755/12204/18 від 05.01.2024 Суд при поділі права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, може визнати за іншим з подружжя частки в спільному праві вимоги

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2024 року

м. Київ

справа № 755/12204/18

провадження № 61-2401св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:  головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2020 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 рокув складі колегії суддів: Кулікової С. В., Олійника В. І., Желепи О. В.

Історія справи

Короткий зміст позову

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про поділ спільного сумісного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначав, що з 31 травня 2000 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Під час спільного проживання сторони 15 жовтня 2005 року придбали будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстрований за ОСОБА_2 . Крім того, рішенням Броварської міської ради Київської області від 31 серпня 2006 року відповідачу передано у власність земельну ділянку, площею 0,0247 га, що знаходиться за адресою вказаного будинку.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року шлюб між сторонами розірваний.

07 грудня 2009 року між відповідачем та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно якого відповідач передала у борг 110 000 доларів США. Рішенням Броварського міськрайонного суду від 20 лютого 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 66 159 доларів США. При виконанні вказаного рішення внаслідок реалізації нерухомого майна боржника, виручені 311 546, 25 грн, які позивач вважає необхідно поділити між подружжям по 1/2 частині, оскільки 110 000 дол. США були спільною власністю подружжя.

ОСОБА_1 просив:

визнати будинок АДРЕСА_1 спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину зазначеного будинку;

визнати земельну ділянку загальною площею 0,0247 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210600000:00:002:0280, спільним майном подружжя;

визнати за позивачем право власності на 1/2 частину зазначеної земельної ділянки;

визнати грошові кошти у сумі 110 000 доларів США, передані 07 грудня 2009 року ОСОБА_2 в борг ОСОБА_3 спільним майном подружжя;

стягнути з відповідача на користь позивача 1/2 коштів, виручених від реалізації майна боржника - ОСОБА_3 на прилюдних торгах 02 січня 2018 року, у сумі 155 773 грн;

стягнути з відповідача судові витрати відповідно до розрахунку.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано будинок АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .

Визнано грошові кошти в сумі 110 000 доларів США, передані 07 грудня 2009 року ОСОБА_2 в борг ОСОБА_3 , спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 133 544,97 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на судовий збір у розмірі 6 051,75 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач разом із ОСОБА_4 отримали грошові кошти у розмірі 6 000 грн від продажу нерухомого майна в кінці 2002 року. Проте у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ці кошти були використані для придбання спірного будинку 15 жовтня 2005 року, вартістю 37 000,00 грн. Інший договір продажу квартири у 2007 році, згідно якого відповідач отримала 150 000 доларів США, та кредитний договір на суму 70 000 доларів США, укладені пізніше договору купівлі-продажу будинку, тому не можуть свідчити про вкладення цих коштів у його придбання.

Посилання відповідача, що будинок не може бути поділений між сторонами, оскільки після пожежі відновлений нею особисто без участі позивача, є безпідставними. Суду не надано жодних доказів понесених відповідачем витрат на відновлення будинку, які б суд міг взяти до уваги при поділі спірного будинку.

Факт передачі у позику грошових коштів в сумі 110 000 доларів США 07 грудня 2009 року ОСОБА_2 в борг ОСОБА_3 підтверджується рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2013 року, де третьою особою залучений ОСОБА_1 . Згідно договору продажу квартири у квітні 2007 року відповідач отримала 150 000 доларів США. Проте отримання цих коштів відповідачем у 2007 році не підтверджує тих обставин, що позика 07 грудня 2009 року, тобто майже через 2 роки, надавалась ОСОБА_3 за рахунок особистих коштів відповідача. До того ж, у листопаді 2007 року відповідач отримала банківський кредит на суму 70 000 доларів США, що додатково спростовує наявність особистих коштів на момент надання в грудні 2009 року позики ОСОБА_3 .

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на отримання кредиту у розмірі 70 000 доларів США, у зв`язку з яким укладений іпотечний договір, та який до цього часу нею не сплачений, а позивач ухиляється від виконання боргових зобов`язань. Однак будь-яких вимог щодо заборгованості за кредитним договором відповідач не пред`являла.

Тому позовні вимоги про визнання спірного будинку та грошових коштів в сумі 110 000 доларів США, які передані 07 грудня 2009 року ОСОБА_2 в борг ОСОБА_3 , спільним майном подружжя, є доведеними та підлягають задоволенню. Оскільки позика надана ОСОБА_3 за рахунок спільних коштів подружжя, то підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 коштів, виручених від реалізації майна боржника - ОСОБА_3 на прилюдних торгах 02 січня 2018 року, тобто уже після розірвання шлюбу сторін. Проте судом встановлено, що від реалізації майна боржника відповідач отримала 267 089,94 грн, тому 1/2 цих коштів становить 133 544,97 грн.

З державного акта на спірну земельну ділянку, загальною площею 0,0247 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210600000:00:002:0280, встановлено, що вона набута ОСОБА_2 на підставі рішення Броварської міської ради від 31 серпня 2006 року, тобто внаслідок приватизації. Отже, вказана земельна ділянка згідно з положеннями СК України є особистою приватною власністю відповідача та не може бути визнана спільним майном подружжя.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що суд правильно врахував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу та з рівності часток у майні. При цьому презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_2 не спростувала.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірний будинок 21 листопада 2016 року згорів, і після пожежі та розірвання шлюбу відповідач самостійно, за власні кошти його відбудовувала, колегія суддів відхилила з огляду на те, що ОСОБА_2 доказів на підтвердження того, що спірний будинок після пожежі був відбудований за її особисті кошти, не надала, тоді як тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував, що рішенням суду від 20 лютого 2013 року було встановлено борг ОСОБА_3 у розмірі 66 159,00 доларів США, а не у розмірі 110 000,00 доларів США, також не спростовують висновків суду першої інстанції, та не свідчать про незаконність рішення суду, оскільки, визначаючи 1/2 частину коштів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку поділу майна подружжя, суд першої інстанції виходив не із загальної суми, що була надана у позику ОСОБА_3 та не із суми боргу, визначеної судом, а із коштів, виручених від реалізації майна боржника ОСОБА_3 , які були перераховані відповідачу, тобто із 267 089,94 грн.

Аргументи учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог, стягнення із позивача судового збору, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач у справі зазначала, що договір купівлі спірного будинку не можна вважати укладеним в інтересах сім`ї з колишнім чоловіком. Доказом цього є обставини, що передували купівлі спірного будинку. Батько відповідача, свідок ОСОБА_5 , у судовому засіданні пояснив, що нерухомість, яка належала йому на праві приватної власності, а також автомобіль, були подаровані дочці - відповідачу та передані гроші, отримані від продажу майна. Сам він при цьому житла більше не має. Свідок пояснив, що гроші та майно передавав не сім`ї, а дочці. Також свідок пояснив, що мешкає саме в спірному будинку. Подібні обставини навела також свідок ОСОБА_6 - дочка відповідача від першого шлюбу. Спадок, який вона отримала після смерті свого батька у вигляді нерухомості, вона також віддала матері та зазначила, що також проживала у спірному будинку. Справжньою метою купівлі будинку були особисті інтереси відповідача, пов`язані із інтересами батька та доньки від першого шлюбу.

Позивач надавав різні за змістом пояснення стосовно джерел придбання спірного будинку та позики. Усні пояснення сторін справи мають важливе значення в умовах, коли письмові докази сторони надати не мають можливості. Зокрема, на запитання суду щодо припинення фактичних шлюбних стосунків та окремого бюджету зауважив, що це остаточно відбулось після пожежі. Таким чином, якщо позивачем фактичне припинення шлюбних стосунків пов`язується з фактом пожежі, підстав вважати, що після пожежі будинок відбудовувався за спільні кошти, немає. Суд апеляційної інстанції на це звернув увагу, але всупереч виявленим обставинам застосував презумпцію спільності майна, за наслідками чого тягар доказування вказаних обставин поклав на відповідача, хоча позивач і визнав, що після пожежі сторони мали окремий бюджет. Оскільки документально підтвердити обставини відновлення будинку сторони не змогли, відповідачем було подано клопотання про повторний допит свідків щодо походження коштів, за які відновлювався будинок після пожежі. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання (протокол судового засідання від 13 січня 2021 року, час 15:40:03-15: 40: 05). Судом порушено норми пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки обставини справи, які не встановлювались у суді першої інстанції, були покладені в обґрунтування постанови в апеляційній інстанції. Спроби представника позивача виправити ситуацію та послатись на презумпцію спільної власності не підтверджуються обставинами справи, і позивач, і свідки погодились з тим, що після пожежі сторони спільно не проживали і спільного бюджету не мали. Пояснити, де саме відповідач взяла кошти для купівлі будинку позивач не зміг. Також не зміг визначитись з вартістю спірного будинку при купівлі. Тому суди виходили з припущення, що будинок відбудований за часів, коли сторони перебували у шлюбі. Чому позивач не відновлював будинок, якщо вважав його спільною власністю, судами попередніх інстанцій також не з`ясовувалось. У суді першої інстанції позивач не заперечував, що у відновленні будинку він участі не приймав, але його представник у відзиві на апеляційну скаргу послався, що оскільки будинок згорів під час шлюбу, то й відновлення відбулось під час шлюбу. Вважати, що тягар доказування в таких умовах має бути покладений лише на відповідача є порушенням основних засад цивільного судочинства.

Судами визнано спільною сумісною власністю 110 000 доларів США, передані 07 грудня 2009 року відповідачем в борг ОСОБА_3 . Цієї суми у розпорядженні відповідача немає. Позика повернута не була, були порушені права позикодавця (відповідача). Права позикодавця відновлені шляхом стягнення з боржника коштів у сумі 66 159,00 доларів США. Тому спільною сумісною власністю не можуть бути кошти, а лише право їх стягнення. І не у сумі позики, а у сумі задоволених судом вимог. Рішення в цій частині, як зазначалось, знаходиться у стадії виконання. Борг ОСОБА_3 існує й досі. У виконавчому провадженні торги відбулись 02 січня 2018 року, після розлучення. На особистий рахунок ОСОБА_2 перераховано 267 000 грн, що суттєво менше, ніж сума боргу ОСОБА_3 . Обов`язок повернути кошти, які позивач вважає спільними коштами подружжя, покладений чинним рішенням суду на ОСОБА_3 . З огляду на те, що виконавче провадження триває, не виконано, підстав стягувати з одного стягувача на користь іншого коштів, які винен боржник, законодавством не передбачено. Таким чином, на підставі недопустимих доказів суд встановив обставини, що мають суттєве значення.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі Верховного Суду від 08 листопада 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року (провадження № 6-843цс17), від 07 вересня 2016 року (провадження № 6-801цс16)).

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 756/8056/19.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання будинку, грошових коштів спільним майном подружжя та їх поділ, а тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 31 травня 2000 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року шлюб між сторонами розірваний.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 15 жовтня 2005 року, ОСОБА_2 придбала жилий будинок, розташований у АДРЕСА_1 . У п. 2 вказаного договору визначено, що продаж вчинено за 37 000 грн, підписання договору свідчить про те, що розрахунки за вказаний житловий будинок здійснені повністю.

Відповідно до акту про пожежу, складеного 27 листопада 2016 року, 21 листопада 2016 року виникла пожежа господарчої будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_2 .

Згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1 , виготовленого ПП «Експерт ВМ», вартість цього будинку станом на 07 серпня 2018 року становить 943 260 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2013 року у справі № 1007/2682/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми позики, третя особа ОСОБА_1 , позовні вимоги задоволено частково та стягнено із ОСОБА_3 суму позики в розмірі 528 808,88 грн, що еквівалентно 66 159 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 20 лютого 2013 року. Вказаним судовим рішення встановлено, що 07 грудня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір позики, за умовами якого остання отримала у позивача в борг грошові кошти в розмірі 110 000 доларів США. Встановлено, що ОСОБА_3 частково повернула позичені кошти та заборгованість за договором позики грошей від 07 грудня 2009 року становить 66 169 доларів США.

Відповідно до протоколу № 308993 про проведення електронних торгів, які проведені у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, реалізовано частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , сума, яку необхідно перерахувати на реквізити Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби, становить 295 968,94 грн. На депозитний рахунок відділу від реалізації майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 надійшло 295 968,94 грн, а на рахунок стягувача ( ОСОБА_2 ) перераховано кошти в сумі 267 089,94 грн.

Свідок ОСОБА_7 , батько відповідача, у судовому засіданні пояснив, що мав у власності 3 квартири, які віддав дочці ОСОБА_2 . Квартиру на АДРЕСА_5 подарував дочці, на АДРЕСА_3 - продав і кошти від продажу віддав ОСОБА_2 у 1997 році. Квартиру по АДРЕСА_4 продав у 2000 році, два гаражі та автомобіль - у 2007-2008 роках, гроші віддав ОСОБА_2 . Знає, що онука ОСОБА_8 продала свою частку будинку у м. Фастові та гроші віддала також ОСОБА_2 . Повідомив, що не знає, за які саме кошти придбаний будинок у м. Броварах, але вважає, що дав достатньо грошей дочці, за які вона могла придбати цей будинок.

Свідок ОСОБА_6 , донька відповідача, пояснила, що не знає за чиї кошти придбаний спірний будинок. Дійсно у будинку була пожежа, при якій згорів дах, залишились лише стіни та перший поверх, згоріла вагонка. Після пожежі відбудований дах, вікна, тепло-, водо- та електропостачання. Після смерті батька успадкувала квартиру по АДРЕСА_1 , яку продала у 2012 році та гроші віддала матері.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання будинку спільним майном подружжя та його поділ

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на яку є посилання в касаційній скарзі. Аналогічний висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі

№ 6-801цс16 викладена правова позиція, що «у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя».

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження

№ 61-5919сво22) вказано, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності(див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) вказано, що «коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що спірний будинок набуто відповідачем 15 жовтня 2005 року, тобто у період перебування у шлюбі з позивачем, доказів, які б підтверджували факт придбання спірного будинку за особисті кошти, відповідач не надала. Тому суди зробили правильний висновок, що оскільки ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна подружжя, вказане майно є спільною сумісною власністю сторін, а тому підлягає поділу між ними;

проте, вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суди не врахували, що висновок суду про віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ. Тому констатація цієї обставини як позовної вимоги не є належним способом захисту права, у зв`язку з чим у задоволенні вимоги про визнання будинку спільним майном подружжя сторін судам належало відмовити;

при задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вказаного будинку суди не врахували, що поділ майна подружжя здійснюється в натурі відповідно до визначених судом часток, при цьому не виключається звернення одного із подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Аналіз змісту позову ОСОБА_1 свідчить, що ним пред`явлено саме позов про визнання права на частку в праві спільної власності на будинок, а не позов про його поділ в натурі (визнання права на частину будинку з визначенням, які саме об`єкти в натурі відповідають його частці в праві спільної часткової власності).

Тому судові рішення в цій частині належить змінити та зазначити про визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частку в праві спільної власності на будинок.

Щодо позовних вимог про визнання грошових коштів спільним майном подружжя та їх поділ

Одним із ключових питань в цій справі є те, яким чином здійснювати поділ права вимоги.

Касаційний суд зауважує, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Зміст зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що має управомочена сторона у зобов`язанні, називається правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони є боргом.

В приватному праві існують численні ситуації, за яких те чи інше суб`єктивне право (зокрема, право вимоги, яке виникло на підставі договору позики) належить двом або більше суб`єктам. При цьому в різних сферах приватного права законодавець конструює відповідні правові режими і з урахуванням сутності прав, «збудовані» відповідні конструкції. Зокрема: в сфері речового права - спільна власність (глава 26 ЦК України, глава 8 СК); в сфері зобов`язального права - зобов`язання із множинністю осіб (статті 540 - 544 ЦК України); в сфері інтелектуальної власності - спільність прав (стаття 428 ЦК України) (див, зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року в справі № 646/1750/17 (провадження № 61-17405св18), від 08 листопада 2023 року в справі № 755/3412/22 (провадження № 61-2470св23); Крат В.І. Коментар статті 493 Суб`єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку // Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 4: Право інтелектуальної власності / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2023. - С. 447, 449)).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав (зокрема, права вимоги, яке виникло на підставі договору позики), за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені.

Належність права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, до спільного майна подружжя зумовлює появу в таких суб`єктів спільного права вимоги. Тобто, оскільки щодо таких об`єктів як «безтілесна річ» (зокрема, право вимоги) виключається встановлення правового режиму речового права та використання речево-правових конструкцій, то правовий режим спільної сумісної власності так позначається на праві вимоги, що зумовлює «появу» спільного права вимоги, яке виникло на підставі договору позики.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 71 СК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1, 2 СК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19 (провадження № 61-10148сво22)).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження

№ 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

Право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, є подільним правом.За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть визначити як буде здійснюватися спільне право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, так і його поділ. За наявності спору, поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, здійснюється судом. Касаційний суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки для випадку, коли здійснюється судом поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики. Подібною нормою є частина перша статті 71 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Тому суд при поділі права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, в тому числі й того, заборгованість за яким стягнена рішенням суду на користь іншого з подружжя, може визнати за іншим з подружжя 1/2 частки в спільному праві вимоги.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22)).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 07 грудня 2009 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 суму позики в розмірі 110 000 дол. США, заборгованість за цим договором позики стягнута рішенням суду з боржника на користь ОСОБА_2 в розмірі 528 808,88 грн, що еквівалентно 66 159 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 20 лютого 2013 року. Вказане зобов`язання виникло у період перебування сторін у шлюбі і ОСОБА_2 не спростувала презумпцію його спільності. Від реалізації майна боржника у виконавчому провадженні на прилюдних торгах від 02 січня 2018 року відповідач отримала 267 089,94 грн, тобто після розірвання шлюбу сторін;

при задоволенні вимоги про визнання грошових коштів в сумі 110 000 доларів США, переданих 07 грудня 2009 року ОСОБА_2 в борг ОСОБА_3 , спільним майном подружжя суди не врахували, що до складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі, яке знаходиться у третіх осіб;

суди не врахували, що право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, є подільним правом. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть визначити, як буде здійснюватися спільне право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, так і його поділ. За наявності спору, поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, здійснюється судом. В СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки для випадку, коли здійснюється судом поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики. Подібною нормою є частина перша статті 71 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Тому суд при поділі права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, в тому числі й того, заборгованість за яким стягнена рішенням суду на користь іншого з подружжя, може визнати за іншим з подружжя 1/2 частки в спільному праві вимоги;

за обставин цієї справи та відповідно до мети вирішення спору про поділ майна подружжя, можливий поділ саме права вимоги, яке виникло на підставі договорупозики від 07 грудня 2009 року, заборгованість за яким стягнена рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2013 року у справі № 1007/2682/12 на користь ОСОБА_2 , та відповідно, визнання за позивачем права на 1/2 частки в такому праві;

касаційний суд акцентує увагу на тому, що судове рішення про поділ права вимоги, заборгованість за яким стягнена рішенням суду на користь іншого з подружжя, є підставою для заміни сторони виконавчого провадження в порядку, передбаченому у статті 442 ЦПК України;

оскільки за встановлених судами обставин рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2013 року у справі № 1007/2682/12 на час розгляду цієї справиповністю не виконане та перебуває на примусовому виконанні, колегія суддів вважає неправильним висновок судів про стягнення з ОСОБА_2 133 544,97 грн, як половини одержаного нею від примусово стягненої з боржника частини суми боргу.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у клопотанні про повторний допит свідків, оскільки ці особи давали відповіді на питання, які були зазначені у заявленому клопотанні в суді першої інстанції, порядок дослідження та оцінки яких апеляційний суд перевірив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21), від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині задоволених позовних вимог про визнання будинку спільним майном подружжя та стягнення грошових коштівскасувати і в задоволенні цих вимог відмовити, в частині вимог про поділ будинку та визнання грошових коштів спільним майном подружжя змінити.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи межі оскарження судових рішень в касаційному порядку та результат вирішення справи судом першої інстанції, касаційний суд не змінює розподілу судових витрат у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Апеляційний суд звільнив відповідача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. У зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції відповідач сплатила 12 103,50 грн. Оскільки за результатами касаційного перегляду касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві, Верховний Суд покладає на відповідача відповідну частину судових витрат відповідача в розмірі 6 051,75 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 рокув частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання будинку спільним майном подружжя та про стягнення 133 544,97 грн скасувати і в задоволені цих позовних вимог відмовити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 рокув частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ будинку та визнання грошових коштів спільним майном подружжя змінити, виклавши абзаци третій, четвертий резолютивної частині рішення суду першої інстанції в такій редакції:

«Визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частку в праві спільної часткової власностіна будинок АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частку в праві вимоги, яке виникло на підставі договору позики від 07 грудня 2009 року, заборгованість за яким стягнена рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2013 року у справі № 1007/2682/12 на користь ОСОБА_2 ».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 051,75 грн судових витрат на сплату судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 рокув скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                             В. І. Крат

Судді:                                                                                       Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук