№686/22480/22 Постанова ККС ВС від 16.04.2025 р Щодо кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 110 КК України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 686/22480/22

провадження № 51-3838 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у спеціальному відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 22022240000000102 від 05 травня 2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина рф, уродженця с. Майма Республіки Алтай рф, депутата Державної Думи Федеральних Зборів рф,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 травня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2025 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 травня 2025 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 3 ст. 110 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту виконання вироку, тобто з моменту його фактичного затримання.

За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_7 було визнано винуватим у скоєнні умисних дій, вчинених представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110 КК України), з огляду на таке.

Депутат Державної Думи Федеральних Зборів рф восьмого скликання ОСОБА_7 , який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади рф, уповноваженим брати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів рф, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і збройних сил рф, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет і територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу рф, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю рф над політичними й економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, а також порушують принципи міжнародного законодавства, перебуваючи за адресою: вул. Охотний ряд, 1, м. Москва, рф, узяв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів рф, де підтримав постанову зі зверненням до Президента рф з проханням розглянути питання про визнання рф самопроголошених Донецької та Луганської народних республік як самостійних, суверенних і незалежних держав, чим учинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує, що судами попередніх інстанцій:

1). здійснено кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia), однак у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_7 :

- отримав інформацію про наявне стосовно нього кримінальне переслідування та пред`явлене обвинувачення, оскільки наведені в судових рішеннях засоби комунікації, на думку сторони захисту, не є реальними доказами отримання обвинуваченим повісток, повідомлень про підозру, обвинувального акта тощо;

- намагався уникнути правосуддя або відмовлявся від свого права бути присутнім у суді;

2). безпідставно поширено на ОСОБА_7 норми КК України, зокрема положення ч. 3 ст. 110 цього Кодексу, оскільки:

- прокурором не надано доказів того, що на обвинуваченого як на громадянина іншої країни покладено обов`язок дотримання норм Конституції України, а диспозицією ст. 110 КК України не передбачено відповідальності за порушення норм міжнародного права;

- положення ч. 1 ст. 8 КК України в цьому випадку не можуть бути застосовані, адже в обвинувальному акті відсутні відомості про те, що дії ОСОБА_7 призвели до заподіяння шкоди правам і свободам громадян України або інтересам України;

- з огляду на зміст статей 5, 6 кодифікації Комісії міжнародного права ООН, обвинувачений ОСОБА_7 володіє імунітетом (ratione materiae) від кримінального переслідування в національній судовій системі, адже є посадовою особою рф, обвинувачення стосується дій, вчинених ним як представником влади, а згоди на притягнення до кримінальної відповідальності він не надавав, тому кримінальне переслідування ОСОБА_7 може бути здійснене тільки відповідними органами міжнародної судової юрисдикції.

Крім того, захисник зазначає, що постанова зі зверненням до Президента рф, у підтриманні якої обвинувачується ОСОБА_7 :

- винесена за законодавством іншої країни та наразі не скасована й не визнана такою, що суперечить міжнародним нормам, а тому її законність й обґрунтованість не можуть оцінюватися за вітчизняним законодавством;

- прийнята колегіальним органом, а тому голос окремого депутата сам по собі не має значення, при цьому зміст цієї постанови полягав у зверненні до Президента рф, до дій та рішень якого (зокрема, і за результатом розгляду вказаної постанови) ОСОБА_7 не має жодного стосунку.

Таким чином, на думку захисника, відсутній безпосередній причинний зв`язок між діями ОСОБА_7 та наслідками, що ставляться йому за вину.

На касаційну скаргу захисника заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала свою касаційну скаргу і просила її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі захисника доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

Щодо порушення права ОСОБА_7 на захист під час здійснення спеціального провадження (in absentia)

Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами 1, 2, 4-7 цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора.

Особа, зазначена в абз. 1 цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора.

Згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України повістки про виклик підозрюваного в разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора.

З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний уважається належним чином ознайомленим з її змістом.

За статтею 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

Повістки про виклик обвинуваченого в разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 цього Кодексу та на офіційному вебсайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті суду обвинувачений уважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 червня 2024 року у справі № 759/3950/18 (провадження № 51-7105 км 23).

Як видно з матеріалів справи, досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 здійснювалися на підставі постановлених судових рішень про спеціальне судове провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Разом з тим спеціальне провадження у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 проведено відповідно до вимог зазначених вище норм процесуального права, оскільки було вжито всіх заходів для повідомлення обвинуваченого про здійснення стосовно нього кримінального провадження, про дату, час і місце розгляду справи шляхом публікування оголошень на офіційних сайтах Генеральної прокуратури, судової влади України та в газеті «Урядовий кур`єр» і направлення всіх документів його захиснику.

Так, у вироку місцевий суд, посилаючись на зміст матеріалів справи, зазначив таке:

- у межах досудового розслідування кримінального провадження ОСОБА_7 08 квітня 2022 року складено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, і направлено на сайт Державної Думи Федеральних Зборів рф. Таким же чином були направлені й повістки про виклик ОСОБА_7 до слідчого відділу УСБУ в Хмельницькій області для його допиту як підозрюваного, однак останній не з`явився до слідчого без поважних причин;

- з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_7 , у порядку статей 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» було залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області - адвоката ОСОБА_6 , якій відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному (обвинуваченому);

- копія обвинувального акта стосовно ОСОБА_7 була вручена захиснику обвинуваченого та направлена на електронну адресу Державної Думи Федеральних Зборів рф;

- після надходження провадження до суду обвинувачений ОСОБА_7 інформувався також у всі доступні процесуальні для суду способи, передбачені ст. 323 КПК України. Зокрема, повідомлення про виклик до суду розміщувалися на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора, на офіційному вебсайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, а також публікувалися в газеті «Урядовий кур`єр». Крім того, про усі судові засідання проводилися за участю захисника обвинуваченого.

Також Суд зважає і на позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в справі «Санадер проти Хорватії» (рішення від 12 лютого 2015 року), про те, що судовий розгляд за відсутності обвинуваченого сам собою не суперечить Конвенції, оскільки той факт, що особа проживає на території, непідконтрольній органам влади, виправдовує неможливість повідомлення обвинуваченого про провадження або забезпечити його присутність з боку органів влади.

Отже, орган досудового розслідування і суди попередніх інстанцій виконали вимоги КПК України щодо повідомлення ОСОБА_7 про здійснення стосовно нього спеціального досудового розслідування та судового розгляду.

За таких обставин колегія суддів уважає необґрунтованими доводи захисника про те, що повідомлення обвинуваченого про кримінальне провадження шляхом публікацій у газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному сайті суду не є реальними доказами отримання обвинуваченим повісток, повідомлень про підозру, обвинувального акта тощо, адже така позиція сторони захисту не узгоджується з наведеними вище положеннями кримінального процесуального закону та практикою Верховного Суду і Європейського суду з прав людинищодо можливості здійснення спеціального судового провадження (in absentia) за відсутності обвинуваченого.

Крім того, Верховний Суд не бере до уваги тверджень захисника про відсутність у справі відомостей про те, що обвинувачений намагався уникнути правосуддя або відмовлявся від свого права бути присутнім у суді, оскільки, як було встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_7 на стадії досудового розслідування не з`являвся за викликами до слідчого, внаслідок чого був оголошений у державний та міжнародний розшук. При цьому, як було зазначено вище, під час спеціального судового провадження вживалися всі необхідні дії, передбачені КПК України, для належного повідомлення обвинуваченого про дату, час та місце судового розгляду, проте останній для участі в судових засіданнях не з`являвся.

Щодо врахування судами попередніх інстанцій наявних у справі доказів та висновки судів за результатом їх дослідження

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до положень ст. 94 цього Кодексу.

Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції зазначив, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину за встановлених судом обставин підтверджується відомостями, зафіксованими:

- у протоколі огляду від 10 березня 2022 року та додатках до нього, у тому числі оглянутим у суді оптичним DVD-диском, згідно з яким об`єктами огляду були публікації на офіційному сайті Державної Думи Федеральних Зборів рф, де виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів рф 15 лютого 2022 року з питання «Про проєкт постанови Державної Думи Федеральних Зборів № 582-43-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних Зборів рф до Президента рф про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», відповідно до якого суд установив, що із 450 депутатів Державної Думи Федеральних Зборів рф у голосуванні брали участь 368 депутатів, з яких за вказане звернення проголосував 351 депутат, у тому числі, відповідно до поіменного списку, і ОСОБА_7 ;

- протоколі огляду електронних документів від 07 квітня 2022 року з додатками, у тому числі оглянутим у суді оптичним DVD-диском, у якому здійснено огляд ресурсів мережі «Інтернет» на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови від 15 лютого 2022 року № 58243-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних Зборів рф до Президента рф про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», федеральних законів рф від 22 лютого 2022 року № 75578-8 і 75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між рф і Донецькою народною республікою» та «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між рф і Луганською народною республікою». Також було оглянуто тексти проєктів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федеральних Зборів рф щодо зазначених законопроєктів. У додатках до цього протоколу містилися паспортні дані проєкту постанови № 58243-8, її текст, у якому наголошується на тому, що: «депутати Державної Думи Федеральних Зборів уважають обґрунтованим та морально виправданим визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки», що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Також у додатках містяться паспортні дані законопроєктів № 75578-8 та 75577-8, їх тексти, у яких прямо вказується (у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку рф військової допомоги для «усунення загрози». Саме ці статті вказують на початок військових дій з метою начебто захисту.

- протоколі огляду від 27 березня 2022 року, згідно з яким суд установив, що предметом огляду був офіційний вебсайт Державної Думи рф, де в розділі «Депутати» виявлено сторінку з інформацією про депутата Державної Думи восьмого скликання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також на інших вебресурсах - його біографію;

- протоколі огляду від 29 березня 2022 року, відповідно до якого суд установив, що предметом огляду був офіційний вебсайт Державної Думи рф, де зафіксовано, що ОСОБА_7 15 лютого 2022 проголосував за проєкти постанов Державної Думи № 58243-8 та 70489-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних Зборіврф до Президента рф про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки»;

- протоколі огляду від 15 вересня 2022 року, згідно з яким суд установив, що предметом огляду була офіційна вебсторінка ООН в Україні, на якій містилися публікації, що підтверджують факти загибелі цивільних осіб у результаті збройного нападу рф на Україну 24 лютого 2022 року та вчинення воєнних злочинів;

- вироках Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26 квітня 2023 року (справа № 733/923/22), Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2023 року (справа № 585/2381/22), Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2024 року (справа № 369/3120/23), Тростянецького районного суду Сумської області від 03 червня 2024 року (справа № 588/156/24), Деснянського районного суду міста Чернігова від 13 червня 2024 року (справа № 748/2095/23), Херсонського міського суду Херсонської області від 05 серпня 2024 року (справа № 766/1560/24), Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2024 року (справа № 748/1469/24), якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил рф на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб.

Отже, проаналізувавши перелічені вище докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд у межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані, отримані із цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

За таких обставин місцевий суд дійшов переконання про те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 110 КК України, -посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою сторони захисту, погодився з наведеними вище висновками суду першої інстанції та зазначив, що ці докази відповідають вимогам щодо належності, допустимості й достовірності, а їх сукупність - достатності та взаємозв`язку, що підтверджують вину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за наведених у вироку обставин, яка доведена поза розумним сумнівом та підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів.

Щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 110 КК України

Об`єктивна сторона інкримінованого засудженому злочину, серед іншого, характеризується активними діями, вчиненими з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Зміна території - це будь-які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрисдикцію іншої держави або зменшення території України шляхом утворення на території іншої суверенної держави. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який може бути призначений тільки Верховною Радою України (ст. 73 Конституції України, п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про всеукраїнський референдум»).

Тобто об`єктивна сторона цього злочину виявляється у конкретній формі - дії, вчиненій з метою зміни меж території або державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Суб`єкт вказаного злочину є загальним, суб`єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.

Аналогічна позиція знайшла своє відображення в постанові Верховного Суду від 15 липня 2025 року (справа № 686/13251/22).

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суди попередніх інстанцій, визнаючи ОСОБА_7 винуватим у скоєнні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, зазначили таке:

- ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів рф, 15 лютого 2022 року взяв участь у засіданні та підтримав постанову зі зверненням до Президента рф з проханням розглянути питання про визнання рф самопроголошених Донецької та Луганської народних республік як самостійних, суверенних і незалежних держав, проголосувавши за таку постанову. При цьому кожен депутат, у тому числі й він, здійснював голосування особисто;

- усі 400 депутатів Державної Думи Федеральних Зборів рф, які брали участь у голосуванні за проєкти федеральних законів про ратифікацію договорів про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між рф та самопроголошеними Донецькою і Луганською народними республіками, одноголосно проголосували за;

- у своїх виступах окремі депутати Державної Думи рф, зокрема ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також офіційний представник Президента рф ОСОБА_12 , безпосередньо перед самим голосуванням 22 лютого 2024 року, позитивно оцінили «прийняте рішення» як факт, що уже відбувся, хоча саме голосування за вказані законопроєкти відбувалося значно пізніше їх виступів;

- через невеликий проміжок часу Президент рф оголосив рішення про початок спеціальної військової операції в Україні, збройні сили та інші військові формування рф 24 лютого 2022 року приблизно о 05:00, застосовуючи ракети, авіацію, броньовану техніку та інше озброєння, завдавши вогневих ударів, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України.

За таких обставин суди дійшли переконання, що зазначене, у тому числі чітке узгодження дій, свідчить про безумовну попередню змову депутатів Державної Думи Федеральних Зборів рф (до складу яких входив і ОСОБА_7 ) між собою і з представниками влади та збройних сил рф про посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Щодо можливості притягнення ОСОБА_7 як депутата Державної Думи Федеральних Зборів рф до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 110 КК України

У касаційній скарзі захисник стверджує, що, з огляду на зміст статей 5, 6 кодифікації Комісії міжнародного права ООН, обвинувачений ОСОБА_7 володіє імунітетом (ratione materiae) від кримінального переслідування в національній судовій системі, адже він є посадовою особою рф, обвинувачення стосується дій, вчинених ним як представником влади, а згоди на притягнення до кримінальної відповідальності він не надавав, тому кримінальне переслідування може бути здійснене тільки відповідними органами міжнародної судової юрисдикції.

Однак ця позиція сторони захисту, на думку колегії суддів, не є такою, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.

Так, як видно з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій було проаналізовано кримінальне процесуальне законодавство на предмет наявності у ОСОБА_7 дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, однак такого не встановлено, оскільки:

- в Україні питання дипломатичного імунітету регулюється Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93, відповідно до якого депутати Державної Думи рф таким видом імунітету не наділені;

- жодна з ратифікованих Україною конвенцій, зокрема Віденська конвенція про консульські зносини 1961 року, Конвенція про спеціальні місії 1969 року, Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року, Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру, не наділяє депутатів Державної Думи рф дипломатичним імунітетом.

Водночас колегія суддів зауважує, що, з огляду на практику Верховного Суду (установлену в кримінальних провадженнях, у яких було притягнуто до кримінальної відповідальності депутатів Державної Думи рф за ч. 3 ст. 110 КК України за аналогічних обставин справи) Україна може поширювати свою кримінальну юрисдикцію на громадян рф, зокрема, депутатів Державної Думи рф, серед іншого, у частині притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені розд. І «Злочини проти основ національної безпеки України» і розд. XX «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» КК України.

Реалізація вказаних прав та обов`язків знайшла відображення у ст. 8 КК України, відповідно до якої іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України (постанови від 11 грудня 2025 року у справі № 686/6637/23, 17 березня 2026 року у справі № 686/13109/22, ухвали від 29 травня 2025 року у справі № 686/22916/22, від 26 травня 2025 року у справі № 686/22462/22, від 28 липня 2025 року у справі № 607/6056/23, від 22 вересня 2025 року у справі № 686/20908/22).

Що ж стосується доводів захисника про те, що положення ч. 1 ст. 8 КК України в цьому випадку не можуть бути застосовані, адже в обвинувальному акті відсутні відомості про те, що дії ОСОБА_7 призвели до заподіяння шкоди правам і свободам громадян України або інтересам України, то Суд уважає їх безпідставними.

Так, згідно зі змістом обвинувального акта, викладаючи фактичні обставини вчинення злочину, які прокурор уважав установленими (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України), сторона обвинувачення вказала, що ОСОБА_7 , будучи представником влади рф, а саме депутатом Державної Думи Федеральних Зборів рф, брав участь у голосуванні за постанову зі зверненням до Президента рф з проханням розглянути питання про визнання рф самопроголошених Донецької та Луганської народних республік як самостійних, суверенних і незалежних держав та разом з іншими депутатами проголосував за цю постанову. При цьому зазначені дії Державної Думи Федеральних Зборів рф були частиною злочинного плану, бо вони стали приводом для ескалації воєнного конфлікту та були покладені в основу виправдання перед громадянами рф і світовою спільнотою воєнної агресії, яка призвела до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей (у тому числі дітей) чи отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна й інфраструктури.

Зазначені обставини були встановлені судом першої інстанції (з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції) за результатом дослідження наявних у справі доказів (серед яких: протоколи оглядів від 10, 27, 29 березня, 07 квітня, 15 вересня 2022 року), та покладені в основу формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним (абз. 1 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України).

Крім того, Верховний Суд зазначає, що згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України, тобто скоєнні представником влади умисних дій, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110 КК України).

Разом з тим, як вказано в обвинувальному акті та встановлено судами попередніх інстанцій, обставини, за яких ОСОБА_7 скоїв інкримінований йому злочин, та в цілому його протиправні дії суперечать не тільки статтям 1-3 Конституції України, а й вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, а також порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09 грудня 1981 року № 36/103, 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХIХ), 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), якими закріплено обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння і заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців чи засилання цих найманців на територію іншої держави.

Водночас Суд звертає увагу на те, що визнання інших державних утворень - «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території (про що, згідно з рішеннями судів попередніх інстанцій, і ставилося питання в постанові зі зверненням до Президента рф з проханням розглянути питання про визнання рф самопроголошених Донецької та Луганської народних республік як самостійних, суверенних і незалежних держав, за яку разом з іншими депутатами Державної Думи Федеральних Зборів рф проголосував і ОСОБА_7 ), є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України, що охоплюється диспозицією ч. 3 ст. 110 КК України.

Беручи до уваги зазначене, а також з огляду на те, що посягання на територіальну цілісність і недоторканність України суперечить не тільки Конституції України, а й нормам міжнародного права, Верховний Суд уважає, що доводи касаційної скарги захисника про те, що на обвинуваченого як на громадянина іншої країни не покладено обов`язку дотримання норм Конституції України, а диспозицією ст. 110 КК України не передбачено відповідальності за порушення норм міжнародного права, жодним чином не спростовують висновків оскаржуваних судових рішень щодо наявності доказів і підстав для притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 110 КК України та не свідчать про допущення судами попередніх інстанцій істотних порушень вимог КПК України чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, у свою чергу, перешкодило або могло перешкодити їм ухвалити законні й обґрунтовані рішення в цій частині.

За таких обставин та ураховуючи, що суб`єкт злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, є загальним, а суб`єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу, касаційна скарга сторони захисту в частині доводів про неможливість поширення на ОСОБА_7 норм ч. 3 ст. 110 КК України не підлягає задоволенню.

Щодо причинно-наслідкового зв`язку між інкримінованими ОСОБА_7 протиправними діями та наслідками, що ставляться йому за вину

Кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини) або інших тяжких наслідків. Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому ст. 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об`єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.

Як видно з вироку, на підтвердження наявності кваліфікуючої ознаки діяння, передбаченої ч. 3 ст. 110 КК України, тобто дій, які призвели до загибелі людей або інших наслідків, суд першої інстанції (з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції), посилаючись на зміст наявних у справі доказів, зазначив таке:

- ОСОБА_7 як депутат Державної Думи Федеральних Зборів рф, разом з іншими депутатами голосуючи за постанову зі зверненням до Президента рф з проханням розглянути питання про визнання рф самопроголошених Донецької та Луганської народних республік як самостійних, суверенних і незалежних держав, у такий спосіб, будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків;

- вказані рішення Державної Думи Федеральних Зборів рф були частиною злочинного плану, адже сам факт їх існування використовувався під час створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами рф та світовою спільнотою;

- дії рф призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, чи отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури;

- ці наслідки є загальновідомими, адже факт широкомасштабного вторгнення рф на територію України з 24 лютого 2022 року встановлено рішеннями міжнародних організацій (резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-П/І від 02 березня 2022 року «Про агресію проти України», пунктами 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», пунктами 17, 18 Наказу від 16 березня 2022 року за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ);

- заподіяння наведених в обвинуваченні наслідків та їх тяжкість підтверджуються вироками Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26 квітня 2023 року (справа № 733/923/22), Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2023 року (справа № 585/2381/22), Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2024 року (справа № 369/3120/23), Тростянецького районного суду Сумської області від 03 червня 2024 року (справа № 588/156/24), Деснянського районного суду міста Чернігова від 13 червня 2024 року (справа № 748/2095/23), Херсонського міського суду Херсонської області від 05 серпня 2024 року (справа № 766/1560/24), Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2024 року (справа № 748/1469/24), якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил рф на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб.

Отже, беручи до уваги вказане та з огляду на зміст оскаржуваних судових рішень, згідно з якими факт наявності наслідків російської військової агресії (фундаментом якої стала постанова про звернення до Президента рф з проханням розглянути питання про визнання рф самопроголошених Донецької та Луганської народних республік як самостійних, суверенних і незалежних держав, за яку разом з іншими депутатами Державної Думи Федеральних Зборів рф голосував і ОСОБА_7 ) та їх тяжкість:

- констатовані нормативними (хоча і засудженими з точки зору міжнародного права) актами рф;

- встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України;

- засуджені міжнародними актами колективного реагування, а тому не потребують окремого судового доказування (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 686/27031/22),

доводи касаційної скарги захисника про те, що вказана постанова була винесена за законодавством іншої країни та наразі не скасована й не визнана такою, що суперечить міжнародним нормам, а тому її законність й обґрунтованість не можуть оцінюватися за вітчизняним законодавством, на переконання колегії суддів, жодним чином не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо винуватості ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 110 КК України, зокрема і за кваліфікуючою ознакою діяння - вчинення дій, які призвели до загибелі людей або інших наслідків.

Крім того, що стосується посилань у сторони захисту на те, що зазначена постанова була прийнята колегіальним органом, а тому голос окремого депутата сам по собі не має значення, при цьому зміст цієї постанови полягав у зверненні до Президента рф, до дій та рішень якого (зокрема, і за результатом розгляду вказаної постанови) ОСОБА_7 не мав жодного стосунку, то Верховний Суд уважає їх необґрунтованими, оскільки, наводячи такі твердження, захисник не вказує, яким саме чином вони спростовують висновки судів попередніх інстанцій про те, що прийняття (за результатом «позитивного» голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів рф) цієї постанови стало формальною підставою для ратифікації рф 22 лютого 2022 року договорів про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між рф та Донецькою і Луганською народними республіками та, як наслідок, подальшого повномасштабного військового вторгнення на територію України і початку бойових дій з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.

Ураховуючи вказане і виходячи зі змісту касаційної скарги захисника, колегія суддів не бачить обґрунтованих та вмотивованих підстав для її задоволення в частині доводів про відсутність безпосереднього причинного зв`язку між діями ОСОБА_7 , і наслідками, що ставляться йому за вину.

Висновки Верховного Суду щодо кваліфікації дій засудженого

Ураховуючи зазначене вище, колегія суддів уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 110 КК України, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, досліджених місцевим судом доказів та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, є правильною, а його вина у вчиненні цього кримінального правопорушення - доведеною поза розумним сумнівом, тому касаційна скарга захисника в частині необхідності закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України задоволенню не підлягає.

Висновки Верховного Суду за результатом касаційного розгляду

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили або могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення, у ході касаційного розгляду не встановлено, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Водночас колегія суддів касаційного суду, враховуючи як практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Колоцца проти Італії», «Меденіца проти Швейцарії», «Шомоді проти Італії» та інші) щодо можливості проведення заочного кримінального провадження, так і вимоги ч. 3 ст. 400 КПК України, яка передбачає умови подання апеляційної скарги обвинуваченим, стосовно якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, уважає за необхідне зазначити про те, що засуджений навіть після закінчення строків на апеляційне чи касаційне оскарження не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, та він не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущені під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 травня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2025 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3