№ 537/4259/15-ц від 25 березня 2020 року КЦС (принцип «суд знає закони», стягнення безпідставно набутого майна (ст. 1212 ЦК)

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 537/4259/15-ц

провадження № 61-592св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2019 року в складі судді: Зоріної Д. О., та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Обідіної О. І., Дорош А. І., Панченка О. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 квітня 2008 року між ОСОБА_1 , як інвестором, та ОСОБА_2 , як підрядником, було укладено договір № 3 про пайову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого забудовник приймає пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_2 . Плановий термін введення будинку в експлуатацію - IV квартал 2008 року, вартість 1 кв. м загальної площі разом із вартістю відповідної частини земельної ділянки на момент укладення договору складає 950 доларів США. Загальна вартість житлового будинку, без оздоблення робіт на момент укладення договору складає приблизно 223 250 доларів США.

Також відповідно до умов вказаного договору інвестор зобов`язаний у визначені договором строки перераховувати відповідачу погоджену сторонами суму коштів, а підрядник зобов`язаний у погоджені сторонами строки після здачі житлового будинку в експлуатацію, надати позивачу всі необхідні документи для наступного оформлення квартири у власність. Фінансування пайового будівництва здійснюється кожен місяць до 15 числа (з 15 квітня 2008 року до 15 листопада 2008 року) у розмірі 10 000 доларів США, а решта суми, що залишається, сплачується позивачем по факту виготовлення технічної документації органами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) за ціною квадратного метра, передбаченою пунктом 1.6 договору у доларах США за курсом НБ України, діючого на момент внесення відповідної суми. Крім того відповідно до умов вказаного договору загальна та житлова площа може коригуватися в процесі будівництва і є остаточною після виготовлення технічної документації органами БТІ.

Позивач вказував, що сторонами не були погоджені істотні умови договору, зокрема щодо зазначення предмету договору, який неможливо ідентифікувати, оскільки в договорі зазначено лише приблизну площу квартири, яка фактично змінилася та відповідно до інформаційної довідки від 09 вересня 2015 року складає 273,2 кв. м, а також договір містить приблизну ціну усього житлового будинку, яка не може бути орієнтовною, а повинна бути конкретно визначеною. Позивач вважав з цих підстав договір не укладеним у зв`язку із чим у відповідності до вимог статті 1212 ЦК України, отримані відповідачем від позивача грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США та 50 000 грн повинні бути повернутими позивачу.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти, сплачені ним за договором про пайову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 від 12 квітня 2008 року № 3 у розмірі 60 000 доларів США та 50 000 грн, як такі, що набуті ОСОБА_2 без достатньої правової підстави.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2016 року у складі судді Дядечко І. І., позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в частині розірвання договору № 3 від 12 квітня 2008 року про пайову участь в будівництві житлового будинку у АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором про пайову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 від 12 квітня 2008 року № 3 у розмірі 60 000 доларів США, що за курсом гривні до іноземної валюти станом на 06 червня 2016 року складає 1 500 000 грн та 50 000 грн, які були набуті ОСОБА_2 без достатньої правової підстави. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що оспорюваний договір є таким, що не відбувся, а саме неукладеним, оскільки не містить істотних умов договору підряду, зокрема предмет договору не є чітко визначеним, не містить основних параметрів об`єкту будівництва, при цьому квартири, які містяться в побудованому будинку, мають майже однакову площу. Тому, у зв`язку із тим, що відсутні договірні правовідносини між сторонами, вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів згідно із положеннями статті 1212 ЦК України є обґрунтованими.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно. Тому суди зробили передчасний висновок про задоволення позову з підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані відсутністю підстав для задоволення позову, з огляду на виниклі між сторонами зобов`язальні правовідносини, а не правовідносини, що регулює стаття 1212 ЦК України щодо загальних положень про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, на яку посилався ОСОБА_1 , як підставу позовних вимог.

Суди зазначили, що після надходження справи на новий розгляд до суду першої інстанції, 12 вересня 2018 року позивачем подано заяву про зміну підстав позову, в якій, із врахуванням позиції та висновків Верховного Суду, він просив постановити рішення про стягнення коштів з інших правових підстав ніж ті, що були визначенні ним, при первісному судовому розгляді, обґрунтовуючи свою заяву захистом його прав у зв`язку зі зміною фактичних обставин справи. Проте суди зробили висновок про неможливість змін позивачем предмета та підстав позову після надходження справи на новий розгляд, що буде суперечити частині четвертій статті 49 ЦПК України, у зв`язку з чим розглянули спір в межах раніше заявлених позовних вимог, які остаточно були визначені позивачем в редакції від 18 травня 2016 року, з посиланням на обраний ним спосіб захисту, визначений статтею 1212 ЦК України.

Апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про наявність таких обставин, передбачених частиною четвертою статті 49 ЦПК України, при поданні заяви від 12 вересня 2018 року. Тому предметом розгляду при поверненні справи з касаційної інстанції на новий розгляд є позовні вимоги ОСОБА_1 в їх остаточній редакції від 18 травня 2016 року, оскільки повернення справи на новий розгляд після її перегляду в касаційній інстанції не є в розумінні частини четвертої статті 49 ЦПК України зміною фактичних обставин справи, тому виключає можливість внесення таких змін до позовних вимог.

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач підстав позову та позовних вимог не змінював, позовні вимоги залишилися незмінними в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 18 травня 2016 року, а підстави позову вказані у позовній заяві від 23 вересня 2015 року, заявах від 18 травня 2016 року, від 17 вересня 2018 року і також у цих заявах були посилання на додаткові норми права для врегулювання спору. 08 вересня 2015 року позивачем направлено до відповідача лист про дострокове розірвання договору відповідно до пункту 2.2.1 договору та вимогу згідно статті 530 ЦК України. У пункті. 2.2.1 договору передбачалося право інвестора на дострокове розірвання договору та повернення суми внесених інвестором коштів з утриманням 15 % неустойки від сплаченої суми в строк до двох місяців після здачі будинку в експлуатацію. 23 вересня 2015 року лист про розірвання договору було отримано відповідачем, а тому відповідно до пункту 2.2.1 договору та частини третьої статті 651 ЦК України договір вважається розірваним, а відповідач зобов`язаний був повернути кошти. Ця підстава позову була сформована позивачем у позовній заяві, разом з позовною заявою було надано лист про дострокове розірвання договору та вимоги про повернення коштів від 08 вересня 2015 року та докази направлення відповідачу. У заяві від 17 вересня 2018 року позивачем додатково наведено суду цю ж підставу позову, а не змінено її. Стягнення коштів у зв`язку з одностороннім припиненням договору відповідно до пункту 2.2.1 договору, як підстава позову існувала з 2015 року, позивач від цієї підстави позову не відмовлявся, жодної заяви про зміну підстав позову із зазначенням, що цю підставу позову змінено позивач не подавав. Суди на існування такої підстави позову, як повернення коштів у зв`язку розірванням договору уваги не звернули.

Суди не врахували висновок Верховного Суду у складі колегії судців Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц про те, що підставою позову є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини. Обрання правового способу врегулювання спору є правом, а не обов`язком позивача. Тому визначення правового способу врегулювання спору, норм права, що мають бути застосовані покладається на суд і є обов`язком суду.

Позивач передав відповідачу грошові кошти за придбання квартири, однак, остаточно ні коштів, ні квартири не отримав, у свою чергу відповідач отримав у власність і збудовану квартиру і грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США та 50 000 грн, що є несправедливим.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 12 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір № 3 про пайову участь у будівництві житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_1 , як інвестор зобов`язувався прийняти пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_2 , та у визначені даним договором строки перерахувати підряднику погоджену сторонами суму коштів згідно графіка перерахування коштів, а підрядник зобов`язувався у погоджені сторонами строки після здачі житлового будинку в експлуатацію, надати інвестору всі необхідні документи для наступного оформлення квартири.

У договорі № 3 про пайову участь у будівництві житлового будинку від 12 квітня 2008 року, сторони обумовили:

плановий термін введення будинку в експлуатацію ІV квартал 2008 року (пункт 1.4.);

інвестор отримує квартиру № 3 лише за умови інвестування 100 % загальної площі цієї квартири в житловому будинку, вартість 1 кв. м загальної площі житла разом з вартістю відповідної частини земельної ділянки на момент укладення договору складає 950 доларів США, а загальна вартість житлового будинку без оздоблювальних робіт на момент укладення договору складає приблизно 223 250 доларів США (пункти 1.5, 1.6, 1.7);

інвестор у термін до 15 числа 2008 року по 15 листопада 2008 року включно, зобов`язаний вносити по 10 000 доларів США, решту суму зобов`язаний сплатити за фактом виготовлення технічної документації за ціною квадратного метра, вказаного у договорі (пункт 3.1.);

загальна та житлова площі встановлені про проектному рішенню, що вказані у Додатку №1 до цього договору; вони можуть корегуватися в процесі будівництва і є остаточними після виготовлення технічної документації органами БТІ (пункт 3.2.).

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, сплачені ним за договором про пайову участь у будівництві житлового будинку як такі, що набуті без достатньої правової підстави згідно статті 1212 ЦК України.

05 лютого 2016 року позивачем подана заява про збільшення позовних вимог, в якій він просив розірвати договір № 3 від 12 квітня 2008 року про пайову участь в будівництві житлового будинку та стягнути з підрядника ОСОБА_2 сплачені за умовами договору кошти.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 12 лютого 2016 року позовну заяву в частині стягнення грошових коштів залишено без руху внаслідок недоліків по не сплаті судового збору, а потім визнано неподаною.

18 травня 2016 року позивачем подано заяву про залишення без розгляду позовної вимоги про розірвання договору. Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2016 року позовну заяву в частині вимоги про розірвання договору залишено без розгляду.

Позивач остаточно сформував свої позовні вимоги 18 травня 2016 року та просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 60 000 доларів США та 50 000 грн, які набуті без достатньої правової підстави.

При відмові у задоволенні позову суди зробили висновок про неможливість змін позивачем предмета та підстав позову після надходження справи на новий розгляд, що буде суперечити частині четвертій статті 49 ЦПК України, у зв`язку з чим розглянули спір в межах раніше заявлених позовних вимог, які остаточно були визначені позивачем в редакції від 18 травня 2016 року, з посиланням на обраний ним спосіб захисту, визначений статтею 1212 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

У частині третій статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

розписками підтверджується передача ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2 з метою інвестування будівництва в сумі 60 000 доларів США та 50 000 грн (Т. 1, а. с. 8-14);

у пункті 2.2.1 договору № 3 про пайову участь у будівництві житлового будинку від 12 квітня 2008 року передбачено право інвестора на дострокове розірвання договору та повернення суми внесених інвестором коштів з утриманням 15 % неустойки від сплаченої суми в строк до двох місяців після здачі будинку в експлуатацію (Т. 1, а. с. 6);

08 вересня 2015 року позивачем направлено до відповідача лист про дострокове розірвання договору відповідно до пункту 2.2.1 договору та вимогу згідно статті 530 ЦК України (Т. 1, а. с. 18).

Проте апеляційний суд не дослідив наявні в матеріалах справи докази та зробив передчасний висновок про залишенні без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року скасувати.

Передати справу № 537/4259/15-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2019 рокувтрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                     В. І. Крат

Судді:                                                                                              І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук