Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Постанова
Іменем України
23 травня 2018 року
м. Київ
справа № 552/1527/16-ц
провадження № 61-5416св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» на рішення Київського районного суду міста Полтави від 23 червня 2016 року у складі судді Яковенко Н. Л. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Буленка О. О., Дорош А. І., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
29 березня 2016 рокуПолтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що підприємство надавало послуги з централізованого теплопостачання у квартиру АДРЕСА_1. Відповідачі такі послуги отримували, однак грошові кошти за них не сплачували, в результаті чого за період з 01 грудня 2011 року по 01 лютого 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 7 700,69 грн. Враховуючи наведене, ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» просило стягнути з відповідачів борг з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних у загальному розмірі 11 939,48 грн.
ОСОБА_1 визнала позовні вимоги та не заперечувала проти їх задоволення, зазначивши про скрутне матеріальне становище та неможливість сплатити борг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних.
ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що хоча після смерті ОСОБА_3 він і прийняв спадщину, однак у спірній квартирі не проживав.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 23 червня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» суму заборгованості за послуги з теплопостачання, отримані за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 грудня 2011 року по 01 лютого 2016 року з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних з кожного в сумі по 5 969,74 грн. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» понесені судові витрати з кожного в розмірі по 689 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі є спадкоємцями померлої ОСОБА_2, які в установленому законом порядку прийняли спадщину. Оскільки частки спадкоємців є рівними, кожен з відповідачів зобов'язаний нести витрати з утримання квартири відповідно до розміру його частки.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 06 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» відмовлено. Стягнуто з ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 515,80 грн.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що строки пред'явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців є обмежувальними (присічними), тобто їх пропущення припиняє права кредиторів. Тому ці строки не призупиняються, не перериваються й не поновлюються, тобто їх пропуск припиняє відповідні права кредитора. Оскільки позивачем не було пред'явлено вимог до відповідачів у встановлений законом строк, то його право вимоги до спадкоємців за боргами спадкодавця припинилося.
У вересні 2016 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення Київського районного суду міста Полтави від 23 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06 вересня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги підприємства задовольнити та стягнути заборгованість з ОСОБА_1
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду суперечить дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Відповідачі отримали свідоцтва про право на спадщину 23 червня 2016 року, однак спадщина належить їм з часу її відкриття, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 року і зумовлює виникнення обов'язку з утримання спадкового майна. Задовольняючи позовні вимоги, районний суд правильно виходив з того, що частки спадкоємців є рівними, тому кожен з відповідачів зобов'язаний нести витрати з утримання квартири відповідно до розміру їх часток у ній. Однак після подання апеляційної скарги стало відомо, що 23 червня 2016 року відповідачами укладено договір про поділ спадкового майна та отримано свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно з якими ОСОБА_2 належить житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_2, а ОСОБА_1 - квартира АДРЕСА_1. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що заборгованість, з вимогами про стягнення якої підприємство звернулося до суду, виникла з 01 грудня 2011 року, тобто скористатися правом пред'явлення вимоги до відповідачів як спадкоємців боржника підприємство не мало можливості, оскільки на час відкриття спадщини заборгованості не існувало. ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру. Будучи особисто присутньою при ухваленні оскаржуваних судових рішень, вона просила стягнути заборгованість саме з неї, оскільки як власник і як зареєстрована у квартирі особа користувалася послугами підприємства та повинна їх оплачувати.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Полтави.
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 подав заперечення на касаційну скаргу, обґрунтовуванні тим, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» ще до звернення в суд було відомо про те, що ОСОБА_3, якій на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 1994 року належала спірна квартира, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. З лютого 1998 року по 27 вересня 2006 року він був зареєстрований у цій квартирі, а з 27 вересня 2006 року по теперішній час зареєстрований у будинку по АДРЕСА_2. Він не є власником спірної квартири, між ним та стягувачем не укладалися договори про надання житлово-комунальних послуг, а тому він не може бути споживачем послуг з теплопостачання, що надаються позивачем. На час ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі відповідачі не були власниками квартири АДРЕСА_1. Крім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні 23 червня 2016 року заявила клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що в цей день після 15 години вони мали отримати свідоцтва про право на спадщину, однак суд відхилив її клопотання. Тому доводи касаційної скарги про те, що позивач дізнався про існування свідоцтв про право на спадщину лише в суді апеляційної інстанції, є безпідставними.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 15 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 24 березня 1994 року квартира АДРЕСА_1 належана ОСОБА_3, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Установлено, що Другою Полтавською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року відкрита спадкова справа.
Із заявами про прийняття спадщини у встановленому законом порядку звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_2
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прийнявши спадщину, відповідачі набули право на квартиру, успадкувавши права та обов'язки спадкодавця. Тому незалежно від того, чи отримали вони свідоцтво про право на спадщину, чи здійснили реєстрацію права власності на успадковане нерухоме майно, вони зобов'язані належним чином його утримувати.
Судовим наказом Київського районного суду міста Полтави від 19 травня 2014 року, виданим у справі № 552/2651/14-ц, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість з теплопостачання за період з 01 грудня 2011 року по 01 квітня 2014 року з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в розмірі 4 540,04 грн.
Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 06 січня 2016 року заяву ОСОБА_2 про скасування судового наказу задоволено, судовий наказ від 19 травня 2014 року скасовано.
З 01 грудня 2011 року по 01 лютого 2016 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надавало послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1, однак ці послуги не оплачувалися, в результаті чого за вказаний період утворилася заборгованість у розмірі 7 700,69 грн.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно зі статтею 13 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України «Про житлово-комунальні послуги), залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, які їм надавалися. Водночас відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.
Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів в наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 ЦПК України 2004 року нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.
Суд першої інстанції перевірив обґрунтованість та правильність нарахованої суми заборгованості за послуги з теплопостачання за період з грудня 2011 року по 01 лютого 2016 року і встановив, що з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних вона складає 11 939,48 грн.
Статтею 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідачі, прийнявши спадщину, не вносили плату за надані позивачем послуги з теплопостачання.
Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки у застосуванні вищенаведених норм матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, в порушення вимог статей 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України 2004 року не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам. Вказавши про те, що кредитору спадкоємця потрібно дотримуватися вимог, установлених статтями 1281, 1282 ЦК України, суд не звернув уваги на те, що позивач у цій справі не заявляв вимог про стягнення з відповідачів боргу спадкодавця, а просив стягнути заборгованість, яка виникла вже після смерті ОСОБА_3, а тому зазначені норми матеріального права на ці правовідносини не поширюються.
Доводи ОСОБА_2 щодо не проживання його у спірній квартирі та не користування послугами, наданими позивачем, а також щодо отримання свідоцтва про право на спадщину на вищевказану квартиру лише ОСОБА_1, не заслуговують на увагу, оскільки в період, за який позивач просив стягнути заборгованість, спірна квартира належала обом відповідачам, які прийняли спадщину і на той час ще не розподілили її між собою. Їх обов'язок з утримання успадкованого майна випливає з вищенаведених положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», норм садкового права, а також статті 322 ЦК України, згідно з якою власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на викладене безпідставними є і доводи касаційної скарги ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» про те, що у зв'язку з визнанням ОСОБА_1 позовних вимог заборгованість з наданих послуг має бути стягнута лише з неї. Позивач в установленому статтями 31, 174 ЦПК України 2004 року порядку не відмовився від позову до ОСОБА_2, а тому за наявності правових підстав для стягнення заборгованості з обох відповідачів рішення суду першої інстанції про задоволення позову є законним і обґрунтованим.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду необхідно скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» задовольнитичастково.
Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06 вересня 2016 року скасувати.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 23 червня 2016 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
С.О. Погрібний
_03_03.png)
