Хмельницький апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

Справа № 125/1216/20

Провадження № 14-25цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - ОСОБА_3 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року в складі колегії суддів Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.

та касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року в складі судді Хитрука В. М., постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року в складі колегії суддів Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В. та

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 03 травня 2020 року ОСОБА_2 , керуючи власним автомобілем марки «Chevrolet Niva», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив Правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням власника ОСОБА_1 , внаслідок чого автомобілю позивача було завдано механічних пошкоджень, а ОСОБА_1 як власнику на час пригоди спричинено майнові збитки в розмірі 467 680,00 грн, які підтверджені висновком експертного дослідження Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Вінницький НДЕКЦ МВС України) від 22 травня 2020 року № 16.

11 червня 2020 року постановою Барського районного суду Вінницької області у справі № 125/709/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців.

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) відповідно до пункту 41.1 статті 41 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) відшкодувало позивачу шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), у розмірі 130 000,00 грн. Таким чином, залишилася невідшкодованою завдана позивачу шкода в розмірі 337 680,00 грн.

Також позивач зазначав, що він поніс витрати на послуги з евакуації пошкодженого транспортного засобу із с. Лука-Барська Барського району Вінницької області до майданчика арештованих транспортних засобів Барського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області в розмірі 2 190,00 грн та наступного дня на транспортування автомобіля з м. Бару Вінницької області до м. Вінниці в розмірі 2 190,00 грн, що разом становить 4 380,00 грн.

Крім того, позивач є підприємцем і свій автомобіль використовував, зокрема, для здійснення підприємницької діяльності. Після його пошкодження він був змушений орендувати автомобіль у фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4 та сплачувати орендну плату в розмірі 18 000,00 грн на місяць. За три місяці він сплатив 54 000,00 грн.

Позивач просив стягнути із ОСОБА_2 завдану внаслідок ДТП майнову шкоду в розмірі 396 060,00 грн, яка складається з матеріальних збитків унаслідок пошкодження автомобіля в розмірі 337 680,00 грн, витрат на послуги з евакуації автомобіля в розмірі 4 380,00 грн та витрат за оренду транспортного засобу в розмірі 54 000,00 грн, 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, судові витрати в розмірі 20 606,15 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

26 листопада 2021 року рішенням Барського районного суду Вінницької області позов задоволено.

Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок ДТП майнову шкоду в розмірі 396 060,00 грн, що складається з матеріальних збитків унаслідок пошкодження автомобіля в розмірі 337 680,00 грн, витрат на послуги з евакуації автомобіля в розмірі 4 380,00 грн та витрат за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн.

Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок ДТП моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн, а також понесені позивачем судові витрати в розмірі 20 606,15 грн, що складаються із судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 4 170,75 грн, судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 420,40 грн, витрат за проведення експертизи в сумі 1 015,00 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, тому із ОСОБА_2 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, що складає 337 680,00 грн. Визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, суд врахував висновок експерта від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/102-21/2589-АВ.

Стягуючи з відповідача витрати на послуги з евакуації автомобіля, витрати за оренду транспортного засобу та моральну шкоду, суд керувався обґрунтованістю таких вимог.

25 квітня 2022 року постановою Вінницького апеляційного судуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року в частині стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля та в частині судових витрат скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля, відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до висновку експерта від 23 лютого 2021 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля позивача станом на час його пошкодження складає 476 271,13 грн, а розмір матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля станом на час його пошкодження, що дорівнює його ринковій вартості до ДТП, становить 467 680,00 грн, що свідчить про те, що ремонт є економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним. Позивач, отримавши страхове відшкодування від МТСБУ в максимально можливому розмірі 130 000,00 грн, автомобіль забрав собі та в подальшому відчужив, тим самим не погодився з визначенням транспортного засобу фізично знищеним. У разі його згоди з визнанням автомобіля фізично знищеним позивач повинен був передати залишки транспортного засобу особі, яка відповідає за завдану шкоду, і тим самим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП. Даних щодо залишкової вартості пошкодженого автомобіля після ДТП вказаний висновок експерта не містить, а тому не може бути покладений в основу судового рішення.

Крім того, ОСОБА_1 не довів розміру майнової шкоди належними та допустимими доказами, не надав суду доказів вартості автомобіля до ДТП та вартості пошкодженого транспортного засобу після ДТП, що позбавило суд можливості визначити різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП для відшкодування заподіяної йому шкоди.

Позивач відчужив свій транспортний засіб марки «Renault Kadjar», що унеможливило вирішити питання щодо передачі його особі, відповідальній за шкоду, та отримання доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Тобто саме дії позивача призвели до неможливості встановлення розміру відшкодування шкоди відповідно до статті 30 Закону № 1961-IV.

Також суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат - за проведення автотоварознавчого дослідження, оскільки позивач заявив вимоги про відшкодування 1 015,00 грн витрат не за висновок експерта, підготовлений на його замовлення як учасника справи чи на підставі ухвали суду, а за проведене експертне дослідження, на підставі якого МТСБУ здійснило страхове відшкодування, тому відсутні підстави для відшкодування цих витрат відповідачем.

Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг з евакуації автомобіля відповідно до статей 28, 29 Закону № 1961-IV, а також про стягнення 54 000,00 грн витрат, сплачених за оренду автомобіля, які є витратами на відновлення порушеного права позивача користування власним автомобілем (вони підтверджуються договором оренди автомобіля та дублікатом квитанції).

31 травня 2022 року додатковою постановою Вінницького апеляційного суду заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 631,16 грн на відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційний суд зазначив, що постановою суду апеляційної інстанції рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року в частині стягнення матеріальної шкоди за пошкодження автомобіля скасовано, що становить 78,23 % від заявлених позовних вимог, тому на підставі пункту 3 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судові витрати, понесені позивачем за розгляд справи в суді першої інстанції, підлягають задоволенню в частині стягнення моральної шкоди, що становить 21,77 % позовних вимог, а саме 4 265,00 грн.

Оскільки за подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив 6 256,12 грн, а вимоги його апеляційної скарги задоволено на 78,23 %, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 896,16 грн. З урахуванням покладених на позивача та відповідача сум судових витрат у розмірі 4 896,16 грн та 4 265,00 грн відповідно на користь ОСОБА_2 підлягає відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 631,16 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

У травні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин вимоги статті 30 Закону № 1961-IV, оскільки цивільна відповідальність відповідача не була застрахована; предметом спору є стягнення не страхового відшкодування, а матеріальної шкоди за правилами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

При цьому відсутній висновок Верховного Суду в частині можливості застосування вимог статті 30 Закону № 1961-IV при вирішенні спорів за участю осіб, цивільна відповідальність яких не була застрахована; а також можливість застосування цієї правової норми до правовідносин, урегульованих статтями 22, 1166, 1187, 1188 ЦК України.

При ухваленні рішення суд не врахував висновків Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 15 жовтня 2020 року в справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 14 лютого 2018 року в справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св18), від 13 червня 2019 року в справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року в справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року в справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року в справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року в справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19), про те, що в разі якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_2

09 червня 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн відмовити повністю, а позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн та про стягнення понесених позивачем судових витрат у розмірі 19 591,15 грн, які складаються із судового збору за подання до суду позовної заяви та заяви про забезпечення позову і витрат на правову допомогу, задовольнити частково.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково стягнули з відповідача витрати за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн. Суди не надали оцінки умовам договору оренди транспортного засобу та не врахували, що ОСОБА_1 не надав суду доказів про користування автомобілем протягом трьох місяців. Договір оренди між ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладено у простій письмовій формі, що суперечить статті 799 ЦК України. Оскільки укладений між сторонами договір найму транспортного засобу не посвідчено нотаріально, то він є нікчемним, що вказує на безпідставне стягнення з відповідача витрат за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн.

Також заявник зазначає, що розмір моральної шкоди, який стягнутий на користь позивача, є завищений виходячи із принципів розумності та справедливості. Позивач у позовній заяві не довів і документально не підтвердив заподіяння йому душевних страждань та погіршення його здоров`я після ДТП. Крім того, при визначенні розміру відшкодування потерпілому моральної шкоди суди не врахували вимог розумності та справедливості, тобто розмір моральної шкоди надто перевищує розмір вини відповідача у ДТП. Просить зменшити заявлений до стягнення розмір моральної шкоди з 20 000,00 грн до 5 000,00 грн.

Вказує про неправильний розподіл судом апеляційної інстанції судових витрат та витрат на правову допомогу, оскільки такий розподіл не пропорційний розміру задоволених позовних вимог.

Суди не врахували те, що, крім укладеного з Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Руденко та партнери» договору про надання правової допомоги від 27 липня 2020 року № 064/20, рахунку від 27 липня 2020 року та квитанції про оплату від 30 липня 2020 року в розмірі 15 000,00 грн, позивач не надав належних та допустимих доказів про понесені ним витрати на правову допомогу відповідно до вимог законодавства, а саме позивач не надав суду складеного та узгодженого між сторонами акта про надану правову допомогу з описом робіт та доказів того, що такі роботи прийняті замовником послуг відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України.

Позиція інших учасників справи

У червні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції про відмову в стягненні матеріальних збитків унаслідок пошкодження автомобіля у розмірі 337 680,00 грн - без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не доведено розміру майнової шкоди належними та допустимими доказами, не надано суду доказів вартості автомобіля до ДТП та вартості пошкодженого транспортного засобу після ДТП, що позбавило суд можливості визначити різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП для відшкодування заподіяної шкоди.

У липні 2022 року з відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_2 звернувся ОСОБА_1 . Просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову залишити без змін. Зазначав, що договір найму транспортного засобу був укладений між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 у простій письмовій формі відповідно до статті 799 ЦК України і такий договір нотаріального посвідчення не вимагав; витрати на послуги з евакуації автомобіля та витрати на проведення експертизи доведено належними доказами; зважаючи на значні ушкодження автомобіля, позивачу завдано моральної шкоди, що полягає в душевних стражданнях, які суди правильно оцінили в заявлені позивачем 20 000,00 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

09 та 20 червня 2022 року ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2

27 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.

22 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на пункт 7 розділу ХІІІ «Перехідні положення» та частину третю статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України та Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.

Згідно із частинами першою, другою статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

У зв`язку з пошкодженням автомобіля ОСОБА_1 як ФОП уклав 05 травня 2020 року з ФОП ОСОБА_4 договір найму (оренди) транспортного засобу, за користування яким було сплачено 54 000,00 грн. Договір укладений у письмовій формі без нотаріального посвідчення.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає такий договір нікчемним.

Водночас при вирішенні справи № 14/5025/1982/11 (провадження № 3-66гс12) Верховний Суд України в постанові від 18 грудня 2012 року зазначив, що договір оренди транспортного засобу, який укладено між ФОП, є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки ці суб`єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Тому положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки поняття ФОП та юридичної особи у цих правовідносинах є однаковими.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року в справі № 910/22473/17.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується із цими висновками з огляду на таке.

Частиною третьою статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 799 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 404/4702/18-ц (провадження № 61-8629св19).

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Згідно зі статтями 24, 25 ЦК України фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження. Згідно з абзацом другим статті 30 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

У частинах першій та другій статті 50 ЦК України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію ФОП є відкритою.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Згідно із частинами першою та третьою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Тобто підприємець - це статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Неоднозначне тлумачення частини другої статті 799 ЦК України зумовлює наявність суперечливих судових рішень, що безумовно впливає на її правозастосування.

Застосування тих чи інших цивільних конструкцій або положень як для юридичної особи унеможливлюється щодо ФОП, оскільки:

а) на відміну від юридичних осіб, ФОП діють без установчих документів та обов`язкового формування статутного капіталу. ФОП є одночасно і власником бізнесу, і органом управління ним, а також може здійснювати підприємницьку діяльність без залучення найманої праці;

б) ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина перша статті 52 ЦК України);

в) будучи підприємцем, особа не втрачає статус фізичної особи та/або громадянина України. Це підтверджується й тим, що ІПН ФОП завжди збігається з ІПН фізичної особи;

г) на відміну від місцезнаходження юридичної особи (стаття 93 ЦК України), фізична особа, в тому числі ФОП, має місце проживання (стаття 29 ЦК України), і за його допомогою відбувається індивідуалізація та зв`язок із фізичною особою за місцем проживання, визначається підсудність;

д) неможливість застосування стосовно ФОП положень статті 609 ЦК України про припинення зобов`язань внаслідок ліквідації юридичної особи викликане тим, що внаслідок припинення підприємницької діяльності ФОП вона позбавляється тільки статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП. Утім, на відміну від юридичної особи, це не має наслідком припинення фізичної особи як суб`єкта права чи втрати його права і дієздатності. Як наслідок, позбавлення ФОП не зумовлює припинення зобов`язань;

е) законодавець у тих випадках, коли це зумовлено тими або іншими причинами чи передумовами, визначає обов`язковість статусу суб`єкта підприємницької діяльності або правові наслідки його наявності відповідними формулюваннями, зокрема «продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність» (частина перша статті 712 ЦК України), «наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність» (частина перша статті 787 ЦК України), «підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність» (частина перша статті 865 ЦК України), «фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності) (частина друга статті 1079 ЦК України).

У всіх інших випадках положення ЦК України поширюється на всіх юридичних або фізичних осіб залежно від того, яке правило містить та чи інша норма. З огляду на це відсутні будь-які передумови для непоширення на ФОП припису частини другої статті 799 ЦК України стосовно нотаріального посвідчення договору найму (оренди) транспортного засобу за участю фізичної особи.

Ураховуючи зазначене, фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не змінює свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що в правовідносинах між іншими суб`єктами така особа виступає вже не як фізична особа, а як особа, прирівняна у певних видах діяльності до юридичної особи. Тому укладення договору найму (оренди) транспортного засобу між ФОП відповідно до частини другої статті 799 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття 799 ЦК України не містить винятків та вказівок про укладення договору найму (оренди) транспортного засобу між ФОП у простій письмовій формі.

З огляду на викладене вище колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2012 року в справі № 14/5025/1982/11 (провадження № 3-66гс12) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року в справі № 910/22473/17, про те, що договір оренди транспортного засобу, який укладено між ФОП, є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки ці суб`єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Тому положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки поняття ФОП та юридичної особи в цих правовідносинах є однаковими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 травня 2020 року о 12 год 25 хв на перехресті автошляхів Т-06-10 (Любар - Хмільник - Лука-Барська - Бар - Нова Ушиця) та Т-02-18 (Лука-Барська - Жмеринка - Шаргород - Чернівці - Ямпіль) у с. Лука-Барська Барського району Вінницької області сталась ДТП за участю автомобіля марки «Chevrolet Niva», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1

11 червня 2020 року постановою Барського районного суду Вінницької області у справі № 125/709/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців (т. 1, а. с. 39, 40).

Згідно з висновком Вінницького НДЕКЦ МВС України від 22 травня 2020 року № 16 розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на момент його пошкодження (03 травня 2020 року) склав 467 680,00 грн (т. 1, а. с. 24-29).

Відповідно до повідомлення МТСБУ від 20 липня 2020 року № 3.1-02/21741 прийнято рішення виплатити ОСОБА_1 130 000,00 грн на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, яка мала місце 03 травня 2020 року (т. 1, а. с. 42).

Згідно з висновком експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/102-21/2589-АВ вартість ремонтно-відновлюваних робіт автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження, станом на момент його пошкодження, а саме на 03 травня 2020 року, складав 467 217,13 грн. Сума матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на момент його пошкодження, а саме на 03 травня 2020 року, становила 467 680,00 грн (т. 1, а. с. 139-149).

01 вересня 2021 року рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області стягнуто з ОСОБА_2 на користь МТСБУ 130 000,00 грн як суму сплаченого відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вказаної ДТП (т. 2, а. с. 1, 2).

Крім того, 05 травня 2020 року ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 уклали договір оренди транспортного засобу, відповідно до умов якого останній орендував у ФОП ОСОБА_4 легковий автомобіль марки «Mazda 6», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , для здійснення підприємницької діяльності з орендною платою 18 000,00 грн на місяць (т. 1, а. с. 16-18).

Згідно з дублікатом квитанції від 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 за оренду автомобіля 54 000,00 грн (т. 1, а. с. 44).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Щодо необхідності нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу, укладеного між ФОП

Частинами першою, другою статті 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частина перша статті 283 ГК України, яка регулює оренду майна у сфері господарювання, визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. При цьому вимоги щодо нотаріального посвідчення договорів оренди у сфері господарювання не передбачено.

Договір оренди транспортного засобу від 05 травня 2021 року укладено між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 як ФОП.

Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України).

За вимогами статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до статті 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) тощо.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.

При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)).

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19 (провадження № 14-467цс19), від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) та інших.

Згідно із частинами першою, другою статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб`єкт господарювання».

У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Для вирішення питання, чи підлягає договір найму (оренди) транспортного засобу, стороною якого є ФОП, нотаріальному посвідченню згідно із частиною другою статті 799 ЦК України, слід виходити не лише із суб`єктного складу відповідних правовідносин, важливим у цьому випадку є також зміст самих правовідносин (у цьому разі договірних відносин оренди транспортного засобу) та чи є такі відносини господарськими.

Необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у цих правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання, який орендує транспортний засіб з метою його використання у своїй господарській діяльності.

Таким керувалися і Верховний Суд України та Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 18 грудня 2012 року у справі № 14/5025/1982/11 (провадження № 6-33гс12) та від 06 березня 2019 року у справі № 910/22473/17 відповідно, вказавши, що положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки у справі № 14/5025/1982/11 відповідно до умов укладеного договору оренди транспортних засобів орендар (відповідач) зобов`язувався використовувати їх виключно з метою надання транспортних послуг, а у справі № 910/22473/17 між сторонами - суб`єктами господарювання виникли договірні відносини фінансового лізингу, тобто відносини у сфері господарської діяльності.

З таким висновками погоджується й Велика Палата Верховного Суду і не вбачає підстав для відступу від них.

У справі, що переглядається, встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності, яка полягає у роздрібній торгівлі та виробництві замків і дверних петель.

Автомобіль марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , використовувався ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності, й у зв`язку з його пошкодженням позивач був вимушений орендувати інший автомобіль у ФОП ОСОБА_4 та сплачувати орендну плату в сумі 18 000,00 грн на місяць відповідно до умов договору оренди. Загалом з моменту ДТП протягом трьох місяців позивачем сплачено 54 000,00 грн оренди автомобіля, що підтверджується дублікатом квитанції від 04 серпня 2020 року.

Обставини зайняття позивачем підприємницькою діяльністю, необхідності використання для цього автомобіля відповідачем не оспорювалися, про що у своїх рішеннях зазначили і суди попередніх інстанцій.

Оскільки підтверджено, що договір оренди транспортного засобу укладено ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 з метою використання орендарем транспортного засобу у своїй підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, то не можна вважати, що в цих договірних правовідносинах ОСОБА_1 діяв як фізична особа, а тому відсутні підстави для висновку про необхідність нотаріального посвідчення такого договору оренди відповідно до вимог частини другої статті 709 ЦК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за договором найму (оренди) транспортного засобу.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 у цій частині не є визначальними для перегляду судових рішень.

Щодо позовних вимог про стягнення майнової та моральної шкоди за пошкодження автомобіля

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01 липня 2004 року№ 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Як убачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Chevrolet Niva», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , винного у ДТП, не була застрахована.

За вимогами пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

МТСБУ відшкодувало ОСОБА_1 130 000,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, яка мала місце 03 травня 2020 року. За висновком, отриманим у результаті оцінки, проведеної на замовлення МТСБУ, вартість збитків, заподіяних пошкодженням автомобіля марки «Renault Kadjar», становить 401 251,92 грн (включаючи ПДВ) та 334 376,60 грн (без ПДВ) (т. 1, а. с. 233, зворот).

З наданого позивачем висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/102-21/2589-АВ вбачається, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на момент його пошкодження склала 476 271,13 грн, а розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, станом на момент його пошкодження, що дорівнює його ринковій вартості до ДТП, становить 467 680 грн.

За змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Таким чином, ремонт автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним.

Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.

З матеріалів справи в частині розгляду судами попередніх інстанцій позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля вбачається, що 29 січня 2021 року ухвалою судді Барського районного суду Вінницької області Питель О. В. підготовче засіданні у справі № 125/1216/20 призначено на 22 лютого 2021 року (т. 1, а. с. 85).

22 лютого 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Довгаль П. С. подав до суду клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи з метою встановлення ринкової вартості автомобіля марки «Renault Kadjar» станом на дату ДПТ, вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Renault Kadjar» з урахуванням ПДВ на матеріали та запасні частини, вартості такого ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу деталей та вартості пошкодженого автомобіля марки «Renault Kadjar» станом на дату оцінки (т. 1, а. с. 108-110).

22 лютого 2021 року ухвалою судді Барського районного суду Вінницької області Питель О. В. підготовче засіданні у справі № 125/1216/20 відкладено на 15 березня 2021 року (т. 1, а. с. 123).

24 лютого 2021 року суд долучив до матеріалів справи заяву ОСОБА_2 від 22 лютого 2021 року про перенесення підготовчого засідання у зв`язку з лікуванням у Летичівській центральній районній лікарні і тим, що його представник - Бригада В. В. зайнятий у цей день в іншому судовому засіданні (т. 1, а. с. 131, 132).

04 березня 2021 року представник позивача - ОСОБА_6 подав клопотання (зареєстровано судом 09 березня 2021 року) про долучення до матеріалів справи висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/102-21/2589-АВ за результатами судової транспортно-товарознавчої експертизи (т. 1, а. с. 137-172).

15 березня 2021 року представник відповідача - Бригада В. В. звернувся до суду із заявою про перенесення підготовчого зсідання у зв`язку із хворобою (т. 1, а. с. 172).

15 березня 2021 року судове засідання відкладено на 22 квітня 2021 року (т. 1, а. с. 174-177).

20 квітня 2021 року представник відповідача - Бригада В. В. повідомив суд про те, що ОСОБА_2 розірвав з ним договір про надання правничої допомоги, а також надав довідку про те, що у період з 15 по 26 березня 2021 року Бригада В. В. хворів на COVID-19 (т. 1, а. с. 178, 179).

22 квітня 2021 року ухвалою судді Барського районного суду Вінницької області Питель О. В. (за участі позивача та його представника) у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової автотоварознавчої експертизи відмовлено у зв`язку тим, що позивач надав суду висновок судової транспортно-товарознавчої експертизи від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/102-21/2589-АВ і відповідач незгоди з ним не висловив. Закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті цивільну справу № 125/1216/20 на 20 травня 2021 року (т. 1, а. с. 183).

22 травня 2021 року у зв`язку з неявкою сторін розгляд справи перенесено на 22 червня 2021 року (т. 1, а. с. 187).

22 червня 2021 року ОСОБА_2 подав до суду клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні в Хмельницькій обласній лікарні (т. 1, а. с. 190).

22 червня 2021 року судове засідання відкладено на 15 липня 2021 року (т. 1, а. с. 191-193).

14 липня 2021 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, зазначивши, що у зв`язку з тим, що його адвокат Бригада В. В. за станом здоров`я не зміг приймати участь у справі, а відповідач за відсутності юридичної освіти позбавлений можливості належним чином підготуватися та подати до суду в підготовчому засіданні необхідні процесуальні документи. 08 липня 2021 року він, користуючись своїм правом на правову допомогу, уклав договір з адвокатом Довгалем П. С., якому необхідний час для ознайомлення з матеріалами справи; крім того, 15 липня 2021 року Довгаль П. С. бере участь у раніше запланованих інших двох судових засіданнях (т. 1, а. с. 195-201).

15 липня 2021 року особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу не здійснювалося (т. 2, а. с. 202).

05 серпня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Довгаль П. С. звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про витребування інформації, зокрема, витребувати: з МТСБУ копію справи про відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 у результаті ДТП; з архіву Барського районного суду Вінницької області адміністративну справу № 125/709/20 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності; з Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - РСЦ ГСЦ МВС України у Вінницькій області) інформацію про те, чи здійснювалася ОСОБА_1 у період з 03 травня 2020 року по час звернення перереєстрація автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у зв`язку з його відчуженням іншій особі із зазначенням у разі наявності таких відомостей нового власника транспортного засобу (т. 1, а. с. 203, 204).

З відповідним адвокатським запитом представник ОСОБА_2 - адвокат Довгаль П. С. 14 липня 2021 року звертався до начальника РСЦ ГСЦ МВС України у Вінницькій області, а саме про надання інформації, чи здійснювалася ОСОБА_1 у період з 03 травня 2020 року по час звернення із запитом перереєстрація автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у зв`язку з його відчуженням іншій особі (т. 1, а. с. 206).

09 серпня 2021 року ухвалою судді Барського районного суду Вінницької області заяву представника позивача - ОСОБА_6 задоволено, відведено суддю Питель О. В. від участі в розгляді справи № 125/1216/20 з метою зняття в обох сторін будь-яких сумнівів в об`єктивності та неупередженості (т. 1, а. с. 220).

09 серпня 2021 року за результатами проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи її призначено до розгляду судді Хитруку В. М. (т. 1, а. с. 221).

Згідно із частиною першою статті 41 ЦПК України у разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.

У частині дванадцятій статті 33 ЦПК України визначено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

20 серпня 2021 року ухвалою судді Барського районного суду Вінницької області Хитруком В. М. прийнято справу до провадження, призначено підготовче судове засідання на 24 вересня 2021 року (т.1, а. с. 227).

13 вересня 2021 року ОСОБА_2 подав до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, зокрема звіту МТСБУ від 16 червня 2020 року № 20-64 про оцінку вартості збитків, заподіяних пошкодженням автомобіля марки «Renault Kadjar» (т. 1, а. с. 231-241).

24 вересня 2021 року відкладено розгляд справи на 01 листопада 2021 року, незважаючи на те, що представник відповідача у клопотанні від 23 вересня 2021 року просив урахувати, що в цю дату він зайнятий в іншому судовому процесі (т. 2, а. с. 5, 7).

01 листопада 2021 року згідно з протоколом судове засідання проведено за участі позивача та його представника. Постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду на 26 листопада 2021 року, клопотання представника відповідача про витребування доказів не розглянуто (т. 2, а. с. 14).

Згідно із частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні суд з`ясовує, зокрема: чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові та відзиві, а також докази, витребувані судом, або причини їх неподання; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про призначення експертизи; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Однак клопотання, подані відповідачем, зокрема про витребування інформації від 05 серпня 2021 року, дослідження наданих документів від 13 вересня 2021 року не були належним чином вирішені.

26 листопада 2021 року суддя Барського районного суду Вінницької області Хитрук В. М. ухвалив рішення у справі за участі позивача та його представника, незважаючи на те, що відповідач подав до суду клопотання про те, що вважає свою участь у судовому засіданні обов`язковою, але не може прибути у зв`язку з хворобою на COVID-19, на підтвердження чого згодом надасть відповідні документи (т. 2, а. с. 18).

У подальшому ОСОБА_2 надав суду виписку з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого на підтвердження того, що в період з 26 листопада по 03 грудня 2021 року він лікувався амбулаторно (т. 2, а. с. 57).

За змістом частин першої - третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12).

Суд першої інстанції не виконав обов`язку вжити всіх передбачених законом заходів длявсебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи, порушив норми процесуального права, принципи змагальності та рівності сторін, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Про порушення судом першої інстанції основних засад (принципів) цивільного судочинства, норм процесуального права та прав учасників справи вказував ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. Наголошував, що після ДТП позивач відремонтував і продав автомобіль, тому сума збитку не доведена, а висновок судової транспортно-товарознавчої експертизи від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/102-21/2589-АВ не містить необхідних розрахунків, проте суд першої інстанції на таку обставину уваги не звернув і відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, необхідної для встановлення ринкової вартості автомобіля марки «Renault Kadjar» станом на дату ДПТ та вартості відновлювального ремонту.

Адвокатом Довгалем П. С. до суду апеляційної інстанції було надано лист РСЦ ГСЦ МВС України у Вінницькій області від 20 серпня 2021 року № 31/2-Д-130/аз про те, що 17 жовтня 2020 року автомобіль марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , перереєстровано на нового власника.

14 квітня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Довгаль П. С. звернувся до начальника Територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України № 3242 з адвокатським запитом про надання інформації, чи укладався 17 жовтня 2020 року договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, у якому стані перебував автомобіль і за яку ціну його було реалізовано (т. 2, а. с. 141).

25 квітня 2022 року з відповідним клопотанням про витребування доказів у Територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України представник ОСОБА_2 - адвокат Довгаль П. С. звернувся і до апеляційного суду (т. 2, а. с. 140).

Також до суду апеляційної інстанції адвокат надав як доказ роздруківку об`яви на інтернет-сайті «Аuto.ria» про продаж автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , за ціною 8 900,00 доларів США (або 8 077,00 євро чи 289 260 грн) з поміткою «Продано» (т. 2, а. с. 142).

У висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/102-21/2589-АВ також зазначено, що відповідно до заяви ОСОБА_1 про проведення транспортно-товарознавчої експертизи його автомобіль марки «Renault Kadjar» на момент подання заяви відремонтовано та продано, тому експертизу необхідно провести за матеріалами, наявними у висновку експерта від 22 травня 2020 року № 16 (т. 1, а. с. 140-172).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, поданому до апеляційного суду 31 березня 2022 року, позивач заперечив ремонт та продаж свого автомобіля марки «Renault Kadjar» (т. 2, а. с. 85, зворот).

У порушення обов`язку вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи клопотання про витребування доказів апеляційний суд також до уваги не взяв, з відповідним запитом до повноваженого органу не звернувся.

Крім того, ОСОБА_2 заперечував розмір відшкодування моральної шкоди позивачу. Разом з тим ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не забезпечили відповідачу можливості реалізації принципів змагальності та рівності, взяти участь у судовому засіданні, про що він просив, та надати свої заперечення.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду позовних вимог про стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля порушили норми процесуального права, не дотрималися принципу змагальності сторін, не встановили фактичних обставин справи, а суд касаційної інстанції таких повноважень позбавлений.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, а також вирішення в цих частинах питання про розподіл судових витрат мають бути скасовані з передачею питань на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення попередніх інстанцій не оскаржуються та не переглядаються.

Висновки щодо розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним з метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, додаткове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля, відшкодування моральної шкоди та пов`язаного із цими вимогами питання про розподіл судових витрат - скасуванню з направленням справи в цій частині для нового розгляду до суду першої інстанції.

У частині задоволення позовних вимог про стягнення витрат за договором найму (оренди) транспортного засобу рішення судів попередніх інстанцій слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Однак у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України Великою Палатою Верховного Суду не проводиться.

Керуючись частиною першою статті 400, статтями 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , подану його представником - ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року, а також додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля, відшкодування моральної шкоди та пов`язаного з цими вимогами питання про розподіл судових витрат - скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року у частиністягнення витрат за договором найму (оренди) транспортного засобу- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. А. Воробйова К. М. Пільков

М. І. Гриців О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима І. В. Ткач

Л. Й. Катеринчук О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

Г. Р. Крет

№ 125/1216/20 Постанова ВП ВС від 14.06.2023 р. Ремонт автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП