910/13353/17 від 1 березня 2018 року (Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник не надасть усіх документів про реєстрацію транспортного засобу)

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року

м. Київ

справа №  910/13353/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого (доповідач), Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 (колегія суддів у складі: головуючий - Отрюх Б.В., Тищенко А.І., Майданевич А.Г.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маревен Фуд Україна"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

про визнання події страховим випадком та стягнення страхового відшкодування

за участю:

від позивача: Базенюк Д.В. (договір про надання правової допомоги від 10.09.2017)

від відповідача: 1. Стрілко О.В. (договір про надання правової допомоги від 19.02.2018)

2. Овчаренко О.В. (договір про надання правової допомоги від  01.12.2017),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маревен Фуд Україна" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило визнати подію страховим випадком та стягнути страхове відшкодування з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю відмови у визнанні страховим випадком крадіжки автомобіля позивача та виплаті страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 (суддя Плотницька Н.Б.) у задоволенні позову відмовлено. Присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 5 000, 00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу було втрачено під час його викрадення, то відповідач, приймаючи рішення про відмову у визнанні страховим випадком крадіжки автомобіля позивача та виплаті страхового відшкодування, діяв у відповідності до умов договору та приписів чинного законодавства.

Оскарженою постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 вказане рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено, здійснено розподіл судових витрат.

Суд визнав дії відповідача такими, що свідчать про неналежне виконання умов договору шляхом затягування прийняття рішення про визнання події страховим випадком та виплаті страхового відшкодування, а дії позивача такими, що відповідали умовам укладеного між сторонами правочину. При цьому суд визнав, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу було втрачено до викрадення автомобіля, а пізніше знайдено позивачем і вилучено слідчими органами в рамках розслідування кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі відповідач просить постанову у справі скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції та стягнути з позивача витрати на правову допомогу в розмірі 5500,00 грн. Скарга мотивована порушенням апеляційним судом положень статей 42, 43, 36, 101 Господарського процесуального кодексу України у редакції чинній до 15.12.2017, що призвело до прийняття судового рішення, яке не відповідає умовам, укладеного між сторонами договору та чинному законодавству.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить останню залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи постанову у справі, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами встановлено, що 08.02.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою-повідомленням про настання страхового випадку (вих. № 02.00059.17.2.12), в якій повідомив, що в період з 01:00 год. до 11:00 год. 07.02.2017 за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Росьова, буд. 2-а, невідомі особи шляхом викрадення (угону) незаконно заволоділи автомобілем марки Toyota Land Cruiser, державний номерний знак АІ0431СР.

07.02.2017 об 11:00 год. про даний випадок представником позивача Базелюком Ю.В. було повідомлено Управління Національної поліції в Київській області, подано заяву про порушення кримінального провадження та внесення даних до ЄДРДР і Національною поліцією в Київській області проведено всі необхідні слідчі дії.

У вказаній заяві-повідомленні позивач також зазначив, що 07.02.2017 об 11:26 год. було повідомлено диспетчерську службу технічного асистенту відповідача за телефоном (0800 50 70 50), та в подальшому надано письмові пояснення представнику відповідача у офісі позивача.

Відповідачем була надана письмова відповідь вих. № 1043/18 від 31.03.2017 на заяву-повідомлення позивача про настання страхового випадку, у якій відповідачем було зазначено про ненадання позивачем повного пакету документів, необхідних для прийняття страховиком рішення про визнання події страховою та запропоновано надати повний комплект оригінальних ключів, всі комплекти пультів керування до засобів проти викрадення, охоронних, пошукових приладів та систем, якими оснащений застрахований транспортний засіб.

Позивачем, в свою чергу, було надано відповідь листом від 26.04.2017 №02.00274.12.2.12, в якому зазначено про вилучення вказаних вище елементів слідчим Білоцерківського відділу Національного поліції Головного управління НПУ в Київській області в рамках розслідування кримінального правопорушення, внесеного до ЄДРДР від 07.02.2017 за № 12017110030000668.

Листом від 13.05.2017 № 02.00305.17.2.12 позивач, повідомив відповідача, що слідчим Білоцерківського відділу Національно поліції Головного Управління Національної поліції України в Київській області п. Хейла П.П., до матеріалів розслідування кримінального правопорушення, внесеного до ЄДРДР за № 12017110030000668 від 07.02.2017, долучено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Тойота Ленд Крузер Прадо 150 (ДНЗ АІ 0431 СР) серії СХТ 190783.

В подальшому, позивач, листом № 02.00382.17.2.12 від 06.06.2017, звернувся до відповідача, в якому, із посиланням на умови договору, просив повідомити письмово про прийняте рішення щодо розмірів та виплати страхового відшкодування.

Однак відповідач 07.07.2017 прийняв рішення про відсутність підстав для визнання події страховим випадком та виплати страхового відшкодування, що і стало підставою заявлення даного позову.

Отже, судами у даній справі розглянуто спір щодо відмови страховика визнати подію (викрадення застрахованого автомобіля позивача) страховим випадком та відповідно здійснити страхове відшкодування на користь позивача - страхувальника за укладеним між сторонами договором добровільного страхування наземного транспорту (Автокаско) від 21.06.2016 № АЗ-005/027/16 0000048 (далі - договір).

Підставою такої відмови відповідача стало те, що в порушення умов пункту 19.2.6 договору, страхувальник не повідомив страховика про зміну істотних обставин, що мають значення для оцінки ступеню страхового ризику, а саме втрату з 03.02.2017 по 07.02.2017 реєстраційного документа на застрахований за вказаним договором транспортний засіб - автомобіль марки "Toyota Land Cruiser" 150 3.0 5АТ, 2015 року випуску, державний номерний знак АІ0431СР, об'єм двигуна - 2982 куб. м, номер кузова: JTEBH3FJ10K160097 (п.7 договору), що відповідно до положень пункту 22.1.7 договору має наслідком відмову у виплаті страхового відшкодування.

При цьому свою відмову у визнанні страховим випадком відповідач мотивував положеннями пункту 21.2.3 договору, за змістом якого до страхових випадків не відноситься події, що сталися внаслідок халатності страхувальника (експлуатанта) щодо застрахованого транспортного засобу.

Приймаючи оскаржувану постанову у даній справі, апеляційна інстанція свої висновки мотивувала тим, що листом від 13.05.2017 № 02.00305.17.2.12 позивач, повідомив відповідача, що слідчим Білоцерківського відділу Національно поліції Головного Управління Національної поліції України в Київській області п. Хейла П.П., до матеріалів розслідування кримінального правопорушення, внесеного до ЄДРДР за № 12017110030000668 від 07.02.2017, долучено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Тойота Ленд Крузер Прадо 150 (ДНЗ АІ 0431 СР) серії СХТ 190783.

Отже прийняття відповідачем спірного рішення від 07.07.2017 зі значним спливом часу після повідомлення відповідача про залучення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу до матеріалів розслідування № 12017110030000668, свідчить про свідоме затягування процесу прийняття рішення страховиком щодо визнання страхової події та виплаті страхового відшкодування, оскільки з моменту викрадення до моменту прийняття рішення про відмову у визнанні події страховим випадком та виплаті страхового відшкодування минуло п'ять місяців.

Відтак цей суд дійшов висновку про те, що даний факт свідчить про неналежне виконання умов договору саме відповідачем, а не позивачем, чого судом першої інстанції враховано не було.

При цьому апеляційний суд визнав, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач вчиняв та допустив вчинення дії, перелічені в пункті 21.2.3 Договору, якими відповідач аргументував свою відмову у визнанні спірної події страховим випадком.

Навпаки, суд виходив із того, що позивач повністю виконав усі вимоги Договору, які необхідно виконати у разі настання події, що має ознаки страхового випадку при викраденні транспортного засобу, та своєчасно надав відповідачу усі необхідні документи та пояснення, включаючи повідомлення про втрату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Однак такі висновки колегія суддів визнає помилковими, та такими, що не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Статтею 20 Закону України "Про страхування" визначено, що страховик зобов'язаний при настанні страховового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

У статті 991 Цивільного кодексу України та статті 26 Закону України "Про страхування" визначено підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування.

Серед зазначених підстав, зокрема, в частині 2 статті 26 Закону України "Про страхування" зазначено, що умовами договору строхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено дві позовні вимоги про визнання події страховим випадком та про стягнення страхового відшкодування.

Для задоволення першої вимоги позивача, судам необхідно встановити дотримання позивачем, як страхувальником, норм законодавства та умов, укладеного між сторонами договору при настанні певної події, що має наслідком визнання такої події страховим випадком.

При розгляді другої позовної вимоги, до кола доведення входять наявність чи відсутність підстав, передбачених законом і договором, щодо правомірності відмови відповідача у сплаті страхового відшкодування.

Як вказувалось вище, відповідач на підтвердження своїх доводів щодо відмови у визнанні події страховим випадком і відмови у виплаті страхового відшкодування посилався на зміст пунктів 21.2.3., 22.1.7. Договору.

Судами встановлено, що згідно із пунктом 21.2.3. статті 21 Договору не визнаються страховими випадками та виплата страхового відшкодування не здійснюється за подіями/шкодою/збитками, що прямо або опосередковано пов'язані з наслідком халатності Страхувальника, щодо Транспортного засобу, в тому числі, але не обмежуючись, невжиття всіх заходів щоб не допустити самовільного руху ТЗ, залишення відкритими (незакритими на замок) дверей або вікон ТЗ під час його зупинки або стоянки при відсутності водія у салоні ТЗ, залишення у салоні ТЗ ключів від цього ТЗ або реєстраційних документів на нього, втрата будь-якого ключа до ТЗ.

За умовами ж пункту 22.1.7 договору підставою для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування є невиконання чи неналежне виконання страхувальником та/або експлуатантом обов'язків, зазначених в договорі.

Відповідач вказував, що позивачем порушено умови пункту 19.2.6 договору, якими визначено, що при укладанні цього договору страхувальник зобов'язаний надати інформацію страховику про відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки ступеню страхового ризику і надалі протягом двох робочих днів з моменту будь-яких змін такої інформації (будь-якої зміни страхового ризику) у письмовій формі повідомити про це страховика. Обставинами що мають істотне значення для оцінки ступеню страхового ризику, зокрема, є втрата реєстраційних документів на ТЗ.

Свої висновки про задоволення позову апеляційний господарський суд вмотивовував посиланням на те, що інформація про втрату свідоцтва про реєстрацію Транспортного засобу була в письмовій формі надана відповідачу та органам Національної поліції України в день викрадення Транспортного засобу, а саме 07.02.2017.

Вказує суд і про те, що 12.05.2017 відповідача було письмово повідомлено про долучення до матеріалів розслідування кримінального правопорушення знайденого свідоцтва про реєстрацію викраденого ТЗ.

Однак при цьому апеляційний суд вказував, що відповідача було повідомлено про дані обставини листом позивача від 13.05.2017 вих.№02.00305.17.2.12, але якими документами підтверджується таке повідомлення відповідача 07.02.2017 і 12.05.2017 позивачем та органами внутрішніх справ з тексту оскаржуваної постанови не вбачається і встановленими обставинами справи такі висновки суду не підтверджуються.

Окрім того, апеляційний суд вказав, що залучаючи 10.05.2017 до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017110030000668 свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХТ 190783, слідчий СВ Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області, жодних зауважень, посилань на не справжність чи заперечень щодо автентичності даного свідоцтва не висловлював.

Суд не вказав на підставі яких доказів зробив вказаний висновок, проте документ щодо вказаних обставин (№12091 від 19.06.2017 Білоцерківського відділу поліції) долучений позивачем до матеріалів справи разом з апеляційною скаргою, а тому зазначені висновки апеляційного суду визнаються касаційним судом необґрунтованими, позаяк зроблені судом на підставі доказів, прийнятих судом з порушенням положень частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, якою унормовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

За вказаних обставин висновки апеляційного господарського суду визнати законними та обґрунтованими не можна.

Поряд з цим, при розгляді даного спору місцевим судом враховано, що пунктом 20.2 договору сторони погодили, що для прийняття рішення про визнання події страховим випадком, здійснення страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування страхувальник зобов'язаний надати страховику, зокрема, всі документи про реєстрацію ТЗ. У разі, якщо оригінал свідоцтва про реєстрацію ТЗ було вилучено органами внутрішніх справ у зв'язку із відкриттям кримінального провадження, страхувальник зобов'язаний надати належним чином оформлену довідку органів внутрішніх справ про вилучення (протокол вилучення). У разі якщо, зокрема, оригінал свідоцтва про реєстрацію ТЗ було викрадено разом з ТЗ, страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, крім випадку коли таке викрадення було здійснено шляхом розбою, що підтверджується документами відповідних компетентних органів.

Відтак перевіривши законність і обґрунтованість прийнятого рішення у справі, касаційна інстанція визнає, що судом апеляційної інстанції не спростовані висновки місцевого господарського суду про те, що свідоцтво про реєстрацію ТЗ було втрачено під час викрадення автомобіля, що має наслідком правомірну відмову відповідача у визнанні події страховим випадком і виплаті страхового відшкодування на підставі пункту 21.2.3 укладеного між сторонами договору страхування.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 цього ж Кодексу).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 312 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а доводи викладені у відзиві - спростовуються вищевикладеним, постанова у справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції належить залишити в силі.

Поряд з цим, відповідачем в касаційній скарзі заявлена вимога про стягнення з позивача 5500,00 грн. витрати на правову допомогу адвоката за договором про надання правової допомоги від 01.12.2017 №2/17, копію якого відповідачем долучено до касаційної скарги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом розділу 4 договору про надання правової допомоги від 01.12.2017 №2/17, вартість юридичних послуг за цим договором становить фіксовану суму, що сплачується авансовими платежами кожний календарний місяць на банківський рахунок адвоката, визначений у розділі 10 цього договору (п.4.1); розмір щомісячної плати за надання правових послуг адвокатом клієнту складає 42000 грн. 00 коп. (п.4.2); сплата щомісячної вартості правових послуг здійснюється до 18 числа кожного календарного місяця, упродовж всього терміну дії цього договору (п.4.3); в останню дату кожного календарного місяця, що є робочим днем, складається акт, що підписується кожною зі сторін. В акті вказується зміст наданої адвокатом юридичної допомоги і її вартість. На письмову вимогу клієнта, адвокат може надавати акти про надання правової допомоги, в яких буде вказано детальний перелік наданої правової допомоги (п.4.4).

В обґрунтування вказаної вище вимоги, відповідачем долучено копії: акта приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2017 №25 на загальну сум наданих послуг адвоката 5500,00грн. з кількістю витраченого часу адвоката на надання правових послуг - 8 годин, платіжного доручення від 07.12.2017 №1548 на сплату 42000,00 грн. за надання правових послуг адвокатом за договором та заключної виписки ПАТ "Приватбанк" за 07.12.2017 по банківському рахунку адвоката щодо отримання останнім 42000,00 грн. від відповідача за платіжним дорученням від 07.12.2017 №1548.

Статтею 126 цього ж Кодексу визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат(ч.2).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5).

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6).

Разом з цим клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем до суду касаційної інстанції не подавалось, у відзиві на касаційну скаргу не заявлялось.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п.2 ч.4).

З урахуванням наведеного, відповідно до приписів статті 126, статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, вимоги відповідача, заявлені в касаційній скарзі про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн. підлягають задоволенню касаційним судом, а судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №910/13353/17 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017, залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маревен Фуд Україна" на користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу адвоката, 36140 (тридцять шість тисяч сто сорок) грн. 00 коп. судового збору з касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                Г. М. Мачульський

Судді                                                                                          І.В. Кушнір

                                                                                          Є.В. Краснов