Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Постанова
Іменем України
04 липня 2018 року
м. Київ
справа № 372/3523/16-ц
провадження № 61-1260 св 17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_6, представник позивача-адвокат ОСОБА_7,відповідачі:-ОСОБА_8, -Козинська селищна рада Обухівського району Київської області,треті особи:-Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, -Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Болобана В. Г. від 19 жовтня 2017 року та рішення Апеляційного суду київської області у складі суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Мельника Я. С., від 07 грудня 2017 року.
Встановив:
У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_8, треті особи: Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, про захист порушених прав власника.
Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтувала тим, що вона є власником майна (будинку та земельної ділянки) за адресою: АДРЕСА_1, а відповідач ОСОБА_8 є власником сусідньої земельної ділянки площею 0,1202 га та домоволодіння на ній за адресою: АДРЕСА_2.
Впродовж тривалого часу відповідач ОСОБА_8 намагався привласнити собі землі, які йому не виділялись, та змінити конфігурацію земельної ділянки у зручний для себе спосіб за рахунок земель комунальної власності, а саме за рахунок вулиці (проїзду) та прибережної смуги, порушуючи тим самим право позивача ОСОБА_6 на проїзд до її земельної ділянки.
Судами неодноразово розглядались спори між позивачем та відповідачем та ухвалювались рішення, аналіз яких свідчить, що ОСОБА_8 неодноразово намагався привласнити собі землі під тупиковим проїздом по АДРЕСА_1, при цьому, в рішеннях зазначалось про порушення відповідачем прав власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_9, матері позивача.
В 2015 році на підставі замовлення ОСОБА_8 було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території смт Козин Обухівського району Київської області.
02 листопада 2015 року без залучення суміжного землекористувача ОСОБА_8, голова Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та ФОП ОСОБА_10 склали акт встановлення і погодження меж земельної ділянки.
14 грудня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 12623971 про реєстрацію за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку кадастровий НОМЕР_1.
В 2016 році ОСОБА_8 було зведено паркан вздовж всієї земельної ділянки згідно нової конфігурації, по межі, встановленій на підставі акту від 02 листопада 2015 року, внаслідок чого в черговий раз суттєво звужено проїзд до помешкання ОСОБА_6, чим обмежено її як суміжного землекористувача та її родину в проїзді легкових автомобілів, великогабаритних транспортних засобів чи проїзду автомобілів швидкої допомоги, пожежних чи інших екстрених служб у разі виникнення екстрених ситуацій.
Вищенаведені дії відповідача по звуженню проїзду до земельної ділянки позивача за рахунок земель загального користування позивач вважає неправомірними.
На підставі наведеного ОСОБА_6 просила суд визнати незаконними та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області від 18 грудня 2015 року про реєстрацію за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку з кадастровим НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та запис № 12623971 від 14 грудня 2015 року про реєстрацію за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку, а також просила скасувати реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_1, право на яку виникло на підставі рішення Козинської селищної ради № 118/66 від 25 грудня 1997 року.
Крім того, позивач на відновлення своїх прав суміжного землевласника просила суд зобов'язати відповідача звільнити зайняту за рахунок АДРЕСА_1 земельну ділянку шляхом знесення паркану, побудованого за рахунок проїжджої частини дороги та звільнити зайняту за рахунок водоохоронної зони земельну ділянку шляхом знесення побудованого на ній паркану.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_8 звільнити зайняту за рахунок АДРЕСА_1 земельну ділянку шляхом знесення паркану, побудованого за рахунок проїжджої частини дороги.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 551 грн 20 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 900 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено той факт, що відповідач ОСОБА_8 облаштував у 2016 році паркан таким чином, що звузив проїзд до будинку позивача ОСОБА_6, порушивши при цьому її права.
Підстав для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_8 на земельну ділянку, а також скасування відповідного рішення державного реєстратора суд не знайшов.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року в частині задоволених позовних вимог та вирішення питання про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 судових витрат скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення суду про відмову в позові. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_6 про скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,120 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку з кадастровим НОМЕР_1, право на яку в ОСОБА_8 виникло на підставі рішення Козинської селищної ради № 118/66 від 25 грудня 1997 року, оскільки реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі здійснена відповідно до вимог закону.
Також апеляційний суд погодився з висновками районного суду, що вимоги ОСОБА_6 щодо визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора індексний № 27228095 від 18 грудня 2015 року 09:58:02 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку з кадастровим НОМЕР_1 правомірно залишено без задоволення, оскільки судом не було встановлено порушень при прийнятті цього рішення, крім того, позивач не довела в ході розгляду справи, що прийняттям рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на вищезазначену земельну ділянку будь-яким чином порушено її право.
Оскільки відсутні підстави для скасування реєстрації права власності за ОСОБА_8 на земельну ділянку з кадастровим НОМЕР_1, то апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування відповідних записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У той же час, апеляційний суд встановив, що позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що встановлений відповідачем паркан звужує проїзд до її домоволодіння та порушує, таким чином її права, не надано та, зважаючи на надані відповідачем докази, які спростовують докази позивача, висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача знести паркан, побудований за рахунок проїжджої частини дороги апеляційний суд визнав безпідставними та такими, що порушують право відповідача, як власника належної йому земельної ділянки, використовувати її на власний розсуд.
Питання щодо розподілу судових витрат є похідним і воно вирішено апеляційним судом з урахуванням статті 88 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України).
У касаційній скарзі, поданій в грудні 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_6 просить рішення Апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2017 року скасувати у повному обсязі, рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення суду про задоволення вимог позову у повному обсязі, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін, стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Касаційна скарга ОСОБА_6 обґрунтована тим, що станом на 2012 рік, а не в 2015 році як помилково встановлено судами попередніх інстанцій, земельній ділянці ОСОБА_8 було присвоєно кадастровий номер, а відтак, в системі Державного земельного кадастру вже містилися дані про конфігурацію, координати та межі земельної ділянки, без яких внесення земельної ділянки до Державного земельного кадастру та присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру є неможливим. Тому судами було порушено частину четверту статті 212 та пункт 2 частини першої статті 215 ЦПК України 2004 року щодо не наведення мотивів відхилення доказів: пояснювальної записки від 27 квітня 2017 року та технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_8 з кадастровим НОМЕР_1 від 2012 року, а також помилково застосовано статтю 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», пункт 8 статті 79-1 і статтю 107 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до спірних правовідносин, безпідставно не застосовано підпункт «а» частини четвертої статті 83 ЗК України.
Крім того, суди попередніх інстанцій безпідставно відмовились призначити у справі судову експертизу для вирішення питання щодо визначення ширини проїзду та відповідності проїзду внаслідок будівництва паркану відповідачем ОСОБА_8 вимогам ДБН, щодо накладення земельної ділянки ОСОБА_8 на суміжні земельні ділянки і на дорогу по АДРЕСА_1 та землі водоохоронної зони, чим позбавили ОСОБА_6 можливості довести порушення своїх прав внаслідок звуження проїзду по АДРЕСА_1 в смт Козин, не забезпечили повного та всебічного з'ясування обставин справи.
ОСОБА_6 вказує, що апеляційним судом її було обмежено у праві на отримання кваліфікованої правової допомоги.
Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2017 року крім іншого відкрито касаційне провадження у справі, роз'яснено сторонам у справі право на подання відзиву на касаційну скаргу.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6, поданому в лютому 2018 року, ОСОБА_8 просить залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Також до відзиву на касаційну скаргу додано клопотання сторони про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу.
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_8 обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено обставини у справі та вирішено спір з дотриманням вимог закону, а доводи касаційної скарги ґрунтуються на припущеннях та не заслуговують на увагу.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Зі змісту матеріалів справи і встановлених судами попередніх інстанцій обставин слідує, що між сторонами існує спір з приводу обмеження права позивача ОСОБА_6 у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, з боку відповідача ОСОБА_8 який є власником суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2. Крім того, існує спір з приводу обмеження права позивача ОСОБА_6 у користуванні землями природоохоронної зони.
Обмеження позивача у відповідному праві полягає у тому, що внаслідок неправомірних рішень та дій Козинської селищної ради Обухівського району Київської області відповідачеві ОСОБА_8 було передано у власність частину земельної ділянки проїжджої частини і внаслідок цього ОСОБА_6 було обмежено у праві вільного проїзду до її будинковолодіння, влаштування розворотного майданчика в тупиковому проїзді.
Незаконність рішень та дій Козинської селищної ради Обухівського району Київської області щодо передачі відповідної земельної ділянки (частини дороги) ОСОБА_8 позивач пояснює тим, що передача земельної ділянки проведена з порушенням пункту 3.22 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень» і це суперечить статті 83 ЗК України.
З метою визначення реального розміру ширини проїзду до будинковолодіння позивача та встановлення факту накладення земельної ділянки ОСОБА_8 на суміжні земельні ділянки, тощо позивач ОСОБА_6 заявила до суду першої інстанції клопотання про призначення експертизи (а. с. 102-103, т. 1), однак таке клопотання судом задоволено не було.
Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини другої, пунктів б), г), д) частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.
Як роз'яснено у пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», суд сприяє сторонам у виконанні їх обов'язку подати свої докази. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд відповідно до статей 143, 144 ЦПК України (ЦПК України в редакції 2004 року) призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із статтею 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суди першої та апеляційної інстанцій формально вирішили спір, надавши перевагу доказам відповідача у справі, які заперечувалися позивачем. Із урахуванням вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року суди не забезпечили процесуального права позивача на доведення перед судом вимог і підстав позову шляхом призначення відповідної експертизи з питань які є підставою позову, що не визнаються відповідачами у справі та мають значення для правильного вирішення спору.
Оскільки судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного її вирішення, і апеляційним судом такі недоліки районного суду залишено без уваги, при цьому в своєму рішенні як на підставу відмови у задоволенні позову у відповідній частині суд першої інстанції посилається саме на недоведеність позивачем власних вимог у відповідній частині, то судові рішення у справі в такій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як наслідок, у порушення вимог статей 214, 215, 303, 316 ЦПК України 2004 року, суди попередніх інстанцій обставини справи не встановили, не надали належної оцінки доказам у справі та дійшли передчасних висновків щодо предмета і підстав позову в у відповідній частині.
За правилами частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
В частині задоволених вимог позивача судом першої інстанції апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, відповідні висновки апеляційного суду ґрунтуються на однобокій оцінки доводів відповідача у справі і встановлених судом першої інстанції обставин, які підтверджуються матеріалами справи, не спростовують. В зазначеній частині рішення суду апеляційної інстанції вважати законним і обґрунтованим не можна, тому воно підлягає скасуванню з залишенням в силі у відповідній частині рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
У той же час позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області від 18 грудня 2015 року про реєстрацію за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку з кадастровим НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та запису № 12623971 від 14 грудня 2015 року про реєстрацію за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку, а також про скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_1, не підлягають задоволенню через їх безпідставність в контексті цього позову. Аналогічних і правильних по суті висновків дійшли і суди попередніх інстанцій.
Так, згідно зі статтями 11, 33, 36, 119 ЦПК України 2004 року суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справах за позовами про скасування державної реєстрації відповідачем повинен бути орган, який на підставі вимог закону вносить запис про скасування державної реєстрації прав. Вказана вимога про скасування державної реєстрації не може бути заявлена до відповідачів у даній справі, оскільки вони не є повноважними особами щодо вчинення відповідних дій.
Отже, позивач помилився щодо обов'язку відповідачів поновити його порушене право шляхом скасування державної реєстрації.
Оскільки до участі у справі в якості належних відповідачів/співвідповідачів не залучено (які залучені лише у якості третіх осіб у справі), тому вимоги про скасування державної реєстрації до відповідачів у цій справі суперечить нормам закону, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до вимог статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином у відповідній частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.
Інші посилання касаційної скарги та відзиву на неї на вказані вище правові висновки Верховного Суду не впливають.
Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат між сторонами у справі.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 413, 416, 419 підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,
Постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Скасувати рішення Апеляційного суду київської області від 07 грудня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року в частині вимог про зобов'язання відповідача звільнити зайняту за рахунок водоохоронної зони земельну ділянку шляхом знесення побудованого на ній паркану, справу у відповідній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасувати рішення Апеляційного суду київської області від 07 грудня 2017 року в частині вимог про зобов'язання ОСОБА_8 звільнити зайняту за рахунок АДРЕСА_1 земельну ділянку шляхом знесення паркану, побудованого за рахунок проїжджої частини дороги, та стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 судових витрат, у відповідній залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року.
В іншій частині рішення Апеляційного суду київської області від 07 грудня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року, в незміненій частині, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А.О. Лесько
С.Ю. Мартєв
В.В. Пророк
І.М. Фаловська
_03_03.png)
