Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Постанова
Іменем України
04 липня 2018 року
м. Київ
справа № 308/13136/16-ц
провадження № 61-12869св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готри Т. Ю., Кондор Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 09 листопада 2016 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано. Під час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_3 навчається на другому курсі денного відділення інженерно-технічного факультету Ужгородського національного університету (за державним замовленням) та проживає з нею.
Посилаючись на те, що вона потребує матеріальної допомоги на утримання та навчання сина, а відповідач у добровільному порядку такої допомоги не надає, відповідно до положень статей 198, 199 СК України просила суд стягнути з відповідача на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який продовжує навчання, 2 000,00 грн щомісячно до досягнення ним двадцяти трьох років до припинення його навчання.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на період навчання у розмірі 1 000,00 грн, щомісячно, але без урахування часу канікул, починаючи з 15 грудня 2016 року і до досягнення ним двадцяти трьох років.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 1 800,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.
У решті позову відмовлено.
Рішення міськрайонного суду мотивоване тим, що позовні вимоги обґрунтовані належними та допустимими доказами у справі. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є студентом другого курсу Ужгородського національного університету та потребує матеріальної допомоги на навчання від обох батьків (статті 198, 199 СК України). Відповідач позовні вимоги визнав, однак не погодився з розміром аліментів.
Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2017 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суду не надано доказів на підтвердження того, якої саме допомоги потребує повнолітній ОСОБА_3 у зв'язку з навчанням, не встановлено, чи має він дохід, та не залучено його до участі у справі для з'ясування його позиції у зв'язку із стягненням коштів на його користь.
У лютому 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року та залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки тому, що відповідач частково визнав позовні вимоги та погодився сплачувати 800,00 грн щомісячно на утримання сина. Суд не навів мотивів відмови у задоволенні позову. Незалучення ОСОБА_3 до участі у справі не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є стягнення аліментів на утримання дитини, ціна позову у справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому згідно з приписами ЦПК Українисправа є малозначною.
Разом з цим, касаційна скарга ОСОБА_1 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому підлягає розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним нормам процесуального права постанова апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 листопада 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Під час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно з довідкою Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» від 15 січня 2018 року № 17836 та на час розгляду справи судами попередніх інстанцій ОСОБА_3 був студентом третього курсу денної форми навчання інженерно-технічного факультету.
Згідно з актом комісії від 04 липня 2016 року КП «ЖРЕР-5» у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, який проживає у цій квартирі з 2015 року.
Судом встановлено, що відповідач має нерегулярний, мінливий дохід і з жовтня до грудня 2017 року працював модельником дерев'яних моделей 5 розряду в ПАТ «Ужгородський Турбогаз», та звільнився за власним бажанням із займаної посади.
Згідно з довідкою про доходи ПАТ «Ужгородський Турбогаз» ОСОБА_2 нарахована заробітна плата за жовтень 2017 року - 1 974,00 грн , за листопад 2017 року - 5 870,00 грн, за грудень 2017 року - 2 220,59 грн.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, судами встановлено, що позивач ОСОБА_2 спроможний утримувати повнолітнього сина сторін у зв'язку із продовженням ним навчання.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частини перша - третя статті 181 СК України).
Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов'язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).
Відповідно до частини першої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
При цьому СК України виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина.
Суд першої інстанції, встановивши обставини у справі та дослідивши надані сторонами докази на їх підтвердження, дійшов обґрунтованого висновку про те, що згідно з вимогами чинного законодавства ОСОБА_2 як батько ОСОБА_3 зобов'язаний утримувати свого сина, який продовжує навчання.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд у порушення вимог статей 89, 263, 367 ЦПК України постанову належним чином не мотивував, не встановивши обставини, які б свідчили про відсутність у відповідача можливості надавати допомогу на утримання сина на період його навчання, дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову.
Не залучення повнолітнього ОСОБА_3 до участі у справі не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки обов'язок обох з батьків надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання, передбачено законом (статті 198, 199 СК України). Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідач частково визнав позовні вимоги та погодився надавати допомогу на утримання сина на період його навчання до досягнення ним 23 років у розмірі 800,00 грн.
Отже, рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до вимог закону та помилково було скасоване постановою апеляційного суду.
Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки апеляційним судом скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, постанова апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення міськрайонного суду.
Керуючись статтями 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.
Постанову апеляційного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року скасувати.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова апеляційного суду втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило
_03_03.png)
