Хмельницький апеляційний суд

Категорія справи № 185/998/16-ц : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.07.2019. Оприлюднено: 30.07.2019.

Номер судового провадження: 61-33766ск18

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 185/998/16-ц

провадження № 61-33766сво18

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Висоцької В. С., Крата В. І., Лесько А. О., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року у складі судді Палюх Т. Д. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 23 липня 2014 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у сумі 29 611 грн зі сплатою процентів за користування кредитом, неустойки та інших передбачених договором платежів у сумах та на умовах, що передбачені договором та додатком до нього - графіком погашення кредиту, на строк до 24 липня 2017 року. Внаслідок неналежного виконання взятих на себе кредитних зобов`язань у ОСОБА_4 утворилась заборгованість у розмірі 34 599,96 грн, яку банк просив стягнути.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У червні 2016 року, дізнавшись, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ПАТ «Альфа-Банк» уточнило позовні, звернувшись до суду з позовом до спадкоємців ОСОБА_4 : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Альфа-Банк» на підставі статей 1218, 1282 ЦК України просило суд стягнути заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2014 року, розмір якої станом на 25 березня 2015 року складав 23 922,67 грн, зі спадкоємців боржника ОСОБА_4 : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , у межах вартості отриманого ними спадкового майна.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2016 року прийнято до провадження уточнену позовну заяву ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У серпні 2016 року від ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 надійшли заперечення, в яких вона вказувала, що позов ПАТ «Альфа-Банк» є безпідставним та просила відмовити у задоволенні позовних вимог банку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року позов ПАТ «Альфа-Банк»задоволено.

Стягнуто зі спадкоємця ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість спадкодавця ОСОБА_4 за кредитним договором № 500953284 від 23 липня 2014 року у розмірі 7 974,23 грн.

Стягнуто зі спадкоємця ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 заборгованість спадкодавця ОСОБА_4 за кредитним договором № 500953284 від 23 липня 2014 року у розмірі 15 948,45 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки зі смертю позичальника/боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то до відповідачів, як спадкоємців померлого боржника, переходить обов`язок погашення кредитної заборгованості у межах вартості успадкованого ними майна щодо суми заборгованості, нарахованих за життя боржника. Строк пред`явлення вимог до спадкоємців не пропущено, так як банк дізнався про відкриття спадщини після свого звернення 03 лютого 2016 року з позовом до суду у ході розгляду справи, коли судом були отримані докази, а саме спадкову справу померлого. Після цього 15 червня 2016 року банк направив заяву на адресу нотаріальної контори.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року апеляційні скарги законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 відхилено. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись з рішенням місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог банку, а доводи відповідача про пропущення банком строку звернення до спадкоємців, є безпідставними, так як положення частин третьої та четвертої статті 1281 ЦК України встановлюють, що у разі, якщо кредитор не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги, а строк вимоги кредитора не є тотожним даті смерті ОСОБА_4 . Розмір кредитної заборгованості визначено відповідно до вимог закону та умов договору й стягнуто зі спадкоємців у розмірі, який відповідає частці кожного з них у спадщині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, законний представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення у частині вирішення вимог банку до ОСОБА_2 скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог ПАТ «Альфа-Банк».

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивна тим, що банком порушено встановлений законом порядок пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, оскільки протягом року з дня смерті боржника - спадкодавця ОСОБА_4 , не було заявлено жодної вимоги до спадкоємців. Стягнення заборгованості за кредитним договором зі спадкоємця - малолітньої дитини, взагалі не передбачено законом. Вони не повідомляли банк про смерть позичальника ОСОБА_4 , так як не знали про його кредитні зобов`язання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2017 року ПАТ «Альфа-Банк» подало відзив на касаційну скаргу законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає. Доводи касаційної скарги є безпідставними, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з кредитним договором від 23 липня 2014 року № 500953284 ПАТ «Альфа-Банк» надало ОСОБА_4 кредит у розмірі 29 611 грн строком до 24 липня 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Станом на 26 березня 2015 року, на день смерті позичальника, за кредитним договором існувала заборгованість по кредиту та процентам, нарахованим та несплаченим до дня смерті позичальника у розмірі 23 922,67 грн, з яких 23 914,70 грн заборгованість за тілом кредиту та 7,97 грн заборгованість по відсотками за користування кредитом.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_1 у розмірі 1/3 частки спадкового майна та ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 у розмірі 2/3 часток спадкового майна, а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , а також грошових вкладів у сумі 743,73 грн (1/3 частки) та 1 487,46 грн (2/3 частки).

На вказане майно відповідачі отримали свідоцтва про право на спадщину за законом.

Звернувшись до суду з уточненим позовом до спадкоємців, ПАТ «Альфа-Банк» зазначало, що дізналося про смерть позичальника лише після подачі первинної позовної заяви до позичальника.

16 червня 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» направило на адресу Першої Павлоградської державної нотаріальної контори лист-претензію про наявність майнових вимог до спадкоємців, а саме сплату заборгованості позичальника у сумі 23 922,67 грн, відповідно до вимог статті 1281 ЦК України.

Відповідачі вищевказану вимогу банку не виконали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Судове рішення мотивовано необхідністю формування єдності у практиці застосування одних й тих самих норм права.

Вказано про різне застосування пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у постановах Верховного Суду: від 14 лютого 2018 року у справі № 310/10284/15-ц (провадження № 61-2717св18), від 16 травня 2018 року у справі № 183/4229/14-ц (провадження № 61-5330св18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 630/664/15-ц (провадження № 61-4065св18).

Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Суд закриває провадження у справі з підстав, передбачених статтею 205 ЦПК України2004 року (аналогічна статті 255 ЦПК України в редакції з 15 грудня 2017року), перелік якої є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. За правилом пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією з сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Частиною першою статті 37 ЦПК України 2004 року передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

У порядку процесуального правонаступництва відбувається заміна сторони або третьої особи (попередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, до якої як до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки попередника, який продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 37 ЦПК України 2004 року можливе шляхом залучення правонаступника померлої сторони (учасника) та лише за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі.

ПАТ «Альфа-Банк» звернулося з позовом до померлої особи, правоздатність якої на час пред`явлення позову припинилась.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного у складі Верховного Суду вважала, що цей позов не підлягав розгляду в суді у порядку цивільного судочинства, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 310/10284/15-ц (провадження № 61-2717св18), ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

У зазначеному судовому рішенні зроблено висновок про те, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України 2017 року, та відповідно до повноважень суду касаційної інстанції в порядку частини першої статті 414 цього Кодексу (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, чинної на час вчинення цієї процесуальної дії), оскільки позивач звернувся з позовом до особи, яка померла. Правонаступників померлого не встановлено.

Крім того, у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 183/4229/14-ц (провадження № 61-5330св18), ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати, міститься висновок про те, що чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог частини четвертої статті 25 ЦК України припинено.

Залучення судом правонаступників відповідача, який помер ще до звернення позивача до суду, потребує зміни підстав та предмету позову, оскільки вимоги до боржника за кредитним договором і вимоги до спадкоємців боржника мають різні матеріально-правові підстави, що в свою чергу порушує принцип диспозитивності цивільного процесу, а також суперечить положенням статті 31 ЦПК України 2004 року щодо неможливості одночасної зміни і підстав, і предмету позову.

Прикладом наявності протилежних за змістом правових висновків у рішеннях Верховного Суду є постанова від 17 жовтня 2018 року у справі № 630/664/15-ц (провадження № 61-4065св18), ухвалена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, в якій позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості до померлої особи. У процесі розгляду справи позивачем були уточнені позовні вимоги й пред`явлено позов до спадкоємців померлого.

У зазначеному судовому рішенні Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, який звернувся до суду з позовом до померлої особи, правоздатність якої на час пред`явлення позову припинилася у зв`язку з їх недоведеністю.

З вищенаведеного вбачається, що апеляційний суд розглянув справу по суті та відмовив банку у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі, не закриваючи провадження у справі, яка відкрита за позовом до померлої особи.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у цій справі вказано, що аналіз викладених правових висновків у наведених прикладах свідчить про існування різного підходу до застосування пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки в одних випадках суд закриває провадження у справі, так як позов пред`явлено до померлої особи, правоздатність якої припинилась на момент подачі позовної заяви, а в інших випадках -розглядає справу по суті із залученням спадкоємців.

У зв`язку із цим, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що наведений приклад свідчить про існування різного підходу до застосування пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , вважає, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо закриття провадження у справі

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред`явлення позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна норма права міститься й у пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, чинного на час розгляду справи Верховним Судом.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року).

Аналогічна норма міститься у пункті 7 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

З аналізу пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України) вбачається, що правонаступників у справу можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті

У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки.

Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.

Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною першою статті 26 ЦПК України 2004 року у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (аналогічна норма у частині першій статті 42 чинного ЦПК України).

У статті 28 ЦПК України 2004 року визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (стаття 46 чинного ЦПК України).

Частиною першою статті 29 ЦПК України 2004 року передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 чинного ЦПК України).

Системний аналіз вказаних норм права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 чинного ЦПК України).

Аналіз вказаних норм процесуального права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб`єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року).

При цьому норма статті 205 ЦПК України 2004 року (статті 255 чинного ЦПК України) є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України (пунктами 1-7 статті 205 ЦПК України 2004 року), незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.

Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Таким чином, суд першої інстанції не повинен був відкривати провадження у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк», яке звернулося до суду з позовом до померлої особи. А, відкривши провадження у справі, суд повинен був його закрити на підставі пункту 1 статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України).

Апеляційний суд на вказане порушення норм процесуального права судом першої інстанції уваги не звернув та переглянув справу в апеляційному порядку по суті.

Крім того, нормою пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 7 частини першої статті 255 чинного ЦПК України) визначено, що суд продовжує розглядати справу у випадку смерті фізичної особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Оскільки правосуб`єктність померлої особи припинилася, до цивільного процесу залучаються правонаступники. Якщо ж банк у зв`язку із залученням спадкоємців змінив предмет та підставу позову одночасно, суд повинен відмовити у вчиненні відповідної процесуальної дії, оскільки одночасна зміна предмета та підстави позову є фактично новим позовом, який може бути пред`явлено до спадкоємців самостійно (окремо). Тобто у такому разі визнається, що позивач відмовився від первинно пред`явленого позову.

З огляду на вимоги частини другої статті 263, статті 412 ЦПК України недотримання судом вимог цивільного процесуального закону є підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

У зв`язку з викладеним Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відійти від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 630/664/15-ц (провадження № 61-4065св18), згідно з яким суди, встановивши, що позов було пред`явлено до померлої особи, розглянули справу по суті, не закриваючи провадження у справі відносно померлої особи.

Разом з тим, зазначивши, що суди порушили норми процесуального права при розгляді цієї справи, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувані судові рішення у цій справі, з урахуванням певних виключних обставин та конкретних дій суду, не підлягають скасуванню із закриттям провадження, виходячи з такого.

Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що скасування ухвалених у справі, провадження в якій було відкрито у 2016 році, судових рішень за 2017 рік, поставило б під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки безумовно вплине на застосування позовної давності та порушення гарантованого статтею 6 Конвенції права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку й не буде відповідати ефективності цивільного судочинства, завданням цивільного судочинства та принципу пропорційності у цивільному судочинстві (статті 2, 11 ЦПК України).

При цьому до уваги береться й те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, а залучені до участі у справі спадкоємці померлого позичальника не заперечували проти вчинення судом таких процесуальних дій, активно приймали участь у процесі.

До дещо подібних висновків дійшов ЄСПЛ у справах «Ливада проти України» (заява № 21262/06, рішення від 26 червня 2014 року), «Куценко проти України» (заява № 41936/05, рішення від 10 березня 2010 року) та «Стойкович проти «Колишньої Югославської Республіки Македонія» (заява № 14818/02, рішення від 08 листопада 2007 року), згідно з рішеннями якого до спадкоємців переходить право на підтримання заяви, поданої спадкоємцем до ЄСПЛ, який помер під час провадження і до ухвалення рішення.

Крім того, відповідно до частини першої статі 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який закликає до зрозумілості норм, що застосовуються у будь-якій справі і до ясності гарантій для забезпечення об`єктивності та відкритості, запобігання сваволі суддів при вирішенні конкретних справ.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, що є принципомостаточності судового рішення.

Щодо суті спору

Згідно зі статтею 1050та частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки, належні йому відповідно до статей 1048, 1056-1 цього Кодексу.

У статті 527 ЦК України визначено, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із сутті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статей 526, 527, 530, 532, 532 ЦК Українизобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, належними сторонами, у строк, у встановленому місці та відповідній валюті.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

Так, згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що має місце порушення права позивача на своєчасне отримання кредитних коштів, внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 зобов`язань, а сам обов`язок по поверненню кредитних коштів не є нерозривно пов`язаним з особою померлого боржника, відповідачі є спадкоємцями, розмір заборгованості за договором не перевищує вартість спадкового майна.

Крім того, суди вірно вказали, що ПАТ «Альфа-Банк» дізнався про відкриття спадщини лише після свого звернення у лютому 2016 року до суду першої інстанції із позовними вимогами про стягнення з померлого боржника заборгованості, а тому не пропустило строк, встановлений статтею 1281 ЦК України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивачем порушено встановлений положенням статті 1281 ЦК України порядок пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, оскільки протягом року з дня смерті боржника - спадкодавця ОСОБА_4 , не було заявлено жодної вимоги до спадкоємців, оскільки частиною третьою вказаної статті визначено право кредитора звернутися до спадкоємців протягом одного року від настання строку вимоги, а за кредитним договором від 23 липня 2014 року сторони погодили дату остаточного повернення кредиту - 24 липня 2017 року, тобто після пред`явлення банком вимог. Апеляційний суд вірно вказав, що строк вимоги кредитора не є тотожним з датою смерті боржника.

Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги щодо незаконного стягнення судами заборгованості з малолітньої дитини.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 , як мати свого сина - ОСОБА_2 , є його законним представником у розумінні статті 39 ЦПК України 2004 року та захищає не тільки права та інтереси свого сина, а й несе відповідальність за зобов`язаннями, у тому числі після померлого ОСОБА_4 ОСОБА_3 не успадковувала майна після смерті останнього, однак спадкоємцем є її син, до повноліття якого відповідач, як законний представник, буде ним розпоряджатися в інтересах дитини.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки щодо застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)

Якщо позов пред`явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред`явлення позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

При цьому незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник В. С. Висоцька В. І. Крат А. О. Лесько Є. В. Синельников М. Є. Червинська