Цивільний кодекс УРСР не передбачав можливості спадкування після 5 років спільного проживання: суд відмовив заявниці у встановленні факту її проживання зі спадкодавцями

Встановити факт її проживання зі спадкодавцями однією сім`єю, не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини – з такою заявою до суду звернулася жителька Хмельниччини. За її словами, у 1993 році на прохання двох тіток вона переїхала до їхнього будинку, де доглядала за ними, готувала їжу, вела з ними спільне господарство.

Після їхньої смерті у 2000 році відкрилася спадщина, яка складається з права на дві земельні частки (пай), розміром 2,96 умовних кадастрових гектарів кожна. Минулого року вона звернулася до приватного нотаріуса із завою про прийняття спадщини, проте та їй відмовила, оскільки немає судового рішення про підтвердження факту спільного проживання зі спадкодавцями однією сім`єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини.

Красилівський районний суд Хмельницької області у задоволенні заяви відмовив. Виходив з того, що на момент відкриття спадщини після смерті спадкодавців у 2000 році, діяли положення Цивільного кодексу УРСР, які не передбачали можливості спадкування особами, котрі протягом 5 років постійно проживали зі спадкодавцем однією сім`єю до відкриття спадщини.

Заявниця оскаржила рішення до апеляційного суду. Просила його скасувати та задовольнити заяву. На її думку, п`ятирічний строк проживання однією сім`єю повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, у тому числі до набрання чинності Цивільного кодексу України.

Як встановив суд, апелянтка з 1993 року до дня смерті спадкодавців проживала з ними однією сім`єю. Спадкоємців І, ІІ та ІІІ черги вони не мають. Спадкові справи не заводилися. Апелянтка на час відкриття спадщини після смерті спадкодавців їхньою спадкоємицею не була.

Апеляційний суд зауважив на роз’яснення Пленуму Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», за яким відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01.01.2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР. Коли ж спадщина відкрилася до набрання чинності Цивільним кодексом України й строк на її прийняття не закінчився до 01.01.2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

«Враховуючи, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та те, що визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлих в лютому та травні 2000 року спадкодавців закінчився в серпні та листопаді 2001 року відповідно, тобто до 01.01.2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР», – зазначив апеляційний суд.

Колегія суддів ХАС констатувала, що за нормами чинного на час відкриття спадщини законодавства апелянтка не мала права на спадкування за законом майна померлих у 2000 році, позаяк не належала до кола їхніх спадкоємців. Тож вона не може вважатися особою, яка прийняла спадщину відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу Української РСР (постанова Верховного Суду від 21.03.2023 року у справі №547/23/21). Відтак колегія відхилила її апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду залишила без змін.

З постановою апеляційного суду у справі № 677/956/23 можна ознайомитися у ЄДРСР.

Пресслужба Хмельницького апеляційного суду