Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 2-о-29/11
провадження № 61-8577св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 ,
особа, яка не брала участі у справі та яка подала апеляційну і касаційну скарги -ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини задоволена.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини.
15 лютого 2023 року до апеляційного суду надійшов супровідний лист Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із апеляційною скаргою ОСОБА_3 , відповідно до якого цивільна справа № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 знищена у зв`язку із закінченням строку зберігання відповідної категорії справ на підставі «Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строку зберігання», затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України від 07 листопада 2017 року № 1087. В архіві збереглися лише оригінали рішень.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року направлено матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для ініціювання відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2023 року відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-0-29/11 в частині тексту рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 повернуто до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Надано строк для усунення недоліків до 31 травня 2023 року, після чого справу направити до Запорізького апеляційного суду.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересовані особи: П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 ,повернуто ОСОБА_3 .
Ухвала мотивована тим, що 17 травня 2023 року до Запорізького апеляційного суду надійшли матеріали справи № 2-0-29/11, які складаються з копії рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року, ухвали про прийняття справи до провадження від 26 січня 2011 року та супровідного листа Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у цивільній справі № 2-0-29/11 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції 07 лютого 2023 року. Матеріали справи не містять доказів оскарження учасниками справи рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року. Належним чином оформлені матеріали справи в апеляційного суду відсутні.
Оскільки судове провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року відновлено лише в частині оскаржуваного рішення суду, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_3 є неможливим. Суд апеляційної інстанції у цьому випадку позбавлений можливості перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, оскільки для його перегляду по суті спору необхідні матеріали справи.
Враховуючи те, що чинним цивільним процесуальним кодексом не врегульовано питання повернення апеляційної скарги, поданої на судове рішення у справі, в якій втрачене судове провадження, за аналогією права підлягає застосуванню стаття 357 ЦПК України.
ОСОБА_3 не позбавлений можливості звернутись до суду першої інстанції з заявою про відновлення втраченого судового провадження за наявності необхідних документів та у випадку такого відновлення - повторно звернутись з апеляційною скаргою.
Аргументи учасників справи
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду, передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що при подачі заяви ОСОБА_1 , маючи умисел одноосібно отримати спадок, який залишився після смерті їхньої матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_2 , навмисно не зазначив як заінтересовану особу спадкоємця І черги - його, що в подальшому потягло ряд рішень, відповідно до яких його було усунуто від спадкування. ОСОБА_1 жодного разу не зазначив про наявність оспорюваного рішення суду, а матеріали справи № 336/9006/15-ц та № 336/6985/17 не містять копій оскарженого рішення суду, про яке він довідався лише у лютому 2023 році випадково.
Враховуючи наведене вважає, що він має право на апеляційне оскарження, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Судом апеляційної інстанції порушено вимоги статті 357 ЦПК України, оскільки процесуальним кодексом не врегульований порядок повернення апеляційної скарги у справі на рішення, в якій втрачено судове провадження.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду 22 лютого 2024 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року передано справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Позиція Верховного Суду
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках ? на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі - Конвенція).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини зауважував, що «відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
У частинах першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 489 ЦПК України втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.
У частинах першій, другій статті 494 ЦПК України визначено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.
У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів (частина третя статті 494 ЦПК України).
Тлумачення статті 494 ЦПК України свідчить, що обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, віднесено на розсуд суду та залежить від мети такого відновлення.
У статті 357 ЦПК України визначено повноваження апеляційного суду щодо повернення апеляційної скарги, зокрема, згідно з частиною п`ятою цієї статті апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо: 1) апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено; 2) до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання; 3) скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції; 4) скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення апеляційної скарги постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в касаційному порядку(частини шоста, сьома статті 357 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження
№ 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) полягає в тому, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 2-7985/2003 (провадження
№ 61-9312сво22) вказано, що:
«застосування судом аналогії закону можливе лише у разі, якщо є прогалина у законодавстві, тобто є суспільні відносини, які відносяться, зокрема до сфери процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодним чином нормами процесуального права. Відтак, якщо певні цивільні процесуальні відносини не врегульовані ЦПК України, вони регулюються тими правовими нормами, що регулюють подібні за змістом процесуальні відносини. Ці правила є універсальними, тому що вони розраховані на врегулювання усіх цивільних процесуальних відносин у разі наявності прогалин у цивільному процесуальному законодавстві. Водночас під час застосування правил про аналогію закону варто, перш за все, з`ясувати характер спірних суспільних відносин. Якщо спірні відносини є цивільними процесуальними відносинами, прогалина в законодавстві буде мати місце тоді, коли у ЦПК України немає норми права, спрямованої на врегулювання таких спірних відносин. Для застосування аналогії закону потрібно віднайти в актах цивільного процесуального законодавства правову норму, яка регулює подібні за змістом цивільні процесуальні відносини.
Застосування судом аналогії закону можливе виключно у тому разі, якщо є прогалина у законі у регулюванні певних відносин, тобто існують суспільні відносини, що відносяться, зокрема до сфери регулювання процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодними нормами процесуального права, втім за своїм змістом, значущістю та актуальністю вимагають такого правового врегулювання у процесуальному законі. Оцінюючи спірні цивільні процесуальні відносини, Верховний Суд виснував, що перелік підстав для закриття апеляційного провадження чітко та вичерпно визначений у статті 362 ЦПК України, розширеному тлумаченню цей перелік не підлягає, інші підстави закриття апеляційного провадження не можуть бути застосовані судом. Апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам. На відміну від суду апеляційної інстанції, Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів, тому не має можливості приймати та оцінювати докази. А тому цілком логічно законодавець передбачив у частині четвертій статті 494 ЦПК України виключно для суду касаційної інстанції право на закриття касаційного провадження, якщо втрачене судове провадження не відновлено або відновлено неповністю. Застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, й зазначене «мовчання законодавця» не є прогалиною у законі, враховуючи відмінності у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 2-о-45/10 (провадження № 61-3386св23) зазначено, що «той факт, що у ЦПК України не визначено повноважень для суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті апеляційного провадження у разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині, не є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню. Отже, застосування судом апеляційної інстанції аналогії права і відмова у відкритті апеляційного провадження на підставі статті 358 ЦПК Україниу справі, що переглядається, є недопустимим, оскільки процесуальний закон не визначає такої підстави і це не є прогалиною у законодавчому регулюванні».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 28 червня 2023 року у справі № 2-7772/10 (провадження № 61-10334св21) зазначено, що «той факт, що у ЦПК України не визначено повноважень для суду апеляційної інстанції щодо повернення апеляційної скарги у разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині, не є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню. Отже, застосування судом апеляційної інстанції аналогії права і повернення апеляційної скарги на підставі статті 357 ЦПК України у справі, що переглядається, є недопустимим, оскільки процесуальний закон не визначає такої підстави для повернення апеляційної скарги, як неповне відновлення судового провадження, і це не є прогалиною у законодавчому регулюванні. … Верховний Суд зазначає, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Отже, повернення апеляційної скарги у зв`язку з тим, що втрачене судове провадження відновлено лише частково, суперечить нормам процесуального права та позбавляє заявницю права на перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції, що вказує на порушення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції. Верховний Суд частково виходить за межі доводів і вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України у зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених після подання касаційної скарги, а саме у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 2-7985/2003, провадження № 61-9312сво22».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 26 липня 2023 року у справі № 321/1154/18 (провадження № 61-5799 св 23) вказано, що «незазначення у ЦПК України повноважень для суду апеляційної інстанції на повернення апеляційної скарги у разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині, не є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню. «Мовчання законодавця» щодо ненадання певних повноважень суду апеляційної інстанції, не можна розцінювати як прогалину у праві, що виключає можливість формулювання судом правила поведінки, яке розширює повноваження апеляційного суду у неправовий спосіб. З наведених підстав Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини п`ятої статті 357 ЦПК України як правової підстави для повернення апеляційної скарги є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для повернення апеляційної скарги як неповне відновлення судового провадження, й зазначене не є прогалиною у законодавчому регулюванні, враховуючи відмінність у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції. У розумінні приписів статті 494 ЦПК України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження або у разі перегляду судового рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у відновленні втраченого судового провадження чи відновлено його частково, зобов`язаний ухвалити відповідне судове рішення у межах своєї компетенції та повноважень. … Отже, на переконання Верховного Суду, повернення апеляційним судом апеляційної скарги у зв`язку з тим, що втрачене судове провадження відновлено лише частково, суперечить нормам процесуального права та позбавляє заявника права на перегляд ухвали суду першої інстанції, що свідчить про порушення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції. Подібні правові висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2023року у справі № 2-7985/2003, провадження № 61-9312 сво 22».
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження
№ 61-41547сво18) вказано, що «суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного нотаріуса, а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц (провадження № 61-47768св18) вказано, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю,а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Отже, у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не були залучені до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення».
Належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19 (провадження № 61-7081св20)).
Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19).
У справі, що переглядається:
апеляційний суд не врахував, що той факт, що у ЦПК України не визначено повноважень для суду апеляційної інстанції щодо повернення апеляційної скарги у разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині, не є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню. Застосування судом апеляційної інстанції аналогії закону і повернення апеляційної скарги на підставі статті 357 ЦПК України у такій справі є недопустимим, оскільки процесуальний закон не визначає такої підстави для повернення апеляційної скарги, як неповне відновлення судового провадження, і це не є прогалиною у законодавчому регулюванні;
апеляційний суд не звернув уваги, що предметом спору у справі є вимога про встановлення факту постійного проживання позивача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини; з апеляційною скаргою звернулась особа, яка не брала участі у справі та стверджувала, що має право на апеляційне оскарження, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи вирішив питання про його права, як спадкоємця першої черги; саме особа, яка не брала участі у такій справі та звертається з апеляційною скаргою, має підтвердити, за необхідності - подати апеляційному суду відповідні докази, що суд першої інстанції при розгляді справи вирішив питання про її права, тобто що ця особа є спадкоємцем, яка прийняла спадщину, та мала б бути залучена у справу як відповідач (співвідповідач). Тому не є обґрунтованим і висновок суду апеляційної інстанції, що він за неповно відновленим судовим провадженням в цій справі позбавлений можливості перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .
За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги ОСОБА_3 є помилковим. Тому оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року скасувати.
Передати справу № 2-о-29/11 до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 рокувтрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
А. Ю. Зайцев
Є. В. Краснощоков
_03_03.png)
