Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
| Категорія справи № : не визначено. | |
| Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2019. Оприлюднено: 10.12.2019. | |
| Номер судового провадження: 61-26132ск18 |
Постанова
Іменем України
31 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 201/13021/16-ц
провадження № 61-26132св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування»,
треті особи: Офіс Ради Європи в Україні, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, візовий центр посольства Франції,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л.,Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», треті особи - Офіс Ради Європи в Україні, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, візовий центр посольства Франції, про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом до ПрАТ «СК «АХА Страхування» про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи позов тим, що він є особою з інвалідністю першої групи з дитинства, звернувся до Дніпропетровської філії ПрАТ «СК «АХА Страхування», що знаходиться у місті Дніпро, з проханням продати йому поліс медичного туристичного страхування для виїжджаючих за кордон.
Зазначав, що на це звернення він отримав відмову відповідача з підстави наявності у нього інвалідності першої групи у зв`язку з тим, що договором добровільного страхування подорожуючих за кордон та Правилами № 019 добровільного страхування медичних витрат, якими у своїй діяльності керується відповідач, встановлено обмеження для осіб з інвалідністю першої та другої груп.
Посилаючись на те що така відмова порушила його права як споживача та дискримінувала його як особу з інвалідністю, просив суд ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідача внести зміни до пункту 4.4.2 Правил № 019 добровільного страхування медичних витрат, які зареєстровані у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 17 квітня 2009 року за № 2190252, а також до пункту 17.1.3 договору добровільного страхування подорожуючих за кордон шляхом їх виключення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2017 року позовні вимоги задоволено. Зобов`язано ПАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» внести зміни до пункту 4.4.2 Правил № 019 добровільного страхування медичних витрат, які зареєстровані у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 17 квітня 2009 року за № 2190252, та до пункту 17.1.3 договору добровільного страхування подорожуючих за кордон (приєднання), шляхом їх виключення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в Україні проголошена і діє загальна заборона дискримінації; наявність дискримінаційного положення в правилах страхування відповідача свідчить про порушення прав осіб з інвалідністю, а статтею 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю як основоположне визначено право на доступність, у якій передбачено, що особи з інвалідністю мають право мати доступ до всіх аспектів суспільного життя нарівні з іншими, зокрема, до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв`язку та до інших об`єктів і послуг, що надаються населенню.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2017 року скасовано. У задоволенні позовних вимог про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач з метою захисту та відновлення своїх прав зі скаргою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг чи до відповідача безпосередньо не звертався, а тому ОСОБА_1 передчасно звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 201/13021/16-ц і витребувано її з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
12 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 жовтня 2019 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги та обмежив позивача у праві на судовий захист. Вказує, що статтею 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» передбачено право особи, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, безпосередньо звернутися до суду в порядку, визначеному законом, за захистом своїх прав. Зазначає, що за захистом своїх прав звертався до відповідача, проте той вважав свої дії законними.
Заперечення на касаційну скаргу
ПАТ «СК «АХА Страхування» подано заперечення на касаційну скаргу, в якому просить рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін як таке, що є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційну скаргу відхилити.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю першої групи з дитинства (а. с. 7-9).
13 вересня 2016 року позивач звернувся до Дніпропетровської філії ПрАТ «СК «АХА Страхування», що знаходиться у місті Дніпро, з проханням продати йому поліс медичного туристичного страхування для виїжджаючих за кордон.
Зазначений поліс медичного туристичного страхування був необхідний йому в рамках збору повного пакету документів, перелік яких визначений пунктом 3 статті 10, 15 Регламенту № 810/2009 Європейського Парламенту та Ради від 13 липня 2009 року, що встановлює Кодекс Спільноти з візових питань (Візовий Кодекс), для подання заявки у візовий центр посольства Франції з метою отримання короткострокової туристичної візи. Необхідність отримання візи була зумовлена спеціальним запрошенням Ради Європи, яке він отримав як адвокат, що практикує у питаннях дискримінації осіб з інвалідністю.
У рамках запланованого візиту він мав взяти участь у спеціальній учбовій програмі із застосування міжнародного законодавства для захисту прав людини, а також відвідати урочисте засідання Великої Палати Європейського суду з прав людини. Проте отримав від відповідача відмову з підстави наявності у позивача інвалідності першої групи.
17 вересня 2013 року позивач письмово звернувся до голови правління ПАТ «СК «АХА Страхування» з проханням надати пояснення щодо відмови в продажу полісу страхування (а. с. 12).
За наслідками розгляду цього звернення 23 вересня 2013 року він отримав відповідь, в якій зазначалося, що відповідно до норм Закону України «Про страхування» та Цивільного кодексу України добровільне страхування - це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні деяких подій (страхових випадків), що здійснюються на основі договору між страховиком і страхувальником. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що затверджуються Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. На підставі затверджених Правил страхування страховик отримує ліцензію на здійснення страхової діяльності за відповідним видом страхування. Йому повідомлено, що згідно із пунктом 4.4.2 Правил страхування, а також на підставі пункту 12.1.3 частини В (умов страхування) Договору страхування подорожуючих за кордон не приймаються на страхування особи, які мають інвалідність першої або другої групи. Більше того, відповідно до пункту 17.1.3 Договору добровільного страхування подорожуючих за кордон, договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання, якщо застрахована особа має першу, другу групу інвалідності (а. с. 13).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Частиною першою статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Непряма дискримінація - ситуація, коли внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства»).
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, п.п. 48, 49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
За приписами статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом.
Захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом, що передбачено положенням статті 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Тобто особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою, зокрема до суду.
Суд також наголошує на тому, що статтею 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16 грудня 2009 року № 1767-VI, як основоположне право визначено право на доступність, що передбачає право осіб з інвалідністю мати доступ до всіх аспектів суспільного життя нарівні з іншими, зокрема, до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв`язку і до інших об`єктів і послуг, що надаються населенню.
Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року регулює відносини, які виникають між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов`язковим. Обов`язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов`язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом. Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім`я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім`я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов`язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є захист прав споживача та особи з інвалідністю, порушення яких допущено внаслідок відмови у видачі позивачу полісу медичного туристичного страхування для виїжджаючих за кордон, з підстави наявності у нього інвалідності першої групи у зв`язку з тим, що Договором добровільного страхування подорожуючих за кордон та Правилами № 019 добровільного страхування медичних витрат, якими у своїй діяльності керується відповідач, встановлені обмеження для осіб з інвалідністю першої та другої груп.
Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що позивач з метою захисту та відновленню своїх прав зі скаргою до відповідача безпосередньо не звертався, оскільки не звернув уваги на, те що 17 вересня 2013 року позивач письмово звернувся до голови правління ПАТ «СК «АХА Страхування» з проханням надати пояснення щодо відмови в продажу полісу страхування (а. с. 12).
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач передчасно звернувся за захистом своїх прав як споживача та особи з інвалідністю до суду, оскільки за приписами пункту 6 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, зокрема, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, в тому числі купівлі полісу медичного туристичного страхування для виїжджаючих за кордон, має право звернутися зі скаргою безпосередньо до суду без обов`язкового звернення до інших уповноважених державних органів.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи дають підстави для висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм матеріального права.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке по суті є правильним.
Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року скасувати.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська
_03_03.png)
