Хмельницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року

м. Київ

справа № 296/2948/22

провадження № 51-7638км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року стосовно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше не судимого,

який обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1

ст. 171, ч. 1 ст. 345-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Обставини, встановлені за рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст судовихрішень

За вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 23 серпня 2022 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 171,

ч. 1 ст. 345-1 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу цих кримінальних правопорушень.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За обставин, детально викладених у вироку суду, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у скоєнні таких кримінальних правопорушень.

18 серпня 2021 року близько 14:00 ОСОБА_8 , перебуваючи на дорозі біля будинку АДРЕСА_1 , зустрів раніше незнайомого йому ОСОБА_6 , який представився журналістом. Останній перебував на вказаній території разом з іншою особою - відеооператором. Він повідомив, що проводить запис репортажу антикорупційної спрямованості щодо забудови земельної ділянки на березі річки Тетерів за адресою: АДРЕСА_1 . Надалі у зв`язку із здійсненням журналістом ОСОБА_6 . законної професійної діяльності в ОСОБА_8 виник злочинний умисел, спрямований на умисне перешкоджання виконанню журналістом законної професійної діяльності шляхом погрожування застосування насильства щодо нього. Реалізуючи свій злочинний умисел,

ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що ОСОБА_6 є журналістом, з допомогою іншої особи, використовуючи відповідні технічні засоби фіксації, здійснює збирання, одержання, створення й готування інформації для поширення її в засобах масової інформації, з метою запобігання висвітленню питань у сфері «антикорупційної спрямованості» щодо земельної ділянки на березі річки Тетерів, почав висловлювати стосовно нього погрози щодо застосування фізичного насильства, розмахуючи кулаками в бік ОСОБА_6 та демонструючи при цьому предмет, спеціально пристосований для заподіяння тілесних ушкоджень, - дерев`яну палицю з металевим предметом, замахуючись ним на журналіста, що супроводжувалося висловлюванням на адресу останнього нецензурної лайки за виконання ним професійних обов`язків, таким чином перешкоджаючи здійсненню журналістом фото- та відеофіксації будівництва на території земельних ділянок, розташованих у прибережній зоні річки Тетерів у м. Житомирі.

Зважаючи на такі протиправні дії ОСОБА_8 , журналіст ОСОБА_6 , реально сприймаючи погрози застосування до нього фізичного насильства, побоюючись за власне здоров`я та життя й оператора, а також за цілість техніки, вимушений був залишити указану вище територію, що призвело до перешкоджання здійсненню ним як журналістом законної професійної діяльності.

Органи досудового розслідування дії ОСОБА_8 кваліфікували за ч. 1 ст. 171 КК як умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності та за ч. 1 ст. 345-1 КК як погрозу насильством щодо журналіста у зв`язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 19 вересня 2023 року вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 23 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_8 залишив без змін.

Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, надав перевагу показанням виправданого, отриманим під час судового розгляду, та необґрунтовано відхилив усі інші докази, які їм суперечать, що, на переконання прокурора, не відповідає вимогам закону. Так, указує, що не зважаючи на приписи статей 94 і 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність ухвалення виправдувального вироку не на підставі аналізу сукупності всіх доказів з точки зору їх достатності для ухвалення відповідного процесуального рішення, а на підставі лише показань виправданого щодо неусвідомлення ним статусу потерпілого як журналіста у зв`язку з тим, що під словом «редактор» він розуміє редактора книг, а не представника журналістської професії.

На переконання прокурора, навіть у випадку незнання (що, на думку прокурора, спростовується сукупністю фактичних даних у кримінальному провадженні) того, що редактор є різновидом професії журналіста, не звільняє особи від юридичної відповідальності за незаконні дії стосовно журналіста.

Однак цим обставинам суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки, поклавши в основу висновку про відсутність суб`єктивної сторони як елемента складу злочину показання ОСОБА_8 в частині того, що редактор у його розумінні - це особа, яка редагує книги.

У цьому аспекті зазначає, що за змістом статей 171, 345-1 КК законодавець не встановлює як обов`язкові умови настання кримінальної відповідальності наявність у потерпілого прескарти, габаритної відеокамери в руках тощо в момент кримінально протиправних дій стосовно нього; пред`явлення потерпілим документа, який посвідчує його особу та посаду. Однак указані доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, залишено поза увагою в оскаржуваній ухвалі.

Більше того, вважає хибним висновок, суду апеляційної інстанції, що відповідно до законодавства саме на журналіста покладено обов`язок назватися та пред`явити документ або іншим чином розпізнати себе як журналіста, а тому лише в разі виконання всіх цих дій журналістом можна стверджувати, що ОСОБА_8 міг усвідомлювати те, що знімання проводить журналіст, а не інша особа.

Також стверджує, що звертав увагу апеляційного суду на те, що місцевий суд не надав належної оцінки висновку експерта від 21 лютого 2022 року № СЕ-19-21/40211-ПС, дослідницька частина якого містить відомості про те, що ОСОБА_8 усвідомлював статус потерпілого як журналіста. Однак, на думку прокурора, апеляційний суд, аналізуючи доводи його апеляційної скарги в цій частині, дійшов необґрунтованого висновку про те, що згідно з приписами ч. 4 ст. 95 КПК він не може дати оцінку фактичним даним, які випливають із протоколу допиту ОСОБА_8 як свідка (отриманим у ході досудового розслідування), у частині усвідомлення останнім того, що перед ним журналіст.

Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, поширюючи на висновок експерта невластиві йому вимоги, передбачені ч. 4 ст. 95 КПК. Вважає, що така позиція суду суперечить правовим висновкам об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2020 року у справі

№ 740/3597/17.

Зауважує, що у судовому засіданні, проведеному 14 вересня 2023 року, суд

апеляційної інстанції здійснив допит виправданого ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_6 , дослідив висновок експерта від 21 лютого 2022 року № СЕ-19-21/40211-ПС та оптичний диск DVD-R, вилучений у ОСОБА_9 , однак усупереч вимогам кримінального процесуального закону не навів в ухвалі змісту цих показань, як наслідок, не надав їм оцінки, як і дослідницькій частині висновку експерта, а оцінка відеозапису, відповідно до якої прояв агресивної поведінки виправданого зумовлений не статусом потерпілого, а висловленням ним недостовірних відомостей

абоненту-співрозмовнику стосовно ОСОБА_8 , здійснена виключно крізь призму показань останнього, наданих у суді першої інстанції.

Зазначає, що в контексті досліджуваного відеозапису суд апеляційної інстанції, з акцентом на версію виправданого, відображену в показаннях суду першої інстанції, залишив поза увагою обстановку, за якої потерпілий зазнав агресії (наявність у потерпілого мікрофона та перебування поряд оператора з відеокамерою; повідомлення абоненту-співрозмовнику в присутності виправданого про проведення відеозйомки з метою висвітлення можливих фактів незаконної забудови в рекреаційній зоні м. Житомира; зайняття потерпілим посади редактора проєкту «Антирейтинг» тощо), та не проаналізував її.

Прояв агресивної поведінки виправданого прокурор пояснює тим, що ОСОБА_8 розумів як статус потерпілого, так і мету його прибуття, адже надання журналісту інформації про місце проживання володільця одного з помешкань на території забудови могло позбавити його заробітку за неналежну охорону території. Стверджує, що таке пояснення логічно випливає з оцінки обставин, а також міститься у версії самого ОСОБА_8 . Зміст цієї версії відображено у висновку експерта від 21 лютого 2022 року № СЕ-19-21/40211-ПС, оцінку якого суд апеляційної інстанції надавати відмовився.

Крім того, на переконання прокурора, апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що обвинувачення не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і наявним доказам, повинен був перевірити, чи є в діяннях ОСОБА_8 склад

будь-якого іншого кримінального правопорушення, ніж того (тих), яке (які) йому інкриміновано.

Вважає, що такий підхід узгоджувався б з усталеною судовою практикою (постанова Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 552/2540/20; постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к, провадження № 13-28кс19).

Зважаючи на вищевказане, просить рішення апеляційного суду скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор та потерпілий підтримали доводи касаційної скарги представника органу публічного обвинувачення.

Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.

Межі розгляду кримінального провадження в касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, суд виходить із фактичних обставин, установлених судами.

З будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій, а керується обставинами, установленими цими судами.

Отже, Верховний Суд позбавлений можливості давати оцінку доводам прокурора в касаційній скарзі, який посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду встановленим фактичним обставинам кримінального провадження та про достовірність доказів.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора та позицію потерпілого, перевіривши касаційну скаргу, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Оспорювання прокурором установлених за результатами судового розгляду фактів

з викладенням власної версії подій стосується, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, які стосувалися невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи та неправильної, на його думку, оцінки судом доказів, і дійшов висновку про те, що всі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого вироку, були всебічно досліджені в суді з дотриманням вимог ст. 22 КПК.

Суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 17 цього Кодексу ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи.

Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).

Стаття 373 КПК передбачає, що обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

За змістом ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації ними своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих і допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість ОСОБА_8 .

З таким висновком погодився апеляційний суд, який зазначив, що апеляційна скарга містить доводи стосовно неправильної оцінки судом першої інстанції доказів. Суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень дослідив надані сторонами докази з точки зору їх відповідності вимогам ст. 94 КПК та навів в ухвалі мотиви, з яких виходив під час ухвалення свого рішення.

Так, апеляційна скарга містила доводи стосовно ненадання судом першої інстанції належної оцінки показанням потерпілого та свідка ОСОБА_10 щодо спрямованості умислу ОСОБА_8 .

Як зазначив апеляційний суд, зібраними доказами не встановлено, що умисел ОСОБА_8 був спрямований саме на перешкоджання законній професійній діяльності журналіста та погрожування насильством йому у зв`язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності.

Колегія суддів апеляційного суду погодилася з місцевим судом, зазначивши, що суб`єктивна сторона кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 171, ч. 1

ст. 345-1 КК, характеризується прямим умислом. Тобто для встановлення наявності або відсутності умислу на вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 171, ч. 1 ст. 345-1 КК, необхідно довести, що ОСОБА_8 мав усвідомлювати, що суспільно небезпечний характер його дій спрямований на перешкоджання законній професійній діяльності саме журналіста та вчинення ним погроз насильством застосовано виключно щодо журналіста, мав передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання.

Так, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, зазначив, що ухвалене рішення, суд першої інстанції обґрунтував недоведенням під час судового розгляду тієї обставини, що ОСОБА_6 представився ОСОБА_8 журналістом. Зокрема, суд першої інстанції врахував показання ОСОБА_8 , згідно з якими останньому не було відомо, що потерпілий є журналістом, оскільки ОСОБА_6 не представився, не показав посвідчення та не мав на одязі відповідної прескарти; прибувши на територію човнової бази, не повідомив, що планує проводити журналістську діяльність. Не бачив, що той тримав мікрофон, а предмет, який був у руках дівчини, котра була з ним, вважав відеокамерою. Коли під час телефонної розмови з ОСОБА_11 потерпілий представився редактором, зрозумів, що він є редактором книжок.

Крім того, суд першої інстанції, проаналізувавши показання ОСОБА_8 в частині того, що потерпілий не вжив заходів для ідентифікації себе як журналіста й не повідомив про проведення відеозйомки, дійшов висновку про підтвердження

цих свідчень показаннями самого потерпілого ОСОБА_6 і свідка ОСОБА_10 , а також дослідженими відеозаписами події, що відбувалася

18 серпня 2022 року на території човнової бази за адресою:

АДРЕСА_1 .

Також, на переконання колегії суддів апеляційного суду, дослідженим відеозаписом повністю спростовується пред`явлене обвинувачення в такій частині: «знаходячись на вказаній території потерпілий разом з особою, яка перебувала в якості відеооператора, повідомив, що проводить запис репортажу антикорупційної спрямованості щодо забудови земельної ділянки на березі річки «Тетерів», за адресою:

АДРЕСА_1 », оскільки зміст розмови ОСОБА_8 та потерпілого підтверджує той факт, що метою перебування потерпілого на відповідній території було бажання пройти до води та зустрітися з ОСОБА_12 . Відеозапис з місця події свідчить виключно про факт словесного конфлікту між виправданим та потерпілим, у ході якого ОСОБА_8 вчинив активні дії з використанням дерев`яної палиці, вигнав потерпілого з охоронюваної ним території човнової бази, та не містить повідомлень, що потерпілий є журналістом та здійснює професійну журналістську діяльність.

Крім того, суди обох інстанцій надали оцінку показанням потерпілого

ОСОБА_6 щодо наявності у ОСОБА_8 можливостей установити його статус журналіста та дійшли висновку, що такі твердження ґрунтуються на припущеннях, а тому викликають обґрунтовані сумніви.

Так, апеляційний суд обґрунтовано відкинув доводи апеляційної скарги прокурора в частині того, що ОСОБА_8 повинен був чути, як потерпілий по телефону через гучномовець представився співрозмовнику ОСОБА_13 головним редактором проєкту «Антирейтинг», а тому виправданий мав усвідомлювати, що він є журналістом. Як указав суд, виправданий не заперечував, що чув, як потерпілий по телефону представився співрозмовнику редактором «Антирейтингу», при цьому редактором у його розумінні є редактор книжок, чого не спростовано стороною обвинувачення. Крім того, суд першої інстанції не робив висновків про те, що ОСОБА_8 не чув розмови потерпілого з ОСОБА_11 , що свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги в частині неврахування місцевим судом відстані, на якій був виправданий від потерпілого під час його розмови по телефону, та неврахування того, що розмова відбувалася через гучномовець.

У зв`язку з цим усвідомлення ОСОБА_8 того, що потерпілий є журналістом, унаслідок повідомлення ним по телефону іншій особі про те, що він є редактором проєкту «Антирейтинг», на думку колегії суддів апеляційного суду, є виключно припущенням прокурора, чого не можна ставити у вину виправданому, а із сукупності досліджених доказів не вбачається, що ОСОБА_8 за тієї обстановки усвідомлював, що ОСОБА_6 є журналістом, а він своїми діями перешкоджає його законній професійній діяльності. Водночас наявність мікрофона в потерпілого та відеокамери в оператора (його дружини), яка, зі слів потерпілого, за формою нагадувала фотоапарат, не свідчить про належність цієї особи до категорії журналістів. Потерпілий як журналіст не був зовнішньо забезпечений документами, знаковими, сигнальними та іншими засобами позначення особи представника преси. Крім того, потерпілий не показував посвідчення, не повідомляв, що є саме журналістом, а тому в ОСОБА_8 за конкретних обставин цієї справи не було жодних підстав уважати, що потерпілий є журналістом.

При цьому, суд апеляційної інстанції, оцінивши в сукупності всі вищевказані докази, а також фактичні дані, що містяться у висновку психологічної експертизи від 21 лютого 2022 № СЕ-19-21/40211-ПС, зазначив, що нецензурні висловлювання з боку

ОСОБА_8 стосовно потерпілого не містять ознак погрожування (вбивством, насильством, знищенням чи пошкодженням майна потерпілого), внаслідок виконання останнім журналістської діяльності, а були висловлені саме через обурення з приводу того факту, що, зі слів потерпілого, виправданий підтвердив проживання ОСОБА_14 в будинку на території, де був працевлаштований за усною домовленістю з охоронцем.

У цьому аспекті обґрунтовано відхилено посилання прокурора та потерпілого ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції на протокол допиту ОСОБА_8 як свідка (отриманого в ході досудового розслідування) у частині того, що допитуваний розумів, що перед ним журналіст.

Водночас неспроможною є вказівка в касаційній скарзі прокурора на те, що висновки апеляційного суду щодо зазначеного суперечать правовій позиції об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17.

Так, посилання прокурора на згадану постанову Верховного Суду є нерелевантним, оскільки в ній йшлося про можливість використання в доказуванні фактичних даних, отриманих за результатами проведення слідчого експерименту, а в цьому кримінальному провадженні прокурор посилається на дослідницьку частину висновку психологічної експертизи, яку, на його переконання, безпідставно не врахував апеляційний суд.

Верховний Суд звертає увагу, що суди попередніх інстанцій згідно з приписами кримінального процесуального закону надали належну оцінку фактичним даним, наявним у висновку експерта, як окремому джерелу доказів у сукупності з іншими фактичними даними, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, зокрема в показаннях ОСОБА_8 , а не матеріалам, наданим експерту для проведення експертизи та формування ним свого висновку.

За таких обставин, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 171 та ч. 1 ст. 345-1 КК у зв`язку з недоведеністю, що в його діях є склад указаних кримінальних правопорушень, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у справі не здобуто беззаперечних доказів усвідомлення ОСОБА_8 того, що його дії спрямовані саме проти журналіста і вони умисно перешкоджають його законній професійній діяльності.

Неспроможними є доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції, здійснивши допит ОСОБА_8 і потерпілого ОСОБА_6 , дослідивши висновок експерта від 21 лютого 2022 року № СЕ-19-21/40211-ПС та оптичний диск DVD-R, вилучений у ОСОБА_6 , усупереч вимогам кримінального процесуального закону не навів в ухвалі змісту цих показань, і як наслідок, не надав оцінки цим доказам.

Так, з ухвали апеляційного суду вбачається, що колегія суддів повністю погодилася

з висновками місцевого суду щодо відсутності в діях ОСОБА_8 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не встановила інших нових фактичних обставин, ніж ті, що були встановлені місцевим судом, а тому не порушила приписів КПК в цій частині.

Відхиляє суд касаційної інстанції і доводи прокурора про те, що місцевий суд, дійшовши висновку про недоведеність того, що в діянні ОСОБА_8 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, міг самостійно змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення й ухвалити обвинувальний вирок.

Так, дійсно, положеннями ч. 3 ст. 337 КПК передбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

У касаційній скарзі прокурор не обґрунтував, які інші кримінальні правопорушення вбачаються в діях ОСОБА_8 , у чому вони виражалися і які фактичні обставини не врахували суди для висновку про наявність таких правопорушень.

Отже, зважаючи на все вищевказане, Верховний Суд звертає увагу, що згідно з приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності винуватості та право на захист.

Матеріали провадження свідчать, що суди першої та апеляційної інстанцій у повній мірі дотрималися цих вимог закону.

Судові рішення свідчать, що докази у справі досліджено всебічно та вони були оцінені з дотриманням вимог ст. 94 КПК. Згідно з ч. 2 цієї норми закону жоден доказ не має наперед встановленої сили. Оцінивши усі докази, суди дійшли переконливого висновку, що у своїй сукупності вони не доводять того, що в діях ОСОБА_8 є склад інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Доводи прокурора стосовно того, що апеляційний суд, за наявності суперечливих доказів, дав перевагу одним доказам над іншими та не навів мотивів свого рішення безпідставні.

Судові рішення свідчать, що жодним доказам перевага не надавалася. Суд, установивши суперечливість доказів, відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності винності особи витлумачив на її

користь.

З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Інші доводи прокурора, що стосуються оцінки фактичних обставин, повноти дослідження доказів та їх достовірності, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

У касаційній скарзі містяться також інші аргументи прокурора, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою й належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає приписам статей 370, 419 КПК, тому касаційні доводи сторони обвинувачення в цій частині теж є безпідставними.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог

кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального

законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваного

судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора

немає.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

№296/2948/22 Постанова ККС ВС від 18.03.2024 р. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів .