справа № 523/3082/14-ц від 05.06.2019 ВП ВС (припинення поруки, збільшення зобов'язання без згоди поручителя)

П О С Т А Н О В А

Іменем  України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 523/3082/14-ц

провадження № 14-243цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до Закритого акціонерного товариства «Сканінтертранс», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», треті особи: Закрите акціонерне товариство «Сканінтертранс», ОСОБА_1 , про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року, ухвалену колегією суддів Вадовською Л.М., Ващенко Л.Г., Колесніковим Г.Я., та касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року, ухвалене суддею Сувертак І.В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року, ухвалену колегією суддів Вадовською Л.М., Ващенко Л.Г., Колесніковим Г.Я.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

1.        У серпні 2011 року заступник прокурора Суворовського району м. Одеси звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») до Закритого акціонерного товариства «Сканінтертранс» (далі - ЗАТ «Сканінтертранс»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути солідарно із ЗАТ «Сканінтертранс», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі ПАТ «Родовід Банк» кредитну заборгованість за кредитним договором, яка станом на 01 жовтня 2014 року становить 2 966 346,69 грн.

1.1.  Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору від 21   грудня 2007 року, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» та ЗАТ «Сканінтертранс», останнє для ведення господарської діяльності в межах ліміту кредитної лінії 120 тис. євро отримало кредитні кошти на загальну суму 84 600 євро на строк до 20 грудня 2011 року. У подальшому, до вказаного договору було укладено ряд додаткових угод.

1.2.  Виконання умов кредитного договору забезпечено договорами поруки від 21 грудня 2007 року, укладеними між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , з кожним окремо.

1.3.  Крім того, виконання умов кредитного договору також забезпечено договорами застави транспортного засобу, укладеними між ЗАТ «Сканінтертранс» та ПАТ «Родовід Банк» 21 грудня 2007 року та 27 листопада 2008 року, за умовами яких ЗАТ «Сканінтертранс» передало в заставу сідловий тягач марки «Renault Magnum», державний номерний знак НОМЕР_1 , напівпричіп марки «Kogel» SN 24P, державний номерний знак НОМЕР_2 , та вантажний сідловий тягач марки «Renault Magnum», державний номерний знак НОМЕР_3 .

1.4.  Ураховуючи те, що ЗАТ «Сканінтертранс» допустило утворення заборгованості, яка в добровільному порядку сплачена не була, прокурор просив задовольнити позов.

2.        У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ  «Родовід Банк», в якому просила на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України визнати укладений між нею та банком договір поруки від 21 грудня 2007 року припиненим. Позов обґрунтовано тим, що банк в односторонньому порядку та без її як поручителя згоди підвищив відсоткову ставку за кредитним договором, у результаті чого збільшив обсяг її відповідальності.

Короткий зміст судових рішень

3.        Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06 квітня 2012 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно із ЗАТ «Сканінтертранс», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість у розмірі 1 187 656,38 грн.

4.        Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 жовтня 2013 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року змінено, стягнуто солідарно із ЗАТ «Сканінтертранс», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість у розмірі 1 098 242,77 грн.

5.        Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.        Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року позов заступника прокурора Суворовського району м. Одеси, діючого в інтересах держави в особі ПАТ «Родовід Банк», задоволено частково. Стягнуто солідарно із ЗАТ «Сканінтертранс» та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором станом на 01 жовтня 2014 року на загальну суму 2 592 008 грн; стягнуто солідарно із ЗАТ «Сканінтертранс» та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором станом на 01 жовтня 2014 року на загальну суму 2 592 008 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

7.        Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між ПАТ «Родовід Банк» та ЗАТ «Сканінтертранс» виникли кредитні зобов`язання. Позичальник належним чином не виконав кредитні зобов`язання, у результаті чого утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з нього та його поручителів. При цьому місцевий суд зменшив розмір пені в порядку частини третьої статті 551 ЦК України.

8.        Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності нею факту непідписання додаткової угоди №1 до договору поруки від 27 лютого 2009 року, яким було збільшено процентну ставку за кредитним договором.

9.        Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ЗАТ «Сканінтертранс» про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3 % річних, інфляційних втрат та в частині стягнення з ЗАТ «Сканінтертранс» на користь держави судового збору в сумі 1 218 грн скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито.

9.1.  Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року в частині позовних вимог заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3 % річних, інфляційних втрат; зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Родовід Банк», за участю третіх осіб: ЗАТ «Сканінтертранс», ОСОБА_1 про визнання договору поруки таким, що припинив дію, - скасовано.

9.2.  У задоволенні позовних вимог заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3 % річних, інфляційних втрат, - відмовлено.

9.3.  Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Родовід Банк» про визнання договору поруки таким, що припинив дію, задоволено частково. Визнано припиненою з моменту підвищення процентної ставки поруку ОСОБА_2 за договором поруки №40.3/05.1-П-07 від 21 грудня 2007 року, укладеним між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2

10.    Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір між ПАТ «Родовід Банк» та ЗАТ «Сканінтертранс» є спором між юридичними особами, вирішення якого можливе незалежно від інших позовних вимог, зокрема до поручителів, якими є фізичні особи. Відтак, вимоги до ЗАТ «Сканінтертранс» про стягнення кредитної заборгованості не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки розгляд таких вимог віднесено до юрисдикції господарських судів.

11.    Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про припинення поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки вимогу про погашення кредитної заборгованості було пред`явлено 16 березня 2009 року, а позов до суду подано лише 18 серпня 2011 року, тобто після спливу шестимісячного строку, встановленого законом для пред`явлення вимог до поручителів.

12.    Також суд послався на те, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи встановлено факт непідписання ОСОБА_2 додаткової угоди до договору поруки, зокрема щодо згоди на підвищення відсоткової ставки за основним договором. Враховуючи зазначені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення договорів поруки, укладених банком з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України через ненадання згоди на підвищення відсоткової ставки за основним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13.    У травні 2018 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Родовід Банк» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора.

14.    Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим судом невірно здійснено розрахунок заборгованості, а апеляційний суд безпідставно застосував норму ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки позов пред`явлено до закінчення строку дії кредитного договору. Крім того, суд апеляційної інстанції не визначив конкретний строк, із якого порука вважається припиненою, не встановив строк прострочення чергового платежу, з якого можливо розпочати обчислення шестимісячного строку для звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості з поручителів.

15.    Аргументом касаційної скарги також указано те, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ЗАТ «Сканінтертранс» та віднесення цих вимог до господарської юрисдикції, оскільки співвідповідачами є фізичні особи, вимоги є взаємопов`язаними між собою і окремий їх розгляд є неможливим, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також зауважено, що зміна юрисдикції після спливу майже 7 років розгляду справи у судах різної інстанції буде порушувати принцип юридичної визначеності.

16.    У червні 2018 року прокурор Суворовського району м. Одеси, який діє в інтересах держави в особі ПАТ «Родовід Банк», також звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд.

17.    Касаційна скарга заступника прокурора Суворовського району м. Одеси мотивована тим, що закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ЗАТ «Сканінтертранс», апеляційний суд не врахував суб`єктний критерій, оскільки позов пред`явлено як до позичальника - юридичної особи, так і до поручителів - фізичних осіб, які не мають між собою солідарного обов`язку, а також тим, що позовні вимоги є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором. При цьому прокурор зазначив, що апеляційний суд не врахував правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц.

Позиція інших учасників справи

18.    У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Родовід Банк». При цьому ОСОБА_1 посилався на те, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що поручителі не надали згоди на підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, у результаті чого збільшилися їхні обов`язки, а також про те, що банк пропустив шестимісячний строк звернення із позовом до поручителів і обидві ці підстави відповідно до положень ч. 1 та 4 ст. 559 ЦК України мають наслідком припинення поруки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

19.    Ухвалами Верховного Суду від 16 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року та касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Родовід Банк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року.

20.    У тексті касаційної скарги прокурор просив касаційний розгляд справи провести у судовому засіданні за участю Генеральної прокуратури України.

21.    Крім того, 13 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із клопотанням про розгляд справи за його участі.

22.    Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року у задоволенні зазначених вище клопотань прокурора та ОСОБА_1 відмовлено.

23.    17 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

24.    Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

25.    06 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

Короткий опис обставин справи

26.    21 грудня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ЗАТ «Сканінтертранс» було укладено кредитний договір (далі - Договір), відповідно до умов якого для ведення поточної господарської діяльності надано кредит (траншами) у межах загальної суми 120000 євро під 15 % річних на основі додаткових угод про видачу (надання) кредиту (траншу) до цього Договору, які є його невід`ємною частиною, який підлягав погашенню у строки, вказані в додатку № 1 до цього Договору, але не пізніше 20 грудня 2011 року.

27.    На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ «Родовід Банк» 21 грудня 2007 року уклало із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 окремі договори поруки.

28.    Відповідно до додаткових угод від 24 грудня 2007 року та від 17 січня 2008 року ЗАТ «Сканінтертранс» видано кредитні кошти на загальну суму 84 600 євро.

29.    Згідно додаткової угоди №4 від 07 жовтня 2008 року п. 2.6 кредитного договору викладено у новій редакції та встановлено процентну ставку за користування кредитами у розмірі 15,5 %, що підлягає коригуванню в односторонньому порядку.

30.    07 жовтня 2008 року ПАТ «Родовід Банк» та ЗАТ «Сканінтертранс» уклали додаткову угоду № 4 до кредитного договору, якою п. 2.6. виклали в новій редакції та встановили відсоткову ставку за користування кредитом на рівні 15,5 %, що підлягає коригуванню в односторонньому порядку банком при збільшенні офіційного курсу Національного банку України на 5 грн 10 коп. за 1 долар США на користь збільшення (т.1 а.с. 15).

31.    Крім того, виконання умов кредитного договору також забезпечено договорами застави транспортного засобу, укладеними між ЗАТ «Сканінтертранс» та ПАТ «Родовід Банк» 21 грудня 2007 року та 27 листопада 2008 року, за умовами яких ЗАТ «Сканінтертранс» передало в заставу сідловий тягач марки «Renault Magnum», державний номерний знак НОМЕР_1 , напівпричіп марки «Kogel» SN 24P, державний номерний знак НОМЕР_2 , та вантажний сідловий тягач марки «Renault Magnum», державний номерний знак НОМЕР_3 .

32.    16 березня 2009 року та 21 грудня 2009 року ПАТ «Родовід Банк» надіслало ЗАТ «Сканінтертранс» вимоги про погашення простроченої заборгованості у розмірі 3 903,58 євро та 28 401,09 євро відповідно.

33.    У подальшому, 23 квітня 2010 року, банк надіслав ЗАТ «Сканінтертранс» вимогу про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії та пені (т. 1 а.с. 29).

Позиція Верховного Суду

34. Перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

35. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі в частині вимог до ЗАТ «Сканінтертранс» з огляду на наступне.

36. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

37. При визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства), по-друге, однією зі сторін у спорі є, як правило, але не виключно, фізична особа.

38. Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є як суб`єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

39. У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

40. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.

41. ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

42. Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.

43. Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.

44. Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

45. Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

46. Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

47. У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.

48. При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов`язані солідарним обов`язком як боржники.

49. Відповідно до ч. 1 ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

50. З аналізу вимог ч. 1 ст. 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими ч. 1 ст. 542 та ст. 543 ЦК України, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов`язок, встановлений законом та договором.

51. У п. 1 ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

52. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

53. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

54. Суди установили, що прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах юридичної особи - ПАТ «Родовід банк» про стягнення заборгованості з іншої юридичної особи - ЗАТ «Сканінтертранс», яке уклало з банком кредитний договір, а також до поручителів, якими є фізичні особи - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказані особи є відповідачами у зв`язку з тим, що на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором ПАТ «Родовід банк» уклав із ними договори поруки.

55. Закриваючи провадження у справі в частині вимог до юридичної особи, суд апеляційної інстанції керувався вимогами ст. 15 ЦПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року) та ч. 1 ст. 19 ЦПК України (у редакції від 15 грудня 2017 року).

56. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

57. Разом з тим позов був пред`явлений до боржника за кредитним договором та поручителів, які зобов`язались солідарно відповідати із ним за наслідки невиконання зобов`язання за кредитним договором.

58. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і поручителями, частина з яких є юридичними, а частина - фізичними особами.

59. ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.

60. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

61. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

62. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту ч. 4 ст. 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

63. Отже, позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

64. Відповідна правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18), від 21 березня 2018 року у справі № 2-1390/11 (провадження № 14-41цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54 цс 18), від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц (провадження № 14-74цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18), від 12 вересня 2018 року у справі № 759/10401/15 (провадження № 14-269цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-468цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14 (провадження № 14-23цс19), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

65. Щодо відмови в задоволенні позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід відзначити наступне.

66. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

67. Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку - припиняє суб`єктивне право кредитора.

68. Відповідно до умов кредитного договору боржник ЗАТ «Сканінтертранс» (а відтак і поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) узяли на себе зобов`язання сплачувати обумовлені платежі за кредитним договором рівними частинами щомісяця згідно з графіком платежів.

69. Тобто, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

70. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

71. Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

72. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

73. Отже, в разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

74. У разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

75. Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

76. Така правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

77. Ураховуючи те, що 16 березня 2009 року банк пред`явив вимогу до боржника про погашення поточної заборгованості, а не дострокового повернення суми кредиту, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок апеляційного суду про початок обчислення шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, для припинення поруки в цілому саме з цього строку.

78. Разом з тим банк 23 жовтня 2010 року все ж надіслав ЗАТ «Сканінтертранс» вимогу про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії та пені, і саме з цієї дати слід починати відлік шестимісячного строку пред`явлення позову до поручителів (т. 1 а.с. 29).

79. Ураховуючи те, що позов до поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред`явлено 18 серпня 2011 року, прокурор пропустив шестимісячний строк, визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України, відтак у задоволенні позову до них слід відмовити.

80. Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте виходив при цьому із неправильних мотивів.

81.    Пунктом 3 ч. 1 ст. 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

82.    Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 1, 2 та 4 ст. 412 ЦПК України).

83. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

84. Отже, порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. При цьому подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності).

85. Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.

86. Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 та у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 522/9232/14-ц (провадження № 61-1106св18), від 20 червня 2018 року у справі  № 161/11866/15-ц (провадження № 61-6894св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 203/2907/16-ц (провадження 61-9260св18).

87. За таких обставин суд апеляційної інстанції, встановивши, що додаткова угода від 27 лютого 2009 року до договору поруки, укладена між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 , останньою не підписана, дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України з огляду на те, що вона не надала згоду на збільшення обсягу її відповідальності.

88. Інші доводи касаційних скарг не можуть бути предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що апеляційний суд не розглядав справу в частині позову до ЗАТ «Сканінтертранс» по суті, тому суд касаційної інстанції відповідно до ст. 400 ЦПК України також позбавлений цієї можливості.

89.    З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати в частині закриття провадження за вимогами до ЗАТ «Сканінтертранс», а в іншій частині залишити без змін у резолютивній частині, змінивши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови Великої Палати Верховного Суду.

Щодо судових витрат

90.    Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

91.    Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року в частині закриття провадження щодо вимог до Закритого акціонерного товариства «Сканінтертранс» скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до Одеського апеляційного суду.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року стосовно позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач                                                                            О.С. Ткачук

Судді:                            Н.О. Антонюк                                  В.С Князєв

С.В. Бакуліна                                             Л.М. Лобойко

В.В. Британчук                                 Н.П. Лященко

Ю.Л. Власов                                               О.Б. Прокопенко

М.І. Гриців                                       В.В Пророк

В.І. Данішевська                                       Л.І. Рогач

Ж.М. Єленіна                                   О.М. Ситнік

О.С. Золотніков                               В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко                                               О.Г. Яновська