№234/18511/18 від 06.02.2020 ККС (встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим, юридичну оцінку діяння слід надавати виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали)

Єдиний державний реєстр судових рішень

Постанова

іменем України

6 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 234/18511/18

провадження № 51-4960 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого            Ємця О.П.,

суддів                        Остапука В.І., Слинька С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання   Глушкової О.О.,

прокурора                                       Рибачук Г.А.,

захисника                                        Клечановської Ю.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Клечановської Ю.І. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 22 травня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 22 серпня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018050390003431, про застосування примусових заходів медичного характеру щодо

ОСОБА_1,  громадянки України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Стерлітамак, Башкирія, зареєстрована в АДРЕСА_1, проживає в АДРЕСА_2,

за вчинення суспільно небезпечних діянь, що містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115; ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Краматорський міський суд Донецької області ухвалою від 22 травня 2019 року постановив застосувати до ОСОБА_1 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, постановлено скасувати з часу доставки останньої для госпіталізації до зазначеного вище закладу.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Прийнято рішення щодо долі речових доказів.

Згідно з ухвалою місцевого суду 6 жовтня 2018 року приблизно о 00:20 між ОСОБА_1 та раніше знайомою їй ОСОБА_3, у квартирі за місцем проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_2 виникла сварка, внаслідок якої ОСОБА_1 вирішила позбавити життя двох осіб - ОСОБА_3 та свого малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_1 взявши на кухні ніж та підійшовши ззаду до ОСОБА_3, завдала один удар клинком ножа в грудну клітку ззаду, заподіявши їй проникаючого колото-різаного поранення лівої половини грудної клітки з пошкодженням легені та серця, ускладненого розвитком гострої крововтрати, внаслідок чого ОСОБА_3 померла.

Продовжуючи дії, спрямовані на позбавлення життя двох осіб, ОСОБА_1 достовірно знаючи, що її син ОСОБА_4 є малолітнім, без жодних вагань ударила його клинком ножа в ділянку розташування життєво важливого органу - у праву половину грудної клітки, заподіявши йому тяжкого тілесного ушкодження,  небезпечного для життя в момент заподіяння. Тим самим ОСОБА_1 виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення суспільно небезпечного діяння до кінця.

Однак, як установив суд, суспільно небезпечне діяння ОСОБА_1 не було закінчено, оскільки її дії припинили сусіди ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які  викликали швидку медичну допомогу та поліцію.

ОСОБА_4 був доставлений до лікарні, де йому вчасно надали кваліфіковану медичну допомогу, внаслідок чого він залишився живий, тобто дії ОСОБА_1, спрямовані на позбавлення його життя, не були доведені до кінця з причин, які не залежали від її волі.

Згідно з висновком комплексної психолого-психіатричної експертизи № 1156 від 7 листопада 2018 року ОСОБА_1 у силу хронічного психічного захворювання  - шизоафективного розладу  в період вчинення інкримінованих діянь та на час проведення експертизи не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними і потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 22 серпня 2019 року ухвалу місцевого суду скасував та постановив нову ухвалу, якою щодо ОСОБА_1 застосував примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Клечановська Ю.І. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у ОСОБА_1 умислу на вбивство малолітнього потерпілого, а тому її дії за цим епізодом, на думку захисника, слід перекваліфікувати на ч. 1 ст. 121 КК України. Зазначає, що суд не перевірив стану здоров'я ОСОБА_1 на час судового розгляду шляхом призначення повторної експертизи та не з'ясував інших обставин, які мають значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Звертає увагу на те, що сторона захисту заявляла клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із загальним наглядом, оскільки на теперішній час відповідного закладу з посиленим наглядом на території України немає. Також захисник вказує на те, що комплексну судову психолого-психіатричну експертизу було проведено неналежною установою. Всупереч вимогам статей 404, 419 КПК України, як зазначає захисник, відповідних доводів суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив, правильної оцінки їм не дав та безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу захисника Клечановської Ю.І. прокурор, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, просить залишити ухвалу апеляційного суду без змін як законну, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану. Не погоджуючись із доводами захисника, прокурор, зокрема, зазначає, що вирішення питання про кваліфікацію дій неосудної особи не відноситься до компетенції суду під час постановлення ухвали в порядку ст. 513 КПК України.

У судовому засіданні захисник Клечановська Ю.І. просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор Рибачук Г.А. вважала, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Мотиви Суду

Зміст і форма кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру повинні відповідати закріпленим у ст. 7 КПК України загальним засадам, у тому числі презумпції невинуватості. Виходячи з наведеного, особа вважається такою, що не вчиняла суспільно небезпечного діяння, і не може бути піддана примусовим заходам, доки факт вчинення нею такого діяння не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили.

За змістом положень статей 18, 19, 92, 93 КК України, ст. 503 КПК України підставою для застосування щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, примусових заходів медичного характеру є наявність у такому діянні юридичних ознак складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, за винятком осудності як ознаки суб'єкта.

З урахуванням наведеного та положень ч. 1 ст. 505 КПК України у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру доказуванню підлягають, зокрема: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння; вчинення діяння цією особою; наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння чи на час досудового розслідування; небезпечність особи внаслідок її психічного стану для себе самої та інших, а також можливість завдання іншої істотної шкоди такою особою.

Проте наведених законодавчих приписів у цьому кримінальному провадженні не було враховано.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового розслідування при зверненні до суду з клопотанням про застосування щодо ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру встановив, що остання вчинила суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115; ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

За наслідками судового розгляду місцевий суд дійшов висновку, що факт вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечних діянь, що містять ознаки зазначених вище кримінальних правопорушень, доведено повністю, однак ОСОБА_1 під час вчинення цих діянь не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, що виключає притягнення її до кримінальної відповідальності.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, захисник Клечановська Ю.І. подала апеляційну скаргу, в якій, серед іншого, заперечувала правильність юридичної оцінки дій ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України з огляду на відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство.

Однак залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, апеляційний суд своїх висновків щодо юридичної оцінки дій ОСОБА_1 за цим епізодом належним чином не мотивував, доводів сторони захисту в цій частині не перевірив, обмежившись лише загальною вказівкою на те, що місцевий суд з'ясував усі обставини, передбачені положеннями ст. 513 КПК України, й до того ж, як зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, навіть за обставин вчинення одного суспільно небезпечного діяння, пов'язаного з посяганням на життя інших осіб, ОСОБА_1 становить небезпеку для оточуючих і потребує тримання у закладах із надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.

Разом із тим, наведені мотиви та підстави для відхилення доводів сторони захисту в частині неправильності юридичної оцінки вчиненого ОСОБА_1 діяння не є належними й достатніми виходячи з такого.

Згідно з вимогами статей 18, 19 КК України осудність є обов`язковою ознакою суб`єкта злочину, що характеризується таким психічним станом особи, в якому вона під час вчинення злочину здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об`єктивних ознак злочину -  об`єкта посягання, суті діяння, обстановки, часу й місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків тощо. Така здатність має бути пов`язана з можливістю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні й лише в сукупності виступають передумовою визнання особи винною.

Натомість неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності включає в себе співвідношення медичного (біологічного) та юридичного (психологічного) критеріїв. Медичний критерій полягає в наявності у особи психічного захворювання, що істотно впливає на свідомість і волю людини (хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки), юридичний - у нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. При цьому юридичний критерій виражається двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа не може усвідомлювати фактичну сторону своїх дій (бездіяльності) та/або не здатна усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер; 2) вольовою - особа не може керувати своїми діями (бездіяльністю) внаслідок руйнування психічною хворобою її вольової сфери.

Особу може бути визнано неосудною тільки тоді, коли встановлено одну з ознак критерію юридичного на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.

Відповідно до дослідженого місцевим судом висновку комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 7 листопада 2018 року № 1156 ОСОБА_1 страждає на хронічне психічне захворювання - шизоафективний розлад змішаного типу, з дефектом зростаючого емоційно-вольового типу (періодична/рекурентна/шизофренія), в період вчинення інкримінованого діяння та на час проведення експертизи за своїм психічним станом не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Тобто у ОСОБА_1 встановлено наявність як медичного критерію (хронічне психічне захворювання), так і інтелектуальної та вольової ознак юридичного критерію (нездатність розуміти свої дії та керувати ними).

З огляду на ці обставини суд першої інстанції дійшов висновку про вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння у стані неосудності та як наслідок про необхідність застосування щодо останньої примусових заходів медичного характеру.

Разом із тим, за умови перебування ОСОБА_1 у стані неосудності, юридична оцінка вчиненого нею суспільно небезпечного діяння за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України є неправильною.

Так, убивство - це винне (умисне або необережне), протиправне заподіяння смерті іншій людині. Суб'єктивна сторона  умисного вбивства (ст. 115 КК України) характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого).

Згідно з приписами ст. 15 КК України замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Усвідомлення суб'єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є соціально осуджуваним, шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Мотивом вчинення злочину є внутрішнє спонукання, рушійна сила кримінально караного вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мотив дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини, а умисна форма вини при цьому передбачає правильне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов'язковою передумовою чого є осудність.

Отже, з урахуванням того, що стан неосудності пов`язаний із відсутністю у особи інтелектуальної та вольової ознак, із ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридичну оцінку суспільно небезпечного діяння в такому випадку слід надавати виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали.

Всупереч викладеному місцевий суд, установивши, що суспільно небезпечне діяння ОСОБА_1 вчинила в стані неосудності, вказав в ухвалі про наявність умислу в останньої на вбивство двох осіб, а також малолітньої дитини, та оцінив учинене за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України, допустивши таким чином неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На неправильність кримінально-правової оцінки діяння ОСОБА_1 захисник посилалася в апеляційній скарзі, що залишилось без уваги суду апеляційної інстанції, який усупереч приписам ст. 419 КПК України відповідних доводів не перевірив, підстав, на яких їх було визнано неспроможними, не навів, натомість необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції щодо умислу, мети і мотивів вчинених ОСОБА_1 діянь за двома епізодами та юридичною оцінкою за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, необхідних для правової оцінки дій ОСОБА_1, що перешкодило цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Отже, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України і як постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону відповідно до ст. 438 КПК України підлягає скасуванню.

З огляду на те, що в силу передбачених ст. 433 КПК України повноважень суд касаційної інстанції не вправі досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що унеможливлює усунення порушень, допущених судами нижчих інстанцій у порядку касаційної процедури, слід призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати вищенаведене та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

За наслідками перевірки доводів у касаційній скарзі захисника Клечановської Ю.І. про те, що комплексну судову психолого-психіатричну експертизу проведено неналежною установою, аргументи захисника в цій частині слід визнати необгрунтованими.

Так, слідчий суддя Краматорського міського суду Донецької області ухвалою від 26 жовтня 2018 року доручив проведення цієї експертизи експертам Слов'янського відділення Донецького обласного центру судово-психіатричних експертиз, які надалі  провели експертизу безпосередньо у відділенні судово-психіатричних експертиз Комунального закладу охорони здоров'я «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слав'янська» Міністерства охорони здоров'я України, що всупереч доводам захисника, узгоджується з положеннями ст. 7 Закону України «Про судову експертизу».

Доводи захисника про неможливість застосування щодо ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом у зв'язку з відсутністю такого закладу на території України є неспроможними, оскільки питання щодо застосування певного виду цих заходів вирішується судом виключно на підставі приписів ст. 94 КК України залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.

Аргументи сторони захисту про не дослідження судом обставин, з'ясування яких може мати значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення зводяться до неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України).Доводи про те, що висновки суду не підтверджуються дослідженими доказами (ст. 411 КПК України), є також безпідставними, оскільки такі порушення не є предметом перевірки під час провадження в суді касаційної інстанції, а тому можуть бути перевірені в ході нового розгляду апеляційним судом, як і доводи захисника про наявність обставин, передбачених ч. 4 ст. 513 КПК України.

На цих підставах касаційна скарга захисника Клечановської Ю.І. підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника Клечановської Ю.І. задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного суду від 22 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова   Верховного   Суду   набирає   законної   сили   з   моменту   проголошення,   є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

О.П. Ємець                                       В.І. Остапук                                            С.С. Слинько