Хмельницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 753/95/21

провадження № 61-3800сво23

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,

Фаловської І. М., Червинської М. Є.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2021 року у складі судді Котвицького В. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого

2023 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.

Сутність правової проблеми у справі

1. На підставі наказу комунального підприємства «Господар Дарницького району міста Києва» від 25 грудня 2012 року № 57 «Про зміну договору найму житлових приміщень», договір найму двокімнатної квартири (житлова площа 30,8 кв. м), за спільною згодою усіх дорослих членів сім`ї, у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача, було оформлено на позивачку, зі складом сім`ї: вона, чоловік - ОСОБА_3 , його син від попереднього шлюбу - ОСОБА_4 та їх спільна дочка - ОСОБА_2 .

2. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у сторін виник спір щодо порядку користування спірним житлом. Позивачка посилається на відсутність у неї та її неповнолітньої дочки доступу до наданої їй у користування квартири, фактичне її зайняття відповідачами, які проживають кожен в окремій кімнаті.

3. З метою відновлення та захисту свого права та права неповнолітньої дочки на житло, ОСОБА_1 просила суд встановити порядок користування спірною квартирою, виділивши у її з дочкою користування одну із кімнат, іншу - залишити у користуванні відповідачів, а також зобов`язати балансоутримувача укласти окремі договори найму зі сторонами.

4. Перед Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постало питання щодо:

- розмежування правового регулювання відносин, пов`язаних з встановленням порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду (частина четверта статті 816 Цивільного кодексу України) та його поділу з укладенням окремих договорів найму житлового приміщення (статті 47, 61, 63, 104 Житлового кодексу України);

- визначення можливості встановлення порядку користування квартирою державного житлового фонду, за яким у користування наймачів будуть виділені жилі приміщення (кімнати), які не відповідають нормі жилої площі, передбаченій статтею 47 ЖК України.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

5. У січні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», третя особа ? Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві адміністрації, про зміну умов договору найму жилого приміщення квартири та встановлення порядку користування квартирою.

6. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є наймачем квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат площами 16,5 кв. м та 14,3 кв. м відповідно. Зазначена квартира не приватизована, належить до державного житлового фонду та перебуває у комунальній власності. Право наймача вказаної квартири вона набула на підставі наказу КП «Господар Дарницького району міста Києва» від 25 грудня 2012 року № 57, яким внесено зміни до договору найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (житлова площа 30,8 кв. м), за спільною згодою усіх дорослих членів сім`ї, у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача ОСОБА_5 переоформлено договір найму на неї зі складом сім`ї: чоловік ? ОСОБА_3 , син ? ОСОБА_4 , дочка ? ОСОБА_2 .

7. Посилалася на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року у зазначеній квартирі проживає її колишній чоловік з сином від першого шлюбу ОСОБА_4 . Кожен з них займає окрему кімнату, а її з малолітньою дитиною не впускають до квартири, відмовляють у виділенні окремої кімнати для проживання.

8. Зауважувала, що вона з дочкою неодноразово намагалася потрапити до квартири з наміром проживати в ній, проте кожен раз реалізація її права на проживання закінчувалась конфліктом з відповідачами. Водночас всі особові рахунки на сплату комунальних послуг відкриті на її ім`я як основного квартиронаймача.

9. У грудні 2020 року вона звернулась до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» із заявою про внесення змін до договору найму, однак листом від 23 грудня 2020 року їй відмовлено у зміні договору найму у зв`язку з відсутністю згоди

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

10. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , просила суд:

- встановити порядок користування квартирою

АДРЕСА_1 та виділити: у користування ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_2 житлову кімнату площею 16,5 кв. м, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ? житлову кімнату площею 14,3 кв. м, а коридор, ванну, вбиральню, кухню залишити у спільному користуванні;

- зобов`язати КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» внести зміни в договір найму квартири АДРЕСА_1 шляхом укладення з ОСОБА_1 окремого договору найму житлової кімнати площею 16,5 кв. м в квартирі АДРЕСА_1 зі складом сім`ї: ОСОБА_1 , малолітня дочка ? ОСОБА_2 , залишивши право спільного користування нежитловими приміщеннями, та з відкриттям окремого рахунку на ім`я ОСОБА_1 .

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки у спірній квартирі житлова площа якої становить 30,8 кв. м, проживають четверо осіб, то встановлення порядку користування цією квартирою призведе до погіршення житлових умов цих осіб, ураховуючи встановлену норму розміром 13,65 кв. м на одну особу. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції вважав, що спосіб користування квартирою, про який заявляють позивачки, є неможливим, оскільки запропонований порядок встановлення користування квартирою покращить їх житлові умови за рахунок погіршення житлових умов відповідачів.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2021 року залишено без змін.

14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, зазначивши, що договір найму може укладатися лише на ізольоване жиле приміщення, а тому вимоги позивачки про укладення окремих договорів найму на кімнати, які є суміжніми між собою, не ґрунтуються на вимогах закону. Запропонований експертом варіант утворення окремих ізольованих кімнат передбачає виконання певних робіт, які на момент розгляду справи не проведені, кімнати не перетворені в окремі ізольовані, а укладення договору найму з позивачкою на кімнату площею 16,5 кв. м позбавляє можливості відповідачів потрапити до іншої кімнати площею 14,3 кв. м. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважив, що питання усунення перешкод у користуванні квартирою не було предметом розгляду у цій справі, оскільки позивачкою такі вимоги не заявлялися.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. 15 березня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає підстави, передбачені пунктом 2, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України для відкриття касаційного провадження (суди в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладено у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 206/4576/15-ц).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

18. Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі 753/95/21 та витребувано матеріали справи з Дарницького районного суду м. Києва.

19. У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року справу призначено до розгляду.

21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

22. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року прийнято справу до розгляду та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій залишили конфлікт невирішеним, позбавивши її можливості ефективного захисту порушених, невизнаних та оспорюваних прав на користування наданою їй житловою нерухомістю.

24. Посилається на те, що якщо особам вже надано у користування житлове приміщення, яке з самого початку не відповідало встановленим в ЖК України нормам житлової площі з розрахунку на одну особу, то встановлення порядку користування вказаним житловим приміщенням не призведе до звуження прав осіб, а лише зробить легітимним та можливим користування особами тією чи іншою кімнатою.

25. Зосереджує увагу на тому, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що предметом позову є не тільки зміна договору найму, а й встановлення порядку користування спірною квартирою, а відмова судом першої інстанції у задоволенні цієї вимоги була предметом апеляційного оскарження.

26. Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про погіршення житлових прав відповідачів ґрунтуються на припущеннях.

27. Внаслідок відмови у позові про встановлення порядку користування квартирою та зміну договору найму житлового приміщення особа, яка переслідує легітимну мету щодо безперешкодного користування належним на праві найму житлом для проживання, фактично позбавляється захисту такого права через застарілі норми ЖК України, прийнятого 30 червня 1983 року, які не відповідають реаліям сьогодення та змісту теперішніх суспільних відносин. Вказане призводить до того, що особи, які зловживають своїм правом на користування житловим приміщенням і створюють неприйнятні умови для проживання, мають привілейовані права в порівнянні з правами осіб, які також мають право на користування житловим приміщенням, проте не можуть в силу своїх фізичних та психоемоційних властивостей протистояти такому зловживанню. У такій категорії справ суд, фактично встановлюючи порушення права особи, не захищає порушене право, не поновлює його, а констатує неможливість його поновлення через вимоги застарілого житлового законодавства.

28. З урахуванням необхідності ефективного вирішення спору та поновлення її прав на користування наданою їй житловою площею, позивачка вважає, що наявні підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 206/4576/15-ц.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29. Спірним житловим приміщенням є двокімнатна квартира

АДРЕСА_1 , яка відноситься до державного житлового фонду.

30. Згідно з витягом з наказу КП «Господар Дарницького району міста Києва» від 25 грудня 2012 року № 57 внесено зміни до договору найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (житлова площа 30,8 кв. м), за спільною згодою усіх дорослих членів сім`ї, у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача ОСОБА_5 , переоформлено договір найму на ОСОБА_1 зі складом сім`ї: чоловік ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_2 .

31. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року у справі № 753/2832/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований у 2008 році, розірвано.

32. Відповідно до експертного висновку № 686/04/2021, складеного 09 квітня 2021 року на замовлення позивачки, квартира АДРЕСА_1 складається з двох кімнат площею 16,5 кв. м та 14,3 кв. м, коридору площею 4,9 кв. м, вбиральні площею 1,0 кв. м, ванної площею 2,0 кв. м, кухні площею 5,9 кв. м. Вхід до кімнати площею 14,3 кв. м здійснюється через кімнату площею 16,5 кв. м. Існує технічна можливість перепланування квартири для утворення двох ізольованих кімнат, що включає здійснення ремонтно-будівельних робіт, зокрема щодо встановлення перегородок. Для утворення окремих ізольованих кімнат необхідно демонтувати перегородку кладової та встановити нову перегородку з дверним прорізом, забезпечивши можливість проходу з коридору через відокремлену частину кімнати № 5 (площею 16,5 кв. м).

Позиція Верховного Суду

33. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступних висновків.

34. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, таякщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

35. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

36. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

37. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відсту від висновків щодо застосування норм права (статей 47, 61, 63, 104 ЖК України, частини четвертої статті 816 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 206/4576/15-ц, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 753/5290/16-ц.

38. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 206/4576/15-ц, вказано, що: зміна договору найму використовується для уникнення конфліктів в сім`ї у зв`язку із спільним використанням жилих приміщень, умовами його оплати в утримання. Умови, при яких допускається зміна договору найму жилого приміщення, є: згода наймача, членів його сім`ї і наймодавця, відповідність розміру жилої площі, щодо якої укладається окремий договір найму, нормативам, відповідність умов жилого приміщення вимогам статті 63 ЖК України. […] Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що у квартирі проживають та зареєстровані: ОСОБА_2 ., ОСОБА_1 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 , а укладання окремого договору найму жилого приміщення у судовому порядку за відсутності згоди членів сім`ї наймача недопустима, оскільки кімнати не відповідають вимогам статті 63 ЖК Української РСР.

39. Порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду (частина четверта статті 816 ЦК України). З викопіювання плану за поверхами видно, що спірна квартира складається з 3-х окремих житлових кімнат площею: 17,3 кв. м, 12,6 кв. м та 10,1 кв. м, кухні - 7,9 кв. м, ванної кімнати - 2,8 кв. м, вбиральні - 1,2 кв. м, коридорів: 7,6 та 1,3 кв. м, загальна площа квартири становить 66,6 кв. м, житлова площа квартири складає 39,9 кв. м. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що виділення позивачу у користування житлової кімнати площею 10,1 кв. м, а відповідачам залишення у користуванні кімнати житловою площею 17,3 кв. м, 12,5 кв. м, суперечитиме чинному законодавству, оскільки відповідачі є особами різної статі, а тому не можуть бути заселені до однієї кімнати, перш за все з огляду на те, що жодна з цих кімнат не забезпечить мінімальної житлової площі для двох осіб. Таким чином, з урахуванням розміру жилої площі, що припадає на кожного члена сім`ї є неможливим виділення окремих приміщень без порушення санітарних норм на житлове приміщення, такий виділ порушує права та законні інтереси інших членів сім`ї та погіршує житлові умови всіх членів сім`ї.

40. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 753/5290/16-ц за вимогами про становлення порядку користування житловим приміщенням, згідно з яким: вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що виділення позивачу у користування окремої житлової кімнати площею 20,7 кв. м, а відповідачам залишення в користування кімнати житловою площею 30,6 кв. м, порушує права та законні інтереси відповідачів та погіршує житлові умови всіх членів сім`ї, з огляду на законодавчу встановлену норму жилої площі 13,65 кв. м, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

41. Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах, викликана тим, що позови (вимоги) про встановлення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду та про зміну умов договору найму (укладення окремого договору найму), є різними за правовими та фактичним підставами. Право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов`язує з певними межами. Тому з урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК України.

42. На думку колегії суддівДругої судової палати Касаційного цивільного суду, з урахуванням визначеного приватно-правовими нормами обмеженого кола підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, необхідності дотримання вимог розумності при тлумаченні матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, а також дотримання ієрархії актів цивільного законодавства, обґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для відступлення від висновку щодо застосування статей 47, 61, 63, 104 ЖК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 206/4576/15-ц і від 14 серпня 2019 року у справі № 753/5290/16-ц, і розмежувати вимоги (способи захисту права) щодо встановлення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду та про зміну умов договору найму.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

43. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

44. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

45. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

46. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

47. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

49. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

50. За положеннями статті 1 ЖК України, конституційне право на житло забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєного житла, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

51. Згідно із статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

52. Відповідно до статті 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

АДРЕСА_2 . Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

54. Частиною першою статті 48 ЖК України передбачено, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.

55. Статтею 47 ЖК України встановлена норма жилої площі 13,65 кв. м на одну особу.

56. Пункт 53 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470, передбачає, що жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. Рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в населеному пункті визначається і періодично переглядається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських рад народних депутатів спільно з радами профспілок виходячи з даних статистичної звітності.

57. Згідно з постановою виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів та Президії Київської міської ради профспілок від 15 липня 1985 року № 582 «Про порядок застосування у м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР» (з подальшими змінами) жилі приміщення у м. Києві надаються громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі, але не більше однієї кімнати на одну особу і не менш як 9 кв. м жилої площі. Громадяни визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, якщо вони мають площу до 7,5 кв. м, включно на кожного члена сім`ї.

58. Згідно зі статтею 103 ЖК України договір найму жилого приміщення може бути змінено відповідно до вимог законодавства України.

59. Положеннями частин першої, другої статті 104 ЖК України передбачено, що член сім`ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу.

60. У разі відмови членів сім`ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

61. Спірна квартира, в якій зареєстровано чотири особи, має дві житлові кімнати площею 14,3 кв. м та 16,5 кв. м, які не є ізольованими (вхід до кімнати площею 14,3 кв. м здійснюється через житлову кімнату площею 16,5 кв. м), отже відсутні правові підстави, визначені ЖК України, для внесення змін до договору найму квартири АДРЕСА_1 шляхом укладення окремого договору найму житлової кімнати.

62. Водночас слід звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

63. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

64. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41)).

65. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

66. Велика Палата Верховного Суду зауважувала також щодо неможливості оцінки спірних правовідносин лише залежно від того, як позивач сформулював позовну вимогу, і кого вказав відповідачем за цією вимогою. У кожному випадку суд повинен встановити зміст спірних правовідносин (обставини, пов`язані з правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів). Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити зміст спору. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, із неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є; позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24-27, 30-32, 96-98), від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (пункти 41-46), від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18 (пункт 8.35), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 55), від12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 51)).

67. Відповідно до частини першої статті 5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

68. Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником (стаття 18 ЖК України).

69. Згідно з положеннями статті 15 ЖК України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства України, на території району, міста, району в місті: здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30);керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих рад (частина перша статті 18); приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради (стаття 51), затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду (стаття 52); видають ордери на жилі приміщення (частина перша статті 58,частина перша статті 122, частина друга статті 141).

70. Положеннями частин першої, другої статті 24 ЖК України для експлуатації державного і громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку.

71. Житлово-експлуатаційні організації забезпечують схоронність житлового фонду і належне його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.

72. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад відносить здійснення обліку відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням, а також надання житла (стаття 30).

73. Виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація (їй підпорядковані районні у місті Києві державні адміністрації), яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

74. Спірна квартира знаходиться у будинку державного житлового фонду, який перебуває у розпорядженні Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації. На підставі розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 33 від 30 січня 2015 року житловий будинок АДРЕСА_1 передано у господарське відання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва».

75. Враховуючи повноваження органів виконавчої влади, належним відповідачем за вимогою про зміну умов договору найму житлового приміщення (квартири АДРЕСА_1 ), яке віднесене до державного житлового фонду, є також Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація.

76. Враховуючи, що орган, який здійснює облік та управління відповідним житловим фондом, до складу якого входить спірна квартира та який є належним відповідачем за вимогами про укладення окремих договорів найму не залучений до участі у справі, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині слід відмовити саме з цієї підстави.

77. Суди попередніх інстанцій зазначеного не урахували, не визначились з повноваженнями органів місцевого самоврядування щодо обліку та управління об`єктами державного житлового фонду, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про можливість розгляду по суті вимог ОСОБА_1 про укладення окремих договорів найму, заявлених до інших наймачів та обслуговуючої організації, про зміну умов договору найму.

78. Водночас, у справі, яка переглядається в касаційному порядку, позивачкою заявлено також вимогу про захист її порушених зі сторони відповідачів прав щодо користування наданою їй у найм житловою квартирою шляхом встановлення судом порядку користування нею.

79. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

80. Частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

81. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

82. Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

83. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

84. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

85. За змістом статті 62 ЖК України до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України.

86. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

87. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

88. Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно слід визнати існування ієрархії між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі). Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Такий спосіб вирішення колізії норм ЦК з нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див. рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України, Великою Палатою Верховного Суду, касаційними судами (див. постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293 сво 23)).

89. Позови (вимоги) про встановлення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду та про зміну умов договору найму (укладення окремого договору найму), є різними за правовими та фактичним підставами. Право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов`язує із певними межами. Тому з урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК України.

90. Відповідно до частин першої, четвертої статті 816 ЦК України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов`язків щодо володіння та користування житлом. Порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.

91. Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд. Потрібно розмежовувати зміну умов договору найму (укладення окремого договору найму) щодо жилого приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду та встановлення порядку користування таким приміщенням.

92. Судами попередніх інстанцій встановлено, що правовою підставою для користування сторонами спірною квартирою є наказ КП «Господар Дарницького району міста Києва» № 57 від 25 грудня 2012 року, згідно з яким основним квартиронаймачем є ОСОБА_1 , склад її сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . Відтак, можливість проживання сторін у справі у спірній квартирі житловою площею 30,8 кв. м була встановлена ще у

2012 році, договір найму не переукладався, доказів перебування сторін на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, сторонами не надано.

93. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірним житловим приміщенням, суди попередніх інстанцій не урахували наявність між квартиронаймачем та колишніми членами її сім`ї, спору щодо користування наданою їм у встановленому законом порядку у найм квартирою, відсутність можливості у сторін досягти домовленості щодо порядку користування спільним житлом, у зв`язку із чим не вирішили спір по суті, дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для вирішення вимог про визначення порядку користування житловим приміщенням.

94. Більш того, суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що питання усунення перешкод у користуванні квартирою не було предметом розгляду у цій справі, не урахувавши, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом стало саме створення відповідачами перешкод у користуванні наданою їй у найм квартирою та намір захистити своє право шляхом визначення порядку користування квартирою.

95. З огляду на характер спірних правовідносин (визначення порядку користування наданою сторонам у найм квартирою, житловою площею

30,8 кв. м), наявності у ній двох кімнат, в яких можуть проживати по дві особи однієї статті (позивачка з дочкою та відповідач з сином), а також наявності технічної можливості експлуатації кожної кімнати відокремлено (висновок експерта № 686/04/2021 від 09 квітня 2021 року), висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою є передчасними.

Висновки про застосування норм права

96. З урахуванням наведеного, колегія суддів зауважує, що встановлення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду та зміна умов договору найму (укладення окремого договору найму), є різними способами захисту права.

97. Право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов`язано з певними межами. З урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК України.

98. Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд за позовом наймача або особи, яка постійно проживає разом з ним.

99. Отже положення статті 816 ЦК України не передбачають будь-яких обмежень реалізації права наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду, не пов`язують з площею наданого у найм житлового приміщення.

Щодо відступлення від висновків Верховного Суду

100. Консультативна рада Європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

101. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

102. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування відповідних правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

103. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, у порівнянні з фактичними обставинами справи, у якій висловлена правова позиція Верховного Суду, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для відступу чи уточнення висновків Верховного Суду.

104. Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ставилось питання про необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 206/4576/15-ц та від 14 серпня 2019 року у справі № 753/5290/16-ц.

105. У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 206/4576/15-ц спірні правовідносини стосувались виключно питання зміни умов договору найму житлового приміщення, без заявлення вимог про встановлення порядку користування спірною квартирою. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що з урахуванням розміру спірної жилої площі, що припадає на кожного члена сім`ї, виділення окремих приміщень без порушення санітарних норм на житлове приміщення є неможливим, такий виділ порушує права та законні інтереси інших членів сім`ї, які є особами різної статі, а тому не можуть бути заселені до однієї кімнати.

106. У постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 753/5290/16-ц Верховний Суд, погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, зазначив, що виділення позивачу у користування окремої житлової кімнати площею 20,7 кв. м, а іншим відповідачам, які є особами різної статі, - кімнати житловою площею 30,6 кв. м, порушує права та законні інтереси відповідачів та погіршує житлові умови всіх членів сім`ї. З огляду на відновлення порушених житлових прав позивача шляхом його вселення у квартиру, не визначення конкретної кімнати для проживання не порушує його прав, оскільки передбачає можливість користування усіма приміщеннями квартири.

107. З огляду на викладене, необхідності у відступленні від висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, ухвалених за інших позовних вимог та фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

108. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

109. Ураховуючи наведені вище висновки щодо неналежності суб`єктного складу відповідачів у справі за вимогами ОСОБА_1 про зміну умов договору найму, не залучення до участі у справі органу, уповноваженого здійснювати облік та управління об`єктами державного житлового фонду, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні в частині підстав для відмови у задоволенні зазначених вимог.

110. Водночас, в частині вирішення позовних вимог про встановлення порядку користування спірною квартирою, суди попередніх інстанцій не визначилися з нормою матеріального права, яка підлягає до застосування, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких вимог.

111. Суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки поданим сторонам доказам щодо запропонованого порядку користування спірною квартирою та справедливого розподілу наданої сторонам у користування житлової площі.

112. Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, надавати оцінку поданим сторонами доказам.

113. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

114. За викладених обставин, враховуючи строк розгляду справи судами та повноваження суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне частково скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

115. При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити докази в їх сукупності, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу й доводів учасників справи, а також провести розподіл понесених учасниками справи судових витрат.

116. З огляду на те, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат згідно положень ЦПК України та усталеної судової практики, повинен бути здійснений тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району

м. Києва», третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про зміну умов договору найму жилого приміщення змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. Постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району

м. Києва», третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування квартирою скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська