№331/6717/25 Постанова від 18 березня 2026 року Щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду про задоволення та про відмову у задоволенні подання виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон

Постанова

Іменем України

18 березня 2026 року

м. Київ

справа № 331/6717/25

провадження № 61-2064св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

стягувач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

боржник - ОСОБА_1 ,

головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка підписана представником Істамовою Іриною Володимирівною, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року в складі колегії: Гончар М. С., Кухаря С. В., Трофимової Д. А.,

Історія справи

У листопаді 2025 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косінов І. В. завернувся з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2025 року в задоволенні подання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косінова І. В. про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2025 року відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 ЦПК України, окремо від рішення суду не допускається. Стаття 353 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду;

апеляційним судом встановлено, що оскаржувана ухвала Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2025 року про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України у цій справі не входить до виключного переліку ухвал суду першої інстанції, передбачених статтею 353 ЦПК України, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду;

відповідно до пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України (ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду) окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку лише ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Таким чином, зазначена ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України не може бути оскаржена в апеляційному порядку;

помилкове зазначення в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції про можливість оскарження цієї ухвали в апеляційному порядку не може бути підставою для перегляду останньої судом апеляційної інстанції. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Аргументи учасників справи

16 лютого 2026 року АТ КБ «Приватбанк» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Істамовою І. В., на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року, в якій просило:

скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду

направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження;

судові витрати за подання касаційної скарги покласти на відповідача.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

у судовій практиці сформовано підходи щодо можливості апеляційного оскарження ухвали про відмову у застосуванні тимчасового обмеження у праві виїзду та не враховано: існування альтернативних правових позицій; не навів мотивів відступу від них; не забезпечив єдності застосування норм процесуального права;

апеляційний суд залишив без уваги наявні постанову Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 488/926/16-ц та постанову Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 234/14340/16;

тлумачення пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з поданням про ухвалення якого звернувся виконавець до суду, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судового рішення про стягнення з боржника заборгованості і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо. А отже, відмова у відкритті апеляційного провадження призвела до фактичного позбавлення скаржника права на апеляційний перегляд судового рішення, яке безпосередньо впливає на можливість ефективного виконання судового рішення.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

17 березня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 03 березня 2026 року зазначено наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (див. DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (пункт 31 частини першої статті 353 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Касаційний суд враховує та нагадує, що питання про те, які ухвали підлягають оскарженню в апеляційному порядку без рішення суду неодноразово вирішувалися Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду. Зокрема:

(1) «у статтях 175, 293 ЦПК України у редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди, у пункті 8 частини першої статті 293 цього Кодексу передбачено право оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін. У зв`язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про те, що така ухвала суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права і зазначеним вище Рішенням Конституційного Суду України» (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження № 61-6555сво18);

(2) «тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою) має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову у залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову у залишенні заяви без розгляду разом з рішенням суду першої інстанції» (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18);

(3) «ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції» (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18);

(4) «тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення» (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21).

Об`єднана палата з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист. Суть цього підходу полягає в тому, що:

1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, є самостійними об`єктами апеляційного оскарження;

2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);

3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 202/18514/13-ц (провадження № 61-6628сво25)).

Ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист. З урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору. Наведене узгоджується з пунктом «d» статті 3 Рекомендації R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, держави мають відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України). Законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України) перелік судових рішень не є вичерпним: ухвала, зазначена в цій нормі процесуального права, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку; за відсутності ухвали в зазначеному переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої права в інший спосіб). Тлумачення частини другої статті 352 ЦПК України (статті 254 ГПК України), за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду лише в разі їх зазначення в переліку, наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є звужувальним; таким, що не враховує випадки, за яких ухвали постановлені вже після ухвалення рішення суду по суті спору або особа з інших причин не має можливості відновити свої права без оскарження ухвали місцевого суду в апеляційному порядку. На користь такого висновку свідчить і той факт, що не всі ухвали суду першої інстанції, щодо яких у процесуальних кодексах є вказівка на можливість їх апеляційного оскарження, зазначені в переліку, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України. Наприклад, відповідно до статті 469 ЦПК України ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені цим Кодексом; відповідно до частини третьої статті 487 цього Кодексу ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції. Однак зазначені ухвали не згадуються в переліку, що міститься у частині першій статті 353 ЦПК України (див. пункти 25-31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23)).

Касаційний суд вже вказував, що:

тлумачення пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися з урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду;

особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з поданням про ухвалення якого звернувся державний виконавець, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судових рішень про стягнення з боржника заборгованості, і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо;

у зв`язку з цим ухвала суду як про задоволення, так і про відмову у задоволенні подання державного чи приватного виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон може бути оскаржена в апеляційному порядку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 488/926/16-ц (провадження № 61-15328св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 295/6031/18 (провадження № 61-6350св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року в справі № 234/14340/16 (провадження № 61-16210св23)).

У справі, що переглядається:

ухвалою суду першої інстанції відмовлено узадоволенні подання головного державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України;

ухвалою суду апеляційної інстанції відмовлено у відкритті апеляційного провадження на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання виконавця щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, оскільки така ухвала суду першої інстанції не підлягає оскарженню окремо від рішення суду;

апеляційний суд не врахував, що тлумачення пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися з урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду; особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з поданням про ухвалення якого звернувся державний виконавець, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судових рішень про стягнення з боржника заборгованості, і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо; у зв`язку з цим ухвала суду як про задоволення, так і про відмову у задоволенні подання державного чи приватного виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Тому апеляційний суд зробив помилковий висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання виконавця щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що оскаржена ухвала апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати; передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадженні.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка підписана представником Істамовою Іриною Володимирівною, задовольнити частково.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко