Хмельницький апеляційний суд

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 308/390/15-ц

провадження № 61-39551св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Денис Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2016 року у складі судді Лемак О. В. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д. В., про стягнення коштів.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 07 квітня 2014 року він позичив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі еквівалентній 3 097,00 дол. США, що становить 51 762,44 грн і відповідач у нотаріальній конторі підписав зобов`язання про повернення цих коштів до 30 вересня 2014 року.

Відповідач до теперішнього часу борг не повернув, хоча він неодноразово звертався із проханням виконати зобов`язання.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 , збільшивши позовні вимоги, просив суд стягнути із ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 75 876,50 грн, витрати на оплату правової допомоги у розмірі 500,00 грн та понесені судові витрати у розмірі 517,65 грн.

01 липня 2015 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав зустрічний позов, у якому просив визнати недійсним односторонній правочин, виражений у заяві від 07 квітня 2014 року, підпис на якій посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В., зареєстрованого в реєстрі за № 787, за період із моменту його вчинення до моменту відмови ОСОБА_2 за зустрічним позовом від цього правочину згідно із його заявою від 15 червня 2015 року, підпис на якій посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В., зареєстрованого у реєстрі за № 1486, та застосувати наслідки недійсності такого правочину.

Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що зазначену ОСОБА_1 суму грошових коштів ОСОБА_2 раніше не отримував, а заяву від 07 квітня 2014 року підписав у нотаріуса тому, що заборгував за користування електроенергією - 16 000,00 грн та за оренду - 17 000,00 грн у будівлі літнього маточника, що знаходиться за адресою: с. Сторожниця Ужгородського району Ужгородської області, де у нього розташоване належне йому сушильне обладнання. Така заява обумовлена необхідністю утримувати ОСОБА_1 від відключення електропостачання у вказаній будівлі та від інших дій, які призведуть до псування продукції та перешкоджали ОСОБА_2 виконувати зобов`язання перед його замовниками. 09 травня 2014 року він сплатив 5 000,00 грн за відшкодування заборгованості за спожиту електроенергію, що підтверджується власноручним підписом ОСОБА_1 на зворотній копії заяви від 07 квітня 2014 року.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26 січня 2016 року зустрічний позов задоволено частково.Односторонній правочин ОСОБА_2 , вчинений 07 квітня 2014 року у вигляді заяви, підпис на якій посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. (зареєстрованого в реєстрі за № 787) визнано недійсним, як такий, що вчинений внаслідок помилки і збігу важких обставин. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 500,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу адвоката. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 січня 2016 року залишено без змін.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що заява, складена відповідачем 07 квітня 2014 року, не відповідала фактичним обставинам справи та відносинам між сторонами, а також внутрішній волі відповідача. Здійснюючи правочин шляхом складення заяви, відповідач помилився щодо природи цього правочину, оскільки насправді грошових коштів від позивача не отримував. Крім того, відповідач, склавши заяву від 15 червня 2015 року, відмовився від раніше вчиненого ним одностороннього правочину, чим припинив правовідношення за заявою від 07 квітня 2014 року, проте такі обставини не перешкоджають вирішенню справи по суті.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справ

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 січня 2016 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано статті 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зроблено помилковий висновок про те, що між сторонами не укладений договір позики. Заява, складена відповідачем 07 квітня 2014 року, якою останній зобов`язався повернути позивачеві грошові кошти, підтверджує факт укладання сторонами договору позики.

У листопаді 2018 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , уяких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що 07 квітня 2014 року ОСОБА_2 здійснив нотаріально посвідчену заяву про зобов`язання повернути ОСОБА_1 грошову суму коштів, еквівалентну вартості 3 097,00 дол. США до 30 вересня 2014 року.

15 червня 2015 року ОСОБА_2 здійснив нотаріально посвідчену заяву, в якій зазначив, що грошві кошти від ОСОБА_1 не отримував, а заява пов`язана із його заборгованістю за користування електроенергією в будівлі літнього маточника, який знаходиться у с. Сторожниця, Ужгородського району. У заяві також зазначено, що 09 травня 2014 року ним частково погашена заборгованість у сумі 5 000,00 грн і відповідно до положень статті 214 ЦК України він відмовляється від своєї раніше здійсненої заяви.

Нормативно-правове обґрунтування

Положеннями статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту (частина перша статті 214 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій підтверджено існування обставин, на які посилався ОСОБА_2 , а саме: кошти у розмірі еквівалентному 3 097,00 дол. США від ОСОБА_1 він не отримував та написав таку заяву тому, що мав заборгованість за користування електроенергією у сумі 16 000,00 грн у будівлі літнього маточника, де розташоване належне йому сушильне обладнання, та за оренду самого маточника у сумі 17 000,00 грн; заява обумовлена необхідністю утримати ОСОБА_1 від відключення електропостачання у вказаній будівлі та інших дій, які б призвели до псування продукції та перешкоджали йому виконати зобов`язання перед своїми замовниками.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обґрунтовано виходили із того, що позивачем не доведено укладення із відповідачем договору позики та відповідач не мав на меті укладення такого договору, складена останнім заява не відповідала фактичним обставинам та відносинам між сторонами, а також внутрішній волі відповідача, у зв`язку із чим дійшли правильного висновку про те, що односторонній правочин відповідача, вчинений 07 квітня 2014 року шляхом складення заяви про зобов`язання повернути кошти, підлягає визнанню недійсним як такий, що здійснений у зв`язку із збігом тяжкої обставини.

Також Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, склавши заяву від 15 червня 2015 року, відмовився від раніше вчиненого ним одностороннього правочину, що узгоджується із положеннями статті 214 ЦК України, чим припинив правовідношення за заявою від 07 квітня 2014 року, проте такі обставини не можуть бути підставою для відмови у визнанні правочину недійсним.

Доводи касаційної інстанції про те, що заява, складена відповідачем 07 квітня 2014 року, підтверджує факт укладання сторонами договору позики, є необґрунтованими, оскільки вказана заява не містить будь-яких відомостей про отримання відповідачем від позивача в борг грошей.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2016 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак Ю. І. Гулейков Г. І. Усик