369/1923/15-ц від 04.07.2018 (Про предмет доказування у справі щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконної забудови)

Постанова

                             Іменем України                            

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 369/1923/15-ц

провадження № 61-21577св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2015 року у складі судді Ковальчук Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_3, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу бетонного паркану.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 19 лютого 2015 року позовні вимоги до відповідачів роз'єднані в окремі провадження.

Позовна заява в частині вимог до ОСОБА_2 мотивована тим, що 03 грудня 2009 року за договором купівлі-продажу вона придбала у ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_1, сплативши за неї всі необхідні платежі. Договір зареєстрований в Гатненській сільській раді Київської області 04 грудня 2009 року.

Своєю земельною ділянкою вона тривалий час не користувалася у зв'язку із скрутним матеріальним становищем.

У 2010 році вона дізналася, що частина її земельної ділянки була обнесена капітальним парканом зі сторони земельних ділянок суміжних землекористувачів. Будівництво паркану з нею ніхто не погоджував і дозволу не отримував.

09 лютого 2014 року вона звернулась із заявою до Гатненської сільської ради Київської області з приводу того, що 03 березня 2014 року землевпорядна організація буде виносити її земельну ділянку у натурі та виставляти межові знаки, а також просила повідомити її суміжних землекористувачів, так як вона не знала, хто з нею межує.

03 березня 2014 року землевпорядна організація - товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ «Азимут груп» виносила її земельну ділянку в натурі на місцевості і виставляла межові знаки. Було встановлено тільки чотири межових знаки. Два знаки вони взагалі не змогли встановити, так як точки координат її земельної ділянки були на відстані більше одного метра за бетонним парканом, і один знак поставлено попереду, так як там також був паркан.

Зазначала, що неодноразово зверталася до ОСОБА_2 усно, щоб вона добровільно прибрала паркан з її земельної ділянки і встановила його по межі, але остання не хоче у добровільному порядку звільняти належну їй земельну ділянку.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні її земельною ділянкою шляхом демонтажу бетонного паркану.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області                   від 09 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з урахуванням положень статей 152, 158 ЗК України, статей 317, 391 ЦК Українипозивач не надала безспірних доказів в обґрунтування своїх позовних вимог.

Крім того, суд послався на те, що з висновку експерта від 19 жовтня           2015 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз вбачається, що порушення меж земельних ділянок мають місце не тільки зі сторони відповідача, а й інших суміжних землекористувачів, у тому числі, позивача.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області                 від 30 березня 2016 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2015 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та, враховуючи принцип справедливості, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, оскільки позивач не довела своїх вимог.

Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 фактично користується більшою земельною ділянкою, ніж зазначено у правовстановлюючих документах, тому у разі задоволення її вимог, розмір земельної ділянки ще збільшиться, а ділянка ОСОБА_2 навпаки буде зменшена відносно розмірів, визначених у державному акті.

У травні 2017 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильнезастосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позову, пославшись на те, що межі земельних ділянок встановлено неправильно у всіх суміжних землекористувачів, оскільки у даній справ вирішується спір між нею та ОСОБА_2, яка встановила паркан на її земельній ділянці, чим порушила її права.

Посилається на те, що порушення її прав підтверджено висновком судової земельно-технічної експертизи, проте суди не взяли його до уваги та безпідставно відмовили у задоволенні позову, не врахувавши висновків і мотивів, викладених в ухвалі суду касаційної інстанції при попередньому скасуванні судового рішення, які є обов'язковими для судів при новому розгляді справи.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подала.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03 грудня 2009 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 купила належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку, площею 0,3000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Договір зареєстрований в Гатненській сільській раді Київської області 04 грудня 2009 року.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10 серпня 2005 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_2, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вказана земельна ділянка складається з: сільськогосподарських угідь - 0,120 га (ріллі - 0,120 га), під будівлями, лісами та іншими угіддями - 0,030 га.

19 жовтня 2006 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 серпня 2005 року, у якому зазначено, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення (використання) земельної ділянки - будівництво та обслуговування жилого будинку.

Сторони є суміжними землекористувачами.

Згідно з висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз від 19 жовтня 2015 року, експертом установлено, що фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) встановлені у вигляді паркану та межових знаків, які зображені в додатку № 1 до висновку синім кольором і позначені точками: 7-8-9-10-11-12-13-14-7. Площа даної земельної ділянки по фактичному використанню становить 0,3232 га. Фактичні межі земельної ділянки зміщені в бік земельних ділянок ОСОБА_6, ОСОБА_7 - на 0,0041 га, що зображено в додатку № 1 до висновку блакитним кольором, до АДРЕСА_2 на - 0,0278 га, що зображено в додатку № 1 до висновку блакитним кольором, у бік земельної ділянки ОСОБА_1 - на 0,0088 га, що зображено в додатку           № 1 до висновку жовтим кольором.

Тобто фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_1 накладаються на земельні ділянки ОСОБА_6, ОСОБА_8 та зміщені до АДРЕСА_2, а фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_9 та ОСОБА_2 накладаються на земельну ділянку, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1

Згідно із висновком експерта фактичний порядок користування земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 згідно із договором купівлі-продажу              від 3 грудня 2009 року та державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, не відповідає правовстановлюючим документам на цю земельну ділянку. Також з копії акту обміру земельної ділянки              ОСОБА_2 у межах Гатненської сільської ради від 01 жовтня 2015 року, складеного ТОВ «Земельний альянс», і копії кадастрового плану земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_2, кадастровий номер НОМЕР_4, відповідно до Закону України «Про землеустрій», ТОВ «Земельний альянс» проведено обмір земельної ділянки площею    0,1500 га. Після обміру земельної ділянки був розроблений кадастровий план, і встановлено, що фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 складає 0,1432 га, що є меншою за визначену в державному акті на земельну ділянку серії НОМЕР_1 на 0,0068 га.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Апеляційний суд, виходячи з того, що ОСОБА_1 фактично користується більшою земельною ділянкою, ніж зазначено у правовстановлюючих документах на її земельну ділянку, вказав, що у разі задоволення її вимог, розмір земельної ділянки ще збільшиться, а ділянка ОСОБА_2, навпаки, буде зменшена відносно розмірів, визначених у виданому їй державному акті.

При цьому апеляційний суд зазначив, що враховує принцип справедливості  і вважав, що місцевий суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення, оскільки позивач не довела порушення її прав з боку відповідача.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України            2004 року).

Відповідно до вимог статей 212-214 ЦПК України 2004 року при розгляді справи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконної забудови, суди повинні встановити наявність або відсутність обставин порушення прав позивача.

У статті 212 ЦПК України 2004 року визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Згідно з положеннями частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Суд касаційної інстанції в ухвалі від 07 грудня 2016 року зазаначив, що апеляційний суд не встановив усіх обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, допустив порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315, 338 ЦПК України 2004 рокуналежним чином не дослідив, чи порушені права ОСОБА_1 на користування її земельною ділянкою, не виконав обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції.

Вказавши, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертизвід 19 жовтня 2015 року межа земельної ділянки ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1, апеляційний суд не надав належної правової оцінки цьому факту та загалом висновкам вказаної експертизи, не зазначив обґрунтувань прийняття чи відхилення висновків експертизи.

Згідно з частиною шостою статті 147 ЦПК України 2004 року висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

У порушення наведеної норми процесуального права апеляційний суд не забезпечив всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів, не оцінив їх у взаємному зв'язку та у сукупності.

Зазначаючи, що на момент набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 між попереднім власником цієї земельної ділянки та іншими суміжними землекористувачами був встановлений фактичний порядок користування земельними ділянками, межі якого не відповідали межам, визначеним у державних актах землекористувачів, суд апеляційної інстанції не вказав, якими саме доказами беззаперечно підтверджується цей факт, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд також вказав, що ОСОБА_1 фактично користується більшою земельною ділянкою, ніж зазначено у її правовстановлюючих документах, у зв'язку з тим, що її земельна ділянка накладається на земельні ділянки інших суміжних землекористувачів (не ОСОБА_2.), тому у разі задоволення її вимог, розмір земельної ділянки ще збільшиться, а ділянка ОСОБА_2, навпаки, буде зменшена відносно розмірів, визначених у державному акті.

Проте вказані висновки є необґрунтованими, оскільки не стосуються предмету спору у даній справі, у якій вирішується саме наявність чи відсутність порушень прав позивача з боку суміжного землекористувача - ОСОБА_2

Апеляційний суд при вирішенні спору та відмові у позові, маючи докази, які, на думку позивача, свідчать про порушення її прав, послався на принцип справедливості, проте не врахував, що цей принцип передбачає рівність сторін спору та пошук законного компромісу, який би не ставив одного з учасників у менш сприятливе становище.

Принцип справедливості має особливе значення. Він найбільше виражає загальносоціальну суть права, прагнення до пошуку компромісу між учасниками правових зв'язків, між особою та суспільством, громадянином та державою. Принцип справедливості вимагає, щоб правосуддя здійснювалося на законних і чесних підставах. Справедливе рішення суду - те, яке основане на принципі верховенства права.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, при тому, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція, та є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., заява № 14448/88, пункт 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91 пункт 38).

Вказуючи на принцип справедливості, як на підставу для залишення рішення суду першої інстанції без змін, яким відмовлено в позові, апеляційний суд не обґрунтував, у чому саме у даному випадку реалізується даний принцип для сторін спору, у тому числі для позивача.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, спір між суміжними власниками земельних ділянок по суті не вирішено,то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Є.В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк