Постанова ККС ВС від 21.11.2024 № 557/356/23 (51-1794 км 24)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа  № 557/356/23

провадження № 51-1794 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  

головуючого  суддівОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю:  секретаря судового засідання прокурора захисника  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 13 березня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 лютого 2023 року за № 12023181080000035, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця  с. Грушівки Березнівського району, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше судимого, останнього разу за вироком Гощанського районного суду Рівненської області від 28 листопада 2022 року за ст. 126-1, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки 2 місяці,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.  

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Гощанського районного суду Рівненської області від 13 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ст. 126-1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки 3 місяці. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком цього суду від 28 листопада 2022 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки 4 місяці.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 , будучи ранiше судимим за вироком Гощанського районного суду Рiвненської областi від 28 листопада 2022 року за  ст.  126-1 КК України, на шлях виправлення та перевиховання не став та до відбуття покарання протягом тривалого часу умисно систематично вчиняв фізичне та психологічне насильство щодо колишньої дружини ОСОБА_8 та неповнолітньої доньки ОСОБА_7 , що призвело до фізичних та психологічних страждань, емоційної залежності та погіршення якості життя потерпілих.

Так, ОСОБА_7 03 жовтня 2022 року приблизно о 19:47, перебуваючи на  АДРЕСА_1 , нецензурно висловлювався на адресу колишньої дружини ОСОБА_8 , намагався вчинити бійку з останньою, шарпав її за одяг, тобто вчинив фізичного та психологiчного характеру домашнє насильство, внаслiдок чого була завдана шкода психiчному здоров`ю потерпілої.

За вищевказаним фактом ОСОБА_7 постановою Гощанського районного суду Рівненської області від 17 жовтня 2022 року притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Крiм того, ОСОБА_7 03 листопада 2022 року та 14 січня 2023 року за аналогічних обставин вчинив своїми умисними діями фізичного та психологiчного характеру домашнє насильство щодо ОСОБА_8 , внаслiдок чого була завдана шкода її психiчному здоров`ю.

Постановами Гощанського районного суду Рівненської області від 28 листопада 2022 року та 06 лютого 2023 року ОСОБА_7 за цими фактами притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 07 лютого 2023 року приблизно о 19:10, перебуваючи в тому ж місці, нецензурно висловлювався до колишньої дружини ОСОБА_8 , погрожував, вчинив домашнє насильство, внаслiдок чого була завдана шкода психiчному здоров`ю потерпілої.

Крiм того, ОСОБА_7 протягом тривалого часу умисно систематично вчиняв фiзичне та психологiчне насильство щодо своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_7 .

Зокрема, ОСОБА_7 20 січня та 19 серпня 2022 року, перебуваючи по  АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї доньки ОСОБА_7 , внаслiдок чого була завдана шкода психiчному здоров`ю потерпілої.

Постановами Гощанського районного суду Рівненської області 07 лютого та 29 серпня 2022 року ОСОБА_7 за цими фактами притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Також, ОСОБА_7 26 листопада 2022 року приблизно о 17:00, за аналогічних обставин вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_7 , внаслiдок чого могла бути завдана шкода психiчному здоров`ю потерпілої.

За вищевказаним фактом ОСОБА_7 23 грудня 2022 року постановою Гощанського районного суду Рівненської області притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 09 лютого 2023 року приблизно о 13:30, перебуваючи по АДРЕСА_1 , нецензурно висловлювався на адресу своєї доньки ОСОБА_7 , вчинивши домашнє насильство, внаслiдок чого була завдана шкода психiчному здоров`ю потерпілої.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить оскаржені вирок і ухвалу змінити в частині призначеного ОСОБА_7 покарання.

Вважає, що судами неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, оскільки, на її думку, при призначенні покарання застосуванню підлягали положення ч. 4 ст. 70, а не ч. 1 ст. 71 КК України.

Крім того, захисник вказує на те, що всупереч вимог статей 50, 65 КК України судами не враховано повною мірою дані про особу засудженого, обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також позицію потерпілої ОСОБА_7 . Наведене призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

Захисник стверджує, що оскаржені судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу від прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, надійшли заперечення, у яких вона, посилаючись на безпідставність викладених стороною захисту доводів, просить судові рішення залишити без зміни, а скаргу - без задоволення.

Аналогічну позицію висловив прокурор ОСОБА_5 у суді касаційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й  визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

При  перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду    

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.

Беручи до уваги те, що розгляд кримінального провадження відбувся в порядку ч.  3  ст.  349 КПК України, а також, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 126-1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, Суд, керуючись вимогами ст. 433 КПК України, не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.

Доводи захисника ОСОБА_6 зводяться фактично до незгоди з призначеним ОСОБА_7 покарання, яке, на її думку, є невідповідним ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість. Однак така позиція захисника не заслуговує на увагу.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави,                                   що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Статтею 65 КК України закріплено загальні засади призначення покарання, які визначають що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням вищевикладених норм права.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суди при призначенні покарання ОСОБА_7 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахували ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, дані про особу винного, який раніше судимий за вчинення аналогічного кримінального правопорушення, однак на шлях виправлення не встав, знехтувавши гарантованим Конституцією України правом потерпілих на повагу до їх гідності, наявність на його утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, те, що він працевлаштований, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, однак перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога, має негативну характеристику за місцем проживання.

Крім того, суди зважили на обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_7

- щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обставини, що його обтяжують, та дійшли висновку про необхідність призначення покарання винному у межах санкції ст. 126-1 КК України з урахуванням положень Загальної частини цього Кодексу.

З огляду на наведене, позиція захисника ОСОБА_6 щодо неврахування судами  пом`якшуючих покарання обставин при призначенні покарання ОСОБА_7 -необґрунтована.

Що стосується решти обставин, про які вказує захисник у касаційній скарзі, зокрема висловлення винним бажання стати на захист держави від збройної агресії РФ, жалю щодо вчиненого та вибачень у потерпілих, то вони також були предметом оцінки судів, проте не можуть бути визнані такими, що суттєво впливають на призначення покарання ОСОБА_7 . Заслуговує на увагу й те, що хоча потерпіла ОСОБА_7 і зазначила, що вибачила батька, однак при визначенні йому міри покарання покладалась на розсуд суду.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням обставин цього кримінального провадження, відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання.

Суд звертає увагу, що Законом України № 3687-IX від 08 травня 2024 року Кримінальний кодекс України доповнено ст. 81-1, якою передбачено, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом, за умов визначених цією статтею.

Порядок такого звільнення регламентовано Розділом VIIІ «Виконання судових рішень» КПК України, а тому у разі виявлення засудженим бажання проходження служби в Збройних Силах України, він може реалізувати його в порядку виконання вироку.

Доводи захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судами, яке полягає у безпідставному, на її думку, застосуванні положень ч. 1 ст. 71 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 , замість ч. 4 ст. 70 цього Кодексу, також є необґрунтованими.

Виходячи з приписів кримінального закону, правила призначення покарання, передбачені ч. 4 ст. 70 КК України, та про які йдеться у касаційній скарзі захисника, застосовуються в разі, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що особа винна ще й в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому нею до постановлення попереднього вироку. При цьому суд зобов`язаний в остаточне, призначене за сукупністю кримінальних правопорушень, покарання зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України у випадку, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

З огляду на наведені положення, визначальним моментом при вирішенні питання, яка стаття 70 чи 71 КК України підлягає застосуванню при призначенні покарання за новим вироком, є момент вчинення засудженим кримінального правопорушення («до» чи «після» ухвалення попереднього вироку).

Так, суд першої інстанції, встановив, що ОСОБА_7 , будучи раніше засудженим за вироком Гощанського районного суду Рівненської області від 28 листопада 2022 року за ст. 126-1, ч. 1 ст. 71 КК України, покарання за яким не відбув, знову вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України.

Відповідальність за цією статтею передбачена за вчинення домашнього насильства, тобто умисного систематичного вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Невід`ємною ознакою домашнього насильства, передбаченого диспозицією

ст. 126-1 КК України, є його систематичність, тобто вчинення ряду діянь, кожне з яких окремо може й не містити ознак цього злочину, але у сукупності призводить до наслідків, визначених диспозицією цієї статті.

Словосполучення «систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства» описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків.

Відповідно до усталеної практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, відображеної, зокрема, у постановах від 28 лютого 2023 року (справа № 725/4683/20, провадження № 51-6067 км 21), від 28 травня 2024 року (справа № 522/2378/22, провадження № 51-7447 км 23), домашнє насильство майже ніколи не становить собою окремий епізод, а зазвичай охоплює кумулятивне та взаємопов`язане фізичне, психологічне, сексуальне, емоційне, вербальне та фінансове насильство щодо близького члена сім`ї чи партнера, наслідки якого виходять за межі обставин окремого епізоду. Воно становить собою триваюче правопорушення, що характеризується продовжуваним зразком поведінки, в якому кожен окремий інцидент є цеглиною більш загального зразку поведінки.

З урахуванням наведених особливостей складу вказаного кримінального правопорушення закінченим вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення є з моменту вчинення домашнього насильства втретє. Вчинення окремих епізодів до постановлення попереднього вироку не утворюють закінченого злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України, а тому не можуть бути враховані при призначенні покарання в контексті ч. 4 ст. 70 КК України.

Зважаючи на те, що домашнє насильство, вчинене засудженим, набуло ознаки «систематичності», а відповідно і стало закінченим кримінальним правопорушенням, вже після ухвалення попереднього вироку, то при призначенні покарання в даному випадку застосуванню підлягала саме ч. 1 ст. 71, а не ч. 4 ст. 70 КК України, як це і було зроблено місцевим судом.

До аналогічних висновків дійшов і суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок в апеляційному порядку, та із зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення, обґрунтовано залишив вказане рішення без зміни, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.

Постановлені у кримінальному провадженні вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх ухвалення.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 13 березня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                                       ОСОБА_3