Хмельницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 727/8980/15

Провадження № 14-332цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СитнікО.М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та кредит», Банк), від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідаціюЧернявська Олена Степанівна (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно), відділення № 87 АТ «Банк «Фінанси та кредит»,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3

на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2016 року у складі колегії суддів Перепелюк І. Б., Савчук М. В., Бреславського О. Г.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до АТ «Банк «Фінанси та кредит», від імені якого діє уповноважена особа Фонду, відділення № 87 АТ «Банк «Фінанси та кредит» про захист прав споживачів, визнання вкладником за договором банківського вкладу, та

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 07 липня 2014 року він та АТ «Банк «Фінанси та кредит» уклали договір ? заяву № 300131/80645/3-14 про банківський вклад (депозит) «Стандарт» на 3 місяці, відповідно до якого позивач вніс грошові кошти у розмірі 55 тис. грн на вкладний рахунок № НОМЕР_1. Внесення коштів та дійсність договору підтверджується квитанцією про здійснення касової операції від 07 липня 2014 року № 9.

Позивач указував, що Банк не виконав своїх обов'язків за договором банківського вкладу від 07 липня 2014 року, що призвело до відсутності реєстрації договору і, як наслідок, необліковування на рахунку Банку грошових коштів, залучених від вкладника на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу.

Про договірні правовідносини з АТ «Банк «Фінанси та кредит» та виконання позивачем обов'язків за договором № 300131/80645/3-14 про банківський вклад свідчить відповідь Слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області (далі - СУ УМВС України в Чернівецькій області) від 07 вересня 2015 року № 4/03/638 про достовірність укладеного договору, який за змістом та формою відповідає вимогам закону та іншим нормативно-правовим актам, містить підписи уповноважених осіб Банку, відтиски печатки.

ОСОБА_3 просив визнати його вкладником у АТ «Банк «Фінанси та кредит» за вкладним рахунком № НОМЕР_1 на банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» №300131/80645/3-14 на суму 55 тис. грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 21 грудня 2015 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_3 вкладником в АТ «Банк «Фінанси та кредит» за вкладним рахунком № НОМЕР_1 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» на 3 місяці в національній валюті за № 300131/80645/3-14 на суму 55 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, щовідсутність реєстрації договору банківського вкладу і, як наслідок, необлікування грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків і, як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання Банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2016 року апеляційну скаргу АТ «Банк «Фінанси та кредит» задоволено частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 21 грудня 2015 рокускасовано, провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у відносинах з ним, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу позивач мотивував тим, що він не заявляв позовних вимог про оскарження дій Фонду, у цій справі правовідносини між ним та АТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі уповноваженої особи Фонду виникли з приводу невизнання та оспорювання його прав як споживача та вкладника, тому спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 23 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

15 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 07 липня 2014 року ОСОБА_3 та АТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі начальника відділення № 87 Мотозюк І.І. уклали договір?заяву № 300131/80645/3-14 про банківський вклад (депозит) «Стандарт» на 3 місяці, відповідно до якого позивач вніс грошові кошти у розмірі 55 тис. грн на вкладний рахунок № НОМЕР_1 з нарахуванням 24 % річних строком до 07 жовтня 2014 року (а. с. 4). Внесення коштів та дійсність договору підтверджено квитанцією про здійснення касової операції від 07 липня 2014 року № 9 (а. с. 5).

04 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Банку з вимогою припинити дію укладеного договору банківського вкладу та повернути суму депозитного вкладу з нарахованими процентами (а. с. 8), проте вклад йому повернуто не було.

17 вересня 2015 року постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) АТ «Банк «Фінанси та кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних. Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та кредит».

З 18 вересня по 17 грудня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Банк «Фінанси та кредит», визначеністаттями 37?39 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ЧернявськійО.С. строком на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року.

На момент розгляду справи АТ «Банк «Фінанси та кредит» перебуває у стані ліквідації і процедура ліквідації не завершена.

Заперечуючи проти позову, АТ «Банк «Фінанси та кредит» зазначило, що слідчим відділом розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Чернівецькій областівстановлено, що службові особи АТ «Банк «Фінанси та кредит» у період з 15 лютого 2012 року по 25 лютого 2014 року, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою одержання неправомірної вигоди для себе, володіючи доступом до бази даних банківської установи, у тому числі рахунків клієнтів, умисно, шляхом внесення неправдивих відомостей у документи, незаконно привласнили грошові кошти клієнтів Банку, у зв'язку із чим 28 липня 2014 року відкрито кримінальне провадження № 12014260000000595 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (а. с. 17, 18).

Відносини між вкладником та Банком з приводу укладення зміни, виконання договору банківського вкладу є приватноправовими.

Перевіряючи законність закриття апеляційним судом провадження у справі з тих підстав, що позови до Фонду як державної спеціалізованої установи, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладамивстановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також урегульовано відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

За частиною другою статті 3 названого Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.

Відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні і не залежать від складу та статусу її засновників (учасників і членів).

Зазначене правило знайшло відображення у частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положенняЦК України про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.

Залежно від здійснюваних повноважень юридичні особи публічного права фактично мають публічно- і приватноправовий статуси.

Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права.

За частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і здійснення функцій направлено на виконання основного завдання Фонду. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на урегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення повноважень органів управління неплатоспроможного банку.

Процедура виведення з ринку неплатоспроможного банку передбачає декілька етапів. На кожному з них Фонд виконує специфічні функції, перелік яких наведено у Законі№ 4452-VI.

У даному випадку Банк перебуває у стадії ліквідації. Разом з тим для всебічного з'ясування повноважень Фонду необхідно дослідити їх як при здійсненні тимчасової адміністрації, так і у стадії ліквідації.

Згідно з вимогами частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачені у статті 46 Закону № 4452-VI. Частина друга вказаної статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.

Згідно з вимогами частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право:

1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

2) укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом;

3) продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;

4) повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

5) заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

6) звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку;

7) залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення Фондом другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством;

8) призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду;

9) приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю;

10) зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі;

11) вчиняти дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду.

У пункті 1 статті 48 Закону № 4452-VI передбачено повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку, а саме Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку.

Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко визначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

Повноваження, передбачені у частині другій статті 37 Закону № 4452-VI, Фонд не втрачає і на стадії ліквідації неплатоспроможного банку, що підтверджено у статті 48 зазначеного Закону.

Усі повноваження, передбачені як у статті 37, так і статті 48 Закону № 4452-VI Фонд може реалізувати самостійно або делегувати їх уповноваженій особі Фонду.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону№ 4452-VIуповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цимЗаконом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації повноважень Фонду щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.

У частині третій статті 37 Закону № 4452-VI вказано, що уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.

У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

За правилами пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У даному випадку позивач звернувся за захистом порушених, на його думку, прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди - договору банківського вкладу, що є приватноправовими відносинами.

Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що відповідачем, який представляє у спірних правовідносинах Банк, не визнається сам факт укладення договору банківського вкладу. Відповідач вважає, що договірні відносини між сторонами відсутні, оскільки договір не зареєстровано у Банку. За даними слідчого відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Чернівецькій області, працівники банку незаконно привласнили грошові кошти клієнтів банку, у тому числі позивача. Вважає, що відповідальність мають нести винні особи.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленимзаконом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Тобто при розгляді справи суд має дослідити, чи виникли договірні правовідносини між позивачем та Банком, чи між вказаними сторонами, а не з Фондом, існують інші зобов'язання.

За частиною другою статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в статті 1166 ЦК України.

У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

У частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування.

Тобто, позовні вимоги стосуються не виконання уповноваженою особою Фонду повноважень Фонду, а представництва банку у приватноправових, цивільних правовідносинах, способи захисту інтересів позивача у яких можуть відбуватися лише у межах цивільного судочинства.

З огляду на вказане спір виник з цивільних правовідносин, не вважається публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України, що суд апеляційної інстанції не врахував.

Розглядаючи справу, суд повинен взяти до уваги ту обставину, що майнову шкоду завдано позивачу внаслідок неправомірних дій посадової особи Банку, спрямованих на заволодіння грошовими коштами. Зазначена посадова особа перебувала з АТ «Банк Фінанси та кредит» у трудових відносинах, діяла в робочий час у приміщенні Банку та від імені Банку, неналежним чином виконувала свої службові обов'язки, а саме підписала від імені відповідача договір про банківський вклад, однак, прийнявши від позивача грошові кошти, не внесла їх у касу Банку.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки виправити помилки апеляційного суду на стадії касаційного перегляду справи неможливо, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л.І. Рогач

В. І. Данішевська І.В. Саприкіна

О. С. Золотніков О.С. Ткачук

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська