№ 439/2430/23 від 21 травня 2026 року Щодо відсутності фіктивності шлюбу у разі тривалого непроживання подружжя разом у зв'язку із проходженням одним з подружжя військової служби

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

21 травня 2026 року

м. Київ

 

справа № 439/2430/23

провадження № 61-14417св25

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

 

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

 

учасники справи:

 

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

 

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дмитренка Володимира Павловича на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 03 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Марків Т. А., та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

 

ВСТАНОВИВ:

 

Описова частина

 

Короткий зміст позовних вимог

 

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним.

 

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що19 листопада 2022 року між нею та ОСОБА_2 укладений шлюб, зареєстрований Бродівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за актовим записом від 19 листопада 2022 року № 246.

Вказувала на те, що шлюб між нею та ОСОБА_2 укладений без наміру створення сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя.

Зазначала, що вона та ОСОБА_2 познайомились 23 січня 2022 року і з цієї дати до 02 березня 2022 року декілька разів зустрічались та періодично спілкувались телефоном. ОСОБА_2 , маючи від попереднього шлюбу з громадянкою ОСОБА_3 двох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вирішив скористатись змінами, внесеними до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ухилитися від подальшого проходження військової служби, уклавши з нею шлюб та усиновивши її неповнолітнього сина ОСОБА_6 , без реального наміру створення з нею сім`ї і набуття з нею прав та обов`язків подружжя.

Вказувала на те, що після звільнення з військової служби ОСОБА_2 30 травня 2023 року перевіз свої речі у будинок у с. Шишківці, де проживає вона із сином та батьками, однак продовжував спілкуватись із своєю колишньою дружиною ОСОБА_3 .

16 липня 2023 року ОСОБА_2 забрав свої речі з будинку у с. Шишківці, де проживав з 30 травня 2023 року, виїхав з нього і більше не проживав та припинив спілкуватися з усиновленим сином ОСОБА_6 , що підтверджується актом від 11 жовтня 2023 року.

Таким чином, ОСОБА_2 , укладаючи 19 листопада 2022 року із нею шлюб, мав на меті не створення сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя, а усиновлення її неповнолітнього сина ОСОБА_6 , задля штучного створення підстав звільнення з військової служби.

 

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним шлюб, укладений 19 листопада 2022 року між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований Бродівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за актовим записом від 19 листопада 2022 року №246.

 

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

 

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 03 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним відмовлено.

 

Судові рішення мотивовані тим, що роздільне проживання сторін протягом тривалого часу пов`язане із проходженням ОСОБА_2 військової служби. Під час проходження військової служби, в тому числі й до реєстрації шлюбу, відповідач брав участь в матеріальному забезпеченні його з ОСОБА_1 сім`ї, сторони спілкувалися, мали спільний сімейний бюджет, тощо. Після звільнення ОСОБА_2 у запас сторони проживали разом у будинку батьків позивачки та разом із ними, їздили на відпочинок. Ініціатором виселення відповідача з цього місця проживання та фактичного припинення шлюбних відносин була позивачка. Розчарування у шлюбі та невиправдані очікування від обраного партнера не вказують на недійсність шлюбу, проте можуть бути підставою для розірвання такого шлюбу. Суд не оцінював способу участі ОСОБА_2 в житті та вихованні сина, характеру взаємовідносин між відповідачем та дитиною, оскільки ці обставини не належать до предмету доказування в цій справі.

 

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

 

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дмитренко В. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дослідив та оцінив докази відповідача, які подані з порушенням процесуального права; в описовій частині оскаржуваного рішення суду зазначив про наявність і зміст заперечення відповідача проти позову, хоча заяв по суті справи (відзив, заперечення на відповідь) до суду від відповідача не надходило; у мотивувальній частині рішення суду докази, подані/ініційовані відповідачем клопотаннями № 670, 671, поклав в обґрунтування підстав для відмови позивачці у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові суду не зазначив, чи є допустимими і належними докази зі сторони відповідача.

Крім цього, клопотання № 670, 671 підлягали поверненню представнику відповідача адвокату Микитюку С. М. з підстав, визначених абзацом другим частини четвертої статті 183 ЦПК України, оскільки вказані клопотання подані адвокатом, який відповідно до частини шостої статті 14 ЦПК України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його.

Апеляційний суд у мотивувальній частині постанови не зазначив мотивів відхилення ключових та вагомих аргументів позивачки, викладених в апеляційній скарзі, про те, що показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , допитаних у судовому засіданні суду першої інстанції за ініціативою сторони відповідача, а також докази, надані стороною відповідача у суді першої інстанції: фотозображення та фінансові документи, не можуть бути враховані судом під час ухвалення рішення, оскільки такі докази подані стороною відповідача з порушенням процедури, визначеної у ЦПК України.

Показаннями свідків ОСОБА_1 та її батьків у своїй сукупності з іншими наявними у справі доказами доведено, що ОСОБА_2 , скориставшись симпатією до себе зі сторони ОСОБА_1 , укладаючи із нею 19 листопада 2022 року шлюб, мав на меті не створення з нею сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя, а усиновлення її неповнолітнього сина ОСОБА_6 , задля штучного створення підстав свого звільнення з військової служби за абзацом тринадцятим підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Суд апеляційної інстанції не досліджував зібрані у справі докази, які б підтверджували обставини, покладені судом в обґрунтування своїх висновків про необхідність залишення без змін рішення суду першої інстанції, а також не перевіряв доводів ОСОБА_1 , наведених в апеляційній скарзі, які такі висновки суду першої інстанції спростовують.

Крім того, у суді апеляційної інстанції головуючий суддя Левик Я. А., за відсутності зі сторони позивача та відповідача клопотання про витребування і дослідження нових доказів, 20 травня 2025 року у судовому засіданні ініціював та поставив на вирішення питання про витребування матеріалів справ № 449/2100/23, № 439/1649/23 та визнання явки позивачки обов`язковою, у зв`язку з чим був заявлений відвід судді.

 

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17 (провадження № К/9901/36407/18), від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21 (провадження № К/990/16227/22), від 08 квітня 2024 року у справі № 580/6509/23 (провадження № К/990/43801/23) та інших;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме: 1) частин першої-четвертої статті 174 ЦПК України у поєднанні з частиною третьою статті 12, частини другої статті 77, частини першої статті 81, частини третьої статті 83 ЦПК України, з приводу наявності/відсутності у відповідача процесуального права подавати докази суду першої інстанції, а також ініціювати питання про виклик свідків у ситуації, коли відповідач не заперечив проти позову шляхом подання відзиву на позов;

2) частини шостої статті 14, підпункту 1, 5 частини першої 183 ЦПК України, у поєднанні з абзацом 1 частини четвертої статті 183 ЦПК України, з приводу того чи є процесуальним правом, або процесуальним обов`язком суду застосувати наслідки у вигляді повернення заяви з процесуальних питань, поданої адвокатом - представником до суду без зазначення у ній відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету та підстав її подання;

- статті 179, частини другої статті 278, частини першої статті 368 ЦПК України, у поєднанні з підпунктом «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, з приводу наявності/відсутності в особи, яка подала апеляційну скаргу, процесуального права під час розгляду судом апеляційної інстанції справи за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, подати відповідь на відзив на апеляційну скаргу, отриманий від опонента у справі, а також з приводу наявності/відсутності в суду апеляційної інстанції процесуального обов`язку у мотивувальній частині своєї постанови зазначати мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи у відповіді на відзив на апеляційну скаргу;

- частини першої, другої статті 367, статті 368 ЦПК України, у поєднанні з частиною першою статті 89, частини першої статті 213, статей 229, 230, пункту 6 частини другої статті 356 ЦПК України, з приводу наявності/відсутності в суду апеляційної інстанції процесуального обов`язку дослідити безпосередньо у судовому засіданні саме за участі учасників справи докази, на які міститься покликання в апеляційній скарзі для встановлення нових обставин, що не були встановлені судом першої інстанції, згідно доводів апеляційної скарги;

- суд не дослідив зібрані у справі докази.

 

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

 

У грудні 2025 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

 

У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дмитренко В. П. подав відповідь на відзив.

 

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

 

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

 

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

 

У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

 

 

Фактичні обставини справи, встановлені судами

 

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомилися 23 січня 2022 року та з цього часу між ними виникли приятельські відносини. Указані обставини визнані сторонами.

 

02 березня 2022 року ОСОБА_2 на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року був призваний у Збройні Сили України та направлений для проходження військової служби у військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою та записами у військовому квитку.

 

У судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_9 (мати позивачки), ОСОБА_10 (батько позивачки), ОСОБА_11 (сестра позивачки) вказували, що з дня призову та до дня відправлення ОСОБА_2 у зону бойових дій, спілкування між майбутнім подружжям стало частішим, в них відбулося декілька побачень, ОСОБА_1 познайомила відповідача із своїми малолітнім сином та батьками. Після виїзду відповідача для проходження військової служби за межі Львівської області сторони спілкувалися між собою телефоном, визнавалися в почуттях, оговорювали подальше спільне життя, можливість звільнення відповідача з військової служби до припинення воєнного стану, вирішили одружитися.

 

Відповідно до показань свідка ОСОБА_7 у судовому засіданні в суді першої інстанції, вони разом із ОСОБА_2 служили в одному взводі. Приблизно рік відповідач пробув на «нулі». Від ОСОБА_2 він знав про його почуття до ОСОБА_1 та наміри одружитися. Емоції ОСОБА_2 під час розповідей про відносини з позивачкою, планування з нею сім`ї, не викликали враження нещирості - відповідач дійсно радів майбутньому шлюбу.

 

Згідно із записами у відпускному квитку, солдат військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 був звільнений по сімейних обставинах у м. Броди Львівської області терміном на 10 днів (з 16 листопада 2022 року до 25 листопада 2022 року).

 

До м. Броди Золочівського району відповідач прибув 16 листопада 2022 року, що підтверджується відміткою ІНФОРМАЦІЯ_1 .

 

По прибуттю до Золочівського району відповідач прилюдно освідчився та запропонував шлюб позивачці, що не заперечується сторонами та підтверджується показаннями свідка в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_8 (похресника відповідача).

 

У період з 17 листопада 2022 року до 24 листопада 2022 року сторонами зібрані документи, обставини та фактичні дані, викладені в яких, надалі піддавалися судовій оцінці при ухваленні рішення від 02 березня 2023 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , орган опіки та піклування Золочівської РДА , про усиновлення ОСОБА_12

 

19 листопада 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 від 19 листопада 2022 року, виданим Бродівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), реєстрація якого, як зазначають сторони та згідно із показаннями свідків в суді першої інстанції ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , відбулася з урочистою церемонією.

 

24 листопада 2022 року ОСОБА_2 видав довіреність, якою такий уповноважив ОСОБА_1 бути його представником у всіх державних, громадських та інших установах і організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, про вирішення будь-яких питань, що стосуватимуться довірителя.

 

02 березня 2023 року Бродівським районним судом ухвалене рішення, яким ОСОБА_2 оголошено усиновлювачем ОСОБА_12 .

 

Відповідно до виданого 08 квітня 2023 року свідоцтва про народження ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком є ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 .

 

Також ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

 

Згідно із записами у військовому квитку, витягом з наказу від 29 травня 2023 року № 151, солдат ОСОБА_2 звільнений наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 27 травня 2023 року № 25-РС відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військової служби» з військової служби в запас (за пп. «г») через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв`язку із перебуванням на утримання військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

 

З 29 травня 2023 року ОСОБА_2 вважається таким, що вибув із місця дислокації Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), справу та посаду здав, виключений із списків особового складу частини та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

 

Сторони визнають, а свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердили, що 30 травня 2023 року ОСОБА_2 після поверненню з військової служби переїхав з особистими речами до місця проживання його дружини ОСОБА_1 та батьків останньої, де проживав до 15 - 16 липня 2023 року (до дня, коли позивачка повідомила про необхідність «паузи» в стосунках (для планування свого подальшого життя, розв`язання питання щодо необхідності для неї збереження шлюбу) та самостійно змусила ОСОБА_2 покинути житло її батьків).

 

За період з 30 травня 2023 року до дня день фактичного припинення спільного проживання:

- подружжя вдвох відпочивало в с. Славську Стрийського району у період з 08 до 23 червня 2023 року, як вказують сторони та фотозображення;

- відповідач працював на заводі та майже не допомагав вдома по господарству, як слідує з показань свідка ОСОБА_9 та ОСОБА_10 наданих в суді першої інстанції;

- ОСОБА_2 спілкувався телефоном з колишньою дружиною - ОСОБА_3 , в тому числі щодо витрат на лікування та реабілітацію їх сина ОСОБА_5 , що визнають сторони та вказували свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у суді першої інстанції;

- відповідач здійснив оплату за договором за інтернет-послуги за ОСОБА_9 ;

- ОСОБА_2 придбав автомобіль, не одержавши на це схвалення від дружини та її батьків, що визнають сторони та про що вказували свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в суді першої інстанції.

 

За час шлюбу подружжя мало спільний сімейний бюджет, з якого позивачка неодноразово давала позику своїм батькам (пояснення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та сторін у суді першої інстанції).

 

Гроші, які відповідач переказував під час проходження ним військової служби, ОСОБА_1 витрачала на посилки ОСОБА_2 , на себе, на дитину, частину заощаджувала.

 

Відповідно до платіжних інструкції, ОСОБА_2 перераховано ОСОБА_1 : 24 травня 2022 року - 1 000,00 грн; 29 травня 2022 року - 1 000,00 грн; 22 липня 2022 року - 3 000,00 грн; 28 липня 2022 року - 1 000,00 грн; 27 серпня 2022 року - 30 000,00 грн; 04 вересня 2022 року - 20 000,00 грн; 23 вересня 2022 року - 5 000,00 грн; 03 жовтня 2022 року - 5 000,00 грн; 16 жовтня 2022 року - 10 000,00 грн; 22 жовтня 2022 року - 5 000,00 грн.; 04 листопада 2022 року - 20 000,00 грн; 28 листопада 2022 року - 50 000,00 грн; 16 грудня 2022 року - 50 000,00 грн; 21 грудня 2022 року - 40 000,00 грн; 17 січня 2023 року - 40 000,00 грн; 24 січня 2023 року - 50 000,00 грн; 16 лютого 2023 року - 40 000,00 грн; 07 березня 2023 року - 10 000,00 грн; 04 квітня 2023 року - 20 000,00 грн; 30 квітня 2023 року - 10 000,00 грн; 08 травня 2023 року - 30 000,00 грн.

 

Згідно із платіжними інструкціями ОСОБА_2 сплачено ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_12 : 24 серпня 2023 року - 2 500,00 грн; 06 вересня 2023 року - 2 500,00 грн; 06 жовтня 2023 року - 2 000,00 грн; 06 листопада 2023 року - 2 000,00 грн; 07 грудня 2023 року - 2 000,00 грн; 17 січня 2024 року - 2 000,00 грн.

 

Мотивувальна частина

 

Позиція Верховного Суду

 

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

 

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дмитренка В. П. не підлягає задоволенню.

 

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

 

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

 

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

 

Відповідно до частини першої статті 21, частини першої статті 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

 

Згідно з частиною другою статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

 

За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

 

За теоретичним визначенням шлюб - це добровільний сімейний союз (спільність) жінки та чоловіка, спрямований на створення сім`ї, зареєстрований у встановленому порядку з дотриманням вимог закону, і такий, що породжує у них особисті та майнові права й обов`язки подружжя.

 

Умовою дійсності шлюбу є наявність взаємної згоди осіб, які беруть шлюб, воля цих осіб повинна бути спрямована на створення сім`ї.

 

Тлумачення норм СК України свідчить, що в цьому Кодексі закріплено три види недійсності шлюбу, який: (а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41).

 

Відповідно до положень СК України при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім`ю чи про його відсутність.

 

Слід зазначити, що фіктивність шлюбу характеризується відсутністю наміру сторін створити сім`ю, тобто, як і будь-який правочин, може бути визнаний фіктивним, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

 

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру -бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

 

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

 

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).

 

Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

 

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

 

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

 

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і не встановили підстав для визнання шлюбу недійсним у зв`язку із його фіктивністю.

 

Верховний Суд погоджується з доводами судів попередніх інстанцій та зазначає, що тривале непроживання подружжя разом у зв`язку із проходженням одним з подружжя військової служби не може вказувати на фіктивність укладеного шлюбу.

 

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 295/472/18 (провадження № 61-11734св20), від 22 серпня 2024 року у справі № 641/1685/22 (провадження 61-14447св23), від 28 листопада 2025 року у справі № 352/2521/24 (провадження № 61-8334св25).

 

Суди попередніх інстанцій надали належну оцінку наявним у справі доказам, врахували добровільність реєстрації шлюбу між сторонами, намір створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, неподання належних та допустимих доказів фіктивності шлюбу та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання шлюбу недійсним.

 

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

 

З огляду на це, безпідставними є посилання у касаційній скарзі на порушення судом першої інстанції процесуального закону при оцінці доказів.

 

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

 

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в судових рішеннях (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

 

Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

 

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

 

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,

 

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

 

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

 

 

 

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

 

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

 

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

 

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

 

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

 

УХВАЛИВ:

 

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дмитренка Володимира Павловича залишити без задоволення.

 

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 03 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року залишити без змін.

 

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

Судді: Г. В. Коломієць     Д. Д. Луспеник     Ю. В. Черняк