Постанова від 20 листопада 2024 року у справі № 592/18486/23 Щодо ухилення від призову на військову службу під час мобілізації

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 592/18486/23

провадження № 51-3928км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника                                                    ОСОБА_6 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 лютого

2024 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 18 липня 2024 року

у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023200480002424, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

смт Низи Сумської області, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ковпаківський районний суд м. Суми вироком від 22 лютого 2024 року визнав

ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирішив питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; запобіжного заходу; речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він після проходження медичного огляду, будучи придатним за станом здоров`я до військової служби, за відсутності передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_2 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 (за адресою:

АДРЕСА_2 ) отримав від начальника відділення вказаного центру ОСОБА_8 бойову повістку на відправку до військової частини НОМЕР_1 , в якій були вказані дата і час (26 червня 2023 року о 09:00) прибуття до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою відправки його до військової частини НОМЕР_1 для несення військової служби за призовом під час мобілізації. Однак ОСОБА_7 умисно, без поважних причин, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, положення законів України «Про військовий обов`язок та військову службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» й Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, не прибув 26 червня 2023 року о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до військової частини і про причини своєї неявки не повідомив, тим самим ухилився від військової служби під час мобілізації, на особливий період.

Сумський апеляційний суд ухвалою від 18 липня 2024 року вирок районного суду змінив, постановивши виключити з мотивувальної частини посилання суду щодо визнання недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються.

В іншій частині вирок суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення норм кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у районному суді.

Указує, що судовий розгляд в суді першої інстанції здійснено в порядку, визначеному положеннями ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Тобто, на думку захисника, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак не переконався в розумінні засудженим наслідків розгляду справи в цьому порядку, у відсутності сумнівів у добровільності його позиції, що призвело до порушення його права на захист у контексті права на повне дослідження всіх обставин висунутого йому обвинувачення.

Стверджує, що з показань ОСОБА_7 , наданих у місцевому суді, вбачається відсутність у нього умислу на ухилення від мобілізації, оскільки він вживав заходів для отримання відстрочки у зв`язку із самостійним вихованням неповнолітньої дитини (15 червня 2023 року подавав звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 і Сумської обласної державної адміністрації для отримання роз`яснень), а тому, на думку касатора, суд зобов`язаний був дослідити усі наявні докази у кримінальному провадженні для встановлення винуватості підзахисного. На підтвердження зазначеного посилається на зміст досудової доповіді органу пробації, де вказано, що засуджений не визнає своєї винуватості, оскільки не відмовлявся від проходження військової служби, а повідомляв про необхідність надання йому відстрочки у зв`язку із сімейними обставинами.

За обґрунтуванням захисника, суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом, залишив поза увагою доводи апеляційної скарги

про порушення права на захист ОСОБА_7 унаслідок розгляду місцевим судом кримінального провадження стосовно нього в порядку, передбаченому ч. 3

ст. 349 КПК, та лише виключив з вироку посилання на вказану норму кримінального процесуального закону. Водночас, на думку касатора, зі змісту ухвали апеляційного суду неможливо зрозуміти, чи встановив цей суд факт розгляду кримінального провадження місцевим судом у повному порядку з дослідженням усіх доказів, чи з інших підстав виключив посилання на ч. 3 ст. 349 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу в повному обсязі.

Прокурор  ОСОБА_5 висловила заперечення щодо задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені

в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як передбачено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Водночас колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій; неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержано судами попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

За змістом ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.

Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Той факт, що ОСОБА_7 ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, підтверджується наданими в суді першої інстанції показаннями самого засудженого, який не заперечував факту отримання ним повістки про відправку його до військової частини та неприбуття у вказані в ній дату і час; даними, що містяться: у повідомленні начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про вчинення кримінального правопорушення від 26 червня 2023 року № 2953, де викладено обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення (т. 1, а. с. 44-47); копії облікової карти військовозобов`язаного ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 49), де зазначено відомі ІНФОРМАЦІЯ_3 анкетні дані ОСОБА_9 ; копії військового квитка серії НОМЕР_2 , належного ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 50, 51); довідці військової лікарської комісії від 05 червня 2023 року № 114, відповідно до якої ОСОБА_7 визнаний придатним до військової служби (т. 1, а. с. 53); розписці про отримання повістки на ім`я ОСОБА_7 про явку до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 26 червня 2023 року о 09:00, яку він отримав 07 червня 2023 року о 15:00, що засвідчено його підписом (т. 1,

а. с. 57); заяві ОСОБА_7 від 23 листопада 2023 року про долучення до матеріалів кримінального провадження копії повістки (т. 1, а. с. 60); копії повістки на відправку, якою ОСОБА_7 викликано на 26 червня 2023 року на 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а. с. 61-62); копії рішення Сумського районного суду м. Суми від 18 вересня 2023 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_7 про встановлення факту, що має юридичне значення.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Стосовно тверджень захисника про відсутність у діянні ОСОБА_7 умислу на вчинення кримінального правопорушення

Доводи касаційної скарги сторони захисту щодо відсутності в ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, зокрема умислу на ухилення від мобілізації, є безпідставними з огляду на таке.

Стаття 336 КК (у редакції Закону від 30 березня 2021 року № 1357-ІХ) передбачає відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом.

Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір та бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює усі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає

у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, установив, що поведінка засудженого беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову.

Так, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, ОСОБА_7 , перебуваючи на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , діючи умисно, будучи придатним за станом здоров`я до військової служби й обізнаним про його призов під час мобілізації, без поважних причин, порушуючи низку приписів законодавства, що регулюють, зокрема захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, не прибув 26 червня 2023 року о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до військової частини НОМЕР_1 і про причини своєї неявки не повідомив.

Крім того, як слушно вказав апеляційний суд, численні звернення ОСОБА_7 до уповноважених органів з метою вирішення питання про влаштування його дитини на час мобілізації не звільняли його від прибуття у визначені в бойовій повістці дату та час до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 . Так, ці дії щодо оформлення відстрочки були реалізовані лише за 10 днів до дати відправки його до військової частини, що свідчить про намір ОСОБА_7 уникнути мобілізації, адже ще з 24 лютого 2022 року на території України оголошена загальна мобілізація, яка триває і на цей час.

Указане підтверджує наявність умислу в діях ОСОБА_7 уникнути самого призову за мобілізацією.

Також доводи касаційної скарги захисника щодо поважності причин неявки на збірний пункт у зв`язку з вжиттям заходів ОСОБА_7 для отримання відстрочки від мобілізації по догляду за дитиною є неспроможними, оскільки сторона захисту ні в судах першої та апеляційної інстанцій, ні в касаційному суді не навела жодних обґрунтованих підстав, передбачених законом, щодо наявності в ОСОБА_7 права на відстрочку, зокрема по догляду за дитиною, як і доводів про неврахування цих підстав ІНФОРМАЦІЯ_3 чи під час розгляду кримінального провадження щодо засудженого судами обох інстанцій.

Стосовно доводів захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому приписами ч. 3 ст. 349 КПК

Касаційні доводи захисника про те, що місцевий суд розглянув кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, однак не з`ясував, чи правильно обвинувачений розуміє суть інкримінованих йому діянь, наслідки застосування цієї норми, та не переконався в добровільності його позиції є неприйнятними з огляду на таке.

Зі змісту журналу та аудіо-, відеозапису судового засідання від 06 лютого 2024 року вбачається, що під час роз`яснення ОСОБА_7 суті обвинувачення відповідно до положень ст. 348 КПК він зазначив, що обвинувачення йому зрозуміле, він визнає свою вину, а також на запитання головуючого, чи бажає він давати показання, відповів: «Так». Після цього, з урахуванням думки учасників кримінального провадження, суд постановив установити такий порядок дослідження доказів: допитати ОСОБА_7 , дослідити письмові докази, а потім допитати свідків, що підтримали усі учасники судового провадження, у тому числі сторона захисту.

Після допиту ОСОБА_7 та дослідження письмових доказів прокурор відмовилася від допиту свідків обвинувачення ОСОБА_10 і ОСОБА_8 , зважаючи на те, що засуджений не заперечував факту вручення йому повістки, а вказані свідки могли підтвердити лише цю обставину. Сторона захисту не висловлювала заперечень щодо цього, а навпаки погодилася з позицією прокурора. У зв`язку із цим суд змінив порядок та обсяг дослідження доказів, визначивши таку послідовність: допитати ОСОБА_7 і дослідити письмові докази. Цей порядок підтримала, зокрема, сторона захисту, яка вважала за можливе закінчити судовий розгляд і перейти до судових дебатів (аудіо-, відеозапис судового засідання від 06 лютого 2024 року).

Отже, Верховний Суд ураховує те, що суд першої інстанції установив думку учасників судового розгляду щодо порядку та обсягу дослідження доказів. Як свідчить технічний запис та журнал судового засідання, прокурор відмовилася від дослідження низки доказів, а саме від допиту свідків обвинувачення. Водночас, ні засуджений, ні захисник не наполягали на допиті вказаних свідків. У цьому контексті твердження адвоката ОСОБА_6 про допущені судом першої інстанції порушення в частині нероз`яснення наслідків відмови від дослідження доказів є безпідставними, оскільки суд у провадженні не ухвалював у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, рішення про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а здійснював дослідження доказів у загальному порядку. Заразом сторона захисту не була позбавлена можливості наполягати на дослідженні тих чи інших доказів, а надалі оскаржувати судове рішення щодо відповідних обставин в апеляційному порядку.

Апеляційний суд, переглянувши вирок районного суду, зокрема в частині доведення винуватості ОСОБА_7 , дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини вироку районного суду посилання на визнання «недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються», оскільки в ході апеляційного розгляду колегія суддів правильно встановила, що під час судового розгляду було допитано ОСОБА_7 , який не заперечував факту отримання ним повістки про відправку його до військової частини й неприбуття у вказані в ній дату і час та зазначав про визнання ним винуватості у вчиненому. Також досліджено письмові докази, надані сторонами. Так, після дослідження письмових доказів сторони обвинувачення, було досліджено низку письмових доказів сторони захисту, що характеризують особу ОСОБА_7 .

Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що в ході судового розгляду від сторони захисту клопотань про зміну порядку дослідження доказів чи його обсягу не надходило, як і клопотань про необхідність дослідження будь-яких додаткових обставин кримінального провадження.

У цьому контексті Суд зауважує, що однією із загальних засад кримінального провадження є його диспозитивність, закріплена ч. 1 ст. 26 КПК. За змістом цієї норми сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав

у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд

у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Інша загальна засада кримінального провадження - це змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зміст цієї засади розкрито в ч. 1 ст. 22 КПК, відповідно до якої кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, визначеними цим Кодексом.

З огляду на вказані засади кримінального провадження, а також наведені вище обставини судового розгляду, під час якого сторона захисту не проявляла жодної ініціативи щодо дослідження будь-яких додаткових доказів (окрім документів, що характеризують особу засудженого) чи з`ясування обставин, які, на її думку, були встановлені неповністю чи з порушенням, доводи захисника про порушення права на захист у процесі дослідження місцевим судом доказів є явно необґрунтованими, а її посилання на те, що місцевий суд здійснив розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Щодо призначеного ОСОБА_7 покарання

Відповідно до статей 414, 438 КПКскасування судового рішення з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого можливе лише за умови, якщо таке покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Крім того, як встановлено із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.

Згідно зі ст. 65 ККособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Водночас підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається зі змісту судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_7 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.

Отже, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, призначив ОСОБА_7 справедливе покарання за вчинений ним злочин.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону

й неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би впливали на законність судових рішень щодо ОСОБА_7 судами першої та апеляційної інстанцій допущено не було, а призначене йому покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 лютого 2024 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 18 липня 2024 року щодо  ОСОБА_7  - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                          ОСОБА_3