Хмельницький апеляційний суд

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 р. N 220/2187/16-к;
N 51-5783км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г. М.,

суддів Булейко О. Л., Іваненка І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Швидченко О. В.,

прокурора Ч. Т. В.,

захисника К. М. А. (у режимі відеоконференції),

потерпілого ОСОБА_1

(у режимі відеоконференції),

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N 12016050620000710, за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Велика Новосілка Великоновосілківського району Донецької області, де зареєстрований по АДРЕСА_1, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, за касаційними скаргами потерпілого ОСОБА_1 та захисника К. М. А. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 жовтня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 жовтня 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Також вказаним вироком засуджено ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 15 п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією всього належного йому майна. Судові рішення щодо нього у касаційному порядку не оскаржуються.

Згідно з вироком 13 вересня 2016 року приблизно о 12:30 ОСОБА_3 в якості пасажира служби таксі "Форсаж" на автомобілі марки ЗАЗ-ДЄО д.н.з. НОМЕР_1, запропонував водію таксі ОСОБА_1 поїхати до с. Времівка Великоновосілківського району Донецької області до свого знайомого, на що останній погодився. Під'їхавши за місцем проживання ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) ОСОБА_3, заздалегідь не збираючись оплачувати проїзд, вирішив вчинити вбивство водія таксі, його тіло сховати в лісосмузі, а автомобіль - спалити. Знаходячись на подвір'ї будинку за вказаною адресою, з метою підшукання спільника для полегшення скоєння злочину, ОСОБА_3 розповів про свої наміри ОСОБА_2, а той у свою чергу, сприяючи вчиненню злочину, надав ОСОБА_3 тряпчаний ремінь.

На відстані приблизно 400 м від смт Велика Новосілка ОСОБА_3 сказав ОСОБА_1 зупинити автомобіль на узбіччі дороги, в зв'язку з прибуттям до місця призначення, та запитав про вартість проїзду. Після цього, реалізовуючи спільний злочинний умисел на вбивство ОСОБА_1, діючи умисно, з корисних мотивів, а саме з метою невиконання грошового зобов'язання у вигляді оплати проїзду в таксі в сумі 720 гривень, ОСОБА_3 дістав тряпчаний ремінь, накинув його на шию потерпілого та почав того душити. ОСОБА_2, з метою безперешкодного вчинення вбивства та доведення спільного умислу до кінця, спостерігав за обстановкою на автодорозі та проїжджаючими поруч автомобілями. Однак ОСОБА_1 перехопив ремінь та почав активно чинити опір ОСОБА_3, привертаючи увагу проїжджаючих водіїв до себе. Коли біля вказаного автомобіля таксі почав зупинятися невстановлений в ході досудового слідства автомобіль, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втекли з місця вчинення злочину.

Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не вчинили усіх дій, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від їх волі, оскільки дії останніх були припинені сторонньою особою.

Ухвалою Донецького апеляційного суду 28 лютого 2019 року вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, що подали касаційній скарги

Захисник К. М. А. у своїй касаційні скарзі, як на підставу для скасування судових рішень, посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. На її думку суди мали всі підстави для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 через не встановлення достатніх доказів для доведення його винуватості. Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, стверджує про недоведеність причетності ОСОБА_2 до інкримінованого злочину. Вказує, що суд першої інстанції, в порушення ст. 95 КПК, врахував показання ОСОБА_2, які той давав на досудовому слідстві, чим істотно порушив вимоги КПК, а вказані порушення залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції. Звертає увагу, що позиція потерпілого про застосування ст. 69 КК не врахована при призначенні ОСОБА_2 покарання.

Потерпілий ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі вказуючи на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_2 через суворість. Вважає, що його думка не була врахована судом при призначенні ОСОБА_2 покарання, що суд, не врахувавши всіх пом'якшуючих вину обставин, безпідставно не застосував положення ст. 69 КК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг захисника та потерпілого, вважала їх необґрунтованими.

Захисник К. М. А. підтримала доводи, викладені у її касаційній скарзі та касаційній скарзі потерпілого, просила їх задовольнити. Потерпілий також підтримав доводи своєї касаційної скарги та скарги захисника, просив задовольнити вимоги касаційних скарг.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань, заперечень до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах захисника К. М. А. та потерпілого ОСОБА_1, колегія судів дійшла висновку, що скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Оскільки касаційний суд є судом права, а не факту та переглядає судові рішення згідно зі ст. 433 КПК у межах касаційної скарги, то доводи захисника та потерпілого щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що вже були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, які дали їм належну оцінку, перегляду в касаційному порядку не підлягають.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення має бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_2 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину зазначених вимог закону дотримався та, з урахуванням вимог ст. 94 КПК, оцінивши всі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов до обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який їх засуджено.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні незакінченого замаху на умисне вбивство, а саме умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від їхньої волі спростовуються сукупністю зібраних у справі доказів, які узгоджуються між собою.

Твердження захисника про порушення судом вимог ч. 4 ст. 95 КПК щодо обґрунтування висновку про винуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину показаннями, наданими на досудовому розслідуванні колегія суддів вважає безпідставними.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що аналогічні доводи захисник наводила в апеляційній скарзі, перевіривши які, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий суд обґрунтував висновок про винуватість засудженого ОСОБА_2, який в судовому засіданні не визнавав себе винним в інкримінованому злочині, сукупністю доказів, досліджених в судовому провадженні, а не його показаннями на досудовому розслідуванні. Висновок про винуватість засуджених у вчиненому злочині суд зробив на підставі досліджених і належним чином оцінених доказів, критично оцінюючи показання засуджених, виходив з того, що вони не підтверджуються іншими доказами, обґрунтувавши своє рішення відповідно до вимог ст. 370 КПК. На підставі наведеного колегія суддів дійшла логічного підсумку про відсутність підстав вважати висновок суду першої інстанції про винуватість обвинувачених таким, що ґрунтується на показаннях останніх, наданих в ході досудового розслідування, з чим погоджується і колегія суддів суду касаційної інстанції.

Не грунтуються на законі про кримінальну відповідальність доводи захисника про те, що в діях ОСОБА_2 відсутні ознаки, що характеризують будь-який з видів співучасті в ст. 27 КК, і взагалі співучасть у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

При кваліфікації дій винуватих суд правильно виходив з того, що злочин, передбачений ч. 3 ст. 15 п. 6, 12, ч. 2 ст. 115 КК, вчинений за попередньою змовою групою осіб, де засуджені є співвиконавцями замаху на вбивство, діяли з єдиним умислом, спрямованим на заподіяння смерті потерпілому, розподілили між собою функції та обсяг дій, що має виконувати кожний.

Фактичні обставини, встановлені судами, свідчать, про ознаки співвиконавства у вчиненому злочині, про узгодженість та взаємообумовленість дій ОСОБА_2 з діями ОСОБА_3. Засуджений ОСОБА_2, хоча й не вчинював дій, які безпосередньо були спрямовані на заподіяння смерті потерпілому, але, будучи об'єднаним з іншим співвиконавцем замаху на вбивство єдиним умислом, спрямованим на заподіяння смерті потерпілому, виконав частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації спільного умислу, - вів спостереження за обстановкою безпосередньо перед вчиненням злочину та під час його вчинення, попередив співучасника про перешкоди, що в сукупності з опором потерпілого, перешкодило засудженим реалізувати спільний умисел та довести злочин до кінця. ОСОБА_3 вчинив дії, безпосередньо спрямовані на заподіяння смерті потерпілому, а ОСОБА_2 своїми діями полегшував вчинення замаху на заподіяння смерті потерпілому іншим співучасником.

Доводи потерпілого про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення та особі засудженого, на думку колегії суддів, є не переконливими.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

ОСОБА_2 було визнано винним і засуджено за ч. 3 ст. 15 і п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Отже, при виборі розміру покарання ОСОБА_2 суд мав вирішити питання щодо співвідношення норм Загальної та Особливої частин КК, зокрема ст. 68 і ч. 2 ст. 115 цього Кодексу.

Згідно з санкцією ч. 2 ст. 115 КК найбільш суворим видом покарання за вчинення злочинів, передбачених у диспозиції цієї статті, є покарання у виді довічного позбавлення волі. Це покарання є безстроковим, тобто не має строкового виміру.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 68 КК за вчинення готування до злочину та замаху на нього довічне позбавлення волі не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109 - 114-1, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437 - 439, ч. 1 ст. 442 та ст. 443 цього Кодексу.

Водночас ч. 3 ст. 68 КК передбачено, що за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

При призначенні покарання за вчинення замаху на злочин, за який найсуворішим покаранням є довічне позбавлення волі, застосуванню підлягає ч. 4 ст. 68 КК. При цьому менш суворі, ніж довічне позбавлення волі, покарання можуть бути призначені в максимальному розмірі, визначеному санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК. До такого висновку, в своєму рішенні дійшла Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02 грудня 2019 року (справа N 664/425/16-к, провадження N 5790кмо18)

Суд, обираючи ОСОБА_2 покарання, належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який раніше не судимий та позитивно характеризується. Крім того, судом враховано обставини, які пом'якшують покарання, зокрема ті на які у касаційній скарзі вказує потерпілий, та відсутність обставин, що його обтяжують.

Зважаючи на наведене, врахувавши думку потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні, суд вірно призначив ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК мінімальне покарання визначене санкцією цієї статті - 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину зі змісту касаційних скарг та оскаржених судових рішень не вбачається. Підстав для застосування до ОСОБА_2. положень ст. 69 КК колегія суддів не знаходить.

Колегія суддів убачає, що призначене засудженому ОСОБА_2 покарання відповідає загальним засадам його призначення, що визначені ст. 65 КК, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника К. М. А., що містила доводи, аналогічні доводам її касаційної скарги, суд апеляційної інстанції навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень кримінального закону та кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому, а також встановив, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені належними та допустимими доказами, які в своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину.

Суд апеляційної інстанції у відповідності з вимогами ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника, дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 жовтня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілого ОСОБА_1 та захисника К. М. А. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді: Г. М. Анісімов, О. Л. Булейко, І. В. Іваненко