Хмельницький апеляційний суд

Постанова

Іменем України

27 березня 2024 року

м. Київ

справа № 202/7375/22

провадження № 61-12895св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпровської міської ради, Дніпровська міська рада, Індустріальний відділ державної виконавчої служби у міста Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (міста Одеса), Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2023 року у складі судді Мачуського О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- стягнути субсидіарно з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпровської міської ради (далі - КП «ЖЕП № 53» Дніпропетровської міської ради), Дніпровської міської ради на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 42 492,57 грн за період із 01 серпня 2022 року до 01 червня 2023 року з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів і зборів;

- зобов`язати КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради сплатити місячні суми консолідованих страхових внесків, єдиних соціальних внесків за період із 01 серпня 2022 року до 01 червня 2023 року щодо вказаних місячних сум його заробітних плат за місцем обліку страхувальника;

- стягнути субсидіарно з відповідачів моральну шкоду в розмірі 1 177 308,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року він поновлений на посаді бухгалтера 1-ї категорії в КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, однак, незважаючи на його неодноразові звернення до ліквідатора КП «ЖЕП № 53» та засновника підприємства - Дніпровської міської ради, рішення суду в частині поновлення його на роботі до теперішнього часу не виконано.

У зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення про поновлення його на роботі він змушений неодноразово звертатися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та до Індустріального ВДВС щодо невиконання судового рішення, а також до ГУНП в Дніпропетровській області, в провадженні якого знаходились кримінальні провадження за фактом злочину проти правосуддя за частиною першою статті 382 КК України та які було закрито за відсутністю складу злочину, та до ДБР, який порушив кримінальну справу за статтею 364 КК України відносно слідчих, які закрили ці кримінальні провадження, слідство в якій триває.

Вважає, що через невиконання рішення суду про поновлення його на роботі та затримку виплати присуджених сум заробітку відповідачі солідарно повинні відшкодувати йому також завдану моральну шкоду.

Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 01 серпня 2022 року до 01 червня 2023 року включно у розмірі 42 492,57 грн із утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

Зобов`язано КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, за кожен місяць у період із 01 серпня 2022 року до 01 червня 2023 року включно.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Частково задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішення суду про поновлення позивача на роботі до теперішнього часу не виконано, чим порушуються його права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо субсидіарної відповідальності Дніпровської міської ради за невиконання судових рішень, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність дій засновника, у цій справі Дніпровської міської ради, якими була спричинена неплатоспроможність або банкрутство КП «ЖЕП № 53» Дніпровської міської ради.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів, якими саме діями чи бездіяльністю йому спричинено моральну шкоду кожним конкретним відповідачем. Суд враховує, що тривале невиконання судового рішення про поновлення позивача на роботі, дійсно порушує його права. Однак, самі по собі норми законодавства, на яких ґрунтуються позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, є тим видом компенсаційного відшкодування, які законодавець передбачив для можливого тривалого виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування. При цьому, суд вказав, що стягнення грошових коштів, нарахованих судом у порядку статті 236 КЗпП України, і є тією сатисфакцією для позивача, що відновлює його порушене трудове право.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що саме Дніпровська міська рада, як засновник КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53», має нести відповідальність за борги підприємства, у зв`язку із чим він заявив вимоги до відповідачів субсидіарно.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суди помилково не звернули уваги на його доводи про те, що бездіяльність: відповідачів щодо невиконання 12 судових рішень на його користь завдали йому немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті, щоденні негативні переживання та спогади про порушення його прав і несправедливе ставлення до нього потягли негативні переживання, насторогу, тривогу, емоційні реакції, фіксованість уваги на проблемі, переживання психологічного дискомфорту, тимчасову відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну; емоційну напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, почуття образи, обурення, приниженість гідності через неможливість отримати коштів за рішеннями судів.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська справу № 202/7375/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, Індустріального відділу державної виконавчої служби у міста Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (міста Одеса), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про стягнення заробітної плати.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року справу № 202/7375/22 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з наказом від 10 серпня 2007 року № 40ОК ОСОБА_1 був прийнятий на посаду бухгалтера 1 категорії КП «ЖЕП № 53» Дніпропетровської міської ради.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 27 грудня 2013 року № 27/45 «Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств в Жовтневому, Амур-Нижньодніпровському та Індустріальному районах» вирішено провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств в Амур-Нижньодніпровському, Жовтневому та Індустріальному районах; припинити діяльність Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 21» Дніпропетровської міської ради, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 50» шляхом приєднання до КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради.

Наказом від 05 травня 2014 року № 23-о ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

В подальшому рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року у справі № 202/4389/14-ц задоволено позов ОСОБА_1 до КП «Житлово-експлуатаційне підприємства № 53» Дніпропетровської міської ради, визнано незаконним наказ від 05 травня 2014 року № 23ок про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера 1 категорії на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера 1 категорії КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53». Стягнуто з КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 23 283,60 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року залишено без змін.

Вказаним рішенням встановлений розмір середньоденного заробітку позивача в сумі 194,03 грн.

Ухвалою суду від 23 липня 2015 року роз`яснено рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року й зазначено, що датою поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера 1 категорії КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» є 05 травня 2014 року.

Також суди встановили, що рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконано, позивач на роботі не поновлений, стягнуті судовим рішенням суми не сплачені, про що зазначено низкою судових рішень (зокрема, від 08 грудня 2014 року у справі № 202/4389/14-ц; від 02 лютого 2015 року у справі № 202/7924/15-ц;, від 07 липня 2015 року у справі № 202/4673/15-ц; від 13 липня 2016 року у справі № 202/3897/16-ц4 від 28 лютого 2017 року у справі № 202/7140/16-ц; від 04 вересня 2017 року у справі № 202/3778/17; від 05 грудня 2018 року у справі № 202/202/6695/17; від 24 травня 2019 року у справі № 202/2283/19; від 1 грудня 2020 року у справі № 202/1675/21; від 05 квітня 2022 року у справі № 202/7490/21 та від 01 серпня 2022 року у справі № 202/2687/22) щодо стягнення з КП «ЖЕП № 53» ДМР на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку тощо за різні періоди часу, які передували зазначеному у цій справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19) вказано, що: «стаття 236 КЗпП передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (висновок Верховного Суду України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15)».

У справі, яка переглядається, встановивши, що рішення суду про поновлення позивача на роботі, ухвалене у справі № 461/7423/21, до теперішнього часу не виконано, позивач на роботі не поновлений, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, стягнув з КП «ЖЕП № 53» Дніпровської міської ради на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що позов ОСОБА_1 у частині вимог до Дніпровської міської ради задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до частини першої статті 176 ЦК України територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб у трудових правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств» Лозівської міської ради Харківської області про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України», пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.

При цьому, за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням, пов`язаним із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).

Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.

Отже субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

Для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства та органу місцевого самоврядування (як учасника та засновника такої юридичної особи) необхідно встановлення наявності чи відсутності підстав та умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного нею комунального підприємства, зокрема мету здійснення господарської діяльності підприємства, його сферу діяльності та факт банкрутства.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 711/3288/17-ц (провадження № 61-25288сво18) та Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі № 304/1745/18 (провадження № 61-22663св19), від 15 лютого 2023 року у справі № 756/10603/17 (провадження № 61-10472св22).

У справі, яка переглядається, суди не встановили, що саме діями засновника Дніпровської міської ради була спричинена неплатоспроможність або банкрутство КП «ЖЕП № 53».

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що трудовим законодавством солідарна відповідальність у трудових спорах за вимогами, визначеними позивачем до відповідачів, не передбачена. Дніпровська міська рада не є роботодавцем, з яким позивач перебував у трудових відносинах, оскільки міською радою, в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконувались владні функції, що характеризуються наданням різноманітних управлінських послуг указаному підприємству та справлянням на нього владного впливу у межах публічно-правових відносин.

З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що Дніпровська міська рада, як засновник, має нести відповідальність за боргами КП «ЖЕП № 53».

Таким чином, судові рішення в оскарженій частині щодо вирішення позовних вимог про стягненя середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі необхідно залишити без змін.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи щодо зазначених позовних вимог не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації моральної шкоди

Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довів, якими саме діями чи бездіяльністю йому спричинено моральну шкоду кожним конкретним відповідачем. Суд урахував, що тривале невиконання судового рішення про поновлення позивача на роботі дійсно порушує його права. Однак самі по собі норми законодавства, на яких ґрунтуються позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, є тим видом компенсаційного відшкодування, яке законодавець передбачив для можливого тривалого виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Колегія суддів не може повністю погодитись із цим висновком судів із таких підстав.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 24 січня 2024 року у справі № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом -моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

Аналогічний висновок викладений у постанові від 24 січня 2024 року у праві № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23).

У справі, яка переглядається, позивач просив стягнути грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 177 308 грн.На обґрунтування цих вимог зазначав, що незаконним звільненням, тривалим не поновленням на роботі йому завдано моральних страждань. Також вказав, що у результаті протиправних дій відповідачів був порушений його звичний життєвий уклад, йому довелось тривалий час доводити свою правоту та досягати відновлення справедливості.

Суди попередніх інстанцій, погодившись із доводами позивача про те, що тривале невиконання судового рішення про поновлення позивача на роботі призвело до порушення його прав, помилково вважали, що позивач не довів, якими саме діями чи бездіяльністю йому спричинено моральну шкоду, зокрема КП «ЖЕП № 53».

При цьому, не врахували, що порушення відповідачем трудових прав позивача у зв`язку з невиконанням КП «ЖЕП № 53» рішення про поновлення на роботі призвели до його моральних страждань.

З урахуванням періоду затримки та того, що позивач обґрунтовував завдану йому моральну шкоду ще іншими порушенням його прав, а також, виходячи з обґрунтованості позову щодо наявності такої шкоди саме у зв`язку з порушенням трудових прав позивача відповідачем КП «ЖЕП № 53», засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає необхідним визначити розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 6 000,00 грн.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди з КП «ЖЕП № 53» необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з КП «ЖЕП № 53» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 6 000,00 грн.

У частині вимог, що стосуються стягнення моральної шкоди з інших відповідачів, суди правильно виходили із того, що позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди Дніпровською міською радою, Індустріальним відділом державної виконавчої служби міста Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (міста Одеса), Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, а, відтак, обґрунтованим є висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог до цих відповідачів.

Доводи касаційної скарги у цій частині висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Враховуючи, що заявник не навів обґрунтованих мотивів для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду і колегія суддів не встановила передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Щодо клопотань про долучення доказів у справі

У листопаді 2023 року та у січні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в яких просив долучити до матеріалів справи додаткові докази.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених ЦПК України.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а отже, не може приймати нові докази.

Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про долучення доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, вказані клопотання не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди з КП «ЖЕП № 53» необхідно скасувати, стягнути з КП «ЖЕП № 53» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 6 000,00 грн; в іншій оскарженій частині рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про долучення доказів відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпровської міської ради про відшкодування моральної шкоди скасувати.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 6 000,00 гривень.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Індустріального відділу державної виконавчої служби у міста Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (міста Одеса), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов