Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Постанова
Іменем України
10 травня 2018 року
м. Київ
справа № 303/7725/15-ц
провадження № 61-5868св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
представник позивача - ОСОБА_4,
відповідачі: Залужанська сільська рада Мукачівського району, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Панька В. Ф., Куштана Б. П., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Залужанської сільської ради Мукачівського району, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що після смерті її батька ОСОБА_7 вона - єдина спадкоємиця за законом на все належне йому майно. Проте державни1 нотаріус Мукачівської районної державної нотаріальної контори ШпеникМ. Ю. відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в зв'язку з тим, що за померлим ОСОБА_7 не зареєстроване право власності на вказаний будинок.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати за нею право власності на житловий будинок із належними до нього надвірними спорудами згідно з технічним паспортом, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом за померлим ОСОБА_7 на підставі статей 328, 331, 1269 ЦК України, статті 549 ЦК УРСР, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
ОСОБА_6 позов не визнав та пояснив суду, що ОСОБА_3 у 1987 році вийшла заміж та з 1990 року є громадянкою Російської Федерації. ОСОБА_7 важко хворів і потребував сторонньої допомоги, медичної та матеріальної допомоги. За померлим ОСОБА_7 доглядали він та його батько, сплачуючи за комунальні послуги, а останні роки він не проживав у напівзруйнованому будинку, а проживав у свого брата.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки батько позивача - ОСОБА_7 був зареєстрований та проживав в будинку за адресою: АДРЕСА_1, на день смерті своїх батьків та після їх смерті, то ОСОБА_7 є таким, що фактично вступив в управління та володіння спадковим майном у порядку та строк, визначені законом, а тому вважається таким, що спадщину прийняв та є власником спадкового майна з моменту відкриття спадщини. Оскільки ніхто із попередніх власників будинку за адресою: АДРЕСА_1, не отримував правовстановлюючих документів на будинок, то право ОСОБА_3 на отримання спадкового майна після смерті ОСОБА_7 підлягає захисту шляхом визнання за нею права власності.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 04 квітня 2016 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3
Указане рішення мотивовано тим, що позивач пропустила строк для звернення до суду із заявою про прийняття спадщини. Крім того, вона не надала суду жодного належного доказу того, що вона зверталася до суду із позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини через свого представника, що є порушенням вимог законодавства, оскільки правочин про прийняття спадщини є суворо особистим, а тому дії щодо подання заяви про прийняття спадщини повинні бути здійснені особисто самим спадкоємцем.
У квітні 2016 рокупредставник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04 квітня 2016 року, в якій просила скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказувала на те, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2015 року ОСОБА_3 було визначено додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини до Мукачівської районної державної нотаріальної контори. Згідно з пунктом 3.5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. ОСОБА_3 надіслала заяву про прийняття спадщини належним чином оформлену, тобто її підпис нотаріально засвідчений, і така заява викладена на спеціальному бланку. Справжність підпису засвідчено нотаріусом Ванінського нотаріального округу Хабаровського краю Російської Федерації. Крім того, в матеріалах справи є постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 18 грудня 2015 року у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_3 правовстановлюючих документів на будинок. Відсутність у матеріалах справи рішення суду про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини не може свідчити про пропуск нею такого строку, оскільки питання прийняття чи неприйняття спадщини не було предметом розгляду цієї справи. Крім того, жодна із сторін не заперечувала ту обставину, що ОСОБА_3 не було надано такого додаткового строку. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, судом була витребувана та оглянута у судовому засіданні спадкова справа № 501, в якій було рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2015 року. Обґрунтовуючи своє рішення апеляційний суд посилався на пункт 5 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у зв'язку із затвердженням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У вересні ОСОБА_6 подав до суду свої заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими ОСОБА_3 не спілкувалася із спадкодавцем ОСОБА_7 та не надавала йому матеріальної допомоги, якої він потребував. Поховання ОСОБА_7 було здійснено за його рахунок та рахунок його батька. Він був позбавлений права подати до суду зустрічний позов, оскільки суд першої інстанції відхилив клопотання про відкладення розгляду справи. Суд не взяв до уваги те, що будівельний знос спірного будинку становить 85 %.
Ухвалою від 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судом установлено, що відповідно до повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27 листопада 2013 року, ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Із довідки, виданої виконкомом Залужанської сілької ради Мукачівського району від 26 листопада 2013 року № 705, вбачається, що забудовником будинку за адресою: АДРЕСА_1, був ОСОБА_10 Також відповідно до довідки, виданої виконкомом Залужанської сільської ради Мукачівського району від 12 травня 2014 року № 268, на день смерті ОСОБА_10 в будинку були зареєстровані та проживали ОСОБА_11 та ОСОБА_7 Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 27 листопада 2013 року ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Крім того, ОСОБА_10 згідно з довідкою, виданою виконкомом Залужанської сілької ради Мукачівського району від 12 травня 2014 року № 270, на день смерті ОСОБА_11 в будинку за адресою: АДРЕСА_1, був зареєстрований та проживав ОСОБА_7 - батько позивача. Тобто батько позивача був зареєстрований та проживав у вказаному будинку на день смерті своїх батьків.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Також, як роз'яснено в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 року «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР(далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Статтею 527 ЦК УРСР визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Згідно зі статтями 548, 549 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину. Таким чином, для встановлення тієї обставини, чи прийняв спадкоємець спадщину, необхідно встановити, чи фактично такий вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Якщо позивач у шестимісячний строк вступив у управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права власності на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку для прийняття спадщини.
Установивши, що на день смерті ОСОБА_12 та ОСОБА_11 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований та проживав батько позивача - ОСОБА_7, суд дійшов правильного висновку про те, що останній є таким, що прийняв спадщину, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, і що прийнята спадщина на підставі частини другої статті 548 ЦК УРСР належить йому з моменту відкриття спадщини.
Отже, виходячи з вищезазначених норм законодавства, ОСОБА_7 як спадкоємець після смерті своїх батьків прийняв спадщину та є власником спадкового майна з моменту відкриття спадщини.
Згідно зі свідоцтвом про смерть серіїНОМЕР_3 від 16 квітня 2012 року батько позивача ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до довідки, виданої виконкомом Залужанської сільської ради Мукачівського району від 12 травня 2014 року № 269, на день смерті ОСОБА_7 у спірному будинку крім нього ніхто не проживав та не був зареєстрований.
Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1. Із дослідженої судом першої інстанції спадкової справи, відкритої за померлим ОСОБА_7, встановлено, що із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулися ОСОБА_12 (брат ОСОБА_7), ОСОБА_5 (сестра ОСОБА_7), ОСОБА_6 (племінник ОСОБА_7) та ОСОБА_3 (дочка ОСОБА_7).
Постановою від 18 грудня 2015 року державний нотаріус Мукачівської державної нотаріальної контори, розглянувши подані ОСОБА_3 документи, відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний будинок у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів.
Відповідно до технічного паспорта на будинок від 09 грудня 2015 року, до його складу входить житловий будинок, позначений під літ. «А» (рік побудови - 1922) та господарські будівлі.
Питання набуття права власності на той час регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пунктом 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог вказаного законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Права та обов'язки, які не входять до складу спадщини, передбачені положеннями статті 1219 ЦК України.
Отже, об'єктами спадщини за ЦК України є права та обов'язки, які належали особі на час смерті, крім тих, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Розділ ІІІ ЦК України визначає перелік цивільних прав та їх правовий статус.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
При цьому відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку.
Таким чином, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 є правильним, оскільки позивач є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька - ОСОБА_7, який є власником спірного будинку, але за життя не здійснив оформлення своїх прав та не отримав відповідні правовстановлюючі документи.
Разом з тим суд апеляційної інстанції безпідставно та необґрунтовано скасував правильне рішення суду першої інстанції виходячи з того, що позивач пропустила строк для звернення із заявою про прийняття спадщини та не надала доказів того, що вона зверталася до суду із позовом про надання додаткового строку на прийняття спадщини і такий строк їй був наданий.
З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції в судовому засіданні оглядав оригінал спадкової справи, у якій була копія рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2015 року, згідно з якою ОСОБА_3 визначено додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання нею заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ракошино Мукачівського району Закарпатської області. Сама по собі відсутність копії цього рішення в матеріалах справи не могла бути підставою для скасування законного рішення, оскільки суд першої інстанції ознайомився з цим рішенням, про що вказав у своєму рішенні.
Враховуючи зазначене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і матеріалам справи, тому підстави для його зміни або скасування відсутні.
Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Твердження ОСОБА_6 про те що ОСОБА_3 не має права на спадкування будинку, належного ОСОБА_7, оскільки спадкодавець у зв'язку із тяжким матеріальним становищем та хворобами потребував допомоги, а позивач мала можливість надавати таку допомогу проте ухилялася від її надання, є безпідставними, оскільки усунення від права на спадкування не є предметом цього позову. При цьому посилання ОСОБА_6 на те, що суд першої інстанції позбавив його права заявити зустрічний позов про усунення від права на спадкування, є необґрунтованими, оскільки відповідач не був позбавлений права звернутися із окремим позовом із цих підстав.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04 квітня 2016 року скасувати, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2016 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: А. С. Олійник
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г.І. Усик
_03_03.png)
