№469/898/15-к від 15 травня 2019 року ККС ВС (обов'язок сторони обвинувачення забезпечити явку потерпілого та свідків, показання яких є ключовими для справи)

Постанова

іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 469/898/15-к

провадження № 51-8984км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   Матієк Т.В.,

суддів                                                Мазура М.В., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання  Замкового І.А.,

прокурора                                       Дронової І.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 4 липня        2018 року у кримінальному провадженні № 12014150150000461 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Харківського районного суду Харківської області від 29 листопада 2011 року за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, 7 жовтня 2013 року звільненого умовно-достроково згідно з постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 вересня 2013 року, з невідбутим строком покарання 1 рік 6 місяців 24 дні,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 12 липня 2014 року приблизно о 3-й годині (точного часу в ході досудового розслідування не встановлено) за попередньою змовою з двома невстановленими в ході проведення досудового розслідування особами, знаходячись в салоні автобусу «Ікарус» (д.н.з. НОМЕР_1 ), який перебував на            73 км автошляху М-14 Е-58 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ», застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілих, заволоділи майном і грошовими коштами, які належали ОСОБА_2 на загальну суму 6463 грн, а також майном і грошовими коштами, спричинивши ОСОБА_3 матеріальні збитки на загальну суму 1275 грн, та грошовими коштами, які знаходилися в сейфі автобусу та належали ПП «Крупнікова» в особі ОСОБА_4 , на суму 88 990 грн.

За вироком Березанського районного суду Миколаївської області від                  10 листопада 2017 року ОСОБА_1 було виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 4 липня 2018 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вказує на порушення місцевим судом вимог           ст. 136 КПК, який розглянув справу без участі потерпілих за відсутності в матеріалах кримінального провадження відомостей про належне підтвердження отримання потерпілими повісток про виклик, унаслідок чого були порушені їх права, не забезпечено участі потерпілих у судовому розгляді, за відсутності їх показань у судовому засіданні суди обох інстанцій не взяли до уваги жодних доказів винуватості ОСОБА_1 , у тому числі протоколів пред`явлення потерпілим особи до впізнання, належним чином не дослідили обставини кримінального провадження, не оцінили кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, чим порушили вимоги ст. 94 КПК.

Додатково прокурор наголошує на порушеннях апеляційним судом вимог ч. 3   ст. 404 КПК, які полягали в безпідставному незадоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження фактичних обставин, установлених під час кримінального провадження, про допит потерпілих, дослідження протоколів впізнання та інших доказів у кримінальному провадженні, ретельно не перевірив усіх доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, і, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, викладені у скарзі, а тому рішення цього суду не відповідає вимогам    ст. 419 КПК.

У запереченнях захисник Титаренко Ю.О. просив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор просив задовольнити касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У відповідності до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до       ст. 94 КПК України.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися норм, установлених  статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках - на потерпілого.

Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

За змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, статей 91, 94 КПК суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження обвинувачення лише на підставі їх безпосереднього дослідження.

Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності винуватості та право на захист.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вказаних вимог закону.

Місцевий суд ретельно дослідив докази сторони обвинувачення, надав кожному з них юридичну оцінку й дійшов обґрунтованого висновку, що у своїй сукупності досліджені докази свідчать про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні.

Так, місцевий суд у вироку зазначив, що дані, які містяться у протоколі обшуку квартири за місцем проживання ОСОБА_1 від 7 жовтня 2014 року, у протоколах проведення слідчого експерименту з фототаблицями за участю потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 20 грудня 2014 року, а також на відеозаписах із камер спостереження за 11 серпня 2014 року, не вказують на причетність ОСОБА_1 до злочину. Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 не підтвердила причетності ОСОБА_1 до вчиненого злочину, претензій до нього не має.

Суд дійшов також висновку, що дані, що містяться у протоколах пред`явлення особи для впізнання потерпілими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинуваченого ОСОБА_1 за фотознімками від 17 вересня та 5 грудня           2014 року, не є достатніми для висновку про винуватість особи поза розумним сумнівом, з підстав того, що ці потерпілі в судове засідання не з`явились і безпосередньо не підтвердили суду вказаних обставин.

Висновки суду ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин та на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду, які були оцінені судом згідно з положеннями статей 23, 94 КПК.

Доводи прокурора в касаційній скарзі про порушення місцевим судом вимог           ст. 136 КПК, який розглянув справу без участі потерпілих за відсутності в матеріалах кримінального провадження відомостей про належне підтвердження отримання потерпілими повісток про виклик, внаслідок чого були порушені їх права, є необґрунтованими, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання суду першої інстанції викликалися неодноразово. Судом неодноразово направлялись на адресу потерпілих (яка зазначена в обвинувальному акті) судові повістки про виклик їх до суду, що спростовує доводи касаційної скарги прокурора про некоректне зазначення адреси потерпілого ОСОБА_3

Крім того, в матеріалах провадження містяться телефонограми щодо повідомлення потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про проведення підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 (т. 1, а.к.п. 149, 150), а також є повідомлення про вручення їм повісток про призначення розгляду вказаного кримінального провадження в суді першої інстанції (т. 2, а.к.п. 92, 160). Однак на розгляд кримінального провадження до суду вони не з`являлися, причини неявки суду не повідомляли, у зв`язку з чим судовий розгляд неодноразово відкладався протягом двох років.

У матеріалах кримінального провадження також міститься заява потерпілого ОСОБА_2 від 1 жовтня 2015 року, в якій останній просить проводити судовий розгляд без його участі й будь-яке рішення суду вважає законним (т. 1, а.к.п. 206).

Отже, потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знали, що у місцевому суді здійснюється судовий розгляд вказаного кримінального провадження.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці доходив висновку, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов`язки.

Вказане свідчить про відсутність зацікавленості потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 ,           а тому твердження прокурора про порушення прав потерпілих на участь у судовому розгляді є безпідставними. Порушень вимог п. 5 ч. 1 ст. 412 КПК не встановлено.

Безпідставними є також доводи прокурора про незабезпечення судом явки потерпілих з огляду на те, що їх показання мали важливе значення для вирішення кримінального провадження.

Так, хоча суд дійсно повинен створити необхідні умови для реалізації сторонами їх прав і обов`язків, але це не означає, що саме на суд покладено безумовний обов`язок забезпечити участь потерпілих, показання яких є ключовим доказом обвинувачення, оскільки доказування вини особи а отже надання відповідних доказів суду за законом є обов`язком сторони обвинувачення.

Подібний висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 2 квітня 2019 року (провадження № 51-5008км18).

У даному кримінальному провадженні під час судового розгляду цього кримінального провадження, суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Так, суд неодноразово за клопотанням прокурора постановляв ухвали про примусовий привід свідка та проведення дистанційного судового провадження для допиту потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_5 в режимі відеоконференції з Фрунзенським, Жовтневим та Харківським районними судами м. Харкова.

Згідно з рапортом т.в.о. начальника Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області Булата В.Г. від 22 вересня 2016 року (т. 3, а.к.п. 21) забезпечити виконання примусового приводу свідка ОСОБА_5 виявилося неможливим, оскільки встановлено, що ОСОБА_5 за адресою, вказаною в обвинувальному акті, не проживає протягом останніх 10 років.

Сторона обвинувачення, на яку відповідно до положень ч. 1 ст. 92 КПК покладено обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, явки потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , показання потерпілих мали ключове значення при доказуванні винуватості ОСОБА_1 , в судові засідання не забезпечила. Жодних заходів для встановлення місця перебування вказаних осіб сторона обвинувачення протягом двох років не застосувала. Таких даних сторона обвинувачення до суду також не надала і на них не послалася в апеляційній та касаційній скаргах.

Натомість суд першої інстанції вжив усіх можливих та необхідних заходів для повідомлення потерпілих та забезпечення їх явки та явки свідка до суду, однак через їх неодноразову неявку до суду місцевий суд був позбавлений можливості провести їх допит для встановлення обставин події та причетності обвинуваченого, тому суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі наданих сторонами доказів, які він мав можливість безпосередньо дослідити в судовому засіданні.

У результаті перевірки матеріалів провадження встановлено, що прокурор, який брав участь в суді першої інстанції, оскаржуючи виправдувальний вирок в апеляційному порядку, не ставив питання про постановлення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 , а просив про скасування вироку і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з неповнотою судового розгляду та про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з журналом судового засідання в апеляційному суді від 4 липня 2018 року   (т. 3, а.к.п. 275), прокурор, який брав участь у цьому суді, апеляційної скарги прокурора в частині повторного дослідження доказів у справі не підтримав, а тому доводи в касаційній скарзі прокурора про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК є необґрунтованими.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків в ухвалі, з якими погоджується касаційний суд.

Інших доводів щодо порушень судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга прокурора не містить.

Судові рішення є належним чином вмотивованими, підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

За таких обставин касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 4 липня         2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк                                      М.В. Мазур                                      О.П. Могильний