Хмельницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 756/11019/22

провадження № 61-10883св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Олійника В. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» (далі - ТОВ «УЛФ-ФІНАНС») про захист прав споживачів.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 22 жовтня 2021 року між ним та ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» укладено договір фінансового лізингу № 11764/10/21-Г зі строком дії лізингу 24 місяці, сторони погодили графік та суми платежів. За умовами договору позивач отримав у лізинг автомобіль «Hyundai», модель: «Sonata», 2016 року випуску. На виконання умов договору він вніс авансовий платіж у розмірі 132 340,50 грн на поточний рахунок ТОВ «УЛФ-ФІНАНС».

Позивач указував, що 03 листопада 2022 року ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» вилучив у нього предмет договору лізингу - автомобіль «Hyundai», а договір фінансового лізингу від 22 жовтня 2021 року № 11764/10/21-Г нотаріально непосвідчений, тому є нікчемним відповідно до вимог статей 200, 799, частини другої статті 806 ЦК України. Позивач вважав, що, застосувавши наслідки недійсності нікчемного правочину, відповідач має повернути йому сплачені за договором фінансового лізингу кошти.

ОСОБА_1 просив суд:

- застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, зокрема договору фінансового лізингу № 11764/10/21-Г, укладеного 22 жовтня 2021 року між ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» та ним;

- стягнути з ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» на його користь суму платежів, сплачених на виконання нікчемного правочину;

- вирішити питання розподілу судових витрат, а саме: стягнути з ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» на його користь витрати з оплати послуг за надання правової допомоги у розмірі 4 500,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року, ухваленим у складі судді Шролик І. С., позов ОСОБА_1 задоволено.

Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину - договору фінансового лізингу № 11764/10/21-Г, укладеного 22 жовтня 2021 року між ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» та ОСОБА_1

Стягнуто з ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 суму сплачених платежів у розмірі 184 098,20 грн.

Стягнуто з ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» судові витрати з оплати судового збору у розмірі 992,40 грн та витрати на правову допомогу - 4 500,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір фінансового лізингу є нікчемним, оскільки сторонами не було дотримано вимог щодо нотаріального посвідчення такого договору, тому підлягають застосуванню наслідки недійсності нікчемного договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» задоволено.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» про захист прав споживачів відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 448,60 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 18 788,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції врахував, що спеціальними нормами Закону України «Про фінансовий лізинг», які мають пріоритет перед нормами частини другої статті 799 ЦК України, передбачено, що договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.

Позивач не довів, що заявляв вимогу щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу до його укладення чи під час укладення, отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про нікчемність договору фінансового лізингу від 22 жовтня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції також вказав, що суд першої інстанції, вирішуючи цю справу, застосував норми Закону України «Про фінансовий лізинг», які втратили чинність як на момент укладення договору, так і на час розгляду справи.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, взявши до уваги надані стороною відповідача докази на підтвердження понесених витрат, відсутність клопотання позивача про зменшення таких витрат, а також те, що апеляційну скаргу відповідача задоволено, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення на користь відповідача витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, підлягають задоволенню у розмірі 18 788,00 грн.

Короткий зміст касаційної скарги

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

31 серпня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Оболонського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

15 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2023 року у справі № 465/1231/22 (провадження № 61-6251св22).

Заявник указує, що до спірних правовідносин суд мав застосувати положення статей 203, 215, 209, 220, 799, 806 ЦК України. Правочин є нікчемним, оскільки договір не посвідчено нотаріально.

Суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження того, що на час подачі апеляційної скарги відповідач сплатив гонорар за правову допомогу у розмірі 13 420,00 грн.

У договорі про надання правової допомоги, укладеному між адвокатом та відповідачем, не встановлено розмір та/або порядок обчислення адвокатського гонорару, що не дає можливості пересвідчитись у дійсності домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Крім того, з наданої копії договору вбачається, що він укладений майже три роки тому.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» укладений договір фінансового лізингу № 11764/10/21-Г. Строк лізингу - 24 місяці. Сторони у договорі погодили графік та суми платежів.

Згідно з додатковою угодою № 2 до договору фінансового лізингу від 22 жовтня 2021 року № 11764/10/21-Г ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» передало ОСОБА_1 автомобіль марки «Hyundai», модель «Sonata», 2016 рік випуску, VIN-код НОМЕР_1 .

На виконання пункту 10 договору позивач вніс авансовий платіж у розмірі 132 340,50 грн на поточний рахунок ТОВ «УЛФ-ФІНАНС».

03 листопада 2022 року, згідно з актом тимчасового вилучення майна (у межах застосування оперативно-господарських санкцій) у зв`язку із наявністю заборгованості зі сплати лізингових платежів, у ОСОБА_1 вилучено автомобіль марки «Hyundai», модель «Sonata», державний номер НОМЕР_2 , а ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» прийняло вказаний автомобіль.

28 листопада 2022 року ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» направило ОСОБА_1 повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу (його розірвання), в якому повідомило, що договір фінансового лізингу від 22 жовтня 2021 року № 11764/10-21-Г вважається розірваним з 09 грудня 2022 року.

Із розрахунку заборгованості зі сплати лізингових платежів до договору фінансового лізингу від 22 жовтня 2021 року № 11764/10/21-Г вбачається, що за період з 22 жовтня 2021 року до 03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 сплатив ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» платежі у загальному розмір 184 098,20 грн, із яких 132 340,50 грн - авансовий платіж.

Встановлено, що інтереси ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Гончаров Д. О.

У апеляційній скарзі адвокат Гончаров Д. О. вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат складається із: сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги - 1 488,60, витрат на поштовий зв`язок, витрат на професійну правничу допомогу - 13 420,00 грн; інші додаткові витрати, які очікує понести відповідач, будуть залежати від кількості судових засідань, а також від обсягу вчинення інших процесуальних дій, в яких братиме участь адвокат. Остаточний розрахунок судових витрат, понесених відповідачем, буде подано до закінчення апеляційного розгляду справи або після закінчення розгляду справи у строки, передбачені ЦПК України.

До заяви про розподіл судових витрат адвокат Гончаров Д. О. додав: договір про надання правової (правничої) допомоги від 18 березня 2020 року, акт від 12 червня 2023 року приймання-передачі правової (правничої) допомоги до договору від 18 березня 2020 року, з якого встановлено, що адвокат надав такі послуги: складення апеляційної скарги - 13 420,00 грн; участь у судовому засіданні 23 травня 2023 року - 2 684,00 грн, складання відповіді на відзив на апеляційну скаргу - 2 684,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

З огляду на зазначене та враховуючи параграф 1 глави 58 ЦК України вбачається, що у частині другій статті 806 ЦК України закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК України), тому до договору лізингу можуть застосовуватися лише норми параграфа 1 глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави.

Таку правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2023 року у справі №465/1231/22 (провадження № 61-6251св22), на яку, як на підставу касаційного оскарження, посилався заявник.

Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, договір лізингу був укладений 22 жовтня 2021 року, тобто вже після набрання чинності новим Законом України від 04 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг» (набрав чинності 13 червня 2021 року), і тому правовідносини, які виникли між сторонами у справі, регулюються цим законом в новій редакції, який визначає загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Згідно із статтею15 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, чинній на час укладення договору) договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі.

Договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін.

Договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору (частина третя статті 15 Закону).

Таким чином, починаючи з 13 червня 2021 року, нормами Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.

Тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Установивши, що перед укладенням та на момент укладення договору фінансового лізингу ОСОБА_1 не заявляв вимог щодо нотаріального посвідчення договору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорюваний договір відповідає вимогам частини третьої статті 15 Закону України «Про фінансовий лізинг», тому обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, та відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Посилання суду на пріоритет Закону України «Про фінансовий лізинг» перед ЦК України є недоцільним, оскільки частина третя статті 806 ЦК України передбачає застосування особливостей окремих видів і форм лізингу. Проте це не вплинуло на правильність вирішення спору.

Посилання ОСОБА_1 , як на підставу касаційного оскарження, на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2023 року у справі № 465/1231/22 (провадження № 61-6251св22), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Щодо доводів касаційної скарги про ненадання відповідачем доказів оплати послуг адвоката, понесених у суді апеляційної інстанції, та відсутності у договорі про надання правничої допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, колегія суддів зазначає таке.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. Уразі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Суд апеляційної інстанцій надав оцінку поданим доказам, зокрема, договору про надання правової (правничої) допомоги від 18 березня 2020 року, акту приймання-передачі правової (правничої) допомоги за договором про надання правової (правничої) допомоги від 18 березня 2020 року, що складений 12 червня 2023 року і є невід`ємною частиною цього договору (пункт 5.5 договору).

Крім того, у пункті 6.5 постанови від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зробив висновок, що «за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу)».

Таким чином, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доказам, поданим представником відповідача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, з урахуванням вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, дійшов висновку про їх співмірність із заявленими вимогами. При цьому апеляційний суд констатував, що позивач не скористався своїм правом, наданим йому положенням частини шостої статті 137 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець