Хмельницький апеляційний суд

Постанова

Іменем України

04 липня 2019 року

м. Київ

справа № 459/2723/16-к

провадження № 51-1205 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Білик Н. В., Ємця О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О. О.,

прокурора Пашкова Є. Є.,

в режимі відеоконференції

захисника Огорілка Ю. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Огорілка Ю. В., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 04 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 січня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140150001526, за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Червонограда Львівської області, мешканця АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 04 липня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалістю 150 годин. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 січня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 31 липня 2016 року о 21:30 год, поблизу будинку № 11 по вул. Театральна в м. Соснівка Львівської області, під час конфлікту на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин завдав ОСОБА_2 удар ножем у ліву частину тіла, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження та ОСОБА_3 - удар ножем у праву кисть, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Огорілко Ю. В. посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність ставить питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 і призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Вважає, що протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам ст. ст. 103-106 КПК України. Зазначає про порушення вимог ст. 290 КПК Українищодо не відкриття матеріалів кримінального провадження. Стверджує, що суд безпідставно відхилив клопотання захисника про виклик у суд в якості свідків понятих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які могли б своїми показаннями підтвердити невинуватість ОСОБА_1 . Крім того, було допущено порушення порядку дослідження доказів, а саме, не було допитано свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 Стверджує, що у кримінальному провадженні не було встановлено умислу засудженого на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 , а тому кваліфікація дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України є неправильною, оскільки, на думку захисника, останній діяв із метою самозахисту та з огляду на це, його дії мають бути кваліфіковані за ст. 124 КК України. Посилається на те, що потерпілий ОСОБА_3 не брав участі на стадії судових дебатів у суді першої інстанції. Окрім того, зазначає, що апеляційний суд, не перевірив належним чином доводи його апеляційної скарги про незаконність вироку місцевого суду та не звернув уваги на допущені порушення й безпідставно залишив вирок щодо ОСОБА_1 без зміни.

Під час касаційного розгляду захисник Огорілко Ю. В. підтримав подану касаційну скаргу та вважав, що є підстави для її задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор вважав, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника Ігнатова Г. С., апеляційний суд навів належні і достатні мотиви та підстави ухвалення рішення і не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли безумовне скасування чи зміну вироку суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

В основу вироку суд обґрунтовано поклав показання потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 допитаних в судовому засіданні. Також судом було досліджено дані, які містяться у висновках судово-медичних експертиз № 071/2016 від 15 серпня 2016 року, № 072/2016 від 12 серпня 2016року, № 245/2016-мк від 11 жовтня 2016 року.

Наявні в матеріалах кримінального провадження докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, а тому об`єктивних підстав недовіряти їм немає.

Отже, дослідивши обставини встановленні під час кримінального провадження, надавши доказам належну оцінку, суд дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 125 КК України.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника засудженого, які є аналогічним за своїм змістом доводам його касаційної скарги, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Посилання захисника у касаційній скарзі на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 , оскільки у нього не було умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і він лише оборонявся від нападу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суперечать матеріалам провадження та не ґрунтуються на законі.

Згідно із ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що в діях потерпілого ОСОБА_2 або ОСОБА_3 суспільно небезпечного посягання не було, оскільки засуджений ОСОБА_1 під час словесного конфлікту вихопив ніж і завдав удару спочатку ОСОБА_2 , а потім ОСОБА_3 .Даних про те, що дії ОСОБА_1 було зумовлені з метою захисту від протиправних дій потерпілих, в матеріалах провадження немає. Отже, жодних об`єктивних даних про перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони в суді не встановлено.

Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному спричиненні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння та легких тілесних ушкоджень і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 125 КК України.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог ст. 404 КПК України розглянув апеляційну скаргу захисника, дав в ухвалі, відповідно до вимог ст. 419 цього Кодексу, вмотивовані відповіді на усі доводи, наведені апеляційній скарзі захисника, та прийняв обґрунтоване рішення про залишення вироку місцевого суду без зміни, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Твердження захисника про те, що судове засідання під час дебатів в суді першої інстанції відбулось без виклику потерпілого ОСОБА_3 заслуговує на увагу, але неявка потерпілого не є таким порушенням кримінального процесуального закону, яке тягне скасування судових рішень, оскільки участь потерпілого в судових дебатах є його правом, а не обов`язком. Крім цього, потерпілий ОСОБА_3 не оскаржував судові рішення щодо його не участі в судових дебатах у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Що ж стосується твердження в касаційній скарзі про неознайомлення засудженого ОСОБА_1 та його захисника з матеріалами кримінального провадження, оскільки протокол не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, то вони є необґрунтованими.

Так, у матеріалах кримінального провадження міститься протокол про надання обвинуваченому ОСОБА_1 та його захиснику у порядку ст. 290 КПК України доступу до матеріалів досудового розслідування, де вони зазначили, що з матеріалами ознайомлені у повному обсязі, про що є їх особистий підпис. Неточності протоколу, на думку касаційного суду, не є таким порушенням кримінального процесуального закону, яке б тягнуло скасування судових рішень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 04 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 січня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Огорілка Ю. В. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук Н. В. Білик О. П. Ємець

459/2723/16-к від 04.07.2019 ( Відсутність об’єктивних даних про перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони та правильна кваліфікація дії за ч.1 ст.121, ч.1 ст.125 КК)