Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2026 року
м. Київ
справа № 214/2983/24
провадження № 13-97кс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_18 ,
прокурора ОСОБА_19 ,
захисника засудженого ОСОБА_20 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_21 на вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041750000180, за обвинуваченням
ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307, частиною третьою статті 307, частиною другою статті 311 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
УСТАНОВИЛА:
Обставини кримінального провадження та зміст рішень національних судів, що переглядаються
1. Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 09 жовтня
2024 року ОСОБА_22 засуджено:
- за частиною другою статті 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;
- за частиною третьою статті 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;
- за частиною другою статті 311 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
2. Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень частини третьої
статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), яким, зокрема, вирішено питання щодо запобіжного заходу, долі речових доказів та судових витрат.
3. Відповідно до встановлених місцевим судом фактичних обставин, що викладені в його мотивувальній частині, ОСОБА_22 , переслідуючи злочинний умисел, направлений на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини з метою збуту, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, у невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше 05 лютого 2024 року, між гаражами неподалік від будівлі на вул. Саксаганського, 33 у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, у невстановленої досудовим розслідуванням особи придбав з метою збуту пакунок з розфасованою порошкоподібною речовиною, та розуміючи, що у сліп пакетах знаходяться психотропні речовини амфетамін, метамфетамін, особливо небезпечні психотропні речовини МДМА, PVP, а також речовина псевдоефедрин, яка віднесена до прекурсорів, переніс до себе додому на АДРЕСА_2 Дніпропетровської області, де став зберігати з метою збуту.
4. Надалі, 05 лютого 2024 року ОСОБА_22 перевіз розфасовані порошкоподібні речовини до СТО, що біля КНП «Криворізька МДЛ № 4», що на вул. Володимира Великого, 33 у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, звідки на автомобілі «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого знаходилась інша особа (встановлена в рамках кримінального провадження), перевіз на територію ГБК «Озерний», що на вул. Медова у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, де під час огляду автомобіля в його салоні виявлено та вилучено пакунки з підписаною та розфасованою речовиною, що містить психотропну речовину амфетамін, загальною масою 5,0129 г, метамфетамін загальною масою 9,1162 г, особливо небезпечну психотропну речовину МДМА загальною масою 3,3689 г, PVP загальною масою 61,2899 г, речовину, яка віднесена до прекурсорів, псевдоефедрин, загальною масою 5,9204 г.
5. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_20 в інтересах ОСОБА_22 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено.
6. Вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня 2024 року змінено, та виключено кваліфікацію дій ОСОБА_22 за частиною другою статті 307 КК України.
7. Ухвалено вважати ОСОБА_22 засудженим за частиною третьою
статті 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, за частиною другою статті 311 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
8. На підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
9. Указані рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржено першим заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_21 у касаційному порядку.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
10. У касаційній скарзі перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_21 (далі - прокурор) ставить питання про зміну вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції через неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
11. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд, врахувавши обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, його щире каяття, не встановив обставин, які б обтяжували покарання, однак, призначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, хоча і призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією частини третьої статті 307 КК України, проте безпідставно не застосував положення статті 69-1 КК України.
12. Переглядаючи вирок суду в апеляційному порядку, за встановлених обставин справи та даних, які характеризують особу засудженого, суд апеляційної інстанції також констатував про відсутність правових підстав для застосування положень статті 69-1 КК України стосовно ОСОБА_22 , у зв`язку з цим без належного обґрунтування відмовив у задоволенні апеляційних вимог сторони захисту у цій частині.
13. А тому стверджує, що суди обох інстанцій допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, поряд з цим не врахували усталену практику Верховного Суду, що є підставою для зміни оскаржуваних судових рішень.
14. Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Підстави розгляду кримінального провадження Великою Палатою Верховного Суду
15. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України № 1402-VIII
від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, тобто шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
16. Частиною другою статті 434-1 КПК України передбачено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
17. За приписами частини четвертої статті 434-2 КПК України про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, де викладає мотиви стосовно необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному частинами першою-четвертою статті 434-1 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених частиною п`ятою статті 434-1 вказаного Кодексу.
18. Крім того, відповідно до пункту 7 § 3 Перехідних положень Розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Позиції учасників судового провадження
19. У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити з підстав, викладених у її змісті, та змінити судові рішення судів попередніх інстанцій.
20. Захисник ОСОБА_20 , вказуючи про обґрунтованість касаційної скарги сторони обвинувачення, просив її задовольнити у повному обсязі.
21. Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду, щодо застосування норми права
22. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Велика Палата у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
23. Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 434-1 КПК України Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі, а також розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах заявлених касаційних вимог з дотриманням положень статті 433 цього Кодексу.
24. Згідно з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України
від 14 квітня 2016 року (справа № 5-23кс (15)16), при призначенні покарання із застосуванням статті 69-1 КК України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно.
25. У вказаній постанові Верховний Суд України зазначив про те, що справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілого. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди. Суд дослідив норму права, передбачену статтею 69-1 КК України, положеннями якої встановлено особливий порядок (спеціальні правила) призначення покарання, та дійшов висновку про те, що аналіз приписів наведеної норми свідчить, що передбачені в ній правила призначення покарання можуть застосовуватися при вчиненні злочину будь-якого ступеня тяжкості, незалежно від форми його вини, наявності ознак співучасті тощо.
26. Аналізуючи пункти 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, Верховний Суд України вказав, що там закріплені такі обставини як: а) з`явлення із зізнанням;
б) щире каяття; в) активне сприяння розкриттю злочину; г) добровільне відшкодування завданого збитку; д) усунення заподіяної шкоди - тобто такі види обставин, які пом`якшують покарання і певним (позитивним) чином характеризують післязлочинну (посткримінальну) поведінку особи. Однак у різних кримінальних провадженнях не всі одразу ознаки, передбачені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, можуть бути наявними.
27. Виходячи з матеріалів кримінальної справи, в якій було встановлено, що особа вчиненням злочину нікому не завдала збитків та не заподіяла шкоду, Верховний Суд України вважав, що неможливість застосування положень статті 69-1 КК України до осіб, які вчинили злочини за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктом 1 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, коли збитки або шкоду злочином заподіяно не було, порушує принцип справедливості, обмежує принципи рівності та індивідуалізації юридичної відповідальності, оскільки ступінь суспільної небезпечності злочинів без заподіяння збитків або шкоди значно нижчий, ніж злочинів, якими такі збитки або шкоду було заподіяно.
Аналізуючи мотиви колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі- колегія суддів) стосовно необхідності відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року (справа № 5-23кс (15)16), щодо застосування статті 69-1 КК України, Велика Палата виходить з наступного.
28. Колегія суддів впевнена у тому, що законодавець не випадково обрав серед інших, передбачених частиною першою статті 66 КК України, обставин, які пом`якшують покарання, саме обставини, передбачені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, оскільки у своїй сукупності вони створюють умови для максимально швидкої сатисфакції (відчуття задоволеності у результатах кримінального провадження) у осіб, які безпосередньо постраждали від вчиненого щодо них кримінального правопорушення, як в моральному (наприклад, щире каяття), так і в матеріальному (відшкодування шкоди) аспекті. Саме наявність цих двох умов створює як у потерпілого, так і у суспільства в цілому уявлення справедливості.
29. Відповідно до частини першої статті 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
30. Аналіз частини першої статті 69-1 КК України вказує на те, що підставою для її застосування виступає сукупність таких умов: 1) наявність обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу; 2) відсутність обставин, які обтяжують покарання; 3) визнання обвинуваченим своєї вини.
31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 66 КК України при призначенні покарання, обставинами, які його пом`якшують, визнаються з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
32. Редакція цього пункту частини першої статті 66 КК України з використанням коми та сполучника «або» вказує на те, що ним передбачено три самостійні обставини, які пом`якшують призначене покарання: 1) з`явлення із зізнанням;
2) щире каяття; 3) активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Наявність щонайменше однієї із зазначених обставин у контексті статті 66 КК України виступає достатньою підставою для того, щоб бути врахованою судом при призначенні покарання.
33. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, виступають добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Редакція цього пункту частини першої статті 66 КК України з використанням сполучника «або» вказує на те, що в ньому передбачено дві самостійні обставини, які пом`якшують призначене покарання: 1) добровільне відшкодування завданого збитку; 2) добровільне усунення заподіяної шкоди. Наявність щонайменше однієї із зазначених обставин у контексті статті 66 КК України виступає достатньою підставою для того, щоб бути врахованою судом при призначенні покарання.
34. На відміну від пунктів 1, 2 частини першої статті 66 КК України, в яких для позначення обставин, які пом`якшують покарання, застосовується кома чи сполучник «або», у частині першій статті 69-1 цього Кодексу вжито сполучник «та», який за правилами законодавчої техніки використовується для об`єднання окремих складових/ознак/умов, які лише в своїй сукупності дають підстави для застосування відповідного положення законодавства.
35. Також у назві та частині першій статті 69-1 КК України йдеться про призначення покарання за наявності обставин (множина), які пом`якшують покарання, а не обставини (однина), яка пом`якшує покарання.
36. На переконання Великої Палати, пункт 2 частини першої статті 66 КК України охоплює фактично заподіяну шкоду та фактично завданий збиток потерпілому як наслідок кримінально протиправного діяння, а не «шкоду», яка полягає лише у самому факті порушення кримінально-правової заборони.
37. Таким чином призначення покарання з урахуванням положень частини першої статті 69-1 КК України може бути здійснено лише за наявності щонайменше однієї обставини, передбаченої пунктом 1 (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та пунктом 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) частини першої статті 66 КК України, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових виключає застосування частини першої статті 69-1 КК України.
38. Отже, незалежно від конструкції складу кримінального правопорушення (матеріальний, формальний, усічений) суд зобов`язаний встановити чи наявні фактичні підстави для застосування пом`якшуючої обставини, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 66 КК України. Це означає, що у матеріалах провадження мають бути докази того, що шкода (матеріальна чи нематеріальна) існувала і була усунена. Якщо шкода не була завдана, то умова пункту 2 частини першої статті 66 КК України не виконана, а отже і відсутні підстави для застосування статті 69-1 КК України.
39. У постанові від 14 квітня 2016 року в справі № 5-23 кс (15)16 Верховний Суд України застосував статтю 69-1 КК України в провадженні за частиною другою статті 309 КК України за наявності лише щирого каяття як обставини, що пом`якшує покарання, враховуючи, що згідно із формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, будь-яких збитків або шкоди злочином заподіяно не було, та не встановлено обставин, що обтяжують покарання. В обґрунтування свого висновку Верховний Суд України поклав мотиви про те, що ступінь суспільної небезпечності злочинів без заподіяння збитків або наслідків значно нижчий, ніж злочинів, якими такі збитки або шкоду заподіяно.
40. Такі мотиви не викликають сумніву, якщо йдеться про кримінальні правопорушення із матеріальним складом, де підставою криміналізації є саме заподіяння суспільно-небезпечних наслідків. При цьому стаття 68 КК України,
з метою реалізації принципу диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності, закріплює спеціальні правила призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення, коли воно не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винуватої особи, зокрема, в тих випадках, коли не настали суспільно-небезпечні наслідки, передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України.
41. Це не виключає можливість застосовування положень статті 69-1 КК України у разі вчинення кримінальних правопорушень з формальним або усіченим складами. Завдані збитки або заподіяна шкода в таких складах кримінальних правопорушень можуть виступати кваліфікуючими ознаками або взагалі перебувати поза межами складу кримінального правопорушення та, відповідно, не можуть впливати на його кваліфікацію. Утім це не означає, що такі наслідки не потрібно встановлювати в рамках кримінального провадження. Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
42. Системне тлумачення положень статей 65, 68, 69, 69-1, 69-2 КК України, вказує на те, що положення частини першої статті 69-1 КК України покликані забезпечити диференціацію і індивідуалізацію кримінальної відповідальності в кримінальних провадженнях, де протиправними діями особи завдано збитки або заподіяно шкоду, однак відсутні підстави для застосування статей 68, 69, 69-2 цього Кодексу.
43. Отже у разі вчинення таких злочинів, серед яких кримінальні правопорушення: проти основ національної безпеки України; проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; проти громадської безпеки; проти здоров`я населення, зокрема у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, вирішення питання про застосування приписів частини першої статті 69-1 КК України вимагає встановлення та підтвердження доказами того, що шкода як в матеріальному її вимірі, так і нематеріальному, усунена або відшкодовано завданий збиток.
44. Суспільна небезпека злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів визначається, насамперед, згубним впливом на свідомість людей, їх мораль і спосіб життя, що може призводити до порушення ними правопорядку. Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками не лише для здоров`я конкретної особи, а й для здоров`я населення, економіки та суспільства в цілому.
45. З наведених підстав Велика Палата вважає обґрунтованим відступ від висновку Верховного суду України в постанові від 14 квітня 2016 року в справі
№ 5-23 кс (15)16, згідно з яким при призначенні покарання із застосуванням
статті 69-1 КК України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно в кримінальному провадженні.
Щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень
46. У ході судового розгляду суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, його щире каяття, не встановив обставин, які б обтяжували покарання, призначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, призначив ОСОБА_22 мінімальне покарання, передбачене санкцією частини третьої статті 307 КК України, та не застосував положення статті 69-1 КК України.
47. Велика Палата погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
48. Посилання прокурора у касаційній скарзі на необхідність застосування положень статті 69-1 КК України під час призначення ОСОБА_22 покарання є безпідставними, оскільки згідно вимог статті 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті Особливої частини КК України.
49. Суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що, як вбачається з матеріалів провадження, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_22 суд першої інстанції вірно визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, щире каяття. Жодних інших обставин, що пом`якшують покарання, ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду не встановлено, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 69-1 КК України.
Висновки щодо застосування норми права
50. Частина перша статті 69-1 КК України застосовується за обов`язкової наявності таких підстав: а) наявність не менше як по одній обставині, що пом`якшує покарання, з пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 66 цього Кодексу;
б) відсутність обставин, які обтяжують покарання; в) визнання обвинуваченим своєї вини.
Враховуючи зазначене вище, керуючись статтями 436, 441, 442 КПК України, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата
УХВАЛИЛА:
Вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року щодо ОСОБА_22 залишити без зміни, а касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_21 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3 ОСОБА_11
ОСОБА_4 ОСОБА_12
ОСОБА_5 ОСОБА_13
ОСОБА_6 ОСОБА_14
ОСОБА_7 ОСОБА_15
ОСОБА_8 ОСОБА_16
ОСОБА_9 ОСОБА_17
ОСОБА_10
ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду
ОСОБА_1 , ОСОБА_2
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2026 року
(справа № 214/2983/24, провадження № 13-97кс25)
Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) 27 травня 2026 року розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 (далі - прокурор) на вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року щодо ОСОБА_4 .
За результатами перегляду оскаржених судових рішень Велика Палата винесла постанову, якою касаційну скаргу прокурора залишила без задоволення, а вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року - без зміни.
Короткий зміст оскаржених судових рішень та фактичні обставини справи
Вироком Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня
2024 року ОСОБА_4 засуджено: за частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за частиною третьою статті 307 КК України та за частиною другою статті 311 КК України.
На підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Суд першої інстанції визнав щире каяття засудженого обставиною, що пом`якшує покарання, та не встановив обставин, які б його обтяжували. Водночас, призначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, суд хоча й визначив його у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією частини третьої статті 307 КК України, проте не застосував положень статті 69-1 цього Кодексу.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження захисник, не погоджуючись із призначеним ОСОБА_4 судом першої інстанції покарання за частиною третьою статті 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років, звернувся зі скаргою до апеляційного суду, у якій зазначав про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягало у незастосуванні положень статті 69-1 КК України при наявності встановленої судом обставини, яка пом`якшує покарання (щире каяття), визнанні вини та відсутності обставин, які обтяжують покарання.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено. Вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня 2024 року змінено та виключено кваліфікацію дій ОСОБА_4 за частиною другою статті 307 КК України. Ухвалено вважати ОСОБА_4 засудженим за частиною третьою статті 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, за частиною другою статті 311 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Переглядаючи вирок суду в апеляційному порядку, за встановлених обставин кримінального провадження та даних, які характеризують особу засудженого, суд апеляційної інстанції також констатував про відсутність правових підстав для застосування положень статті 69-1 КК України стосовно ОСОБА_4 , а тому відмовив у задоволенні апеляційних вимог сторони захисту.
Не погодившись із таким висновком, прокурор подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на пункт 6-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» та постанову Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року просив судові рішення стосовно ОСОБА_4 змінити і, застосувавши положення статті 69-1 КК України, вважати його засудженим за частиною третьою статті 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за частиною другою статті 311 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі частини першої статті 70 КК України призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати
Ухвалою від 06 листопада 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд, колегія суддів) передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 на розгляд Великої Палати, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року (справа № 5-23кс (15)16) про те, що неможливість застосування положень статті 69-1 КК України до осіб, які вчинили злочини, за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктом 1 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, коли збитків або шкоди злочином заподіяно не було, порушує принцип справедливості, обмежує принципи рівності та індивідуалізації юридичної відповідальності, оскільки ступінь суспільної небезпечності злочинів без заподіяння збитків або шкоди значно нижчий, ніж злочинів, якими таких збитків або шкоди було заподіяно.
Колегія суддів вважала, що такий висновок Верховного Суду України суперечить точному змісту статті 69-1 КК України та не відповідає спрямованості Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності», яким КК України був доповнений статтею 69-1.
Касаційний кримінальний суд переконаний, що законодавець не випадково обрав серед інших передбачених частиною першою статті 66 КК України обставин, які пом`якшують покарання, саме обставини, визначені у її пунктах 1 та 2, оскільки у своїй сукупності вони створюють умови для максимально швидкої сатисфакції (відчуття задоволеності у результатах кримінального провадження) в осіб, які безпосередньо постраждали від вчиненого щодо них кримінального правопорушення, - як у моральному (наприклад, щире каяття), так і в матеріальному (відшкодування шкоди) аспекті. Саме наявність цих двох умов створює як у потерпілого, так і у суспільства в цілому уявлення справедливості.
Колегія суддів дійшла висновку, що визначення покарання з дотриманням правил статті 69-1 КК України можливе лише за наявності обставин, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК України (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування або усунення заподіяної шкоди), а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових виключає застосування частини першої статті 69-1 КК.
Стислий виклад та основні мотиви постанови Великої Палати
Постановою від 27 травня 2026 року Велика Палата залишила без задоволення касаційну скаргу прокурора, а вирок Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 09 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року - без зміни.
Так, Велика Палатау своїй постанові зазначила, щовідступає від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 14 квітня 2016 року в справі
№ 5-23кс(15)16, у частині твердження про те, що при призначенні покарання із застосуванням статті 69-1 КК України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання), якщо такої шкоди не заподіяно в кримінальному провадженні.
Зокрема, Велика Палата вважала, що призначення покарання з урахуванням положень частини першої статті 69-1 КК України може бути здійснено лише за наявності щонайменше однієї обставини, передбаченої пунктом 1 (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та пунктом 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) частини першої статті 66 КК України, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових унеможливлює застосування частини першої статті 69-1 КК України.
На переконання Великої Палати, незалежно від конструкції складу кримінального правопорушення (матеріальний, формальний, усічений) суд зобов`язаний встановити, чи є фактичні підстави для застосування обставини, що пом`якшує покарання, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 66 КК України. Це означає, що у матеріалах провадження мають бути докази того, що шкода (матеріальна чи нематеріальна) існувала і була усунена. Якщо шкода не була завдана, то умова пункту 2 частини першої статті 66 КК України не виконана, а отже й немає підстав для застосування статті 69-1 цього Кодексу.
Щодо доводів касаційної скарги Велика Палата зауважила, що посилання прокурора на необхідність застосування положень статті 69-1 КК України під час призначення ОСОБА_4 покарання є безпідставними, оскільки згідно з вимогами статті 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті Особливої частини КК України.
Зважаючи на наведене, Велика Палата виснувала, щочастина перша статті 69-1 КК України застосовується за обов`язкової наявності таких підстав:
а) наявність не менше як по одній обставині, що пом`якшує покарання, з пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 66 цього Кодексу;
б) відсутність обставин, які обтяжують покарання;
в) визнання обвинуваченим своєї вини.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
З указаними вище висновками Великої Палати, а також щодо необхідності відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 14 квітня
2016 року, щодо правил застосування статті 69-1 КК України не погоджуємося з огляду на таке.
Щодо відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року, про застосування статті 69-1 КК України
Відповідно до частини першої статті 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Пунктом 1 частини першої статті 66 КК України до обставин, що пом`якшують покарання, віднесено з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
У пункті 2 частини першої статті 66 КК України передбачено обставину, що пом`якшує покарання, - добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Водночас буквальне та системне тлумачення статей 66 і 69-1 КК України свідчить про те, що вимога щодо добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди підлягає застосуванню лише в тих випадках, коли внаслідок кримінального правопорушення такі збитки чи шкода фактично були заподіяні. Саме наявність реального збитку чи заподіяної шкоди створює можливість для їх відшкодування або усунення.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 14 квітня 2016 року, відповідно до якої неможливість застосування положень статті 69-1 КК України до осіб, які вчинили злочини, за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктом 1 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, коли шкоди злочином заподіяно не було, порушує принцип справедливості, обмежує принципи рівності та індивідуалізації юридичної відповідальності, оскільки ступінь суспільної небезпечності злочинів без заподіяння шкоди значно нижчий, ніж злочинів, якими такої шкоди було заподіяно.
Отже, Верховний Суд України зробив висновок про можливість застосування норми частини першої статті 69-1 КК України у кримінальних провадженнях, якщо шкоди кримінальним правопорушенням заподіяно не було.
Погоджуємось із таким висновком Верховного Суду України та вважаємо його цілком правильним.
Правозастосовний висновок у постанові Верховного Суду України ґрунтується на застосуванні положень статті 69-1 КК України, заснованому на верховенстві права, принципах справедливості, рівності та індивідуалізації юридичної відповідальності, а також узгоджується з правилом застосування норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням, є доречним і виправданим, на відміну від суто буквального тлумачення, запропонованого Великою Палатою.
Не всі ознаки, передбачені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, можуть бути наявними у кримінальному провадженні. Як убачається із цього провадження, яке розглянула Велика Палата, засуджений вчиненням кримінального правопорушення нікому не завдав збитків та не заподіяв шкоди,
водночас визнавав вину, суд установив наявність обставини, яка пом`якшує покарання, - щире каяття та відсутність обставин, які його обтяжують.
Вважаємо, що в разі якщо злочином фактично не було завдано збитків або не заподіяно шкоди, це не перешкоджає застосуванню положень статті 69-1 КК України, за умови наявності інших передбачених цією нормою умов.
Крім того, як видно зі сталої судової практики Верховного Суду (наприклад, постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 215/3080/24, провадження № 51-5274км24, від 11 липня 2024 року у справі № 495/6756/23, провадження № 51-1141км24, від 07 листопада 2024 року у справі № 350/1941/19, провадження № 51-1753км23, від 08 листопада 2023 року у справі № 645/4180/17, провадження № 51-5129км23 та ін.), застосування норми частини першої статті 69-1 КК України відповідає вимогам правової визначеності, є однаковим, а отже, за відсутності істотних змін у суспільних відносинах, законодавстві немає необхідності відступати від висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року.
У контексті застосування статті 69-1 КК України істотне значення має характер складу кримінального правопорушення, за яке особу засуджено, зокрема те, чи є відповідний склад матеріальним, формальним або усіченим.
Для кримінальних правопорушень із матеріальним складом обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є настання суспільно небезпечних наслідків. У таких випадках заподіяння шкоди, як правило, входить до конструкції складу кримінального правопорушення або безпосередньо випливає з його фактичних обставин.
Для кримінальних правопорушень із формальним складом настання суспільно небезпечних наслідків не є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони. Таке кримінальне правопорушення визнається закінченим із моменту вчинення передбаченого законом діяння незалежно від того, чи настали конкретні майнові, фізичні, моральні або інші шкідливі наслідки. Тому сам факт учинення кримінального правопорушення з формальним складом не обов`язково свідчить про фактичне заподіяння шкоди, яка може бути відшкодована чи усунена.
Особливістю кримінальних правопорушень з усіченим складом є те, що це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК України відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини, однак заподіяння шкоди не є необхідною умовою визнання кримінального правопорушення закінченим.
Тому в кримінальних правопорушеннях з формальним та усіченим складом також можлива ситуація, коли особа вчинила кримінальне правопорушення, яке є закінченим у кримінально-правовому розумінні, однак фактичної шкоди, яка могла б бути відшкодована, не настало. У такому випадку відсутність дій із відшкодування збитків або усунення шкоди не може розцінюватися як невиконання особою умов, необхідних для застосування статті 69-1 КК України, оскільки відсутній об`єкт, на який могли б бути спрямовані такі дії особи.
Інший підхід фактично означав би, що особи, засуджені за кримінальні правопорушення з формальним складом, були б необґрунтовано позбавлені можливості застосування статті 69-1 КК України лише через те, що відповідний склад злочину не передбачає настання конкретних наслідків, які можна було відшкодувати або усунути. Такий висновок суперечить буквальному змісту статті 69-1 КК України, загальним засадам призначення покарання, а також принципам справедливості та індивідуалізації покарання.
Отже, підхід Великої Палати щодо обов`язковості усіх складових підстави застосування спеціального правила призначення покарання, передбачених
статтею 69-1 КК України, в окремих кримінально-правових ситуаціях не відповідатиме принципам справедливості та індивідуалізації юридичної відповідальності.
Підсумовуючи все наведене вище, вважаємо, що у Великої Палати не було підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України
від 14 квітня 2016 року. До того ж помилковим є висновок Великої Палати щодо неможливості застосування положень статті 69-1 КК України у випадку, якщо кримінальним правопорушенням не було завдано шкоди.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про зміну вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції через неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що суд першої інстанції, врахувавши обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, його щире каяття, не встановив обставин, які б обтяжували покарання, однак, призначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, хоч і призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією частини третьої статті 307 КК України, проте безпідставно не застосував положень статті 69-1 цього Кодексу.
Переглядаючи вирок суду в апеляційному порядку, за встановлених обставин справи та даних, які характеризують особу засудженого, суд апеляційної інстанції також констатував про відсутність правових підстав для застосування положень статті 69-1 КК України стосовно ОСОБА_4 , у зв`язку із цим без належного обґрунтування відмовив у задоволенні апеляційних вимог сторони захисту в цій частині.
Вважаємо, що доводи, наведені прокурором у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність унаслідок незастосування положень статті 69-1 КК України, є обґрунтованими.
За вироком суду ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень; обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнав його щире каяття, обставин, які обтяжують покарання, не встановив. Даних про те, що діями ОСОБА_4 було завдано збитків або заподіяно шкоди, матеріали кримінального провадження не містять.
За таких умов у судів першої та апеляційної інстанцій були передбачені законом підстави для застосування до ОСОБА_4 положень статті 69-1 КК України, однак суди безпідставно цього не зробили, чим допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 438 Кримінального процесуального кодексу України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для зміни судового рішення при розгляді справи.
Переконані, що Велика Палата мала б касаційну скаргу прокурора задовольнити та застосувати до засудженого ОСОБА_4 положення статті 69-1 КК України і з урахуванням цих вимог закону пом`якшити його призначене покарання на строк, що не може перевищувати двох третин максимального строку покарання, передбаченого санкціями статей кримінального закону за вчинені ним кримінальні правопорушення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в цій частині змінити.
Судді: ОСОБА_1
ОСОБА_2
_03_03.png)
