N 186/7896/17 від 10 грудня 2019 р. ККС (про спрямованість умислу у злочинах, пов'язаних із заподіянням шкоди життю та здоров'ю особи, можуть свідчить дані, що характеризують особу як таку, що володіє навиками бойових мистецтв, у сукупності з відомостями щодо характеру і локалізації тілесних ушкоджень)

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 р. N 186/7896/17;
 N 51-3858км19

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Марчук Н. О., Стефанів Н. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,

прокурора Д. О. К.,

в режимі відеоконференції

захисника Л. Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та захисника Л. Л. В. на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N 12017040370001860, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Павлограді Дніпропетровської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Стягнуто з ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 5 499,75 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 300 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим в тому, що він 1 липня 2017 року о 4:16, перебуваючи на площі Соборній у м. Павлограді Дніпропетровської області, у ході конфлікту з ОСОБА_4, діючи умисно, з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, наніс останньому почергово два удари кулаками в обличчя, від яких потерпілий впав на алею та втратив свідомість. У результаті дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_4 завдано тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, від яких потерпілий помер у лікарні 4 липня 2017 року.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 19 червня 2019 року змінив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 та виключив з мотивувальної частині вироку посилання на доказ - висновок судово-медичної експертизи N 1370 від 27 липня 2017 року. У решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 та його захисник Л. Л. В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказують на те, що ОСОБА_1 не мав умислу на заподіяння ОСОБА_4 будь-яких тілесних ушкоджень, так як удари кулами були невеликої сили, мали характер механічних, рефлекторних, миттєво виниклих на упередження агресії з боку самого потерпілого. На їх думку, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 121 КК є неправильною та вважають, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 128 КК.

Позиції учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_3 вказала на законність та обґрунтованість судовий рішень щодо ОСОБА_1, просила залишити їх без зміни, а касаційну скаргу засудженого та його захисник Л. Л. В. - без задоволення.

У судовому засідання захисник Л. Л. В. підтримала свою касаційну скаргу та касаційну скаргу засудженого.

Прокурор Д. О. К. вважала касаційну скаргу засудженого та захисника необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Частково задовольнивши апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1, його законного представника ОСОБА_2 та захисника Л. Л. В., в якій порушувалися питання невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та юридичної оцінки дій засудженого ОСОБА_1, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.

За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.

Доводи засудженого і захисника про відсутність у ОСОБА_1 умислу на заподіяння ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень, вчинення злочину через необережність, належним чином перевірялися місцевим та апеляційним судами, та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженими у судовому засіданні доказам.

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні - тяжкі тілесні ушкодження, похідні - смерть. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв'язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Натомість за ст. 128 КК дії винного слід кваліфікувати, якщо він завдав необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження і при цьому передбачав можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховував на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачав можливості настання таких наслідків, хоча повинен був й міг їх передбачити (злочинна недбалість).

Отже, розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) і необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 128 КК) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів.

Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 умисно наніс ОСОБА_4 почергово два удари кулаками правої та лівої рук в обличчя, від яких останній упав на алею та втратив свідомість. В результаті вказаних дій засудженого ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_4 завдано тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, внаслідок чого потерпілий помер у лікарні.

Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанцій, зокрема, на показаннях свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, засудженого ОСОБА_1, даних протоколів слідчих дій, висновку судово-медичної експертизи, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть потерпілого ОСОБА_4 настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з синцем на обличчі, переломами кісток носу, кісток склепіння та основи черепу, крововиливами під оболонки головного мозку з забоєм речовини мозку. Вказані тілесні ушкодження виникли від удару кулаком в обличчя, та відносяться до тяжких за критерієм небезпеки для життя в момент їх заподіяння.

Що стосується доводів засудженого і захисника про те, що завдані ОСОБА_1 удари кулами ОСОБА_4 були невеликої сили та мали характер механічних, рефлекторних, то вони є неспроможними.

За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_1 носили активний характер, а його удари не були рефлекторними. Крім того, засуджений займався тайським боксом та володів навичками нанесення ударів у системі спеціальних видів боротьби. Наведені обставини в сукупності з даними про кількість, характер та локалізацію утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що засуджений без будь-якого попередження умисно з великою силою завдаючи два удари кулаками в обличчя ОСОБА_4, передбачав і бажав настання наслідків у виді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, тобто діяв щодо первинних наслідків з прямим умислом. Щодо спричинення смерті ОСОБА_4, то має місце необережна форма вини ОСОБА_1, оскільки завдаючи потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, засуджений не передбачав можливість настання смерті потерпілого, але повинен був і міг це передбачити.

З огляду на викладене та з урахуванням положень кримінального закону колегія суддів погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК і вважає таку кваліфікацію правильною, а доводи засудженого та захисника про наявність у діях ОСОБА_1 ознак складу злочину, передбаченого ст. 128 КК, - безпідставними.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам засудженого ОСОБА_1, його законного представника ОСОБА_2 та захисника Л. Л. В. про вчинення засудженою злочину з необережності, які є аналогічними доводам в їх касаційній скарзі, та обґрунтовано визнав їх неспроможними.

Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга засудженого та захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого та захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Щепоткіна, Н. О. Марчук, Н. С. Стефанів