Хмельницький апеляційний суд

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 200/21452/15-ц

провадження № 61-18578св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2016 року в складі судді Єлісєєвої Т. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, за участю третьої особи - Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7, з яким вона з 1993 року проживала однією сім'єю за адресою: будинок АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_7 позивач звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно у зв'язку з недоведеністю факту проживання однією сім'єю разом з ОСОБА_7 не менше п'яти років до часу відкриття спадщини та в зв'язку з наявністю спадкоємців першої черги.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Установлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року за адресою: будинок АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, разом зі спадкоємцями першої черги спадкування.

У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що протягом тривалого часу позивач опікувалась ОСОБА_7, який не міг самостійно забезпечити свої потреби, допомагала йому.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені в справі судові рішення в частині визнання за ОСОБА_3 права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 разом зі спадкоємцями першої черги спадкування скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3 у цій частині. У іншій частині судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_7 до 19 березня 2015 року працював, спілкувався з ОСОБА_5 телефоном, оскільки вона проживає у Німеччині, на свій стан здоров'я не скаржився, у безпорадному стані не перебував.

ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, ухвалені в справі судові рішення залишити без змін.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що починаючи з 1993 року ОСОБА_3 проживала спільно з ОСОБА_7 як чоловік і дружина, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. На початку 2015 року стан здоров'я ОСОБА_7 погіршився, ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина, до складу якої входить житловий будинок АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 травня 1998 року, та земельна ділянка площею 0,0560 га за адресою: АДРЕСА_1 що належала ОСОБА_7 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку від 31 серпня 2005 року.

Згідно з копією спадкової справи, відкритої Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_7 у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини звернулися спадкоємці першої черги: донька ОСОБА_5, а також ОСОБА_3 як спадкоємець четвертої черги. Свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємцям не видавалось.

Відповідно до частини першої статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (далі - Постанова) роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

Суд першої інстанції встановив факт того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 проживали однією сім'єю не менше п'яти років, що підтверджено поясненнями свідків та не заперечувала відповідач.

За загальним правилом дії законів та інших правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Отже, не можна встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_7 до 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не мало правового значення.

Задовольняючи частково позовні вимог в цій частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що для визнання за позивачем права на спадкування п'ятирічний термін охоплюється дією СК України. Отже, термін проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю без реєстрації шлюбу має обраховуватися з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Установлення цього факту дає позивачу право на спадкування майна ОСОБА_7 як спадкоємцю четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій частині, підстав для скасування судових рішень у цій частині не встановлено.

Що стосується задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_3 права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 разом зі спадкоємцями першої черги спадкування, суд касаційної інстанції з цим не погоджується з огляду на таке.

Частина перша статті 1258 ЦК України передбачає, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 разом зі спадкоємцями першої черги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що протягом тривалого часу позивач опікувалась ОСОБА_7, який перебував у безпорадному стані та не міг самостійно забезпечити свої потреби.

Відповідно до статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення такого позову є сукупність юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; тривалий час здійснення зазначених вище дій; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Таким чином, для задоволення позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.

ОСОБА_7 з 10 вересня 2007 року до 19 березня 2015 року працював на посаді інженера 1 категорії Палацу спорту Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. З 23 лютого до 19 березня 2015 року перебував у щорічній відпустці.

Помер ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто через 26 днів після звільнення з роботи. Швидку медичну допомогу з 01 січня до 31 березня 2015 року ОСОБА_7 не викликали.

Суди на порушення статті 10 ЦПК України 2004 року не встановили факти здійснення опіки ОСОБА_3 над ОСОБА_7, матеріального забезпечення спадкодавця, надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тривалого часу здійснення цих дій, безпорадного стану спадкодавця з урахуванням того, що після звільнення з роботи ОСОБА_7 помер через 26 днів.

У пункті 6 Постанови роз'яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Безпорадний стан необхідно доказувати відповідними записами в медичних документах, проте з 01 жовтня 2014 року до 19 березня 2015 року ОСОБА_7 на лікарняному не перебував.

Доводити факт безпорадного стану тільки поясненнями позивача та свідків є недостатнім з огляду на те, що відповідач - спадкоємець першої черги, заперечує право позивача на спадщину.

У судовому засіданні 30 червня 2016 року ОСОБА_3 зазначала, що ОСОБА_7 лікувався один раз у неврології, один раз зламав ногу, більше не лікувався, фізично безпомічним його стан назвати не можна.

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_3 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, разом зі спадкоємцями першої черги спадкування. Суд апеляційної інстанції недоліків суду першої інстанції не усунув та помилково залишив ухвалене ним рішення без змін.

Оскільки суди повно з'ясували всі обставини, що мають значення для справи, проте неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють зміну черговості одержання права на спадкування, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові про визнання за ОСОБА_3 права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 разом зі спадкоємцями першої черги спадкування.

У іншій частині рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням наведеної норми, судові витрати за касаційний розгляд справи слід віднести за рахунок ОСОБА_3

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року зупинено виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі, слід поновити виконання (дію) цього рішення у частині встановлення факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року за адресою: будинок АДРЕСА_1.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року у частині позовупро визнання за ОСОБА_3 права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 разом зі спадкоємцями першої черги спадкування скасуватиз ухваленням нового рішення про відмову у позові у цій частині.

У іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 1 169,28 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Поновити виконання (дію) рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2016 року у частині встановлення факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року за адресою: будинок АДРЕСА_1.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.М. Сімоненко

С.П. Штелик

200/21452/15-ц від 17 жовтня 2018 року (Безпорадний стан спадкодавця повинен підтверджуватися медичними документами, а не лише показаннями свідків)