Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 742/3620/21
провадження № 51-1719км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженої ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 листопада 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за №12020270210000883 від 07 вересня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Чернігів, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності строком на 2 роки та зі штрафом в дохід держави в розмірі 6800 грн.
На підставі ст. 75 КК України останню звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком 2 роки з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Державного підприємства «Дослідне господарство «Івківці» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» (далі - ДП) майнову шкоду в розмірі 273 842,95 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладені у вироку, ОСОБА_7 , виконуючи обов`язки директора ДП, у період часу з кінця липня 2020 року по 01 серпня 2020 року (точної дати та часу не встановлено), у порушення п. 7.2, 7.6 Статуту вказаного підприємства, незважаючи на властивості свіжозібраного врожаю зерна та повідомлення працівників ДП про необхідність визначення іншого місця та технології його зберігання, прийняла рішення про складання зібраного врожаю до сільськогосподарських рукавів на території току ДП, а також на прилеглій до нього території.
Надалі, з 01 по 18 серпня 2020 року, ОСОБА_7 , внаслідок неналежного виконання своїх службових обов?язків, через несумлінне ставлення до них, прийняла рішення про подальше складання (період складання з 01 по 13 серпня 2020 року) зерна пшениці третього класу врожаю 2020 року до сільськогосподарських рукавів та не вжила заходів, щоб створити належні умови для його зберігання, хоча була повідомлена працівниками ДП про необхідність переміщення вказаного врожаю до іншого місця, внаслідок чого 47,44 тон вказаного зерна пшениці зіпсувалося, що завдало збитку ДП на загальну суму 273842,66 грн.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 26 лютого 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 листопада 2023 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Укасаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого та ухвалу апеляційного суду, а провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· вина засудженої не доведена «поза розумним сумнівом»;
· судами не встановлено об`єктивної сторони інкримінованого злочину, оскільки не з`ясовано конкретні обов`язки, які повинна була виконати ОСОБА_7 та чи мала вона реальну можливість для їх виконання;
· у період пред`явленого обвинувачення остання була відсторонена від виконання обов`язків директора ДП, отже вона не була суб`єктом інкримінованого їй злочину;
· суди у своїх рішеннях послалися на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 липня 2020 року, якою було зупинено наказ про відсторонення засудженої від посади в.о. директора, однак не встановили чи була ця ухвала виконана. Зауважує, що в подальшому постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року вказану ухвалу було скасовано;
· суди не звернули увагу на те, що відповідальність за збереження урожаю 2020 року була покладена наказом Національної академії аграрних наук України (далі - НААН) на спеціально створену комісію;
· на момент вчинення кримінального правопорушення зерно, яке є предметом злочину, вже не належало на праві власності ДП, а було продано ще у березні 2020 року СТОВ «Батьківщина»;
· протокол невідкладного огляду місця події від 03 вересня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки його проводив слідчий, який не входив у групу слідчих у цьому кримінальному провадження. Зауважує, що відомості до ЄРДР були внесені лише 07 вересня 2020 року. Висновок експерта №23291/20-34 від 01 червня 2021 року є похідним доказом від вказаного огляду місця події, а отже також є недопустимим;
· акт списання товарного зерна є недопустимим доказом у розумінні вимог КПК України, оскільки внаслідок псування зерна жодної ревізії або інвентаризації у ДП не проводилося;
· слідчий направив зразки пшениці для проведення біологічної експертизи лише через три місяці після їх відібрання, що свідчить про неналежне зберігання вилученого зерна саме в приміщенні органів досудового розслідування. Наголошує, що відповідно до висновку вказаної експертизи встановити причину та час зміни стану пшениці є неможливим, у той час як згідно з протоколом випробування зразків зерна прихованої форми його зараженості не підтверджено;
· суди, недотримавшись норм матеріального та процесуального права, безпідставно задовольнили цивільний позов, оскільки цивільним позивачем не надано до суду доказів, які б свідчили про належність йому на праві власності врожаю пшениці за 2020 рік. Крім того, у рішеннях судів не неведені підстави задоволення позову;
· суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про повторне дослідження доказів сторони захисту. Водночас у своєму рішенні послався на докази, які не були ним дослідженні;
· оскаржувані рішення є невмотивованими та не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.
На адресу Суду також надійшло клопотання від захисника ОСОБА_6 , яке за змістом є фактично аналогічним його касаційній скарзі.
Заперечень на касаційну скаргу до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор касаційну скаргу підтримала частково, просила ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368 - 380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Оскільки захисник, оскаржуючи вирок місцевого суду, в апеляційній скарзі посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і неповноту судового розгляду допущене судом першої інстанції, а також на те, що суд не надав оцінку низці доказів сторони захисту, та, враховуючи, що вказані порушення, за умови їх підтвердження, могли вплинути на законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 , відповідні доводи апеляційної скарги потребували більш ретельної перевірки, у тому числі, шляхом повторного дослідження обставин, які оскаржуються захисником.
Так, згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 03 квітня 2023 року в справі № 537/984/20, суду апеляційної інстанції, необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.
Апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити й оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування судом норм матеріального і процесуального закону, безпомилковість вирішення тих питань, що підлягають з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.
Процесуальні вимоги, засновані на вмотивованій незгоді та обґрунтованому запереченні правильності висновків місцевого суду щодо встановлених обставин, зобов`язують апеляційний суд надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в судовому рішенні має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
За результатами перевірки доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має обов`язок усунути (у разі встановлення) допущені місцевим судом недоліки та суперечності, вжити заходів для дотримання процесуальних прав усіх учасників провадження і постановити законне та обґрунтоване судове рішення. Жодна норма кримінального процесуального закону, як установлений імперативний припис, не звільняє апеляційний суд від указаного вище обов`язку.
Крім того, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватись прав сторони захисту (Ruiz Torija v. Spain, 09 December 1994, §29, SeriesA, no.303-A). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (Van de Hurk v. the Netherlands, 19 April 1994, §61, Series A, no.288), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (Boldea v. Romania, 15 February 2007, §30, no.19997/02).
Втім суд апеляційної інстанції під час розгляду цього кримінального провадження таких вимог не дотримався.
Зі змісту доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його апеляційної скарги, убачається, що вони фактично зводяться до того, що винуватість ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, не доведена поза розумним сумнівом.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, котра є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 367 КК Українислужбовою недбалістю є невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.
Частиною 2 цієї норми, передбачено відповідальність за вчинення того самого діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Системний аналіз положень ст. 367 КК України дає підстави вважати, що відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов`язків цієї службової особи, або якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.
Сфера службової недбалості визначається межами службової компетенції службової особи, колом її повноважень.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за наслідками судового розгляду, судами встановлено, що ОСОБА_7 у період часу з кінця липня 2020 року по 18 серпня 2020 року, будучи виконуючою обов?язки директора ДП, неналежно виконувала свої службові обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало тяжкі наслідки інтересам юридичної особи, та дійшли висновку про її винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
Однак, на переконання колегії суддів Верховного Суду, такого висновку суди дійшли без ретельної та всебічної перевірки доводів сторони захисту.
Так, захисник у своїй апеляційній скарзі, зокрема, зауважував, що ОСОБА_7 не мала реальної можливості виконати обов`язки директора ДП, оскільки у період пред`явленого обвинувачення вона була відсторонена від виконання обов`язків директора наказом НААН №252-к від 01 липня 2020 року. Стверджував, що хоча ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 липня 2020 року було й зупинено вказаний наказ про відсторонення засудженої від посади в.о. директора, однак вона не була виконана. Наголошував, що в період вчинення інкримінованого стороною обвинувачення злочину обов`язки директора ДП виконувала ОСОБА_8 .
Спростовуючи доводи захисника в цій частині, апеляційний суд послався на показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також на досліджені судом першої інстанції відеозаписи та дійшов переконання, що саме ОСОБА_7 як в.о. директора сприймали працівники підприємства.
Водночас, погоджуючись з вироком місцевого суду, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла переконання, що твердження захисника про те, що повноваження директора ДП виконувала ОСОБА_8 , є непереконливими, мотивуючи це тим, що вони не спростовують, не змінюють і не зупиняють виконання судового рішення, яким було зупинено наказ про відсторонення ОСОБА_7 від виконання обов`язків директора.
Однак такі мотиви апеляційного суду, на думку колегії суддів, не є належними і достатніми.
Як убачається з оскаржуваних рішень і підтверджується матеріалами кримінального провадження 06 травня 2020 року наказом НААН №169-к призначено виконуючою обов`язків директора ДП головного бухгалтера підприємства ОСОБА_7 з 06 травня 2020 року до призначення керівника у встановленому законом порядку (т.1, а.с.247-251).
Згідно з наказом НААН №252-к від 01 липня 2020 року ОСОБА_7 було відсторонено від виконання обов`язків виконуючої обов`язки директора ДП з 01 липня 2020 року. Виконання обов`язків директора на час відсторонення від посади ОСОБА_7 , покладено на заступника директора ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 252).
Відповідно до ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 липня 2020 року у справі №750/5536/20, було задоволено заяву ОСОБА_7 про забезпечення позову по справі за її позовом до НААН про визнання протиправним наказу про відсторонення від посади. Зупинено дію наказу НААН № 252-к від 01 липня 2020 року «Про відстронення від виконання обов`язків». Постановлено направити НААН примірник вказаної ухвали для виконання (т.2, а.с.1-4).
Чернігівським апеляційним судом постановою від 18 серпня 2020 року у справі №750/5536/20, апеляційну скаргу НААН задоволено, а ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 липня 2020 року, скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_7 про забезпечення позову відмовлено (т. 2, а.с. 5-10).
Наказом НААН від 26 серпня 2020 року за №315-к «Про звільнення ОСОБА_7 » (з урахуванням наказу №56 від 03 вересня 2020 року про внесення до нього змін), ОСОБА_7 звільнено з посади виконуючої обов`язки директора ДП з 26 серпня 2020 року у зв`язку із призначенням директором ОСОБА_12 як переможця конкурсу на посаду директора цього підприємства (ст. 36 п. 2 КЗпП України) (т.1, а.с. 253).
Отже, апеляційний суд, визнаючи доводи апеляційної скарги у цій частині необґрунтованими, не з`ясував, чи виконав НААН вказану вище ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 липня 2020 року,та не дав своєї оцінки наявним у матеріалах справи доказам, на які посилалася сторона захисту, а саме: копіям договору складського зберігання зерна № 1707 від 17 липня 2020 року (т. 2, а.с. 241-246), заяви від 18 липня 2020 року (т. 2, а.с. 237), листів від 09 липня 2020 року та від 03 серпня 2020 року (т. 2, а.с. 217, 224), які були підписані ОСОБА_8 як в.о. директора ДП уже після постановлення ухвали про зупинення виконання наказу про відсторонення ОСОБА_7 від виконання обов`язків директора.Водночас цей суд також не надав жодної оцінки копіям розрахункових листків за період часу з травня по вересень 2020 року (т. 2, а. с. 250 - 251), які, на переконання захисника, свідчать про визнання підприємством в.о. директора ДП саме ОСОБА_8 , оскільки у період пред`явленого обвинувачення ОСОБА_7 нараховували заробітну плату лише як головному бухгалтеру.
Крім того, суд апеляційної інстанції достатньо не звернув увагу на доводи захисника про те, що предмет злочину (зерно пшениці врожаю 2020 року) на момент вчинення кримінального правопорушення вже не належав на праві власності ДП, а був проданий ще у березні 2020 року СТОВ «Батьківщина».
Спростовуючи доводи захисника в цій частині, апеляційний суд у своєму рішенні послався на висновок судово-економічної експертизи № 25948/21-71 від 08 вересня 2021 року та бухгалтерські документи, досліджені судом першої інстанції, зокрема, на довідки ДП та оборотно-сальдову відомість по рахунку № 271 за 14 серпня 2020 року, та дійшов переконання, що вказане свідчить про те, що після збору врожаю зерна пшениці озимої 2020 року воно було оприбутковане та обліковувалося на цьому підприємстві.
Проте, на думку Верховного Суду, такі мотиви апеляційного суду є явно недостатніми для переконливості визнання зазначених доводів захисника необґрунтованими, оскільки цей суд не надав будь-якої оцінки наявним у матеріалах справи копіям договорів купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво № 05/03/2020ІВ від 05 березня 2020 року та № 06/03/2020ІВ від 06 березня 2020 року з відповідними актами приймання-передачі майнових прав (т. 2, а. с. 218-220, 221-223), на які також посилався захисник у апеляційній скарзі.
Крім цього поза увагою апеляційного суду залишилися доводи сторони захисту й про те, що у діях ОСОБА_7 відсутня об`єктивна сторона складу інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Так, відповідальність за ст. 367 ККУкраїни настає лише тоді, коли службова особа була не лише зобов`язана, а й мала реальну можливість діяти відповідним чином. Така можливість зумовлена об`єктивними (наявність належної охорони товарно-матеріальних цінностей, адекватний обсяг роботи, правомірна поведінка інших працівників тощо) та суб`єктивними факторами (досвід і кваліфікація службової особи, рівень її освіти, тощо).
Для висновку про наявність у діях особи об`єктивної сторони службової недбалості необхідно також встановити, які конкретні обов`язки й у якому порядку вона повинна була виконати в існуючій обстановці.
Втім суд апеляційної інстанції, всупереч вказаним вимогам закону, встановивши, що працівники ДП повідомляли ОСОБА_7 про можливість псування зерна в агрорукавах, не з`ясував, які ж конкретні дії та у якій послідовності остання повинна була виконати для збереження озимої пшениці урожаю 2020 року в обстановці, яка існувала на той час, з урахуванням показань свідка ОСОБА_9 (викладених у вироку місцевого суду), яка, зокрема, стверджувала, що складські приміщення для зберігання зерна були переповнені, а також з урахуванням показань самої ОСОБА_7 та згаданих вище документів (на які посилалася сторона захисту в апеляційній скарзі), відповідно до яких печатка ДП знаходилася саме у ОСОБА_8 , а отже не виключено, що лише вона мала реальну можливість укладати договори про збереження зерна на території іншого підприємства.
Колегія суддів зауважує, що такі процесуальні порушення, допущені апеляційним судом, прямо впливають на встановлення винуватості засудженої, на правову кваліфікацію її дій та на правильність вирішення цивільного позову в межах кримінального провадження.
Отже, залишаючи без ефективної відповіді вищевикладені доводи захисника, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що могло стати причиною неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на наведене, на думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, що суперечить положенням статей 370, 419 КПК України, а висновки суду апеляційної інстанції про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність є передчасними.
Тож колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги захисника та скасування ухвали апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ураховуючи підстави для скасування, Верховний Суд не перевіряє інші доводи, викладені у касаційній скарзі захисника, які за своїм змістом є фактично аналогічними доводам його апеляційної скарги, оскільки ці питання мають бути належно перевірені в ході нового апеляційного розгляду.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в постанові суду касаційної інстанції, безпосередньо, за наявності для цього передбачених у законі підстав, дослідити необхідні докази, проаналізувати й оцінити їх у сукупності, і, дотримуючись приписів кримінального та кримінального процесуального законів, постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, навівши докладні, послідовні мотиви його ухвалення.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
_03_03.png)
