Хмельницький апеляційний суд

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 524/3625/20

провадження № 61-2433св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Кременчуцька гімназія № 18 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області, Департамент освіти виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, директор Кременчуцької гімназії № 18 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Шендрик Валентина Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кременчуцької гімназії № 18 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кременчуцької гімназії № 18 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі - Кременчуцька гімназія № 18), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області, Департамент освіти виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, директор Кременчуцької гімназії № 18 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Шендрик В. В., про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Вона працювала на посаді вчителя української мови та літератури Кременчуцької гімназії № 18.

Наказом директора Кременчуцької гімназії № 18 Шендрик В. В. від 11 червня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » її звільнено з вказаної посади за пунктом 3 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за вчинення аморального проступку.

Вважає, що зазначений наказ є незаконним, таким, що винесений з порушенням процедури звільнення працівника та таким, що не ґрунтується на реальних фактах, оскільки вона є членом виборного органу Первинної профспілкової організації працівників освіти та учасників освітнього процесу Вільної профспілки міста Кременчука (далі - Профспілка), заступником його голови, а отже, звільнення її за вказаною підставою без згоди цієї Профспілки є неможливим.

Відповідач двічі звертався з поданнями однакового змісту до профспілкового комітету Профспілки про її звільнення, на які протоколами від 28 травня 2020 року № 5/2020 та від 03 червня 2020 року № 4 було надано обґрунтовану відмову.

Проте відповідач, як зазначено у наказі, в обох випадках визнав відмову «необґрунтованою», такою, що прийнята виключно з урахуванням пояснень особи щодо якої приймалося рішення, без зазначення обґрунтованих причин неприйняття інших доказів та такою, що ґрунтується на помилковому застосуванні строків, а також ухвалену неправомочним органом, тобто, відповідач вважав незгоду профспілкового комітету Профспілки необґрунтованою саме через незгоду з його висновками, які, на його думку, є необ`єктивними, а норми права застосовані помилково.

Власник має право звільнити працівника без згоди профспілки за відсутності обґрунтування профспілкою такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Водночас зазначені протокольні рішення детально обґрунтовані, містять посилання на конкретні пункти подань про звільнення та повним їх цитуванням.

Таким чином, відповідач порушив частину шосту статті 39, частину другу статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», частину першу статті 43, частину третю статті 252 КЗпП України.

Отже, звільнення позивачки з роботи проведено внаслідок загальної оцінки її поведінки, що, на думку відповідача, полягало в неетичній поведінці з учнями, колегами, застосуванні сили до учнів, однак такі факти не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

Обставини можливого вчинення нею аморального проступку та його сумісності із продовженням роботи на займаній посаді не були досліджені у повному обсязі відповідачем при з`ясуванні питання про необхідність її звільнення з посади. Натомість насилля, образ та інших неприпустимих як для педагога дій стосовно учнів гімназії вона не вчиняла.

З урахуванням наведеного позивачка просила визнати незаконним та скасувати наказ від 11 червня 2020 року № 63 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », виданий Кременчуцькою гімназією № 18, поновити її на посаді вчителя української мови та літератури з 11 червня 2020 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи є докази вчинення позивачкою дій, які можуть бути кваліфіковані як приниження гідності учнів, зокрема, принизливі звертання, словесні образи, прилюдне відчитування дитини, насміхання над поведінкою, крик, авторитаризм, залякування, некоректна лексика у підвищеному тоні. Подібні висловлювання на адресу дітей та висловлювання абстрактних негативних характеристик з приводу розумових здібностей учнів не можна назвати прийнятним та виправданим педагогічним засобом взаємодії вчителя з учнями, оскільки ігнорують право дитини на повагу до її гідності, мають ознаки такого, що принижує гідність, поводження, оскільки викликають в учнів почуття меншовартості і неповноцінності, що не відповідає нормам професійної етики педагога та моральним засадам суспільства, і тому за своєю суттю та формою мають ознаки аморального проступку, вчиненого працівником, який виконує виховні функції.

Отже, враховуючи непоодинокі випадки приниження гідності дітей вчителем, суд дійшов висновку про те, що звільнення позивачки з посади вчителя ґрунтується на достатньо перевірених фактах та законних підставах, оскільки поведінка позивачки є аморальною і несумісною з продовженням роботи вчителя. Такий висновок зроблений на підставі конкретних фактів, а не загальної оцінки поведінки працівника, оскільки у наказі про звільнення наведені конкретні факти та дії ОСОБА_1 , які стали підставою для звільнення.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 11 червня 2020 року № 63 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », виданий Кременчуцькою гімназією № 18.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя української мови та літератури Кременчуцької гімназії № 18 з 11 червня 2020 року.

Стягнуто з Кременчуцької гімназії № 18 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 червня 2020 року до 24 січня 2022 року у розмірі 284 135,15 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення позивача з роботи було проведено з порушенням норм статті 43 КЗпП України щодо обов`язкової попередньої згоди профспілкового комітету, яка надана не була, а отже, роботодавець не мав права розривати трудовий договір з працівником на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України.

Також окремою самостійною підставою, яка виключає накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, є сплив строку для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2022 року Кременчуцька гімназія № 18 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішення профспілкового комітету Профспілки про відмову у звільненні ОСОБА_1 є обґрунтованими та достатньо вмотивованими. Відмови профспілкового комітету надати згоду на розірвання договору з ОСОБА_1 ґрунтувались на припущеннях і профспілковий комітет не перевірив фактичних обставин, викладених у поданнях на звільнення.

Рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичним обставинам і підставам звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Вказані підстави відмови спростовуються змістом подань та долучених до них документів, однак Полтавський апеляційний суд, посилаючись у своєму рішенні на статтю 43 КЗпП України та статтю 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», фактично не застосував вказані вище статті, обмежившись формальним цитуванням норм закону та змісту подань.

Розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України не є заходом дисциплінарного стягнення, тому вимоги статей 148, 149 КЗпП України щодо строку та порядку застосування дисциплінарних стягнень на спірні правовідносини не поширюються та мотиви ненадання згоди профспілковим комітетом Профспілки на звільнення позивачки, які ґрунтуються на спливі строку, встановленого статтею 148 КЗпП України, а також неможливості повторного притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за окремі вчинки, не відповідають нормам трудового законодавства та обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 500/4406/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 761/41033/18, від 07 вересня 2021 року у справі № 306/2434/18, від 07 жовтня 2019 року у справі № 475/9/17, від 08 жовтня 2020 року у справі № 262/2817/19, від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18, від 22 липня 2020 року у справі № 760/11864/16, від 22 вересня 2021 року у справі № 363/2337/16-ц, Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, недослідження зібраних у справі доказів.

У червні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що досліджуючи подання відповідача про надання згоди на її звільнення, профспілковий комітет Профспілки кожного разу у своєму висновку вказував на недоліки, які були допущені відповідачем при проведенні службових розслідувань щодо неї і які не давали можливість оцінити усі обставини інкримінованих їй аморальних вчинків, а саме неповноту службових розслідувань, їх однобокість, можливих мотивів образ на неї учнів тощо.

Тому, з врахуванням фактичних обставин, кожне подання на її звільнення є обґрунтованим.

Крім того, звільнення з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням роботи (пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України), не може бути визнано правильним, якщо його проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кременчуцької гімназії № 18 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 працювала на посаді вчителя української мови та літератури Кременчуцької гімназії № 18.

На адресу адміністрації Кременчуцької гімназії № 18 надійшли заяви батьків учнів 7-А класу, а саме: ОСОБА_3 від 16 січня 2020 року, ОСОБА_4 від 16 січня 2020 року, ОСОБА_5 від 20 січня 2020 року, ОСОБА_6 від 20 січня 2020 року, ОСОБА_7 від 20 січня 2020 року та заява батьківського комітету 5-Б класу від 17 січня 2020 року щодо грубого ставлення, нетактовних звернень, криків на дітей вчителем української мови та літератури ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 29-34).

20 січня 2020 року наказом директора Кременчуцької гімназії № 18 № 17 о/д була створена комісія з розслідування можливого прояву психологічного насильства стосовно учнів 5-Б та 7-А класів (т. 1, а. с. 48).

Відповідно до акта від 23 січня 2020 року, складеного заступниками директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , секретарем гімназії ОСОБА_10 , в їх присутності директор гімназії Шендрик В. В. ознайомила ОСОБА_1 із заявами батьків учнів 7-А та 5-Б класів та запропонувала їй надати письмові пояснення щодо фактів, зазначених у заявах. Проте ОСОБА_1 надати письмове пояснення відмовилася, поводила себе неетично, агресивно, кричала, ображала директора гімназії (т. 1, а. с. 128).

10 квітня 2020 року ОСОБА_1 надала письмові пояснення з приводу заяв батьків учнів. У поясненнях зазначила, що заяву від імені ОСОБА_7 коментувати відмовляється, оскільки від імені цієї особи таких заяв подано дві: від 12 грудня 2019 року та від 20 січня 2020 року, візуально почерк цих заяв відрізняється, тому вважає, що їх складено різними особами. Щодо інших заяв вказала, що викладене в них не відповідає дійсності, учнів вона не ображала і ніякого насилля щодо них не застосовувала, деякі учні не люблять її за вимогливість під час занять (т. 1, а. с. 135).

З журналу реєстрації індивідуальних і групових консультацій та бесід соціального педагога Кременчуцької гімназії № 18 ОСОБА_11 випливає, що соціальний педагог проводила бесіди з учнями 7-А класу, зокрема щодо обставин, викладених у заявах батьків:

21 січня 2020 року проведено бесіду з ОСОБА_12 , який зазначив, що боїться ходити на уроки ОСОБА_1 , оскільки вчитель з початку року постійно ображає його при всьому класі, кричить на нього, обзиває його «безмозглим». Останні рази називала його «безмозглим» та кричала на нього 11 грудня 2019 року та 16 січня 2020 року. Його так ще ніхто не принижував до цього і він запам`ятає це на все життя;

21 січня 2020 року проведено бесіду з ОСОБА_13 , який був обурений ставленням вчителя ОСОБА_1 до себе, схвильований під час бесіди. Вказував, що з вересня 2019 року ОСОБА_1 ображала його тим, що кожен урок починався з питання: чому він досі не в притулку, а в школі, постійно кричала на нього та безпричинно чіплялася. Чому вона це казала, йому не відомо. Ці слова, які висловлені у присутності учнів класу, ображали його. Через це учень перестав ходити на її уроки з 08 листопада 2019 року;

21 січня 2020 року проведено бесіду з ОСОБА_14 , яка повідомила, що ОСОБА_1 незрозуміло пояснює теми уроку, а коли дитина перепитує, то вчитель обурюється та сердиться на неї. 12 грудня 2019 року у присутності всіх учнів класу ОСОБА_1 вкотре обізвала її тварюкою за те, що вона попросила пояснити їй матеріал уроку. Дитина вказала, що після цього вона дуже засмутилася та відмовилася ходити на уроки до ОСОБА_1 та повідомила про це батькам. Крім того, дитина зазначила, що вчитель неодноразово протягом навчального року при всьому класі називала її образливими словами: «тварюка», «неадекватна», «тупа», чим доводила її до сліз;

21 січня 2020 року проведено бесіду із ОСОБА_15 , який вказав, що він намагається не вступати в конфлікти з ОСОБА_1 , проте після попереднього конфлікту вчитель провокує його та кричить на нього без причини, прискіпливо ставиться до його відповідей та письмових робіт. Зокрема, 19 грудня 2019 року кричала на нього без причини, називала його та інших учнів «дебілами», «ненормальними», а батьків називала не дуже розумними за те, що вони не займаються їхнім вихованням. При цьому дитина вказала, що «дебілами», «ідіотами» та «ненормальними» ОСОБА_1 називала дітей і до цього;

21 січня 2020 року проведено бесіду із ОСОБА_16 , який повідомив, що не буде ходити на уроки ОСОБА_1 , оскільки вчителька неодноразово з початку року називала його та інших дітей «слабоумними», «ненормальними», «дебілами» та «ідіотами». Останній раз обзивала його «дебілом» 19 грудня 2019 року. Крім того, 12 грудня 2019 року ОСОБА_1 погрожувала йому колонією та обзивала його маму «полоумною», хоча він нічого поганого не робив.

Заступником директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_8 у присутності практичного психолога ОСОБА_17 , соціального психолога ОСОБА_11 , вчителя англійської мови ОСОБА_18 21 січня 2020 року було проведено групову бесіду з учнями 7-А класу з приводу розслідування можливого прояву психологічного насильства з боку вчителя української мови та літератури ОСОБА_1 щодо учнів 7-А класу.

Зі слів учнів 7-А класу вчитель ОСОБА_1 постійно зневажливо ставиться до них, не дотримується критеріїв оцінювання, занижує оцінки, може оголосити дитині одну оцінку, а до журналу поставити іншу (нижчу), грубо розмовляє, робить учням некоректні зауваження «закрий рот» та інші, не звертає уваги на прохання учнів, ображає їх, обзиваючи «слабоумними», «тварюками», «тупоголовими», також учні стверджують, що вчитель без дозволу може забрати речі на партах у дітей та інколи застосовує фізичну силу (т. 1, а. с. 136-142).

Крім того, соціальний педагог Кременчуцької гімназії № 18 ОСОБА_11 проводила бесіди з учнями 5-Б класу, зокрема щодо обставин, викладених у заявах батьків:

21 січня 2020 року проведено бесіду з ОСОБА_19 , який повідомив, що ОСОБА_1 найагресивніша з усіх вчителів і він її боїться. Вказав, що вона в цьому році багато разів обзивала учнів «тупими», постійно перебиває дітей і не дає можливості висловитися;

21 січня 2020 року проведено бесіду з ОСОБА_20 , який повідомив, що ОСОБА_1 з початку навчального року постійно кричить на дітей, ніколи не розмовляє в нормальному тоні, тому всі діти її бояться;

21 січня 2020 року проведено бесіду з ОСОБА_21 , яка вказала, що ОСОБА_1 з того часу, як почала вести в них уроки, кричить на дітей, ігнорує прохання повторити матеріал, не викликає учнів за бажанням. Дитина зазначила, що навмисно намагається хворіти, щоб не ходити на її уроки, оскільки боїться вчителя;

21 січня 2020 року проведено бесіду з ОСОБА_22 , який повідомив, що ОСОБА_1 з самого початку постійно кричить на дітей та не реагує на прохання пояснити матеріал. Останній раз 20 січня 2020 року вона знову кричала на учнів та не випускала до туалету, обзивала ОСОБА_45 «безмозглим»;

21 січня 2020 року проведено бесіду з ОСОБА_23 , який зазначив, що ОСОБА_1 його ненавидить, не випускає до туалету, постійно кричить, ігнорує прохання учнів допомогти. Це відбувається з самого початку навчання.

21 січня 2020 року заступником директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_8 у присутності практичного психолога ОСОБА_17 , соціального психолога ОСОБА_11 , вчителя географії ОСОБА_24 , асистента вчителя ОСОБА_25 було проведено групову бесіду з учнями 5-Б класу з приводу розслідування можливого прояву психологічного насильства з боку вчителя української мови та літератури ОСОБА_1 щодо учнів 5-Б класу. Всі учні підтвердили, що у класі існує конфліктна ситуація між учнями та вчителем ОСОБА_1 , яка постійно зневажливо ставиться до них, не дотримується критеріїв оцінювання навчальних досягнень (занижує оцінки, ставить незадовільні оцінки, не мотивуючи їх), не реагує на прохання учнів (допомогти виконати завдання, пояснити матеріал), грубо розмовляє з учнями, підвищує голос, робить некоректні зауваження «закрий рот», «мені все одно, що тобі потрібно» та ін. Спільної мови з вчителем учні не знаходять.

Згідно з висновком комісії з розслідування можливого прояву психологічного насильства, викладеним у протоколі від 23 січня 2020 року, під час проведення уроків української мови та літератури у 5-Б класі вчитель української мови та літератури ОСОБА_1 постійно підвищує голос, ображає та принижує дітей, зневажливо ставиться до них, не реагує на прохання учнів допомогти виконати завдання, пояснити матеріал та інше, не пускає дітей до туалету, на уроках грубо розмовляє з учнями, робить учням некоректні зауваження «закрий рот», «мені все одно що тобі потрібно», обзиває «безмозглими», «тупими». Через вказані дії учні 5-Б класу бояться вчителя та не бажають бути присутніми на її уроках.

Під час проведення уроків української мови та літератури у 7-А класі вчитель української мови та літератури ОСОБА_1 спільної мови з дітьми не знаходить і частина дітей відмовляється бути присутніми на її уроках.

Зокрема, ОСОБА_1 постійно незрозуміло пояснює матеріал, підвищує голос, не реагує на прохання учнів допомогти виконати завдання, пояснити матеріал та інше, на уроках грубо розмовляє з учнями, робить учням некоректні зауваження «закрий рот», ображає та принижує дітей, зневажливо ставиться до них, обзиваючи «ідіотами», «дебілами», «тварюками», «ненормальними», «слабоумними», «тупоголовими», а батьків дітей «полоумними», погрожує дітям колонією та поліцією, може без дозволу забрати речі на партах у дітей (т. 1, а. с. 45-47).

У висновку вказано, що дії вчителя української мови та літератури ОСОБА_1 , що полягали в систематичних образах та обзиваннях дітей, приниженні їх честі і гідності, зневажливому ставленні і грубому поводженні з ними, підвищенні щодо них голосу, нереагуванні на прохання дітей, в результаті чого діти відмовляються відвідувати її уроки, оскільки бояться вчителя, вказують на застосування нею психологічного та морального насильства щодо учнів 5-Б та

7-А класів і свідомому систематичному порушенні їхніх прав, передбачених статтею 3 Конституції України, статтями 6, 10 Закону України «Про охорону дитинства», пунктами 8, 9 частини першої статті 53 Закону України «Про освіту» та невиконанні нею обов`язків педагогічного працівника, передбачених статтею 54 Закону України «Про освіту», пунктом 3.7 Статуту Кременчуцької гімназії № 18, затвердженого рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 24 квітня 2019 року, пунктів 3.16, 3.17, 3.23 посадової інструкції № 4, затвердженої наказом директора від 02 вересня 2019 року № 221 о/д, пунктів 3.3, 3.5 Правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених загальними зборами трудового колективу 22 серпня 2019 року.

29 листопада 2019 року ОСОБА_1 зверталася до освітнього омбудсмена ОСОБА_26 із повідомленням про те, що на неї чиниться психологічний тиск з боку директора Кременчуцької гімназії № 18 Шендрик В. В. , заступників директора ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , голови Профспілки ОСОБА_27 .

За результатами виїзної перевірки освітній омбудсмен у листі від 21 лютого 2020 року вих. № 187/20-р рекомендував: залучити посередника медіатора з метою врегулювання конфліктних ситуацій всередині педагогічного колективу та батьками здобувачів освіти (зокрема батьками здобувачів освіти 7-А та 5-Б класів), належним чином реагувати на повідомлення батьків про недотримання норм етичної поведінки педагогічними працівниками закладу освіти (обзивання учнів, застосування фізичної сили до них), неналежне виконання покладених на них обов`язків (неправильно виставлені оцінки, необ`єктивне оцінювання тощо), відповідним чином фіксувати звернення батьків, створювати комісії для з`ясування обставин, проводити службові розслідування, видавати накази про заходи дисциплінарного впливу тощо.

Крім того, освітній омбудсмен зазначив, що твердження ОСОБА_1 щодо тиску з боку керівництва закладу освіти на батьків здобувачів освіти, а також їхнього підкупу спростовано батьками здобувачів освіти під час особистої зустрічі.

Твердження щодо психологічного тиску з боку керівництва, мобінгу, розповсюдження неправдивої інформації, не підтверджуються фактичними доказами та не можуть вважатися обґрунтованими (т. 1, а. с. 143-144).

Оскільки позивачка є членом виборного органу Профспілки, 21 лютого 2020 року до профспілкового комітету Профспілкироботодавцем направлено подання від 19 лютого 2020 року № 01-17/57 про надання згоди на звільнення вчителя української мови та літератури ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України, за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням роботи.

Згідно з витягом з протоколу № 1 засідання профспілкового комітету Профспілки від 11 березня 2020 року профспілковий комітет відмовив у наданні згоди Кременчуцькій міській гімназії № 18 на звільнення вчителя української мови та літератури ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з недоведеністю вини в діях вказаного працівника.

Крім того, для більш детального вивчення обставин справи та недопущення надалі подібних випадків, профспілковий комітет Профспілкивитребував в адміністрації інформацію, підтверджену документально: пояснення від вчителя української мови та літератури ОСОБА_1 за кожне упереджене звинувачення, ступінь тяжкості вчиненого проступку ОСОБА_1 , якщо такий мав місце, заподіяну шкоду ОСОБА_1 , якщо така мала місце, про попередню роботу ОСОБА_1 , посадову інструкцію № 4, правила внутрішнього трудового розпорядку (т. 1, а. с. 163-166).

На обґрунтування своєї відмови профспілковий комітет Профспілкипосилався на те, що обставини, наведені у поданні, мають загальний зміст та не містять посилань на конкретні випадки некоректної поведінки ОСОБА_1 з датами їх вчинення за кожним окремим фактом або іменами їх учасників, окрім того, кожен такий випадок не підтверджений відповідними матеріалами службової перевірки за фактом його вчинення, до того ж, вказані порушення, за умови, що вони дійсно відбувались, мають ознаку систематичних і характеризуються як загальна оцінка поведінки ОСОБА_1 протягом певного проміжку часу, а не одномоментно, що не може вважатися аморальним проступком.

Зазначення роботодавцем про невідповідність оцінок у зошитах учнів та класному журналі за жовтень 2019 року у 16 учнів 5-Б класу та у 16 учнів 7-А класу, що вказує на недостовірність виставлення вчителем ОСОБА_1 оцінок ,- має ознаки не аморального, а дисциплінарного проступку, за який ОСОБА_1 вже притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Щодо факту образи та психологічного тиску вчителем української мови та літератури ОСОБА_1 11 жовтня 2019 року на учня ОСОБА_28 , то це діяння має ознаки не аморального, а дисциплінарного проступку, за який ОСОБА_1 вже винесено попередження наказом від 07 листопада 2019 року № 227 0/с «Про результати розслідування заяви батьків».

Застосування фізичного та психологічного насильства щодо учня 7-А класу ОСОБА_29 з боку вчителя української мови та літератури ОСОБА_1 також має ознаки дисциплінарного проступку, за який ОСОБА_1 вже притягнуто до дисциплінарної відповідальності наказом від 09 січня 2020 року № 01 0/с «Про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани ОСОБА_1 » без погодження з ОСОБА_30 .

Стосовно конфліктної ситуації між ОСОБА_1 та учнями ОСОБА_31 та ОСОБА_14 , то як випливає з наданих гімназією матеріалів, зокрема, протоколу від 05 лютого 2020 року засідання комісії з розслідування заяв батьків, вказані учні мають проблеми з успішністю з предмета, який викладає ОСОБА_1 , отже, є підстави вважати, що наявна з цього питання конфліктна ситуація викликана особистою неприязню вказаних учнів до ОСОБА_1 через низьку оцінку рівня їх знань.

Заяви батьків дітей, які також покладені в основу подання про розірвання трудового договору з працівником за ініціативи роботодавця, необхідно оцінювати критично, адже самі батьки не були безпосередніми свідками вказаних подій, свідчення записані ними лише зі слів їх дітей, учнів 5-Б та 7-А класів.

01 червня 2020 року до профспілкового комітету Профспілкинадійшло повторне подання Кременчуцької гімназії № 18 від 19 травня 2020 року № 01-17/117 про надання згоди на розірвання трудового договору з вчителем української мови та літератури ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовження роботи з наданням додаткових матеріалів.

Відповідно до витягу з протоколу № 4 засідання профспілкового комітету від 03 червня 2020 року профспілковий комітет відмовив у наданні згоди Кременчуцькій міській гімназії № 18 на звільнення вчителя української мови та літератури Кременчуцької міської гімназії № 18 ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з недоведеністю вини в діях вказаного працівника та зі спливом строку на притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, передбаченого частиною першою статті 148 КЗпП України.

На обґрунтування підстав відмови посилався на обставини, які є аналогічними там, що викладені у протоколі № 1 засідання профспілкового комітету Профспілки від 11 березня 2020 року (т. 1, а. с. 157-159).

Крім того, директором Кременчуцькій міській гімназії № 18 було направлено подання від 19 травня 2020 року № 01-17/118 до профспілкового комітету Профспілки про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України (т. 1, а. с. 9-12).

Згідно з витягом з протоколу від 28 травня 2020 року № 5/2020 засідання профспілкового комітету Профспілки, в якому взяли участь 3 члени профспілкового комітету та адвокат ОСОБА_1 - ОСОБА_32 профспілковий комітет постановив не дати згоду Кременчуцькій міській гімназії № 18 на звільнення вчителя української мови та літератури Кременчуцької міської гімназії № 18 ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з недоведеністю вини в діях вказаного працівника та зі спливом строку на притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, передбаченого частиною першою статті 148 КЗпП України (т. 1, а. с. 160-162).

На обґрунтування такого рішення профспілковий комітет зазначив, що роботодавець вже звертався з поданням аналогічного змісту, у задоволенні якого було відмовлено, при цьому частину фактів він наводить знову. Звільнення з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням цієї роботи (пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України), не може бути визнано правильним, якщо його проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Наказом від 11 червня 2020 року № 63 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » директора Кременчуцької гімназії № 18 Шендрик В. В. розірвано трудовий договір з позивачкою ОСОБА_1 , вчителем української мови та літератури, за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України та звільнено її з роботи 11 червня 2021 року.

Підставою для звільнення вказано: заяви батьківського комітету 5-Б класу від 17 січня 2020 року, ОСОБА_4 від 17 січня 2020 року, ОСОБА_33 від 16 січня 2020 року, ОСОБА_5 від 20 січня 2020 року, ОСОБА_6 від 20 січня 2020 року, ОСОБА_7 від 20 січня 2020 року; повідомлення про проведення колективної бесіди від 21 січня 2020 року з учнями 5-Б класу; повідомлення про проведення індивідуальних бесід від 21 січня 2020 року з учнями 5-Б класу; повідомлення про проведення колективної бесіди від 21 січня 2020 року з учнями 7-А класу; повідомлення про проведення індивідуальних бесід від 21 січня 2020 року з учнями 7-А класу; протокол комісії з розслідування можливого психологічного насильства від 23 січня 2020 року; службова записка голови комісії від 23 січня 2020 року; журнал реєстрації індивідуальних і групових консультацій та бесід, результати перевірки освітнім омбудсменом, проведеної 17 січня 2020 року (т. 1, а. с. 6-7).

В наказі про звільнення позивачки наведено такі дії ОСОБА_1 , які свідчать про вчинення нею аморального проступку: учня 7-А класу ОСОБА_29 вчитель ОСОБА_1 11 грудня 2019 року та 16 січня 2020 року називала «безмозглим»; щодо учня 7-А класу ОСОБА_34 з вересня 2019 року ОСОБА_1 неодноразово вказувала на необхідність перебування його в «приюті»; ученицю 7-А класу ОСОБА_35 ІНФОРМАЦІЯ_1 назвала «тварюкою»; учнів 7-А класу ОСОБА_28 та ОСОБА_36 19 грудня 2019 року називала «дебілами»; учню ОСОБА_37 ІНФОРМАЦІЯ_2 погрожувала колонією та назвала його матір «полоумною», учня 5-Б класу ОСОБА_38 20 січня 2020 року назвала «безмозглим» та не відпускала до туалету.

Також вказано, що було встановлено, що вчитель ОСОБА_1 з вересня 2019 року неодноразово називала учнів 7-А класу «дебілами», «ідіотами», «ненормальними», «слабоумними», зневажливо ставилася до них, грубо розмовляла, робила некоректні зауваження, не звертала уваги на прохання дітей пояснити незрозумілий матеріал, ображала та принижувала дітей, могла без дозволу забрати речі на партах у дітей; учнів 5-Б класу з вересня 2019 року називала «тупими», неодноразово підвищувала на них голос та грубо розмовляла, ігнорувала прохання допомогти, робила некоректні зауваження.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Вчинення аморального проступку згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України є додатковою підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який виконує виховні функції, за умови, що такий проступок є несумісним з продовженням даної роботи.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за цією підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені у статті 52 Закону України «Про освіту», а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Термін «аморальний проступок» є оціночним поняттям, оскільки не конкретизований законодавцем, а тому суду як правозастосовному органу надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи, чи є ті, чи інші діяння аморальним проступком. Зокрема, аморальним проступком можна вважати діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції конкретного працівника.

Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про освіту» здобувачі освіти мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці; повагу людської гідності; захист під час освітнього процесу від приниження честі та гідності, будь-яких форм насильства та експлуатації, булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю здобувача освіти.

Згідно з частиною другою статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов`язані: постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність; виконувати освітню програму для досягнення здобувачами освіти передбачених нею результатів навчання; сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров`я; дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності; дотримуватися педагогічної етики; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства; формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України; виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища; формувати у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами; захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам; додержуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, виконувати свої посадові обов`язки; повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію: вчитель, педагог, вихователь - зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 30 січня 2018 року у справі № 713/265/15-ц (провадження № 61-135св17), від 16 травня 2018 року у справі № 1519/2-667/11 (провадження № 61-13895св18), від 07 травня 2018 року у справі № 243/8522/17 (провадження № 61-13316св18), від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20 (провадження № 61-3751св21).

Засадами державної політики у сфері освіти та принципами освітньої діяльності є, зокрема, формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимості до приниження її честі та гідності, фізичного або психічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками (стаття 6 Закону України «Про освіту»).

Величезна суспільна значущість педагогічної праці зумовлює надвисокі вимоги як до особистості вчителя, так і до щоденної поведінки педагога, саме тому, вчитель, педагог, вихователь зобов`язаний бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості дітей.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Отже, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими учасниками навчально-виховного процесу, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як педагог, що унеможливлює досягнення мети навчально-виховного процесу, він підлягає звільненню з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Оскільки законодавцем не визначено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, тому суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи, з урахуванням конкретних обставин справи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16 (провадження № 61-31226св18), від 31 липня 2019 року у справі № 243/5802/16-ц (провадження № 61-24254св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 697/2520/18 (провадження № 61-8551св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18 (провадження № 61-44378св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 589/16/19 (провадження № 61-8661св20).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Судом першої інстанції встановлено факти вчинення позивачкою дій, які для педагога є аморальними, оскільки полягали у приниженні честі та гідності учнів, висловлюванні образ, некоректних зауважень, принизливих звертань, зневажливого та грубого поводження, криків, системний характер яких дає підстави для висновків про неможливість подальшої роботи позивачки на посаді вчителя.

Встановлені судом фактичні обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та позивачкою не спростовані.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивачки відбулося із дотриманням вимог закону, тому підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді вчителя української мови та літератури немає.

Даючи оцінку відмові профспілкового комітету Профспілки у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що такі відмови є необґрунтованими, оскільки мотивовані власною оцінкою профспілковим комітетом наведених роботодавцем фактів та помилковим тлумаченням норм трудового законодавства.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Аналогічні положення містяться й у частині шостій статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

За змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Тобто, суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», що означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами».

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18 (провадження № 61-6930св19), від 07 жовтня 2019 року у справі № 475/9/17 (провадження № 61-32915св18), від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19), від 22 липня 2020 року у справі № 760/11864/16 (провадження № 61-8891св19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19 (провадження № 61-6218св20), від 02 червня 2021 року у справі № 500/4406/19 (провадження № 61-19233св20), від 07 вересня 2021 року у справі № 306/2434/18 (провадження № 61-1771св20), від 22 вересня 2021 року у справі № 363/2337/16-ц (провадження

№ 61-6617св20), від 08 грудня 2021 року у справі № 761/41033/18 (провадження № 61-12378св20), та на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Верховний Суд погоджується з тим, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки, викладені у зазначених постановах, а отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України не є заходом дисциплінарного стягнення, тому вимоги статей 148, 149 КЗпП України щодо строку та порядку застосування дисциплінарних стягнень на спірні правовідносини не поширюються та мотиви у ненаданні згоди профспілковим комітетом Профспілки на звільнення позивача, які ґрунтуються на спливі строку, встановленого статтею 148 КЗпП України, а також неможливості повторного притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за окремі вчинки, не відповідають нормам трудового законодавства та обґрунтовано відхилені місцевим судом.

Верховний Суд виходить з того, що звільнення з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України), не може бути визнано правильним, якщо його проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Разом з тим подання Кременчуцької гімназії № 18 профспілковому комітету Профспілки про надання згоди на розірвання трудового договору з працівником за ініціативи роботодавця містили посилання на конкретні факти, які вчитель української мови та літератури ОСОБА_1 вчиняла систематично, що полягали у застосуванні вчителем фізичного насильства, психологічного тиску до неповнолітніх учнів, приниженні їх честі та гідності, некоректних зауважень та образ, зневажливого та грубого поводження, нетактовних звернень та криків на дітей, що підтверджується результатами розслідування можливого прояву психологічного насильства, проведеного комісією закладу за участю представників батьківського комітету 7-А та 5-Б класів, заявами батьків учнів ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , повідомленнями соціального педагога ОСОБА_11 , повідомленнями заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_8 , соціального педагога ОСОБА_11 , практичного психолога ОСОБА_44 , вчителя географії ОСОБА_24 , асистента вчителя ОСОБА_25 , індивідуальними та груповими бесідами з учнями 5-Б та 7-А класів, та свідчить про недостойну поведінку для вчителя, несумісну з продовженням її роботи.

Власна оцінка профспілковим комітетом Профспілки вказаних фактів за відсутності їх належного спростування та характеристика дій вчителя ОСОБА_1 щодо систематичних образ на адресу дітей, як загальної оцінки її поведінки протягом певного проміжку часу (неодномоментно), що, на думку профспілкового комітету, не може вважатись аморальним проступком у розумінні пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, не ґрунтується на законі та фактичних обставинах справи та не є належно аргументованою відмовою у наданні згоди на звільнення працівника за ініціативою роботодавця, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Значний педагогічний досвід позивачки ОСОБА_1 , наявність в неї вищої категорії та присвоєння звання «Старший вчитель» за значні досягнення в показниках роботи жодним чином не стосуються її поведінки стосовно учнів та встановлених фактичних обставин не спростовує.

Про застосування до дітей фізичного та психологічного насильства вчителем ОСОБА_1 йдеться і в заявах ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , адресованих директору гімназії у січні 2020 року, за результатами перевірки яких комісією, створеною у закладі освіти, вказані факти підтвердились, а отже, висновки профспілкового комітету, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, про недоведеність аморальної поведінки учителя ОСОБА_1 та неналежність доказів для її звільнення є безпідставними.

Звернення ОСОБА_1 до освітнього омбудсмена не є свідченням вчиненого щодо неї психологічного тиску з боку керівництва та мобінгу, а повідомлені нею обставини не є обґрунтованими, оскільки не були підтверджені фактичними доказами, що встановлено за результатами перевірки освітнім омбудсменом ОСОБА_26 та повідомлено ним у листі від 21 лютого 2020 року вих. № 187/20-р, про що адміністрація гімназії повідомляла профспілковий орган.

Отже, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем вимог статей 43, 252 КЗпП України, статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та наявність підстав для звільнення позивачки за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України після одержання необґрунтованої відмови виборного органу первинної профспілкової організації та вищого виборного органу цієї професійної спілки в наданні згоди на розірвання трудового договору з учителем української мови та літератури ОСОБА_1 за фактами вчинення нею аморального проступку, несумісного з продовженням її роботи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішення профспілкового комітету Профспілки про відмову у звільненні ОСОБА_1 , є обґрунтованими та достатньо вмотивованими, а розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України не є заходом дисциплінарного стягнення, а тому вимоги статей 148, 149 КЗпП України щодо строку та порядку застосування дисциплінарних стягнень на спірні правовідносини не поширюються.

Як на підставу скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення суд апеляційної інстанції послався на пункти 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України, відповідно до яких підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Проте суд апеляційної інстанції, крім власного аналізу висновків профспілкового комітету щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивачки з роботи, висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору у цій справі не спростував, не зазначив, у чому полягає порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного постанова Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року підлягає скасуванню, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2021 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишенню в силі, оскільки воно відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що досліджуючи подання відповідача про надання згоди на її звільнення, профспілковий комітет Профспілки кожного разу у своєму висновку вказував на недоліки, які були допущені відповідачем при проведенні службових розслідувань щодо неї і які не давали можливість оцінити повною мірою усі обставини інкримінованих їй аморальних вчинків, а саме неповноту службових розслідувань, їх однобокість, можливих мотивів образ на неї учнів, є необґрунтованими, оскільки зазначене є власною оцінкою профспілкового комітету відповідних фактів за відсутності їх належного спростування та характеристика дій вчителя ОСОБА_1 щодо систематичних образ на адресу дітей, як загальної оцінки її поведінки протягом певного проміжку часу (неодномоментно).

Аргументи відзиву на касаційну скаргу про те, що звільнення з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням роботи (пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України) не може бути визнано правильним, якщо його проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами, Верховний Суд відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявні докази вчинення ОСОБА_1 аморального проступку, несумісного з продовженням її роботи, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької гімназії № 18підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької гімназії № 18 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року скасувати.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2021 рокузалишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької гімназії № 18 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 681,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко

від 09 листопада 2022 року у справі № 524/3625/20 Щодо обставин, які не свідчать про мобінг стосовно працівника