№ 718/194/17 від 10.10.2019 Об'єднана палата КЦС ВС (несправедливі умови кредитного договору щодо комісії)

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 718/194/17

провадження № 61-29385сво18

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Висоцької В. С., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,                        Синельникова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представники позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник відповідача - Сокуренко Євген Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Чернівецької області в складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М. від 11 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення  змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що умова кредитного договору від 05 травня 2005 року, укладеного між нею та акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про встановлення щомісячної комісії є такою, що суперечить нормам діючого законодавства та є несправедливою щодо споживача відповідно до статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XIІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023- XIІ), а, отже, є недійсною з моменту укладення.

Просила застосувати правові наслідки визнання недійсною умови договору; визнати частково недійсним пункт 1.1 кредитного договору в частині  стягнення платежів щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,14% від суми наданого кредиту щомісячно в період сплати за кредитним договором; зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути їй зайво сплачені платежі з комісії в розмірі 5 684 дол. США, що еквівалентно 154 661,64 грн; визнати незаконними дії банку щодо стягнення з 19 лютого 2007 року комісії відповідно до пункту 1.1 кредитного договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від                       28 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано умову, викладену в пункті 1.1 кредитного договору від 05 травня                   2005 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , стосовно обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,14% від суми виданого кредиту щомісяця - недійсною з моменту укладення договору. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 684 дол. США, що еквівалентно 154 661,64 грн, зайво сплачених платежів з комісії. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умова кредитного договору щодо сплати комісії суперечить статтям 11, 18 Закону                   № 1023-XIІ і пункту  3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), згідно з якими банки не мають право встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня                           2017 року апеляційну каргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки спірний договір укладався до затвердження відповідних Правил і внесення змін до Закону № 1023-XIІ, підстави для визнання недійсними узгоджених сторонами умов кредитного договору щодо щомісячної сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту відсутні. Крім того, укладений між сторонами кредитний договір відповідає вимогам чинного на той час законодавства та вільному волевиявленню сторін; під час укладення кредитного договору позивач була ознайомлена з його умовами, висловила своє волевиявлення шляхом підписання договору і тривалий час (10 років) виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня                  2017 року. У якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судові рішення стосовно заявлених вимог про визнання незаконними дії                         АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення комісії до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Короткий зміст вимог заперечень на касаційну скаргу

У січні 2018 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли заперечення на вищевказану касаційну скаргу, у яких відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу із Кіцманського районного суду Чернівецької області № 718/194/17.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                    15 серпня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до                                     АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання незаконними дій, відновлення становища, яке існувало до порушення права, призначено до судового розгляду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                     05 грудня 2018 року вказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на те, що правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж застосування статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до вимог про визнання недійсними кредитних договорів, укладених до внесення Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV змін до Закону України «Про захист прав споживачів.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року зазначену справу повернуто на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на те, що відсутній кількісний та якісний показники щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах, як і відсутні проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, а тому підстави для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду указаної справи згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України відсутні.                    

03 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об`єднаної  Палати  Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала суду мотивована тим, що  у різних палатах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатується наявність різного підходу щодо меж застосування статей  11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до вимог про визнання недійсними кредитних договорів, укладених до внесення Законом України від                      01 грудня 2005 року № 3161-IV змін до Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року зазначену справу прийнято до свого провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в позові, не звернув уваги на те, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час, так і виконання такого договору. Оскільки обслуговування кредиту є супутною послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, апеляційний суд не звернув уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію супутних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

Відповідач заперечуючи проти позову, зазначив про те, що положення кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,14% від суми наданого кредиту не суперечить статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою визначено, що споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі, оскільки сторони такі умови узгодили при їх укладенні. Підписанням кредитного договору без будь-яких застережень позивач підтвердила, що вона обізнана та погодилася з усіма умовами договору. Та обставина, що позивач не лише особисто уклала спірну угоду, але й тривалий час вносила плату відповідно до умов зазначеної угоди, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно укладеного                           05 травня 2005 року кредитного договору між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 останній надано кредит у розмірі 41 401 дол. США на строк до 28 квітня 2025 року.

Відповідно до умов договору також встановлювалась щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,14% від суми виданого кредиту (пункт 1.1 кредитного договору).

Позивач указувала на те, що умова кредитного договору, укладеного між нею та банком, про встановлення щомісячної комісії є такою, що суперечить нормам діючого законодавства та є несправедливою умовою договору щодо споживача відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином предметом розгляду указаної справи є застосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до вимог про визнання недійсними положень кредитних договорів, укладених до внесення Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV змін до Закону України «Про захист прав споживачів».

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю різного підходу щодо меж застосування статей  11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до вимог про визнання недійсними кредитних договорів, укладених до внесення Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV змін до Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року при розгляді справи № 6-1746цс16 висловив правову позицію про те, що суди, дійшовши висновку, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії з обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. При цьому, на обґрунтування свого висновку колегія суддів послалася на Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року  № 7-рп/2013.

У постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 127/18820/15-ц зроблено висновок про те, що визначений у пункті 5.2 кредитного договору, який був укладений  24 травня 2005 року ( до внесення Законом України від 01 грудня 2005 року   № 3161-IV змін до Закону України «Про захист прав споживачів»), розмір пені - 36,5% на рік перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є явно завищеною, що відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» призводить до істотного дисбалансу між договірними правами та обов`язками сторін та суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Тому така умова пункту 5.2 кредитного договору є несправедливою.

У постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2018 року у справі № 308/3953/15-ц зроблено висновок про те, що до вимог про визнання недійсним кредитного договору укладеного 17 червня 2005 року з підстав несправедливості його умов, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, приписи статей  11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуватися не можуть. Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV Закон України «Про захист прав споживачів» був викладений в новій редакції, яка запровадила законодавче регулювання права споживача в разі придбання ним продукції у кредит (стаття 11) та визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача внаслідок їх несправедливості (стаття 18). Натомість в частині першій статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) передбачалося, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Тобто була закріплена інша правова конструкція недійсності умов договору. Оскільки  статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не були прийняті на момент укладення кредитного договору - 17 червня 2005 року, тому кредитний договір не міг суперечити вказаним нормам, оскільки вони набрали чинності після його укладення.  

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

У зв`язку із цим, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказала, що є підстави для відходу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі  № 127/18820/15-ц, у зв`язку з чим передала справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного цивільного  у складі Верховного Суду відхиляє посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не застосував норми Закону України «Про захист прав споживачів», з таких мотивів.

Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV Закон України «Про захист прав споживачів» був викладений в новій редакції, яка запровадила законодавче регулювання права споживача в разі придбання ним продукції у кредит (стаття 11) та визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача внаслідок їх несправедливості (стаття 18). Натомість в частині першій статті                          21 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) передбачалося, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Тобто була закріплена інша правова конструкція недійсності умов договору.

Частиною першою статті 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Згідно з частиною другою статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Винятки з цього правила допускаються виключно в наступних випадках: за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили; у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом`якшує кримінальну відповідальність.

Закон України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» не містить вказівки про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили, а також не скасовує й не пом`якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

За змістом частини першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Кредитний договір було укладено сторонами у травні 2005 року, тобто до набрання чинності статей 11, 18 Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак правильними є висновки апеляційного суду про те, що цей договір не може бути визнаний недійсним з підстав його невідповідності вказаним нормам закону. Укладений між сторонами кредитний договір відповідає вимогам чинного на той час законодавства та вільному волевиявленню сторін; під час укладення кредитного договору позивач була ознайомлена з його умовами, висловила своє волевиявлення шляхом підписання договору і тривалий час (10 років) виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків

Ураховуючи зазначене, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України.

У зв`язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вбачає підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 127/18820/15-ц.

Висновки щодо застосування норми права

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Отже, на підставі вказаного Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 01 грудня 2005 року № 3161-IV не мають зворотної дії в часі та не можуть застосовуватися для визнання недійсними кредитного договору або окремих його положень, якщо кредитний договір був укладений до набрання ними чинності.

Керуючись статтями 400, 403 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2017 року в частині позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання умови про обов`язок позичальника сплачувати щомісячну комісію за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,14% від розміру залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Б. І. Гулько   В. С. Висоцька   В. І.  Крат   Д. Д. Луспеник   Є. В. Синельников   В. М. Сімоненко