Хмельницький апеляційний суд

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 р. N 756/10059/17-к;
N 51-1886км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Могильного О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Слободян О. М.,

прокурора П. М. С.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Ю. К. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 16 травня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N 12017100050003172, за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 16 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року N 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання" (далі - Закон N 838-VIII) ОСОБА_1 зараховано у строк покарання термін попереднього ув'язнення з 03 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 02 квітня 2017 року приблизно о 20:20, перебуваючи із ОСОБА_2 на озері Кирилівському поруч із будинком N 6 на вул. Малиновського у м. Києві, будучи у стані алкогольного сп'яніння, у ході словесного конфлікту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи настання наслідків у вигляді смерті ОСОБА_2, ножем ударив останню в живіт, тим самим заподівши жінці проникаюче колото-різане поранення живота з ушкодженням печінки, від чого, через незначний проміжок часу, на фоні переохолодження тіла, настала її смерть.

Київський апеляційний суд ухвалою від 06 березня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону N 838-VIII) зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року по 06 березня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильну оцінку доказів, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи наведене, засуджений указує на те, що вирок місцевого суду є незаконним, необґрунтованим і невмотивованим, а його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину не доведено зібраними у справі доказами поза розумним сумнівом. При цьому апеляційний суд, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, безпідставно відмовив у повторному допиті потерпілої, свідків, а також судово-медичного експерта. На думку засудженого, суди необґрунтовано послались на показання свідка ОСОБА_3, залишивши поза увагою те, що останній у день вчинення злочину перебував у стані алкогольного сп'яніння, а тому його показання є неналежним доказом. Також засуджений указує на те, що жодних доказів того, що у нього був умисел на вбивство потерпілої, матеріали провадження не містять, і судом не встановлено наявності такого умислу. Зазначає, що попри те, що він не визнає своєї вини в повному обсязі, його дії неправильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК, як на це вказує в окремій думці суддя місцевого суду Майбоженко А. М., що, на думку засудженого, додатково свідчить про необґрунтованість постановлених щодо нього судових рішень.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції всупереч ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не перевірив доводів, викладених в апеляційних скаргах останнього та його захисника, і не надав їм правової оцінки. Тому рішення апеляційного суду, на його думку, також є незаконним та необґрунтованим.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Ю. К. О., кожен окремо, підтримали подану засудженим касаційну скаргу, просили її задовольнити на підставах, указаних у цій скарзі.

Прокурор, навівши відповідні пояснення, частково підтримав касаційну скаргу засудженого, вважав, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення підлягають зміні, а дії засудженого - перекваліфікації з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, незгоди з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у завданні удару ножем у живіт ОСОБА_2 та заподіянні останній проникаючого колото-різаного поранення живота з ушкодженням печінки, від якого настала її смерть, ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Зміст обставин та доказів докладно наведено у вироку.

Твердження засудженого про його не причетність до смерті ОСОБА_2 були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та знайшли належну оцінку у вироку.

Зокрема, суд обґрунтовано послався на показання свідка ОСОБА_3, який, у тому числі, дав показання про те, що коли він ловив рибу з вимостки, почув зойк ОСОБА_2 - у цей час вона стояла напочатку цієї ж вимостки, спиною була повернута до свідка, а обличчям - до ОСОБА_1; підійшовши до них, свідок побачив, що ОСОБА_2 притискає руку до свого живота, з якого текла кров, а коли вона підняла светр, присутні побачили поріз на животі. ОСОБА_2 у категоричній формі відмовилася від виклику карети швидкої медичної допомоги, на чому він, ОСОБА_3, наполягав та навіть встиг набрати відповідний номер. Після цього незважаючи на рану вони разом продовжили вживати алкогольні напої ще приблизно півгодини. ОСОБА_3 усвідомлював, що ОСОБА_2 стає гірше, оскільки вона постійно притискала рану, з якої текла кров, у зв'язку з чим він повторив свою пропозицію про виклик карети швидкої медичної допомоги, на що остання емоційно відмовилася від цього та штовхнула його у воду. Вказані показання підтвердила свідок ОСОБА_5 - дружина ОСОБА_3, яка зазначила, що її чоловік повернувся ввечері 02 квітня 2017 року додому у стані алкогольного сп'яніння в мокрому одязі, пояснивши при цьому, що його штовхнула у воду ОСОБА_2.

Крім того, місцевий суд правильно послався на показання інших свідків, а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, працівників пожежної частини, до яких вранці 03 квітня 2017 року звернувся ОСОБА_1 із повідомленням про виявлення ним трупа ОСОБА_2; ОСОБА_8, який із 2015 року винаймає кімнату в квартирі ОСОБА_9 та повідомив, що 02 квітня 2017 року взяв пляшку горілки, приєднався до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які ловили рибу на озері, проте через незначний проміжок часу пішов; ОСОБА_10, який розповів, що він зі своєю дружиною прийшли до озера, де вже ловили рибу і вживали алкоголь ОСОБА_1 та ОСОБА_2, між ними виникали суперечки, але до конфлікту не доходило. Серед речей свідок бачив залізний ніж та ножиці. Через деякий час свідок із своєю дружиною пішов додому; ОСОБА_9, який є батьком засудженого та потерпілої ОСОБА_11, сестри ОСОБА_2, які дали показання про взаємовідносини засудженого ОСОБА_1 і потерпілої ОСОБА_2; а також судово-медичного експерта ОСОБА_12, який показав, що після завдання ОСОБА_2 колото-різаної рани живота, вона могла вчиняти активні дії, у тому числі вживати алкоголь, рухатися, перебувати у свідомості, яку втратила близько за годину до настання смерті, а переохолодження тіла потерпілої лише пришвидшило настання її смерті.

Докладний зміст показань указаних свідків та потерпілої суд навів у вироку, достовірність цих показань сумнівів у судів попередніх інстанцій не викликала, з чим погоджується і Верховний Суд.

Також винуватість засудженого підтверджується даними, що містяться:

- у протоколах слідчих дій, зокрема: у протоколі огляду місця події від 03 квітня 2017 року, в ході якого на березі озера Кирилівського на лавці, що стояла на дерев'яній споруді у вигляді платформи, були виявлені та вилучені змиви та зіскоби речовини бурого кольору. На земельній ділянці, що прилягає до платформи, було знайдено пошкоджену куртку коричневого кольору, яку також було вилучено; у протоколі огляду місця події від 03 квітня 2017 року за участю спеціаліста - експерта СМЕ ОСОБА_13, у ході якого було виявлено й оглянуто труп ОСОБА_2; у протоколі огляду місця події від 14 червня 2017 року, згідно з яким під час огляду берега озера Кирилівського навпроти пожежної частини з підмостка, що веде до озера, за допомогою магніту, що був протягнутий по дну озера, було знайдено ніж столовий з металу сірого кольору з довжиною леза 13 см; у протоколі огляду предмета від 04 квітня 2017 року, в ході якого оглянуто належний ОСОБА_3 мобільний телефон і встановлено, що свідок 02 квітня 2017 року здійснював виклик на спецлінію 103;

- у висновках експертиз, а саме: у судово-медичній експертизі від 08 червня 2017 року N 1063, згідно з якою на тілі ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження, визначено їх локалізацію, механізм завдання, давність, ступінь тяжкості, а також установлено причину смерті; судової молекулярно-генетичної експертизи від 19 червня 2017 року N 10-1/347, якою досліджено зіскоби із сидіння лави, вилучені під час огляду місця події, виявлено кров людини, генетичні ознаки якої збігаються з генетичними ознаками зразка крові трупа ОСОБА_2; судових молекулярно-генетичних експертиз від 20 червня 2017 року N 10-1/343, від 22 червня 2017 року N 10-1/344, від 16 червня 2017 року N 10-1/349, від 30 червня 2017 року N 10-1/345, згідно з якими на наданих на дослідження штанах, сорочці, куртці та зрізах нігтьових пластин ОСОБА_1 виявлено кров, генетичні ознаки якої збігаються з генетичними ознаками крові трупа ОСОБА_2; судової молекулярно-генетичної експертизи від 13 червня 2017 року N 10-1/346, згідно з якою на наданих на дослідження зрізах нігтьових пластин із лівої руки трупа ОСОБА_2 виявлено кров людини, генетичні ознаки якої збігаються з генетичними ознаками зразків букального епітелію ОСОБА_1; медико-криміналістичної експертизи від 29 травня 2017 року N 137-мк, якою встановлено, що на лівій полі кофти розташовано одне колото-різане пошкодження, що утворилося від дії гострого плаского колючо-ріжучого предмета типу клинка ножа, що мав обух з одного боку і лезо з іншого; медико-криміналістичної експертизи від 16 квітня 2017 року N 194-мк, згідно з якою рани, завдані наданим на експертизу ножем, неістотно відрізняються від істинної рани на тілі трупа ОСОБА_2, тобто рана на тілі потерпілої могла бути спричинена цим ножем; судово-психіатричної експертизи від 04 липня 2017 року N 114, згідно з якою ОСОБА_1 у період кримінального правопорушення та на час проведення експертизи, будь-яким психічним розладом не страждав, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. за своїм психічним станом застосування примусових заходів медичного характеру не потребує;

- а також іншими наведеними у вироку доказами.

Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1, будучи у стані алкогольного сп'яніння, вдарив ножем ОСОБА_2 в живіт, тим самим заподівши жінці проникаючого колото-різаного поранення живота з ушкодженням печінки, від чого, через незначний проміжок часу, на фоні переохолодження тіла, настала її смерть.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК, повторно, допитавши свідка ОСОБА_3 та частково дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, про дослідження яких клопотала сторона захисту, перевірив вищевказані висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, а доводи в апеляційних скаргах сторони захисту безпідставними, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

При цьому Верховний Суд вважає неспроможними доводи засудженого про те, що апеляційний суд усупереч ст. 404 КПК, належним чином не розглянув апеляційних скарг і безпідставно не дослідив усіх доказів, про дослідження яких клопотав його захисник.

Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, підстав, передбачених ст. 404 КПК, для повторного допиту свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9, та ОСОБА_8, потерпілої ОСОБА_11, а також судово-медичного експерта ОСОБА_12 сторона захисту не навела й апеляційний суд не встановив. Тому суд апеляційної інстанції, частково задовольнивши клопотання захисника про повторне дослідження доказів, обмежився повторним допитом свідка ОСОБА_3 і дослідженням висновків експертів та письмових доказів, про дослідження яких клопотав захисник.

За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції безпосередньо допитавши вказаного свідка та повторно дослідивши письмові докази, погодився з оцінкою наданою їм місцевим судом, навівши відповідні мотиви у своєму рішенні.

Застосована апеляційним судом процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів, і Верховний Суд вважає, що при здійсненні апеляційного перегляду вироку не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга засудженого не містить.

Сама по собі незгода засудженого з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що показання свідка ОСОБА_3 є належним доказом і правильно покладені місцевим судом в основу обвинувального вироку, оскільки цей свідок допитаний судами першої та апеляційної інстанцій, давав протягом судових розглядів послідовні, чіткі та незмінні показання щодо обставин вчинення ОСОБА_1 злочину. Вони підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_5. - дружини ОСОБА_3, яка зазначила, що її чоловік повернувся ввечері 02 квітня 2017 року додому у стані алкогольного сп'яніння в мокрому одязі, пояснивши, що його штовхнула у воду ОСОБА_2, а також даними, що містяться у протоколі огляду від 04 квітня 2017 року, згідно з яким був оглянутий належний ОСОБА_3 мобільний телефон "Samsung" і встановлено наявність викликів на номер 103.

Крім того, суди попередніх інстанцій, при наданні оцінки показанням указаного свідка обґрунтовано врахували й експертний висновок психолого-психофізіологічної експертизи від 25 липня 2017 року, згідно з яким ОСОБА_3 не володіє винною інформацією, яка приховується, про обставини вбивства ОСОБА_2, а його показання про причини конфлікту обвинуваченого та потерпілої, характер, локалізацію тілесних ушкоджень, знаряддя злочину, обстановку на місці злочину є достовірними та психологічно обґрунтованими.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що за обставин цієї справи вживання свідком ОСОБА_3 алкогольних напоїв напередодні вчинення ОСОБА_1 злочину не ставлять під сумнів належність та достовірність його показань, на чому акцентує увагу засуджений у своїй касаційній скарзі, і ці показання прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Разом із тим, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав неправильну юридичну оцінку діям засудженого ОСОБА_1.

Так, за встановлених фактичних обставин місцевий суд дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вбивстві ОСОБА_2 тобто в умисному протиправному заподіянні смерті останній, і кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК.

Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачено відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а ч. 2 ст. 121 КК - відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.

Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями та наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб та засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів та наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

Із матеріалів кримінального провадження та досліджених судами доказів видно, що після завдання ОСОБА_1 удару ножем у живіт ОСОБА_2 остання, відмовившись від медичної допомоги, запропонованої свідком ОСОБА_3, продовжила вживати алкогольні напої ще приблизно півгодини, доки свідок ОСОБА_3 повторно не запропонував їй викликати швидку допомогу, від чого потерпіла відмовилась і штовхнула свідка у воду, в результаті чого останній залишив компанію та пішов додому.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи трупа від 09 червня 2017 року N 1063 колото-різане поранення живота ОСОБА_2 виникло від дії гострого предмета, близько 1-3 годин до настання смерті, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя. Смерть ОСОБА_2 настала від проникаючого колото-різаного поранення живота з ушкодженням печінки на фоні переохолодження тіла.

Допитаний у суді першої інстанції судово-медичний експерт ОСОБА_12 дав показання, що після завдання колото-різаної рани живота ОСОБА_2 могла вчиняти активні дії, у тому числі вживати алкоголь, рухатися, знаходячись у свідомості, яку втратила близько за годину до настання смерті, а переохолодження тіла потерпілої лише пришвидшило настання її смерті. При цьому експерт із високою долею вірогідності припустив, що у разі своєчасного надання медичної допомоги ОСОБА_2 могла вижити.

Отже, ОСОБА_1, завдавши одного удару ножем потерпілій ОСОБА_2, бачив, що остання не втратила свідомості, продовжував діяти обдумано, послідовно, зокрема вживати алкогольні напої. Заподіяне засудженим поранення не призвело до такого стану потерпілої, яке б давало засудженому підстави вважати, що він досяг злочинної мети, заподіявши смертельного поранення. При цьому усвідомлюючи, що ОСОБА_2 жива, ОСОБА_1 мав реальну можливість продовжити заподіяння потерпілій ударів ножем у життєво важливі органи, чого не зробив. Крім того, ні потерпіла, ні інші особи, що перебували на місці скоєння злочину, не вчиняли жодних дій, які б можна було розцінити як активну протидію злочинним діям, що завадили засудженому довести свій умисел на вбивство до кінця.

Враховуючи наведене й виходячи зі встановлених місцевим судом фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1, завдаючи одного удару ножем у живіт ОСОБА_2, об'єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, припускав, що таким ударом буде заподіяно проникаючого ножового поранення, і передбачав можливість настання наслідків у виді завдання будь-якої за тяжкістю шкоди здоров'ю потерпілої, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв із неконкретизованим (невизначеним) умислом на заподіяння тілесних ушкоджень, а до настання смерті ОСОБА_2 від таких ушкоджень ставився необережно.

Вказані дії засудженого ОСОБА_1 повністю охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 121 КК, як завдання умисних тяжких тілесних ушкодженнь, що спричинили смерть потерпілої.

Урахувавши викладене, Верховний Суд дійшов до висновку, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні, дії засудженого слід перекваліфікувати з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК та призначити за цим законом відповідне покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При вирішенні питання про призначення засудженому покарання Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 слід призначити покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого засудженим, наслідків вчиненого, даних про особу винного, обставини, яка обтяжує покарання (вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння), та відсутності обставин, що його пом'якшують.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно задовольнити частково, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення змінити.

На цих підставах Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 16 травня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК, і призначити йому покарання за ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: М. В. Мазур, Т. В. Матієк, О. П. Могильний