Позовна заява мотивована тим, що Міністерством охорони здоров'я України передано ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» на праві господарського відання комплекс будівель та споруд по АДРЕСА_1. До складу вказаних об'єктів входить чотирьохквартирний відомчий житловий будинок літ. «Г» для тимчасового заселення працівників санаторію, які не мають власного житла, на період їх роботи у санаторії.
Відповідач з 11 серпня 2004 року по 3 січня 2012 року працював на різних посадах у ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок». 2 вересня 2008 року ОСОБА_5 на період роботи у державному закладі було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 у вищевказаному будинку. 2 січня 2014 року між ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» та ОСОБА_5 було укладено договір на право проживання мешканця у зазначеній квартирі, термін дії якого закінчився 31 грудня 2014 року.
Позивач вважав, що укладення з відповідачем вказаного договору на право проживання мешканця суперечило Статуту державного закладу, оскільки він не передбачав передачу відомчого житла у користування третій особі. Крім того, передача майна санаторію в оренду відповідачу здійснена без письмового погодження Міністерства охорони здоров'я України, як власника цього майна. Відповідач у добровільному порядку звільнити квартиру відмовляється, чим порушує права державного закладу.
З урахуванням викладеного ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» просив суд усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_5 зі спірної квартири без надання йому іншого житлового приміщення.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року позов ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» задоволено. Виселено ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач проживає у спірній квартирі, яка знаходиться у відомчому житловому будинку, що передано державному закладу на праві господарського відання, без законних правових підстав і цей будинок не є гуртожитком, тому відповідач підлягає виселенню без надання іншого житла. Договір найму між сторонами не укладався. Тому позивач має право на усунення перешкоди у користуванні майном шляхом виселення (стаття 391 ЦК України).
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 січня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_5 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем належними доказами підтверджено, що спірне нерухоме майно не є гуртожитком, а відноситься до відомчого житла, є власністю Міністерства охорони здоров'я України і перебуває у повному господарському віданні позивача, унаслідок чого безпідставні доводи ОСОБА_5 щодо неможливості його виселення без надання іншого житла. Відповідач набув право користування спірною квартирою у зв'язку з роботою у санаторії, зі звільненням за власним бажанням він таке право втратив. Договір проживання мешканця від 2 січня 2014 року, укладений між сторонами, не свідчить про законність проживання відповідача у спірній квартирі, оскільки термін його дії припинився 31 грудня 2014 року і відповідач зобов'язався протягом п'яти днів звільнити майно (п. 6.1 договору). Відповідач квартиру у добровільному порядку не повернув, продовжує нею користуватися, не є працівником ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок», унаслідок чого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виселення ОСОБА_5 з відомчого житла.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не визначено предмет договору на право проживання мешканця від 2 січня 2014 року, який насправді був сплатою ним за комунальні послуги у зв'язку з проживанням у цій квартирі. Таким чином, припинення вказаного договору не впливає на право його користування спірною квартирою. Позивачем належними доказами не підтверджено виникнення у нього права повного господарського відання на спірний житловий будинок, який відповідно до рішення виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 25 серпня 1980 року є гуртожитком, а не відомчим житлом.
У березні 2017 року ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» подав заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 7 грудня 2015 року житловий будинок, в якому розташована спірна квартира, належить на праві державної власності Міністерству охорони здоров'я України та перебуває у господарському віданні ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок». Зазначений житловий будинок не реєструвався як гуртожиток, а рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 25 серпня 1980 року було лише дозволено його тимчасове використання в якості гуртожитку. Посилання відповідача на те, що у 2008 році йому було видано ордер на кімнату у гуртожитку безпідставні, так як до 2009 року цей будинок лише тимчасово використовувався як гуртожиток. Відповідач підлягає виселенню зі спірної службової квартири без надання іншого жилого приміщення, так як звільнився з роботи за власним бажанням. 3 січня 2012 року, тобто після звільнення, відповідач втратив право тимчасового проживання у квартирі, яка передана йому на час роботи, унаслідок чого підлягає виселенню. 2 січня 2014 року між сторонами було укладено договір на право проживання мешканця, за умовами якого відповідачу було передано спірну квартиру у тимчасове користування, термін дії цього договору сплив 31 грудня 2014 року, проте відповідач у добровільному порядку квартиру не звільнив, своє зобов'язання не виконав.
У травні 2017 року Міністерство охорони здоров'я України подало заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що жиле приміщення, яке займає відповідач, є державною власністю Міністерства охорони здоров'я України, перебуває на балансі ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» та є відомчим житлом санаторію, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Судами вірно визначено правову природу договору на право проживання мешканця від 2 січня 2014 року, який є елементом договору оренди та передбачає, у тому числі сплату відповідачем за користування самою спірною квартирою. Належними доказами підтверджено, що відповідачу було надано у користування квартиру у відомчому будинку, яка є службовим житлом, відповідні докази реєстрації житлового приміщення санаторію в якості гуртожитку відсутні.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судом установлено, що згідно з актом приймання до експлуатації Державною приймальною комісією закінченого будівництвом дитячого туберкульозного санаторію «Барвінок» від 21 грудня 1979 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради народних депутатів Київської області від 24 грудня 1979 року № 340, санаторій прийнято до експлуатації у складі, у тому числі чотирьохквартирного відомчого житлового будинку літ. «Г» по АДРЕСА_1, прийнято до експлуатації, як частина майнового комплексу санаторію.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 7 грудня 2015 року житловий будинок, в якому розташована спірна квартира, належить на праві державної власності Міністерству охорони здоров'я України та перебуває у господарському віданні ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок».
ОСОБА_5 з 11 серпня 2004 року по 3 січня 2012 року працював на різних посадах у ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок». 2 вересня 2008 року ОСОБА_5 на період роботи у державному закладі було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1.
2 січня 2014 року між ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» та ОСОБА_5 було укладено договір на право проживання мешканця у зазначеній квартирі, термін дії якого закінчився 31 грудня 2014 року.
Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що належними та допустимим доказами, у тому числі витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 7 грудня 2015 року, доведено, що спірний житловий будинок на праві власності належить Міністерству охорони здоров'я України та перебуває у господарському віданні ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок», тобто є відомчим житлом санаторію, а спірна квартира є службовою.
Суди дійшли вірного висновку про те, що зазначений вище житловий будинок не реєструвався як гуртожиток, а рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 25 серпня 1980 року та іншими рішеннями міської ради було лише дозволено його тимчасове використання, в якості гуртожитку, що не надає будинку статусу гуртожитку. Відповідач набув право користування спірною квартирою у зв'язку з роботою у санаторії, що підтверджується відповідним ордером, зі звільненням з роботи за власним бажанням він таке право втратив.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином, суди дійшли вірного висновку про те, що укладений між сторонами договір проживання мешканця від 2 січня 2014 року, не свідчить про законність проживання відповідача у спірній квартирі, оскільки термін його дії припинився 31 грудня 2014 року. Згідно з пунктом 6.1 договору після закінчення строку найму, відповідач, як мешканець, зобов'язаний передати наймодавцю приміщення протягом п'яти днів з моменту закінчення строку найму за актом приймання-передачі. Відповідач квартиру у добровільному порядку не звільнив, продовжив нею користуватися, не є працівником ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок», унаслідок чого підлягає виселенню.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не визначено предмет договору на право проживання мешканця від 2 січня 2014 року, який насправді був сплатою ним за комунальні послуги, безпідставні, оскільки судами правильно визначено його правову природу, як договору оренди, що передбачає, у тому числі сплату відповідачем за користування самою квартирою, унаслідок чого припинення цього договору прямо впливає на його право користування спірною квартирою.
Посилання касаційної скарги на те, що позивачем належними доказами не підтверджено виникнення у нього права повного господарського відання на спірний житловий будинок, безпідставні та спростовані, у тому числі, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 7 грудня 2015 року.
Отже, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 січня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є.В. Синельников
С.Ф. Хопта
Ю.В. Черняк
_03_03.png)
