Хмельницький апеляційний суд

Постанова

Іменем України

20 лютого2019 року

м. Київ

справа № 566/717/16-ц

провадження № 61-27527св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: Орган опіки та піклування Млинівської районної державної адміністрації, Орган опіки та піклування Смордвівської сільської ради, Орган опіки та піклування Миколаївської сільської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що до 02 червня 2016 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилися троє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3. Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо. Діти залишались проживати з нею в орендованому житловому будинку на території Миколаївської сільської ради у с. Підбрусинь Млинівського району Рівненської області, де старший син ходить до школи. Однак відповідач забрав дочок ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до себе у с. Смордва та відмовився їх повертати, між сторонами не досягнуто згоди щодо місця проживання дочок.

Враховуючи наведене, позивач просила визначити місце проживання спільних із відповідачем малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, із нею, за місцем її проживання у с. Підбрусинь Млинівського району Рівненськоїобласті

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 08 червня 2017 року позов задоволено частково. Визначено місце постійного проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, із матір'ю ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено наявність передбачених статтею 161 СК України підстав для проживання з нею лише однієї дитини ОСОБА_5, а доцільності у зміні фактичного місця проживання малолітніх ОСОБА_6 і ОСОБА_7 суд не вбачає.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 23 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, з матір'ю ОСОБА_3 Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач має постійне місце проживання та джерело існування, як самозайнята особа-підприємець, вона створила належні умови для проживання, виховання та розвитку дітей. У справі не встановлено виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації про права дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом із матір'ю.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 серпня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що позивач веде аморальний спосіб життя, щодо неї 18 серпня 2017 року проголошено вирок за частиною першою статті 297 КК України, не має стабільного заробітку, не займається підсобним господарством, а фактично існує за рахунок соціальних допомог. Їхня дочка ОСОБА_6 є дитиною-інвалідом, потребує проживання в належних побутових умовах, спеціалізованого посиленого харчування, їй заборонені певні види фізичної активності, вона потребує постійного стаціонарного дорого вартісного лікування, яке позивач забезпечити не має можливості. Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд не взяв до уваги, що доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вже понад рік проживають із батьком, мати з ними не бачилася, не надає матеріальної допомоги, не цікавиться станом їхнього здоров'я. Крім того, в матеріалах справи містяться докази, що будинок, у якому проживає позивач, перебуває в аварійному стані та потребує капітального ремонту.

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких просила касаційну скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначає, що відповідач позбавив її права брати участь у вихованні дітей та можливості бачитися та спілкуватися з ними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період із 27 квітня 2007 року по 02 червня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу у них народилося троє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Після розірвання шлюбу згоди між батьками щодо визначення місця проживання дітей не досягнуто. На час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції малолітній ОСОБА_4 проживає з матір'ю ОСОБА_3, а малолітні ОСОБА_6 і ОСОБА_7 проживають із батьком ОСОБА_4

ОСОБА_3 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, хоча й зареєстрована у с. СмордваМлинівського району в будинку, де проживає її колишній чоловік ОСОБА_4, що також підтверджується договором про найм кімнати в будинку від 11 квітня 2016 року № 1/2016.

Відповідно до характеристики, виданої виконкомом Миколаївської сільської ради Млинівського району від 10 червня 2016 року № 367, за час проживання на території сільської ради ОСОБА_3 зарекомендувала себе з позитивної сторони, спокійна, врівноважена, в громадських місцях веде себе спокійно. Зауважень не має.

Згідно із довідкою Смордвівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Млинівської районної ради Рівненської області від 06 грудня 2016 року № 189 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, навчався в цій школі в 1, 2 класах у 2014 - 2015, 2015 - 2016 навчальних роках.

Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов сім"ї від 28 грудня 2016 року № 797, виданого Миколаївською сільською радою, ОСОБА_3 мешкає за адресою: АДРЕСА_1, разом із сином ОСОБА_4, учнем 3-го класу, Миколаївської ЗОШ І-ІІІ ст., в найманому будинку в трьох кімнатах, у двох кімнатах, при огляді зроблено косметичний ремонт, всі кімнати обігріваються пічним опаленням.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Млинівського району Рівненської області від 29 грудня 2016 року № 76 у зв'язку з належними житловими умовами визнано доцільним проживання неповнолітніх дітей визначити із матір'ю.

Згідно з довідкою про розмір аліментів сплачених у твердій грошовій сумі, виданою відділом ДВС Млинівського РУЮ Рівненської області від 01 листопада 2016 року №1468/9, заборгованість зі сплати аліментів, що стягуються згідно із виконавчим листом від 02 березня 2016 року № 566/1334/15-ц із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - у твердій грошовій сумі по 400,00 грн щомісячно на кожну дитину, становить 11 620,00 грн.

Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов та умов проживання від 01 грудня 2016 року № 124, виданого Смордвівською сільською радою Млинівського району Рівненської області, ОСОБА_4 разом із своїми малолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_2, за вказаною адресою також проживає ще 8 осіб, матеріально-побутові умови для проживання в будинку задовільні.

Згідно із довідкою Смордвівської сільської ради Млинівського району від 05 грудня 2016 року № 901, ОСОБА_4 зареєстрований і проживає по АДРЕСА_2 в господарстві померлого діда, його діти: дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживають разом з ним.

Малолітня ОСОБА_6 потребує постійного спостереження лікарів-офтальмологів і періодичного стаціонарного лікування.

Рішенням Органу опіки та піклування Млинівської районної державної адміністрації Рівненської області від 29 квітня 2016 року № 2-17/1459 про визначення місця проживання малолітніх дітей, вирішено, що за доцільне місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - визначити з матір'ю ОСОБА_3

Рішенням Органу опіки та піклування Млинівської районної державної адміністрації Рівненської області від 16 грудня 2016 року № 2-17/4019 про визначення місця проживання малолітніх дітей, вирішено, що за доцільне місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - визначити з матір'ю ОСОБА_3

Рішенням Виконавчого комітету Смордвівської сільської ради від 29 грудня 2016 року № 1 про визначення місця проживання малолітніх дітей, вирішено, що за доцільне місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - визначити з батьком ОСОБА_4

Нормативно-правове обґрунтування

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов'язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

За загальним правилом, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, у справах про визначення місце проживання дитини, суд повинен займати більш активну позицію і встановлювати ґрунтовно усі обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що буде відповідати найкращим інтересам дитини, не обмежуючись лише обставинами, на які посилаються сторони у своїх вимогах чи запереченнях.

В основу рішень покладено лише матеріально-побутові умови проживання батьків, і взагалі судами не зроблено висновків проживання з ким із батьків буде відповідати найкращим інтересам дітей, хто із батьків забезпечить дітям належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку,

не встановили з ким діти будуть залишатися у випадку тимчасової відсутності того чи іншого з батьків та чи буде це відповідати інтересам дітей, не встановили які у дітей взаємовідносини з кожним із батьків та окремо між собою.

Вирішуючи спір, апеляційний суд у своїх висновках керувався принципом Декларації прав дитини та обмежився констатуванням того, що під час розгляду справи не встановлено тих виняткових обставин, за яких малолітні діти можуть бути розлучені з матір'ю. Апеляційний суд не врахував, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не має в Україні виключно обов'язкового характеру, у той час як Конвенція про права дитини, у якій реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини понад усе, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її норми є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.

Зазначивши у мотивувальній частині рішення про врахування інтересів дитини, апеляційний суд надав оцінку обставинам справи крізь призму принципу 6 Декларації прав дитини, у порушення вимог статей 212-214, 303 ЦПК України 2004 року не встановивши інші обставини, які мають значення для визначення найкращих інтересів дітей, не встановив поведінку кожного з батьків по відношенню до дітей, не взяв до уваги факт проживання малолітніх дочок разом із батьком, не з'ясував, чи не відобразиться негативно зміна місця та умов проживання на дітях, не перевірив доводів відповідача щодо відсутності у позивача самостійного заробітку, при цьому, встановивши, що остання є самозайнятою особою - підприємцем, не перевірив, чи приносить їй така зайнятість дохід.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не встановили усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи: не встановили проживання з ким із батьків буде відповідати найкращим інтересам дітей, а отже, не можна вважати, що у цій справі суди виконали завдання правосуддя.

Згідно із частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи з урахуванням найкращих інтересів дітей.

Під час нового розгляду справи судами необхідно повно встановити обставини справи, дослідити усі докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку актуальним доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, вирішити питання про заслуховування думки самої дитини ОСОБА_4, оскільки останньому вже виповнилося десять років, та з урахуванням встановлених обставин визначити місце проживання дітей виходячи насамперед з інтересів дітей, а не прав батьків.

Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 08 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 серпня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик