flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

175/1543/16-ц від 7.02.2018 (Про умови для визнання недійсним окремих положень кредитного договору)

Державний герб України

 

Постанова

Іменем України

 

7 лютого 2018 року

м. Київ

 

справа №175/1543/16-ц

 

провадження № 61-1598св18

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. і., Курило В. П.,

 

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5

відповідач -  Публічне акціонерне  товариство комерційний банк «Приватбанк»,

представник відповідача - Сеннов ОлегАнатолійович

 

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від  21 липня 2016 року в складі судді Озерянської Ж. М. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року в складі головуючого  Прозорової М. Л., суддів: Максюти Ж. І., Макарова М. О., в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до Публічного акціонерного товариства комерційного  банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») із позовом про визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування позовних вимог указувала, що 24 червня 2008 року уклала з Публічним акціонерним товариством «Приватбанк» кредитний договір на суму    86 914 доларів США, зі сплатою 15% за користування кредитом та зі строком погашення до 24 червня 2028 року включно.    

Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором цього ж дня ОСОБА_4 уклала договір іпотеки, за умовами якого надала в іпотеку жилий будинок площею 51,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Вказувала, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки в додатку № 1 до кредитного договору загальна вартість кредиту зазначена із розрахунку 83 400 доларів США, натомість у пункті 8.1 кредитного договору вказана сума кредиту у розмірі 107 168 доларів США 91 цент. Крім того, в пункті 8.1. кредитного договору передбачена сплата винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту в розмірі 2 502 доларів США, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4.08 % річних від суми зарезервованих коштів та винагорода за проведення додаткового моніторингу.

Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати недійсним кредитний договір, а як наслідок, визнати недійсним договорів іпотеки, оскільки цей договір є похідним від основного.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від     21 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову районний суд виходив із того, що позивач під час укладення спірних договорів була ознайомлена з їх умовами щодо суми та валюти кредиту,  проти них не заперечувала, що підтверджується її особистим підписом, також, що позивачем не доведено, що спірні договори укладені нею під впливом обману.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що під час вчинення спірних правочинів сторонами було дотримано вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, а позивач не довела наявність умислу в діях відповідача щодо введення її в оману та  самого факту обману.

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки в ньому передбачено сплата винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту в сумі 2 502 доларів США,  винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих коштів та винагорода за проведення додаткового моніторингу, що є порушенням пункту 3 частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, у додатку до кредитного договору загальна вартість кредиту зазначена сума 83 400 доларів США, натомість у пункті 8.1 −  сума кредиту зазначена в розмірі 107 168 доларів США 91 цент.

24 листопада 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в даній справі та витребувано матеріали справи з районного суду.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого  Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються  спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 січня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2018 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 24 червня 2008 року ОСОБА_4 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір на суму 86 914 доларів США, зі сплатою 15% за користування кредитом та зі строком погашення до 24 червня 2028 року включно та договір іпотеки, за умовами якого надала в іпотеку жилий будинок площею 51,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.  

З матеріалів справи також убачається, що згідно з підпунктом 8.1 пункту 8 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти у вигляді готівки через касу у вигляді поновлювальної лінії у розмірі 107 168 доларів США 91 центів на наступні цілі: 83 400 доларів США на придбання нерухомості, 2 502 долари США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 595 доларів США 71 цент на страхування майна, 417 доларів США на особисте страхування, а також 20 254 доларів США 20 центів на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7 цього договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1, 35 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів в розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

 

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених

договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Отже, відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору, суди правильно виходили з того, що позивач під час укладення спірних договорів була ознайомлена з їх умовами щодо суми та валюти кредиту,  проти них не заперечувала, що підтверджується її особистим підписом.

 

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон  № 1023-ХІІ) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

 

Отже, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати винагороди за резервування ресурсів, і це є підставою для визнання такого положення недійсним.

 

Оскільки у спірному договорі сплата винагороди за резервування ресурсів визначена в процентах від суми зарезервованих ресурсів, тобто є змінною величиною, то такі умови суперечать положенням частини п'ятої статті 11 Закону.

 

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

 

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії,  які банк здійснює на власну користь (ведення справи,  договору, облік заборгованості споживача тощо),  або  за  дії,  які  споживач  здійснює  на  користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє  банк  або споживач з метою встановлення,  зміни або припинення правовідносин

(укладення кредитного договору,  унесення до нього змін, прийняття

повідомлення   споживача   про   відкликання  згоди  на  укладення

кредитного договору тощо).

 

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди попередніх судових інстанцій не звернули увагу на те, що пунктом 8.1 кредитного договору передбачено винагороду за надання фінансового інструменту у момент надання

 

кредиту в сумі 2 502 доларів США, та винагороду за проведення додаткового моніторингу, однак не  зазначено, які саме  послуги за вказані винагороди надаються позивачу.

 

Згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

 

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного суду України від               12 вересня 2012 року № 6- 80цс12.

 

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у разі визнання окремих положень кредитного договору несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, відмовили в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому.

 

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, а відповідно до положень статті 307 ЦПК України  (чинних на час розгляду справи) він має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалили нове рішення або змінити його, то ухвалу апеляційного суду слід скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції.

 

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

 

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина 4 цієї статті).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПКУкраїни, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

  

 

ПОСТАНОВИВ  :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року скасувати, направити справу на новий розгляд до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Постанова суду касаційної інстанції  набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий                                                                                      М.  Є.  Червинська

Судді                                                                                      Н.  О.  Антоненко              

В. І. Журавель

В. І. Крат

В.П.Курило