№ 359/7742/17 від 28 січня 2020 року ( Застосування положення ст. 87 КПК при оцінці доказів)

Постанова

 іменем України

28 січня 2020року

м. Київ

справа № 359/7742/17

провадження № 51-2114км19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду:

головуючого                                   Лагнюка М.М.,

суддів                                                Короля В.В. та Макаровець А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,

засудженого

(у режимі відеоконференції)       ОСОБА_1.,

прокурора                                       Кулаківського К.О.,

представника потерпілої                        Вишневого О.В.,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Подалюка В.О. на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2018 року та вирок Київського апеляційного суду від 27 березня 2019 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110000000178від 01 червня 2016 року,  за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ковчин Чернігівської області, жителя м. Чернігова, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за  частиною 3 статті 286 КК та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_1  звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов`язків відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 та пункту 2 частини 2 статті 76 КК. Ухвалено ОСОБА_1 обчислювати іспитовий строк з моменту проголошення вироку.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за злочин, вчинений за таких обставин.

1 червня 2016 року о 00:20 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ЗІЛ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із напівпричепом «ОдАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під час руху на 17 км + 700 м автодороги «Північно-східний об`їзд міста Києва», поблизу с. Мала Олександрівка Бориспільського району Київської області, порушуючи вимоги підпункту «б» пункту 2.3; підпункту «д» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 9.9; підпункту «б» пункту 9.10; підпункту «г» пункту 10.7 та пункту 19.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, внаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, а також не увімкнув аварійної сигналізації, не виставив дорожнього знаку «вимушена зупинка», не вжив жодних заходів для уникнення дорожньо-транспортної пригоди. У цей час по смузі в напрямку м. Броварів Київської області рухався автомобіль марки ВАЗ-21074, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який допустив зіткнення із правою боковою частиною зазначеного напівпричепа «ОдАЗ».

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ОСОБА_2 та пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинули на місці пригоди.

Переглядаючи вказаний вирок суду, апеляційний суд ухвалив новий вирок, яким скасував вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 у частині звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК.

Постановив вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною 3 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з дня затримання ОСОБА_1 на виконання цього вироку з метою направлення для відбування покарання.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вироків судів першої та апеляційної інстанцій та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого захисник обґрунтовує тим, що суди не врахували характеру та ступеня тяжкості злочину, конкретних обставин провадження, віку ОСОБА_1 , поведінки засудженого після дорожньо-транспортної пригоди, а саме того, що він викликав швидку медичну допомогу, надав допомогу потерпілим.

Крім того, захисник вважає недопустимими слідчі експерименти від 24 листопада 2016 року та 01 червня 2017 року, які проводилися за участю свідка ОСОБА_1 , котрому було оголошено про підозру та висунуто обвинувачення у кримінальному провадженні, а також висновки експертів №592 від 20 квітня 2017 року і №12110/12111/17-52 від 13 липня 2017 року, які, на його переконання, проведені на вихідних даних, а саме протоколах допиту свідка ОСОБА_1 , та даних, отриманих у результаті слідчих експериментів за участю цього свідка.

Також захисник оспорює поставлені у провину пункти правил дорожнього руху та вказує на порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_2 , на що досудове слідство та суди не звернули уваги, ненадання апеляційним судом права на репліку та ненадання вичерпних відповідей щодо необґрунтованості апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, який підтримав касаційну скаргу, доводи прокурора і представника потерпілої, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Вирішуючи питання щодо правильності кваліфікації дій засудженого та призначення йому покарання, а також допустимості доказів у кримінальному провадженні, колегія суддів виходить з наступного.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року №13-31кс19 зазначила:

Диспозиція статті 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений статтею 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.

Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановку; суспільно - небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - частина 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - частина 2, загибель кількох осіб - частина 3; причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати у: 1) вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп`яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.

Причиновий зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені статті 286 КК.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у статті 286 КК; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з  неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у  вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених статтею 286 КК, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх  настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК.

Велика Палата звернула увагу на те, що склад злочину, передбачений статтею 286 КК, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 КК, а саме у порушенні під час керування транспортним засобом правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель двох осіб.

Судами першої та апеляційної інстанцій визнано доведеним факт порушення ОСОБА_1 вимог підпункту «б» пункту 2.3, підпункту «д» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 9.9, підпункту «б» пункту 9.10, підпункту «г» пункту 10.7, пункту 19.4 ПДР, які перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Із установлених у кримінальному провадженні обставин убачається, що ОСОБА_1      1 червня 2016 року о 00:20, керуючи автомобілем марки "ЗІЛ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , із напівпричепом "ОдАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під час руху на 17 км + 700 м автодороги «Північно-східний об`їзд міста Києва», поблизу с. Мала Олександрівка Бориспільського району Київської області, порушуючи вимоги підпункту «б» пункту 2.3; підпункту «д» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 9.9; підпункту «б» пункту 9.10; підпункту «г» пункту 10.7 та пункту 19.4 ПДР, не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, внаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, а також не увімкнув аварійної сигналізації, не виставив дорожнього знаку «вимушена зупинка», не вжив жодних заходів для уникнення дорожньо-транспортної пригоди. У цей час по смузі в напрямку м. Броварів Київської області рухався автомобіль марки ВАЗ-21074, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який допустив зіткнення із правою боковою частиною зазначеного напівпричепа «ОдАЗ».

Вказаними ПДР визначено:

-         підпунктом «б» пункту 2.3 - бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

-         підпунктом «д» цього ж пункту - не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

-         підпунктом «а» пункту 9.9 - аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі вимушеної зупинки на дорозі;

-         підпунктом «б» пункту 9.10 - разом з увімкненням аварійної світлової сигналізації слід установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, але не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах і 40 м поза ними, у разі вимушеної зупинки в місцях з обмеженою оглядовістю дороги хоча б в одному напрямку менше 100 м.

-         підпунктом «г» пункту 10.7 - розворот забороняється за видимості дороги менше 100 м хоча б в одному напрямку;

-         пунктом 19.4 - під час зупинки на дорозі в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на транспортному засобі мають бути ввімкнені габаритні або стоянкові ліхтарі, а при вимушеній зупинці додатково - аварійна світлова сигналізація. В умовах недостатньої видимості дозволяється додатково увімкнути ближнє світло або протитуманні фари та задні протитуманні ліхтарі. Якщо габаритні ліхтарі несправні, транспортний засіб слід прибрати за межі дороги, а якщо це неможливо, його необхідно позначити відповідно до вимог пунктів 9.10 і 9.11 цих Правил.

Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 КК, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на допустимих доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину на підставі показань самого засудженого, свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також на підставі письмових доказів.

При цьому з наведенням обґрунтування, виходячи з принципу внутрішнього переконання та з точки зору взаємозв`язку сукупності інших доказів у справі, суд критично поставився до показань ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , визнавши їх суперечливими.

Разом з тим, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 , співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12016110000000178 від 01 червня 2016 року; постанові за підписом першого заступника прокурора області, старшого радника юстиції Грабця І. про визначення групи прокурорів; картці первинного обліку інформації, яка надійшла від громадянина ОСОБА_6 по телефону 01 червня 2016 року о 00:24; картці первинного обліку інформації, яка надійшла від лікаря Бориспільської ЦРЛ по телефону 01 червня 2016 року о 03:06; протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 01 червня 2016 року з ілюстративною таблицею до нього; схемі дорожньо-транспортної пригоди, на якій зображено ділянку дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода; протоколі огляду транспортного засобу - автомобіля марки ЗІЛ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , із напівпричепом ОдАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 ; протоколі огляду транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ-21074, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 ; постановах старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Київській області майора поліції Попадюка К.О. про визнання речовим доказом від 10 червня 2016 року; постановах старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Київській області майора поліції Попадюка К.О. про визнання речовим доказом від 10 червня 2016 року; письмовій розписці ОСОБА_1 ; висновках інженерно-технічної експертизи № 19/8-02/822 від 11 серпня 2016 року, № 19/8-02/821 від 05 серпня 2016 року, № 19/8-02/823 від 25 липня 2016 року, № 19/8-02/824 від 25 липня 2016 року; висновках експерта № 156 від 01 липня 2016 року, № 160 від 03 жовтня 2016 року; схемі організації дорожнього руху на ділянці км 17+700 автомобільної дороги Р-03 «Північно-Східний обхід м. Києва», надісланій листом № 06с/2035 від 17 червня 2016 року; листі № 01-20/769 від 14 червня 2016 року за підписом директора Українського гідрометеорологічного центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій ОСОБА_8 ; акті судово-токсикологічного дослідження № 207 від 03 червня 2016 року на вміст спирту в крові ОСОБА_1 ; протоколі огляду трупа від 02 червня 2016 року; копії свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ; копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ; копії медичної довідки про причину смерті № 160 від 03 червня 2016 року; протоколі проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 24 листопада 2016 року за участю ОСОБА_1 і в присутності адвоката Подалюка В.О. та двох понятих; письмовій заяві ОСОБА_1 від 24 листопада 2016 року; протоколі проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 01 червня 2017 року за участю ОСОБА_1 і в присутності адвоката Подалюка В.О. та двох понятих; висновку інженерно-технічної експертизи № 592ат від 20 квітня 2017 року; виснову експерта за результатами проведення судової авто технічної експертизи № 12110/12111/17-52 від 13 липня 2017 року; листі Регіонального сервісного центру в Чернігівський області Міністерства внутрішніх справ України № 31/25/6-873вх від 14 липня 2016 року; копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки ЗІЛ-441510 (вантажний сідловий тягач-Е), реєстраційний номер НОМЕР_1 ; копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - напівпричепа Д/П худоби-Е ОдАЗ, модель 9958, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; копії подорожнього листа   № 235864 вантажного автомобіля від 30 травня 2016 року - 01 червня 2016 року, виданого ТОВ «Торговий дім «Чернігівський», отриманого водієм ОСОБА_1 ; копії посвідчення водія НОМЕР_5 ОСОБА_2 ; копії полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/7872138 на автомобіль марки ВАЗ-21074, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Наведену сукупність доказів судами першої та апеляційної інстанцій визнано достатньою для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 КК, та стверджено, що здобуття доказів відбулося у порядку, визначеному процесуальним законом.

Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів звертає увагу на те, що причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями ПДР та відповідними наслідками. Кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, виключається через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху.

Відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження дії засудженого перебувають у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та смертю двох осіб.

Засуджений у своїх показаннях та захисник у касаційні скарзі вказують на те, що напівпричіп, в якому перевозилася худоба, не був обладнаний будь-якими світловими приладами, вимушену зупинку після виконання маневру розвороту ОСОБА_1 позначив спеціальними приладами.

Вказане прослідковується з протоколу огляду місця пригоди та ілюстрованої таблиці до нього, протоколів огляду транспортного засобу, схеми дорожньо-транспортної пригоди, за якими на напівпричепі, який перегородив рух транспортним засобам, що рухалися зі сторони м. Броварів, не було бокових сигнальних освітлювальних приладів, а тому його взагалі не було видно учасникам дорожнього руху за темної пори доби.

На цих підставах, а також на підставі того, що письмові докази та інші свідки спростовували наявність знаку аварійної зупинки або світлової сигналізації, або миготливого червоного ліхтаря, суди правильно критично поставилися до показань ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_7 .

З метою перевірки показань засудженого, які він надавав під час слідчого експерименту, та дотримання водіями ПДР у кримінальному провадженні проводилися відповідні дослідження.

Експертами у висновках інженерно-технічної експертизи № 592ат від 20 квітня 2017 року та судової автотехнічної експертизи № 12110/12111/17-52 від 13 липня 2017 року було встановлено, що в дорожній ситуації водій автомобіля ВАЗ-21074, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог пункту 12.2, пункту 12.3. ПДР. За даних дорожніх обставин задана швидкість руху автомобіля ВАЗ-21074, реєстраційний номер НОМЕР_3 , відповідала видимості елементів дороги в напрямку руху, при увімкненому ближньому світлі фар. 3а даних дорожніх обставин задана швидкість руху автомобіля ВАЗ-21074, реєстраційний номер НОМЕР_3 , відповідала видимості елементів дороги в напрямку руху при увімкненому дальньому світлі фар. В заданій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля ВАЗ- 21074, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_2 мав технічну можливість попередити зіткнення з напівпричепом ОдАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись із увімкненим дальнім світлом фар, в заданий момент виникнення небезпеки для руху. У заданій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля ВАЗ-21074, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_2 не мав технічної можливості попередити зіткнення з напівпричепом ОдАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись із увімкненим ближнім світлом фар, в заданий момент виникнення небезпеки для руху.

Водій автомобіля ЗІЛ в дорожній обстановці, що склалася, з технічної точки зору, повинен був діяти відповідно до пунктів 2.3 а), д); 9.9 а); 9.10 б); 9.11 б); 10.7 г); 19.4; 19.8 ПДР. За встановлених слідством обставин на момент пригоди автомобіль ЗІЛ перебував в нерухомому стані поперек дороги, дослідження питання технічної можливості уникнути пригоди водієм ОСОБА_1 за рахунок додаткових дій, спрямованих на зміну режиму руху керованого ним транспортного засобу, з технічної точки зору не доцільно. У даному випадку можливість уникнути пригоди полягала в дотриманні ним вимог пунктів 2.3 а), д); 9.9 а); 9.10 б); 9.11 б); 10.7 г); 19.4; 19.8 ПДР, для чого не вбачається перешкод технічного характеру. Водій автомобіля ВАЗ-21074, з технічної точки зору, повинен був діяти, відповідно до вимог пунктів 2.3 б); 12.2; 12.3. ПДР України. В даній дорожній ситуації водій автомобіля ВАЗ при швидкості руху не більше 90 км/год, рухаючись з увімкненим дальнім світлом фар, мав технічну можливість уникнути зіткнення шляхом застосування екстреного гальмування. Водій автомобіля ВАЗ при швидкості руху не більше 90 км/год, рухаючись з увімкненим ближнім світлом фар, при виявленні знаку аварійної зупинки на відстані 164 м мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем ЗІЛ шляхом застосування екстреного гальмування. Якщо водій автомобіля ВАЗ рухався на момент пригоди з увімкненим дальнім світлом фар, то за встановлених слідством обставин у причинному зв`язку з виникненням цієї ДТП, з технічної точки зору перебували як дії водія ОСОБА_2 в частині несвоєчасності застосування заходів на уникнення зіткнення, так і дії водія ОСОБА_1 в частині створення перешкоди (небезпеки) для руху. Якщо перед ДТП автомобіль ВАЗ рухався з увімкненим ближнім світлом пар, то за встановлених слідством обставин, у причинному зв`язку з виникненням цієї ДТП, з технічної точки зору, перебували дії водія ОСОБА_1 в частині неналежного позначення зупиненого автомобіля ЗІЛ та напівпричепа до нього на проїзній частині, зокрема невиставлення знаку аварійної зупинки. Натомість дії водія ОСОБА_2 за даним варіантом розвитку події не перебували в причинному зв`язку з її виникненням.

Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог частини 3 статті 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості          ОСОБА_1 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статті 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 КК, місцевий суд належним чином вмотивував допустимими доказами, які було досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

Захисник у касаційні скарзі ставить під сумнів допустимість протоколів проведення слідчого експерименту від 24 листопада 2016 року та 01 червня 2017 року за участю ОСОБА_1 , а також висновків інженерно-технічної експертизи №592ат від 20 квітня 2017 року та судової автотехнічної експертизи №121100/12111/17-52 від 13 липня 2017 року.

Проте такі твердження колегія суддів змушена визнати неспроможними, оскільки слідчі експерименти за участю ОСОБА_1 проведено в рамках кримінального провадження та за участю його захисника і двох понятих. Крім того, ОСОБА_1 надані аналогічні показання вже під час судового розгляду.    

Колегія суддів також не має сумнівів у належності та допустимості висновків експертів на підставі повідомлених ОСОБА_1 обставин під час слідчих експериментів та інших доказів у кримінальному провадженні, які стороною захисту не оспорюються.

Що стосується призначеного апеляційним судом засудженому покарання та ненадання права на репліку під час апеляційного розгляду, то колегія суддів зазначає таке.

Як передбачено у статті 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вказані вимоги закону під час призначення покарання ОСОБА_1 апеляційним судом дотримано.

Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи сторони обвинувачення, дійшов умотивованого висновку про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання ОСОБА_1 тяжкості скоєного злочину, особі засудженого та про неможливість досягти мети покарання без ізоляції його від суспільства, і визнав рішення місцевого суду про застосування статті 75 КК неправильним, а призначене ОСОБА_1 покарання - невиправдано м`яким.

Згідно з вимогами статті 75 КК для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням необхідно враховувати не тільки дані про особу засудженого, а й обставини, що пом`якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи з особливостей та обставин його вчинення.

Апеляційним судом належним чином враховано, що, звільняючи  ОСОБА_1  від відбування покарання на підставі статті 75 КК, суд першої інстанції не врахував належним чином ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, який був пов`язаний з грубим порушенням правил безпеки дорожнього руху, яке полягає у тому, що останній приступив до керування транспортним засобом, не переконавшись в наявності знаку аварійної зупинки або миготливого червоного ліхтаря, порушив заборону на здійснення розвороту в місцях, де видимість дороги менше 100 м хоча б в одному напрямку, після здійснення вимушеної зупинки поперек проїзної частини дороги у нічний час доби не виставив знаку аварійної зупинки, миготливого червоного ліхтаря або у будь-який інший спосіб не попередив учасників дорожнього руху про наявність створеної ним перешкоди, свідомо наразивши їх на небезпеку, що призвело до загибелі двох людей.

З огляду на ці обставини у сукупності колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що застосування до засудженого інституту умовного звільнення суперечить загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети.

Верховний Суд вже висловлювався у постанові від 14 березня 2019 року (справа №545/321/17) про те, що судові дебати в кримінальному процесі - це самостійна частина судового розгляду, суть якої полягає в проголошенні сторонами промов, у яких вони викладають свої висновки за результатами судового слідства, даючи юридичну оцінку отриманим результатам, формулюють та обґрунтовують свої вимоги та пропозиції перед судом і свої заперечення проти доводів, висновків, вимог та пропозицій інших сторін.

Згідно з приписами частини 7 статті 364 КПК після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками.

Репліка - це короткий виступ учасника судових дебатів, який заперечує іншій стороні з питань, які та виклала у своїй промові або в репліці. Ні прокурор, ні захисник, ні інші особи, які мають право виступати в судових дебатах, не повинні розраховувати на репліку як на можливість доповнити основний виступ. Залишення якого-небудь питання без висвітлення в основній промові з розрахунком на репліку є неправильним, тому що репліки може і не бути.  Скористатися реплікою - право, а не обов`язок учасника судових дебатів. Відмова від репліки не означає, що той, хто відмовився, згодний із виступами інших учасників процесу. По закінченні виступів головуючий оголошує судові дебати завершеними та надає останнє слово обвинуваченому. Саме право на останнє слово є важливою процесуальною гарантією реалізації обвинуваченим свого права на захист.

Перевіркою технічного запису судового засідання та матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила обмежень учасників судового провадження у обміні репліками.  

Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог статті 420 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та обґрунтовано частково їх задовольнив.

Враховуючи викладене, оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та невідповідності тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого не допущено, касаційну скаргу захисника засудженого слід залишити без задоволення, а вироки місцевого та апеляційного судів - без зміни.

Керуючись статтями  433, 434, 436 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2018 року та вирок Київського апеляційного суду від 27 березня 2019 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника Подалюка Володимира Олексійовича - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк                          В.В. Король                                     А.М. Макаровець