Хмельницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року

м. Київ

справа № 290/1310/21

провадження № 61-4445св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Гудими Д. А., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , Селянське (фермерське) господарство «Шанс»,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Регіон Любар»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Шанс» на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 лютого

2023 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , Селянське (фермерське) господарство «Шанс» (далі - СФГ «Шанс») звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Регіон Любар» (далі - ТОВ «Агро-Регіон Любар») про визнання правочинів недійсними.

Позов мотивований тим, що розпорядженням голови Романівської районної державної адміністрації від 13 червня 2006 року № 229 власникам двадцяти чотирьох сертифікатів на право на земельну частку (пай) передано у спільну часткову власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки з кадастровими номерами 1821481000:13:000:0002 та 1821481000:15:000:0125, площею 50,4218

і 16,3051 га відповідно, що розташовані на території Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області (нині Романівська селищна рада Житомирського району Житомирської області), титульним співвласником яких зазначено ОСОБА_1

29 січня 2007 року між ОСОБА_1 (за погодженням усіх співвласників)

і СФГ «Шанс» було укладено договір оренди земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва строком на десять років. Договір зареєстрований реєстраційним органом, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 січня 2007 року № 040720700001.

06 вересня 2016 року між ОСОБА_1 і СФГ «Шанс» було укладено додаткову угоду про поновлення терміну дії зазначеного договору оренди та внесення змін до нього.

У грудні 2021 року позивачам стало відомо, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ТОВ «Агро-Регіон Любар» уклали договори оренди земельних ділянок, які перебувають у спільній частковій власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 844350, що виданий 28 листопада 2006 року на підставі розпорядження Романівської районної державної адміністрації від 13 червня 2006 року № 229 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 28 листопада 2006 року за № 010620700031.

Позивачі вказували, що зазначені земельні ділянки перебувають у спільній частковій власності та в користуванні СФГ «Шанс», а відповідачі

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не виділили

в натурі (на місцевості) свої частки із складу земельної ділянки перед укладенням договорів оренди земельних ділянок із ТОВ «Агро-Регіон Любар».

ОСОБА_1 і СФГ «Шанс» просили визнати недійсними та скасувати договори оренди земельних ділянок площею 50,4218 га, кадастровий номер 1821481000:13:000:0002, та площею 16,3051 га, кадастровий номер 1821481000:15:000:0125, укладені між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ТОВ «Агро-Регіон Любар».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі б/н на 1/12 ідеальної частини земельних ділянок площею 50,4218 га, кадастровий номер 1821481000:13:000:0002, та площею 16,3051 га, кадастровий номер 1821481000:15:000:0125, укладений 26 червня 2021 року між ОСОБА_2

і ТОВ «Агро-Регіон Любар, номери записів про інше речове право: 43338750, 43338477.

Припинено речові права ТОВ «Агро-Регіон Любар» - право оренди земельних ділянок на 1/12 ідеальної частини земельних ділянок площею 50,4218 га, кадастровий номер 1821481000:13:000:0002, та площею 16,3051 га, кадастровий номер 1821481000:15:000:0125, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 серпня 2021 року, номера записів про інше речове право: 43338750, 43338477.

Визнано недійсним договір оренди землі б/н на 1/24 ідеальної частини земельних ділянок площею 50,4218 га кадастровий номер 1821481000:13:000:0002, та площею 16,3051 га кадастровий номер 1821481000:15:000:0125, укладений 26 червня 2021 року між ОСОБА_3

і ТОВ «Агро-Регіон Любар», номери записів про інше речове право: 43341232, 43341020.

Припинено речові права ТОВ «Агро-Регіон Любар» - право оренди земельних ділянок на 1/24 ідеальної частини земельних ділянок площею 50,4218 га, кадастровий номер 1821481000:13:000:0002, та площею 16,3051 га, кадастровий номер 1821481000:15:000:0125, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 серпня 2021 року, номера записів про інше речове право: 43341232, 43341020.

Визнано недійсним договір оренди землі б/н на 1/24 ідеальної частини земельних ділянок площею 50,4218 га, кадастровий номер 1821481000:13:000:0002, та площею 16,3051 га, кадастровий номер 1821481000:15:000:0125, укладений 26 червня 2021 року між ОСОБА_4

і ТОВ «Агро-Регіон Любар», номери записів про інше речове право: 43339862, 43339599.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачі уклали договори оренди земельних ділянок, які перебувають у спільній частковій власності двадцяти співвласників без їх згоди. Крім того, вони не довели достатніми, належними

й допустимими доказами про виділення своїх часток у сформовані земельні ділянки, що вказує на відсутність об`єкта оренди (предмета договорів оренди) - істотної умови оспорюваних догорів, що у свою чергу вказує на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності відповідачів у цих орендних правовідносинах та відсутність волевиявлення всіх учасників (співвласників) правочину.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ТОВ «Агро-Регіон Любар» - ОСОБА_30 задоволено.

Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення про відмову

в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що права СФГ «Шанс» як орендаря на користування земельною ділянкою припинилися

у зв`язку з закінченням строку договору, на який його було укладено, за відсутності домовленості про його продовження на змінених умовах (частина перша статті 31 Закону України «Про оренду землі») та відсутності всіх необхідних юридичних фактів, необхідних для реалізації переважного права на поновлення договору оренди. Перебування у спільній частковій власності співвласників земельної ділянки не перешкоджає одному із співвласників ставити питання про виділ його частки зі спільного майна. За змістом статті 361 ЦК Україниспіввласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Право на виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, регулюється нормами статті 364 ЦК України і правового значення для вирішення спору у цій справі не має.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 березня 2023 року СФГ «Шанс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року та залишити в силі рішення Романівського районного суду Житомирської області від 12 серпня

2022 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час укладення оспорюваних договорів оренди, відповідачі свої частки із складу земельних ділянок, кадастрові номери 1821481000:15:000:0125 та 1821481000:13:000:0002, що перебувають у спільній частковій власності та в оренді СФГ «Шанс», в натурі (на місцевості) не вивели, чим порушено права ОСОБА_1 та інших співвласників спільних земельних ділянок, надані їм частиною першою статті 358 ЦК України. Права СФГ «Шанс» як орендаря на користування спільними земельними ділянками не припинилися, оскільки договір оренди від 29 січня 2007 року поновлений на 15 років ОСОБА_1 та живими співвласниками спільних земельних ділянок, ще до набуття права власності відповідачами на ідеальні частки. Оскаржувані договори оренди земельних ділянок укладено з порушенням статті 79-1 ЗК України та статті 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки в них не зазначено істотні умови договору оренди землі, а саме кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки. Апеляційний суд не врахував подвійну реєстрацію права оренди земельних ділянок, у зв?язку з чим зробив неправильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року

у справі № 21-1434а15, та постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року

у справі № 610/1030/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник також вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

30 червня 2023 року представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Агро-Регіон Любар» - адвокат ОСОБА_30 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Житомирського апеляційного суду від

22 лютого 2023 року залишити в силі.

Відзив мотивований тим, що викладена в касаційній скарзі інформація не відповідає фактичним обставинам справи. Договір оренди від 29 січня

2007 року не містить посилання щодо повноважень ОСОБА_1 на підписання договору від імені інших співвласників земельної ділянки, доказів таких повноважень матеріали справи не містять. Вказує, що СФГ «Шанс» не реалізувало належне йому право на поновлення дії договору оренди. Жодних відомостей про реєстрацію права оренди на всю площу земельних ділянок

з кадастровими номерами 1821481000:15:000:0125 та 1821481000:13:000:0002 на підставі додаткової угоди, укладеної мж ОСОБА_1 та СФГ «Шанс»

06 вересня 2016 року, в Державному реєстрі немає.

Додаткові аргументи заявника

11 липня 2023 року голова СФГ «Шанс» - Степанюк С. І. подав до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просить касаційну скаргу задовольнити.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Романівського районного суду Житомирської області.

У червні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки ОСОБА_1 постанову Житомирського апеляційного суду від

22 лютого 2023 року в касаційному порядку не оскаржує, Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення лише в частині позовних вимог

СФГ «Шанс».

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

13 червня 2006 року згідно з розпорядженням голови Романівської районної державної адміністрації № 229 ОСОБА_1 (титульний власник) та ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 передано

у спільну часткову власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки з кадастровими номерами 1821481000:13:000:0002 та 1821481000:15:000:0125, площею 50,4218 та 16,3051 га відповідно, що розташовані на території Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області (нині Романівська селищна рада Житомирського району Житомирської області), та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 844350, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 28 листопада 2006 року за № 010620700031.

29 січня 2007 року між ОСОБА_1 і СФГ «Шанс» було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 66,7269 га для товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років. Договір зареєстрований реєстраційним органом, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 січня 2007 року № 040720700001.

06 вересня 2016 року між ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_1 ,

ОСОБА_24 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_29 та СФГ «Шанс» було укладено додаткові угоди про поновлення терміну дії зазначеного договору оренди земельної ділянки, з проведенням подальшої реєстрації іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з відповідною частиною співвласників даних земельних ділянок.

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що у січні 2020 року СФГ «Шанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі (справа № 290/6/20).

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 24 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомисрького апеляційного суду від 26 травня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційнйи суд, мотивоване тим, що права СФГ «Шанс» як орендаря на користування земельною ділянкою припинилися у зв`язку із закінченням строку договору, на який його було укладено, за відсутності домовленості про його продовження на змінених умовах (частина перша статті 31, частина четверта статті 33 Закону України «Про оренду землі») та відсутності всіх юридичних фактів, необхідних для реалізації переважного права на поновлення договору оренди.

У травні 2021 року СФГ «Шанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання укладеними додаткових угод про поновлення договору оренди землі (справа № 290/396/21).

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 03 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року та постановою Верховного Суду від 04 травня

2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, мотивоване тим, що предметом договору оренди землі від 29 січня 2007 року є земельна ділянка площею 66,7269 га без зазначення її кадастрового номера, водночас додаткова угода про поновлення договору оренди землі, яка була направлена ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в травні

2021 року, містить пропозицію про поновлення договору оренди на

1/24 частини двох земельних ділянок: площею 52,4218 га, кадастровий номер 1821481000:13:000:0002, та площею 16,3051 га, кадастровий номер 1821481000:15:000:0125. При цьому, за даними Державного земельного кадастру, вказані земельні ділянки не є суміжними і не об`єднувалися в одну земельну ділянку. При укладенні договору оренди землі від 29 січня 2007 року ОСОБА_1 діяв як уповноважена особа співвласників земельних ділянок, однак на час звернення до суду з позовом у цій справі співвласники змінилися і не уповноважували ОСОБА_1 на вчинення будь-яких дій щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 66,7269 га. Тому ОСОБА_1 не має повноважень та правових підстав на підписання правочинів, пов`язаних з володінням, користуванням та розпорядженням земельними ділянками площею 52,4218 га, кадастровий номер 1821481000:13:000:0002, та площею 16,3051 га, кадастровий номер 1821481000:15:000:0125. За таких обставин, оскільки додаткова угода до договору оренди землі, яка була надіслана відповідачам, містить інші істотні умови, то частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі» не може бути застосована до спірних правовідносин.

У липні 2021 року СФГ «Шанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання укладеним договору оренди землі (справа № 290/644/21).

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 16 травня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що жодного доказу на підтвердження того, що СФГ «Шанс» направляло ОСОБА_3 лист-повідомлення з проєктом договору оренди, суду не надано.

У серпні 2019 року СФГ «Шанс» звернулось до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 про поновлення строку дії договору оренди землі (справа № 290/794/19).

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від

04 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року та постановою Верховного Суду від 04 березня 2021 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 33 Закону України «Про оренду землі» місячний строк для повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

26 червня 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали з ТОВ «Агро-Регіон Любар» договори оренди землі на належні їм частки земельних ділянок, що перебувають у спільній частковій власності (державну реєстрацію іншого речового права на них здійснив державний реєстратор Червоненської селищної ради Андрушівського району Житомирської області), зокрема:

- договір оренди землі б/н від 26 червня 2021 року, що укладений між

ОСОБА_2 і ТОВ «Агро-Регіон Любар», номери записів про інше речове право 43338750, 43338477;

- договір оренди землі б/н від 26 червня 2021 року, що укладений між

ОСОБА_3 і ТОВ «Агро-Регіон Любар», номери записів про інше речове право 43341232, 43341020;

- договір оренди землі б/н від 26 червня 2021 року, що укладений між

ОСОБА_4 і ТОВ «Агро-Регіон Любар», номери записів про інше речове право 43339862, 43339599;

- договір оренди землі б/н від 26 червня 2021 року, що укладений між

ОСОБА_6 , ОСОБА_5 і ТОВ «Агро-Регіон Любар», номери записів про інше речове право 43337823, 43337520, 43337157, 43336889.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов?язане з позбавленням його суб?єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від

15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту

(див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови

у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року

у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження

№ 61-11625сво22)).

Апеляційний суд, установивши, що права СФГ «Шанс» як орендаря на користування земельною ділянкою припинилися у зв`язку із закінченням строку договору оренди, зробив правильний висновок про відмову СФГ «Шанс» в задоволенні позову про визнання договорів оренди недійсними.

Разом з цим, звертаючись до суду з позовом, СФГ «Шанс» також просило скасувати договори оренди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов?язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі

№ 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року

у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов?язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред?явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

У цивільному законодавстві не передбачено допустимості скасування договору чи іншого правочину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред?явити позовну вимогу про визнання правочину недійсним.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі

№ 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі

№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що вимога про скасування договорів оренди на земельні ділянки не є належним способом захисту порушеного права, а тому в задоволенні позову в цій частині слід було відмовити саме з цих підстав.

Оскільки апеляційний суд по суті дійшов правильного висновку про відмову

в позові, проте помилився щодо підстав, оскаржувану постанову в частині вимог СФГ «Шанс» про скасування договорів оренди слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Житомирського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року в частині позову СФГ «Шанс» про скасування договорів оренди підлягає зміні в мотивувальній її частині з підстав, зазначених у цій постанові.

В частині позовних вимог СФГ «Шанс» про визнання недійсними договорів оренди постанову Житомирського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року слід залишити без змін.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про часткову зміну мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення, що не вплинуло на обсяг вирішених позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Щодо заявлених клопотань

13 травня 2024 року СФГ «Шанс» подало до Верховного Суду клопотання про визнання зловживання процесуальними правами, у якому просить постановити окрему ухвалу щодо порушення законодавства України адвокатом ОСОБА_30, мотивуючи його тим, що ОСОБА_30 зловживає своїми процесуальними правами та вводить суд в оману шляхом повідомлення суду неправдивих відомостей щодо фактичних обставин справи.

Вивчивши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про те, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках

і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

У частині другій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року у справі

№ 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити

з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження №11-1156заі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Доводи заявника щодо винесення окремої ухвали відповідно до статті 262 ЦПК України, на переконання суду, є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Заявлене клопотання не свідчить про наявність підстав, за яких Верховний Суд відповідно до статті 262 ЦПК України має право постановити окрему ухвалу. Тому в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали слід відмовити.

Керуючись статтями 262, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволення клопотання Селянського (фермерського) господарства «Шанс» про визнання зловживання процесуальними правами шляхом постановлення окремої ухвали відмовити.

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Шанс» задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року

в частині позовних вимог Селянського (фермерського) господарства «Шанс» про скасування договорів оренди змінити, викласти її мотивувальну частину

в редакції цієї постанови.

В частині позовних вимог Селянського (фермерського) господарства «Шанс» про визнання недійсними договорів оренди постанову Житомирського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Д. А. Гудима В. М. Коротун Є. В. Краснощоков В. І. Крат

290/1310/21 від 14 травня 2024 року Щодо недопустимості скасування договору чи іншого правочину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку