Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 750/4153/18
провадження № 51-9953км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Ємця І.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270010009338, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого в порядку ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 21 серпня 2018 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 ККдо покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Ухвалено речові докази у провадженні, у тому числі автомобіль марки «Ford Escort 1.4» державний номерний знак НОМЕР_1 , який переданий на зберігання обвинуваченому ОСОБА_1 , залишити у його законному володінні.
Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 21 серпня 2018 року залишив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 грудня 2017 року близько 21:00 шляхом зламу навісного замка воріт проник до приміщення гаражу на території приватного господарства на АДРЕСА_1 , звідки таємно викрав майно, що належить ОСОБА_2 , на загальну суму 53 336,80 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Просить скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:
- суд першої інстанції всупереч вимогам п. 1 ч. 9 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) повернув ОСОБА_1 речовий доказ - автомобіль марки «Ford Escort 1.4», державний номерний знак НОМЕР_1 , який є знаряддям злочину і підлягав конфіскації в дохід держави, оскільки саме цим автомобілем обвинувачений перевозив викрадене майно;
- суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив усіх доводів, зазначених в апеляційній скарзі прокурора, і не мотивував свого рішення про залишення вироку без зміни;
- у цьому випадку не можна керуватися рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ізмайлов проти Росії», на яке послався в ухвалі апеляційний суд, оскільки в ньому було встановлено непропорційність втручання держави, яке не відповідало тяжкості кримінального правопорушення (не було дотримано правил декларування), матеріальних збитків потерпілому (державі) не було завдано, а ОСОБА_1 засуджено за вчинення тяжкого злочину, яким потерпілому завдано збитків на загальну суму 53 336,80 грн.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.
Мотиви Суду
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні таємного викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням, та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оскаржуються.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Зі змісту положень ч. 9 ст. 100 КПК вбачається, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Згідно з п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).
Отже, законом передбачено лише одну підставу, за наявності якої майно, використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, повертається власникові, - це випадок, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про незаконне використання цього майна.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування слідчий постановою від 28 березня 2018 року визнав речовим доказом автомобіль марки «Ford Escort 1.4» 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , оскільки останній перевозив викрадене майно від місця вчинення кримінального правопорушення до пункту приймання металобрухту саме цим транспортним засобом. Як зазначив слідчий у постанові, встановлені досудовим розслідуванням обставини дають підстави вважати, що вказаний автомобіль є знаряддям вчинення кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді від 19 квітня 2018 року на це авто накладено арешт із забороною його відчужувати (а.п. 39, 41-43).
Прокурор в апеляційній скарзі (а.п. 68-69) порушував питання про скасування вироку та ухвалення апеляційним судом нового вироку, яким речовий доказ - належний ОСОБА_1 автомобіль, на якому він перевозив викрадене майно, конфіскувати в дохід держави як знаряддя злочину.
Вимоги поданої апеляційної скарги прокурор мотивував тим, що:
- постанову слідчого від 28 березня 2018 року про визнання автомобіля речовим доказом, а також ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2018 року щодо накладення на нього арешту долучено до матеріалів справи та досліджено під час судового розгляду;
- під час допиту обвинувачений ОСОБА_1 підтвердив, що вищевказаний автомобіль належить йому та він дійсно його використав для перевезення майна, викраденого у потерпілого ОСОБА_2 , що підтверджується аудіозаписом судового засідання.
У частинах 1, 2 ст. 419 КПК зазначено, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути наведені підстави, на яких цю скаргу визнано необґрунтованою.
Разом із тим, указаних вимог закону при розгляді цього провадження апеляційний суд не виконав.
Із матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 419 КПК, оскільки не навів належних мотивів з урахуванням положень закону, яким він керувався при постановленні ухвали, та підстав, на яких вимоги в апеляційній скарзі прокурора визнав неспроможними.
Так, обґрунтовуючи своє рішення про залишення вироку без зміни, апеляційний суд послався на обставини провадження та дані про особу обвинуваченого (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих злочином збитків, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, ряд хронічних захворювань), які слугували підставою для застосування ст. 75 КК та звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, що в апеляційній скарзі прокурора не оскаржувалось. При цьому судом апеляційної інстанції не зазначено, яким чином вищезазначені обставини узгоджуються з положеннями п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК, на які у апеляційній скарзі посилався прокурор.
Також апеляційний суд указав в ухвалі на вимоги ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції із захисту прав людини, вважаючи, що застосування конфіскації автомобіля у цьому випадку порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».
Разом із тим, вартості належного ОСОБА_1 автомобіля«Ford Escort 1.4» суд не досліджував і в ухвалі не навів обґрунтування того, яким чином конфіскація автомобіля 1991 року випуску може становити «надмірний індивідуальний тягар» і бути неспівмірною, з урахуванням вчинення ОСОБА_1 тяжкого злочину та заподіяння ним матеріальної шкоди на суму 53 336,80 грн.
Крім того, судом апеляційної інстанції належним чином не вмотивовано, яким чином обставини у справі «Ізмайлов проти Росії», під час розгляду якої Європейський Суд з прав людини встановив непропорційність втручання держави, яке не відповідало тяжкості кримінального правопорушення, оскільки засуджений у цій справі вчинив контрабанду, не дотримавшись правил декларування, співвідносяться з обставинами цього кримінального провадження.
Так, у вказаній справі Європейським Судом з прав людини було встановлено, що конфіскована сума була значимою для заявника, оскільки являла собою весь дохід від продажу будинку, який належав його покійній матері. Шкода, яку могло бути заподіяно державі, була незначною, оскільки Ізмайлов не ухилявся від сплати мита чи інших зборів, а також не завдав інших майнових збитків державі. Якщо б грошові кошти не були виявлені, влада лише не отримала б інформацію про те, що їх було ввезено на територію держави.
У цьому випадку суд установив, що ОСОБА_1 засуджено за вчинення умисного тяжкого злочину, яким потерпілому завдано збитків на загальну суму 53 336,80 грн.
З урахуванням зазначеного Суд прийшов до висновку, що доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ч.ч. 1, 2 ст. 419 КПК при розгляді провадження в апеляційному порядку, що перешкодило суду постановити законне та обґрунтоване рішення і відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування, є обґрунтованими, у зв'язку з чим касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог закону, надати оцінку всім доводам в апеляційних скаргах та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 369, 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 21 серпня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати.
Призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
А.М. Макаровець В.К. Маринич Н.О. Марчук
_03_03.png)
