Хмельницький апеляційний суд

Категорія справи № 209/3022/16-ц : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.01.2020. Оприлюднено: 21.01.2020.

Номер судового провадження: 61-8487ск18

Постанова

Іменем України

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 209/3022/16-ц

провадження № 61-8487св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року у складі судді: Байбари Г. А., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та процентів за договором позики.

Первісний позов обґрунтований тим, що 09 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 строком на один місяць грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, а остання отримала від нього ці грошові кошти, і зобов`язалася повернути їх 19 серпня 2013 року та сплатити відсотки за користування грошима в розмірі 7 % щомісячно. На підтвердження укладення договору позики та всіх його істотних умов ОСОБА_2 19 липня 2013 року власноручно написала розписку. Проте, у встановлений в розписці строк грошові кошти не повернуті, зобов`язання за договором позики не виконані, розписка про отримання грошових коштів знаходиться у ОСОБА_1 .На час звернення до суду з цим позовом, згідно офіційного курсу НБУ, 1 долар США = 25,05 грн. Таким чином, ОСОБА_2 без врахування відсотків, повинна повернути 75 150,00 грн (3000,00 доларів США х 25,05 грн. = 75 150,00 грн). Крім того, він має право на отримання від відповідачки процентів за користування належними йому грошовими коштами в розмірі 7% від суми боргу щомісячно, тобто 210,00 доларів США за кожен місяць (3 000,00 доларів х 7% = 210 доларів). Відповідачка користується його грошовими коштами протягом 36 місяців, загальна сума процентів за 36 місяців становить 7 560,00 доларів США (36 місяців х 210 доларів = 7560,00 доларів), що з урахуванням офіційного курсу долару США до гривні, встановленого НБУ, складає 189 378 грн (7 560,00 доларів США х 25,05 грн. = 189 378,00 грн).

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 :

суму позики в розмірі 75 150,00 грн;

проценти за договором позики за 36 місяців користування коштами у сумі 189 378,00 грн.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про стягнення майнової шкоди.

Зустрічний позов мотивований тим, що 01 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики на суму 24 000,00 грн строком до 19 серпня 2013 року зі сплатою процентів в розмірі 7% на місяць, на підтвердження чого нею було написано розписку. 19 липня 2013 року на вимогу ОСОБА_1 вона сплатила йому проценти за користування вказаними грошовими коштами за 19 днів, а також за пропозицією ОСОБА_1 19 липня 2013 року ними було переукладено новий договір позики, в якому вона, замість отриманих у борг 24 000,00 грн, вказала 3 000,00 доларів США строком до 19 серпня 2013 року зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 7% на місяць, що підтверджується розпискою від 19 липня 2013 року.

ОСОБА_2 вказувала, що для забезпечення виконання своїх зобов`язань за укладеним договором позики ОСОБА_2 як заставу передала ОСОБА_1 належний їй на праві власності дорожній вібраційний каток марки «BOMAG» BW 141 AD, 1994 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , а також генеральну довіреність на ім`я ОСОБА_1 01 липня 2014 року ОСОБА_1 без її відома за непогодженою з нею ціною за 105 341,00 грн реалізував вказаний вібраційний каток, уклавши від її імені договір купівлі-продажу № 118325 з ОСОБА_3 . Станом на 01 липня 2014 року її борг перед ОСОБА_1 за укладеним між ними договором позики від 19 липня 2013 року становив 5 388,82 доларів США, з яких: 3 000,00 доларів США - основний бор, 2 388,82 доларів США - проценти (3000,00 доларів США - 7%) х 12 місяців/365 днів х 346 днів = 210,00 доларів США = 2388,82 доларів США). Станом на 01 липня 2014 року, згідно курсу НБУ, 100 доларів США = 1178,54 грн. Таким чином, належний їй дорожній вібраційний каток марки «BOMAG» BW 141 AD був проданий ОСОБА_1 за 8 938,26 доларів США. Отже ОСОБА_1 внаслідок реалізації предмета застави у повному обсязі повернув собі борг за договором позики від 19 липня 2013 року у сумі 5 388,82 доларів США. Тому укладений між ними договір позики вважається повністю виконаним 01 липня 2014 року за рахунок предмету застави. Враховуючи недобросовісні дії ОСОБА_1 щодо реалізації належного їй дорожнього вібраційного катка на суму, що перевищує суму боргу за договором позики, ОСОБА_1 привласнив належні їй грошові кошти в сумі 3 549,44 доларів США (8938,26 - 5388,82 = 3549,44 доларів США), що згідно курсу НБУ станом на 18 листопада 2016 року (2605,34 грн. за 100 доларів США), становить 92 474,98 грн.

Згідно звіту з визначення ринкової вартості колісного транспортного засобу № 20165/16 від 17 листопада 2016 року станом на 17 листопада 2016 року вартість дорожнього вібраційного катка марки «BOMAG» BW 141 AD, 1994 року випуску, з урахуванням ступеню зносу, становить 482 550 грн, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 18 листопада 2016 року 18 521,57 доларам США (482550 грн / 2605,34 грн = 18521,57 доларів США). Вважала, що ОСОБА_1 завдав їй майнової шкоди на загальну суму 13 132,75 доларів США (18521,57 доларів США - 5388,82 доларів США = 13132,75 доларів США), що за курсом НБУ станом на 18 листопада 2016 року становить 342 152,79 грн (13132,75 доларів США х 26,0534 грн. = 342 152,79 грн). Реалізовуючи предмет застави, ОСОБА_1 не повідомив її про це, не надав звіт про результати продажу майна, і продавши майно, привласнив значно більшу суму, ніж мав отримати за договором позики.

ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 342 152,79 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу. Задоволено частково зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 41 831,60 грн. В іншій частині зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт отримання ОСОБА_2 у борг від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 3000,00 доларів США та їх неповернення у вказаний у розписці строк та до 01 липня 2014 року не заперечується відповідачкою за первісним позовом. ОСОБА_1 має право на одержання від ОСОБА_2 , крім суми боргу, процентів у визначеному в розписці розмірі за весь час користування нею взятими у борг грошовими коштами. 01 липня 2014 року ОСОБА_1 , від імені ОСОБА_2 , на підставі довіреності, продав ОСОБА_3 за 105 341,00 грн. вібраційний каток марки «BOMAG» BW 141 AD. ОСОБА_1 не довів за допомогою належних та допустимих доказів зазначені ним обставини щодо передачі отриманих від продажу катка грошей в сумі 105 341,00,00 грн його власнику ОСОБА_2 ОСОБА_4 за рахунок отриманих від продажу вібраційного катка коштів задовольнив свої вимоги до ОСОБА_2 за договором позики, залишивши собі всі отримані від ОСОБА_3 кошти в сумі 105 341 грн, оскільки ОСОБА_2 не виконала своїх зобов`язань за договором позики.

Не зважаючи на відсутність заяв сторін у справі про зарахування зустрічних вимог, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_4 , залишаючи у своєму користуванні отримані від продажу катка грошові кошти, погодився на зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог. Тому укладений між сторонами у справі договір позики вважається повністю виконаним 01 липня 2014 року. Суму в розмірі 3 000,00 доларів США ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 19 липня 2013 року. Станом на 01 липня 2014 року, тобто на момент продажу вібраційного катка та отримання ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу грошових коштів у сумі 105 341,00 грн, ОСОБА_2 суму боргу не повернула та проценти в розмірі 7% на місяць за період з 19 липня 2013 року по 01 липня 2014 року не сплатила. Період прострочення цього грошового зобов`язання з 19 липня 2013 року по 01 липня 2014 року становить 346 днів. Отже ОСОБА_2 повинна була сплатили ОСОБА_1 відсотки за договором позики за весь період прострочення в розмірі 2 388,82 доларів США, виходячи із розрахунку: 3000,00 доларів США (сума боргу) х 84% (7% х 12 місяців) х 346 (дні прострочення) / 365 (дні календарного року). Таким чином, станом на 01 липня 2014 року прострочена сума боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики становила 5388,82 доларів США (3000,00 доларів США - сума боргу, 2 322,82 доларів США - відсотки за користування грошовими коштами). Згідно курсу НБУ на 01 липня 2014 року, розмір простроченої суми боргу (5388,82 доларів США) у гривневому еквіваленті складає 63 509,40 грн. ОСОБА_1 продав належний ОСОБА_2 каток вібраційний марки «BOMAG» BW 141 AD за 105 341,00 грн, тобто за суму, що перевищує суму боргу ОСОБА_2 за договором позики. Отже він мав право на зарахування однорідних з ОСОБА_2 вимог на суму 63 509,40 грн. Різницю між отриманими від продажу майна коштами та зарахованими за договором позики грошима в сумі 41832,60 грн. ОСОБА_1 зобов`язаний був повернути ОСОБА_2 , як власнику проданого майна. Проте цю різницю ОСОБА_1 не повернув ОСОБА_2 , чим завдав їй майнової шкоди.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 01 липня 2014 року ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 , на підставі довіреності та наявних у нього документів на каток за договором купівлі-продажу продав ОСОБА_3 каток за 105 341,00 грн. Доказів передачі ОСОБА_1 отриманих від продажу катка грошей в сумі 105 341,00 грн ОСОБА_2 позивач не надав, а тому районний суд прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_1 , залишив собі отримані від ОСОБА_3 кошти. Усі наведені обставини в сукупності давали суду першої інстанції підстави зробити висновок про правдивість доводів ОСОБА_2 про надання нею ОСОБА_1 довіреності з правом відчуження спірного катка саме у зв`язку із укладенням сторонами договору позики. Тобто, фактично вбачається, що між сторонами малась домовленість про завдаток, тобто про можливий продаж позивачем катка в разі невиконання відповідачкою даного зобов`язання як забезпечувальний захід. Твердження позивача, що правовідносини між сторонами за наданою довіреністю визначаються не більше як представництво, не могли бути прийняті районним судом до уваги, оскільки останнє мало б місце, коли б вся сума вартості проданого катка довіреною особою була передана довірителю, а у даному випадку встановлено, що грошова сума, отримана за проданий каток, позивачем власнику катка передана не була. Здійснивши розрахунок боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 станом на 01 липня 2014 року (на час продажу катка), детально наведений у рішенні, районний суд встановив, що згідно курсу НБУ на цю дату розмір простроченої суми боргу (5 388,82 доларів США) у гривневому еквіваленті складає 63 509,40 грн і, маючи право на дану суму, ОСОБА_1 01 липня 2014 року задовольнив свої вимоги до ОСОБА_2 за договором позики, однак різницю у сумі, а саме - 41 832,60 грн, він ОСОБА_2 не повернув. Висновки суду першої інстанції зводяться до встановлення факту отримання цих коштів позивачем без відповідної правової підстави. Таким чином, суд першої інстанції на підставі статей 598, 599, 601, 604 правильно вважав зобов`язання ОСОБА_2 припиненим, а згідно правил статті 1212 ЦК України щодо безпідставно набутого майна, на яку посилалась ОСОБА_2 у своїй зустрічній позовній заяві, обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в сумі 41 832,60 грн. При цьому посилання суду першої інстанції на статтю 1166 ЦК України є помилковим. Обґрунтовано судом першої інстанції не були прийняті до уваги доводи сторони позивача про невірне посилання суду на статтю 601 ЦК України, яка, на думку позивача, передбачає обов`язковість заяви однієї із сторін договору, оскільки ця норма права таку обов`язковість не передбачає, а свідчить про можливість здійснення зарахування зустрічних вимог за заявою однієї із сторін.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не був доведений факт укладання договору застави, так як суду не був наданий такий договір, апеляційний суд вказав, що вони не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом встановлені фактичні обставини справи, наведені вище, крім того, незначний розрив у часі між датою видачі довіреності та датою написання розписки, не може давати категоричний висновок про відсутність взаємозв`язку між видачею довіреності на відчуження катка та зобов`язальних відносин з договору позики. Твердження про безпідставність висновку суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , залишаючи кошти у себе, таким чином, здійснив зарахування боргу ОСОБА_2 , спростовані дійсно встановленими обставинами справи та наявними у справі доказами.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заявлені ОСОБА_2 вимоги зводилися до наявності укладеного між нею та ОСОБА_1 договору застави, як підстави припинення її зобов`язань за договором позики. ОСОБА_2 жодним чином не посилалася, як на підставу її позову та обставину, що припиняє її зобов`язання за договором позики, на статтю 601 ЦК України (зарахування зустрічних вимог за заявою однієї із сторін).

Звертає увагу на те, що договір позики був укладений 19 липня 2013 року, а довіреність, якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси, і яка на її думку підтверджує факт укладання договору застави, була видана 01 липня 2013 року, тобто значно раніше, ніж була отримана позика, що доводить те, що видача довіреності жодним чином не пов`язана з позикою і не може бути підтвердженням існування договору застави, оскільки застава, як засіб забезпечення виконання основного договору, не може виникнути раніше укладання основного договору. При укладенні договору купівлі-продажу катка ОСОБА_1 діяв як представник, а не заставодержатель.

Вказує, що згідно частини третьої статті 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Проте ОСОБА_2 не зверталася з вимогою повернути борговий документ - розписку, або видати іншу розписку з вказівкою про неможливість повернення розписки і борговий документ залишився у кредитора.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 19 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 у борг 3000,00 доларів США, які зобов`язалася повернути 19 серпня 2013 року та сплатити проценти за користування коштами в розмірі 7 % в місяць. На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 власноручно написала розписку, в якій зазначила, що взяла у борг гроші в сумі 3000,00 доларів США під 7 % в місяць у ОСОБА_1 і зобов`язується повернути борг 19 серпня 2013 року. В залог залишає вібраційний каток «BOMAG» BW 141 AD, 1994 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який належить їй на підставі технічного паспорту НОМЕР_3 .

У встановлений в розписці строк ОСОБА_2 не повернула ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 000 доларів США та не сплатила відсотки за користування ними в розмірі 7% в місяць від суми боргу.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів у частині стягнення процентів за користування сумою позики. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку кредитування викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Зокрема, зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, позивачі просили стягнути проценти із розрахунку 2 % за кожен місяць користування грошима, тобто у розмірі, передбаченому договором позики, і за період, у тому числі після обумовленого договором строку повернення позики - 28 лютого 2013 року. Задовольняючи позов у повному обсязі, суди належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, зокрема, що стосується правової природи процентів за користування сумою позики. Отже, висновки судів про стягнення з відповідача на користь позивачів процентів за користування грошима за період з листопада 2012 року по червень 2016 року, тобто і після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права».

Таким чином у справі, що переглядається, після настання строку повернення позики, ОСОБА_1 мав право на стягнення з ОСОБА_2 тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України.

Суди не встановили, що ОСОБА_2 надала докази виконання свого обов`язку щодо повернення позики та сплати процентів за один місяць користування позикою.

Тому ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_2 суми позики в розмірі 75 150 грн та процентів за один місяць користування позикою в сумі 5 260,50 грн. Тому первісний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

При цьому, колегія суддів не погоджується із доводами судів першої та апеляційної інстанції про те, що каток вібраційний марки «BOMAG» BW 141 AD, 1994 року випуску перебував в заставі в ОСОБА_1 , що підтверджується видачею довіреності 01 липня 2013 року та розпискою 19 липня 2013 року, оскільки застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 574 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті13 Закону України «Про заставу»(в редакції Закону України від 06 липня 2010 року № 2435-VI) у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об`єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об`єктів - за місцем реєстрації цих об`єктів.

Суди встановили, що 01 липня 2013 року ОСОБА_2 видала ОСОБА_1 строком на три роки довіреність, якою серед іншого уповноважила останнього представляти її інтереси в органах Державтоінспекції, нотаріату, комісійних магазинах, органах страхування комісіях або в будь-яких інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності з усіх без винятку питань, пов`язаних з відчуженням належного їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ТЗ НОМЕР_3 , виданого Територіальним управління в Дніпропетровській області 15 жовтня 2012 року катка вібраційного марки «BOMAG» BW 141 AD, 1994 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , знятий з обліку 16 жовтня 2012 року, номерний знак зданий; укладати від її імені договори купівлі - продажу, міни, оренди, позики, визначаючи на власний розсуд ціну та інші умови, одержувати належні їй за цими договорами грошові суми. Ця довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Н. О., зареєстрована в реєстрі за № 589.

01 липня 2014 року ОСОБА_1 , від імені ОСОБА_2 , на підставі довіреності, продав ОСОБА_3 за 105 341,00 грн вібраційний каток марки «BOMAG» BW 141 AD, 1994 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу № 118325 від 01 липня 2014 року та довідкою-розрахунком № 118328 від 01 липня 2014 року, виданою ТОВ «Авто Бізнес».

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року в справі № 320/4274/16-ц (провадження № 61-25696св18) зроблено висновокпо застосуванню частини другої статті 530, пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України та вказано, що «у разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України».

У частині другій статті 31 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами) передбачено, що до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов.

Тлумачення частини другої статті 31 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами) свідчить, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічний за змістом висновок міститься у пункті 7.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту»

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суди не встановили, що ОСОБА_1 надав докази виконання свого обов`язку, що встановлений статтею 1006 ЦК України, про передачу грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу транспортного засобу № 118325 від 01 липня 2014 року ОСОБА_2

Тому ОСОБА_2 має право на стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 105 341 грн і зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Колегія суддів не погоджується із доводами судів першої та апеляційної інстанції про те, що станом на 01 липня 2014 року відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог і припинення зобов`язання ОСОБА_2 .

Відповідно до частин першої та другої статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Тлумачення статті 601 ЦК України свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Адже, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання. Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

За таких обставин, оскільки відсутня заява хоча б однієї сторони ( ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 ) про зарахування, у судів першої та апеляційної інстанції були відсутні підстави для висновку про те, що відбулося зарахування 01 липня 2014 року.

У частині дванадцятій статті 265 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

Оскільки первісний та зустрічний позов підлягають частковому задоволенню, то Верховний Суд проводить зустрічне зарахування грошових сум і стягує різницю в розмірі 24 930,50 грн з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позову, проведення зустрічного зарахування грошових сум та стягнення різниці на користь ОСОБА_2 .

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 2 645,28 грн (а. с. 1), судовий збір за подання апеляційної скарги 2 910,00 (а. с. 121) та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 174,34 грн. Оскільки, ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_2 суми позики в розмірі 75 150 грн, процентів за один місяць користування позикою в сумі 5 260,50 грн та первісний позов ОСОБА_1 , а також його касаційна скарга підлягають частковому задоволенню, то на ОСОБА_2 покладається судовий збір у розмірі: 793,58 грн - за подання позову, 873,00 грн - за подання апеляційної скарги та 952,30 грн - за подання касаційної скарги, а всього - 2 618,88 грн.

ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання зустрічного позову у розмірі 3 421,53 грн (а. с. 53). Оскільки, ОСОБА_2 має право на стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 105 341,00 грн і зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, то на ОСОБА_1 покладаються судовий збір у розмірі 1 060,67 грн.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Тому судові витрати покладаються на ОСОБА_2 у розмірі 1 558,21 грн за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141, 265, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково, провести зустрічне зарахування грошових сум і стягнути різницю в сумі 24 930,50 грн з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 558,21 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук