Хмельницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 369/2973/23

провадження № 61-17055св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб?єкт оскарження - державний виконавець Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Рустам Рахманович,

заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня

2023 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В.,

Сушко Л. П., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст заявлених вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на рішення державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби

у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - державний виконавець) Хайдарі Р. Р.

Скарга мотивована тим, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 постановою державного виконавця Хайдарі Р. Р. від 31 травня

2021 року проведено опис та арешт майна боржника ОСОБА_2 , відповідальним зберігачем призначено ОСОБА_1

ОСОБА_1 звернувся із заявою до Вишневого відділу державної виконавчої служби Бучанського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відшкодування витрат виконавчого провадження, на яку отримав відповідь, що в разі відсутності договору на зберігання майна йому запропоновано звернутись до відповідного суду стосовно вирішення питання щодо стягнення з боржника витрат за зберігання майна.

ОСОБА_1 вважав, що йому мають бути відшкодовані витрати в сумі

615 038,33 грн, пов`язані із зберіганням вказаного майна, а рішення державного виконавця Хайдарі Р. Р. про відмову в задоволенні заяви

є незаконним.

ОСОБА_1 просив визнати неправомірним рішення державного виконавця Хайдарі Р. Р. про відмову у відшкодуванні витрат, пов`язаних із зберіганням майна, внаслідок примусового виселення боржника ОСОБА_2

з будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати державного виконавця Хайдарі Р. Р. (або іншу уповноважену посадову особу) відшкодувати витрати в сумі 615 038,33 грн, пов`язані із зберіганням вказаного майна, в межах та за рахунок коштів від реалізації вказаного майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від

24 квітня 2023 року в задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки сторони не узгодили переліку послуг, що будуть входити до зберігання майна, розмір їх оплати та порядок виплати винагороди, то

у державного виконавця немає обов`язку відшкодовувати ОСОБА_1 витрати, пов`язані із зберіганням майна.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

30 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року й ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що передання державним виконавцем зберігачу майна на зберігання відповідно до постанови про опис, яка підписана сторонами в присутності понятих, є укладенням договору зберігання майна, що відповідає особливостям виконавчого провадження.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

15 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня

2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2016 року, у справі № 369/4557/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_2 про виселення вирішено виселити ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

16 серпня 2017 року на виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року видано виконавчий лист.

11 жовтня 2017 року старший державний виконавець Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, де боржником вказано ОСОБА_2 ,

а стягувачем - ПАТ «КБ «ПриватБанк».

31 травня 2021 року здійснено примусове виселення боржника ОСОБА_2

у виконавчому провадження № НОМЕР_1 з будинку

АДРЕСА_1 , а майно, яке там перебувало, було описано та передано ОСОБА_1 на відповідальне зберігання державним виконавцем Хайдарі Р. Р. відповідно до постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 31 травня 2021 року.

25 липня 2022 року головний державний виконавець Стебловська Ю. О. склала акт № НОМЕР_1 про проведення електронних торгів.

26 липня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву до Вишневого відділу державної виконавчої служби Бучанського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відшкодування витрат виконавчого провадження, яка задоволена не була.

Також ОСОБА_1 подав на ім?я в.о. начальника Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Р. Р. скаргу від 08 вересня 2022 року, яка залишена без задоволення.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від

03 лютого 2023 року у справі № 369/12255/22 визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Хайдарі Р. Р. щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням майна у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Зобов`язано державного виконавця Хайдарі Р. Р. розглянути заяву ОСОБА_1 .

Ухвала мотивована тим, що відповіді державний виконавець на заяву ОСОБА_1 не надав, не вирішив питання про відшкодування таких витрат або вмотивовано відмовив у компенсації таких витрат.

На адресу ОСОБА_1 надійшов лист Міністерства юстиції України від

18 листопада 2022 року, а також листи державного виконавця Хайдарі Р. Р. від 23 серпня 2022 року та від 16 вересня 2022 року, у яких зазначено, що

в разі відсутності договору на зберігання майна заявнику запропоновано звернутись до відповідного суду для вирішення питання щодо стягнення

з боржника витрат за зберігання майна.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Правові норми, які регулюють відносини між державним виконавцем та іншими учасниками виконавчого провадження, містяться у Законі України «Про виконавче провадження».

Розгляд скарг на рішення, дії, або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та вирішення ряду питань виконавчого провадження за зверненнями його учасників, Законами України «Про виконавче провадження», «;Про державну виконавчу службу» віднесено до компетенції суду.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду,

а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Цивільним процесуальним законодавством визначено спеціальний порядок розгляду скарг, предметом яких є судовий контроль за виконанням судових рішень, який врегульовано Розділом 7 ЦПК України.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Інститут судового контролю (Розділ VII ЦПК України) має на меті контроль за дотриманням та поновленням порушених права сторін виконавчого провадження.

Відтак, судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних

справах - це особлива форма правосуддя, де процесуальна діяльність суду пов`язана із виконанням судових актів у цивільних справах, яка здійснюється у формі процесуального контролю за законністю рішень, дії або бездіяльності посадових осіб та органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні шляхом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавців та різних позовів як важливої гарантії захисту права особи після набуття судовим рішенням чинності.

Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року у справі

№ 216/5508/20 (провадження № 61-13сво23).

Системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» і статті 447 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду із скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, мають лише сторони виконавчого провадження.

При цьому із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 стороною виконавчого провадження не є.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що немає підстав для розгляду скарги ОСОБА_1 по суті в порядку Розділу VII ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року у справі № 216/5508/20 (провадження № 61-13сво23) зазначено, що «частиною другою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК України, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: про відкриття провадження у справі; щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов`язків; про судові виклики та повідомлення; про судовий розгляд; щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що в межах розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не може розглядати питання про відшкодування моральної шкоди або інших збитків, приймаючи ухвалу, постановленою за результатами розгляду скарги, в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

Проте, у разі завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця особа має право звернутися до суду

з позовом про відшкодуванням шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади (статті 1174, 1166, 1167 ЦК України).

Такі справи повинні розглядатись у позовному порядку шляхом пред`явлення позову, оскільки є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, як у цій справі, у державного виконавця.

Отже, оскільки Розділом 7 ЦПК України визначено предмет оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, а вирішення питань щодо наявності та розміру моральної шкоди може бути встановлено за участю фізичних, юридичних осіб і держави, що вказує на наявність спору між сторонами, тому заявлені вимоги у рамках вказаної скарги про стягнення моральної шкоди з державного виконавця не можуть бути вирішені по суті, оскільки передбачають позовне провадження.

Встановивши, що у скарзі ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А. Т., серед іншого, заявлено вимоги про відшкодування моральної шкоди, які не можуть бути розглянуті судом у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про закриття провадження у цій частині вимог на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, роз`яснивши заявниці її право на звернення до суду з цими вимогами у порядку позовного провадження.

Суди дійшли вірного висновку про неможливість розгляду вимог про відшкодування моральної шкоди у скарзі на дії державного виконавця, але невірно застосували, при цьому, норму процесуального права.

Особливістю цивільного процесуального законодавства є наявність окремого провадження - виду непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Характерною і визначальною відмінністю цього провадження є відсутність спору про право (за частиною четвертою статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду).

Частиною шостою статті 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У пунктах 74, 75 постанови від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Якщо ж спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства,

і виконавець звернувся до суду цивільної юрисдикції (як у цій справі), то підстави для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України відсутні.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду про те, що поняття «спір про право», наявність якого є підставою для залишення заяви без розгляду, а не закриття провадження у справі, передбачено в окремому провадженні. Натомість розділ VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень

у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України не регулює дії суду у випадках, коли виконавець звертається до суду в порядку цього розділу за наявності матеріального спору, який підлягає вирішенню

в порядку позовного провадження. Отже, у ЦПК України наявна прогалина, яку належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК України, відповідно до якої якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Тому якщо під час розгляду подання виконавця або скарги в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані

з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання або скаргу без розгляду і роз`яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах. Такий висновок узгоджується

з висновком, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду

у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18) про залишення позову без розгляду».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , який не є стороною виконавчого провадження, звернувся до суду із скаргою на рішення державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби

у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Р. Р., в якій просив: визнати неправомірним рішення державного виконавця Хайдарі Р. Р. про відмову

у відшкодуванні витрат, пов`язаних із зберіганням майна внаслідок примусового виселення боржника ОСОБА_2 з будинку

АДРЕСА_1 ; зобов`язати державного виконавця Хайдарі Р. Р. (або іншу уповноважену посадову особу) відшкодувати витрати в сумі 615 038,33 грн, пов`язані із зберіганням вказаного майна, в межах та за рахунок коштів від реалізації вказаного майна.

З огляду на те що ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, в нього існує спір щодо отримання витрат, пов?язаних із зберіганням майна, колегія суддів залишає скаргу, подану в порядку Розділу VII ЦПК України, без розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині

і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Оскільки ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, а вимог про відшкодування збитків не можуть бути розглянуті в порядку Розділу VII ЦПК України, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від

01 листопада 2023 року підлягають скасуванню із залишенням скарги ОСОБА_1 без розгляду.

Керуючись статтями 257, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада

2023 рокускасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на рішення державного виконавця, заінтересовані особи: державний виконавець Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Рустам Рахманович, Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_2 , залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов